Рішення

від 26.10.2020 по справі 911/3088/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2020 р. м. Київ Справа № 911/3088/19

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом прокурора Чернігівської області (14000, Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Князя Чорного, буд. 9) в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, буд. 3)

до Фермерського господарства "ОЛЕКСАНДР" (08423, Київська обл., Переяслав-Хмельницький р-н, с. Соснова, пров. Леніна, 3),

за участі третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1) Головного управління Держгеокадастру у Київській області (03115, м. Київ, вул. Серпова, буд. 3/14),

2) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ),

3) Приватного підприємства "Соснова" (08423, Київська обл., Переяслав-Хмельницький р-н, с. Соснова),

про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

секретар судового засідання: Павлюк В.Г.

прокурор: Івашин О.Є. (посвідчення № 055461);

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи 1: не з`явився;

від третьої особи 2: не з`явився;

від третьої особи 3: не з`явився.

Обставини справи:

Прокурор Чернігівської області (далі - прокурор) звернувся до господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - позивач) до Фермерського господарства "ОЛЕКСАНДР" (далі - ФГ "ОЛЕКСАНДР", відповідач), за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - третя особа 1), за участі третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 (далі - третя особа 2), за участі третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватного підприємства "Соснова" (далі - третя особа 3), про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказував на те, що Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області у власність громадянина ОСОБА_1 була передана спірна земельна ділянка за рахунок земель державної власності для ведення особистого селянського господарства, яка в подальшому була відчужена громадянином на користь ФГ "ОЛЕКСАНДР" за договором купівлі-продажу від 29.11.2018 р. з порушенням вимог земельного законодавства, у зв`язку з чим прокурор просить суд витребувати з незаконного володіння Фермерського господарства "ОЛЕКСАНДР" на користь держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер 3223387300:02:005:0263, для ведення особистого селянського господарства на території Строківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, а також стягнути з відповідача на користь прокуратури судовий збір.

Ухвалою господарського суду Київської області від 13.01.2020 р. було відкрито провадження у даній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.02.2020 р., а також залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Київській області, в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 та Приватне підприємство "Соснова".

27.01.2020 р. до господарського суду Київської області від Головного управління Держгеокадастру у Київській області надійшли пояснення б/н від 23.01.2020 р. (вх. № 1781/20 від 27.01.2020 р.), згідно з якими третя особа 1 зазначала, що відповідно до інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, станом на 21.06.2018 р. (з моменту державної реєстрації речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 , а саме - спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3223387300:02:005:0263), за ОСОБА_1 вже було зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 7424483200:05:001:0582, площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Павлівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області (право власності зареєстровано 16.02.2018 р.). Виходячи з вищезазначеного, на переконання Головного управління Держгеокадастру у Київській області, на момент звернення 27.03.2018 р. ОСОБА_1 до державного реєстратора прав, останній, на підставі ч. 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", мав би відмовити ОСОБА_1 в державній реєстрації прав на земельну ділянку з кадастровим номером 3223387300:02:005:0263, площею 2,0000 га, що розташована на території Строківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, у зв`язку з невідповідністю заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а саме - у зв`язку з порушенням ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 06.02.2020 р. було зупинено провадження у справі № 911/3088/19 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18.

17.02.2020 р. до господарського суду Київської області від третьої особи 1 надійшли пояснення б/н, б/д (вх. № 3676/20 від 17.02.2020 р.), відповідно до яких остання зазначала, що за інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно, станом на 21.06.2018 р. (з моменту державної реєстрації ОСОБА_1 права на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3223387300:02:005:0263), за третьою особою 2 вже було зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 7424483200:05:001:0582 площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства. З наведеного, на думку Головного управління Держгеокадастру у Київській області, слідує, що порушення вимог ч. 4 ст. 116 Земельного Кодексу України відбулось саме з моменту реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223387300:02:005:0263, а не в результаті видання третьою особою 1 наказу № 10-5475/15-18-сг від 19.06.2018 р. Водночас, Головне управління Держгеокадастру у Київській області вказувало, що останнє не обліковує осіб за ознакою безоплатного надання їм земельних ділянок по кожному виду використання, оскільки це не передбачено нормативно-правовими актами.

Поряд з цим, на переконання третьої особи 1, наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-5475/15-18-сг від 19.06.2018 р., яким передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер 3223387300:02:005:0263, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Строківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, є актом одноразового застосування і вичерпує свою дію шляхом виконання.

28.07.2020 р. до господарського суду Київської області від прокуратури Київської області надійшло клопотання б/н, б/д (вх. № 15689/20 від 28.07.2020 р.) про поновлення провадження у даній справі № 911/3088/19, мотивоване тим, що 26.05.2020 р. Великою Палатою Верховного Суду було винесено постанову у справі № 912/2385/18, яку оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а відтак, обставина, яка стала підставою для зупинення провадження у справі № 911/3088/19, на даний час усунута.

Ухвалою господарського суду Київської області від 06.08.2020 р. було поновлено провадження у справі № 911/3088/19, підготовче засідання призначено на 31.08.2020 р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 31.08.2020 р. підготовче засідання було відкладено на 24.09.2020 р.

У судовому засіданні 24.09.2020 р. прокурор позовні вимоги підтримував та зазначив про можливість, на його думку, переходу до розгляду справи по суті; представники позивача, відповідача та третіх осіб 1, 2, 3 у судове засідання не з`явились. Водночас, про дату, час і місце судового засідання всі учасники процесу були повідомлені належно в порядку, передбаченому ГПК України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 24.09.2020 р. було закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті, повідомлено учасників процесу, що судове засідання з розгляду даної справи по суті відбудеться 26.10.2020 р.

У судовому засіданні 26.10.2020 р. прокурор позовні вимоги підтримував; представники позивача, відповідача та третіх осіб у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належно в порядку, передбаченому ГПК України.

У судовому засіданні 26.10.2020 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

15.03.2017 р. громадянин ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області із заявою б/н від 15.03.2017 р., в якій просив надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, яка знаходиться на території Павлівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області № 25-6892/14-17-сг від 04.05.2017 р. "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" було надано громадянину ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Павлівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, орієнтовним розміром 2,00 га, за цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (01.03).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області № 25-19013/14-17-сг від 22.12.2017 р. "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га на території Павлівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області; надано у власність громадянину ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 7424483200:05:001:0582 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Павлівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області.

Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7424483200:05:001:0582 зареєстровано за громадянином ОСОБА_1 16.02.2018 р., що підтверджується інформаційною довідкою № 186144980 від 24.10.2019 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, наявною у матеріалах справи.

Як вбачається з матеріалів справи, в подальшому, 27.03.2018 р. громадянин ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Київській області з клопотанням б/н про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,00 га, яка розташована в адміністративних межах Строківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, а також зазначив про невикористання раніше свого права на безоплатну приватизацію земельної ділянки за вказаним цільовим призначенням.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-3198/15-18-сг від 11.04.2018 р. "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою" громадянину ОСОБА_1 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Строківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, орієнтовним розміром 2,00 га, за цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-5475/15-18-сг від 19.06.2018 р. "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га на території Строківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області; надано у власність громадянину ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223387300:02:005:0263 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Строківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223387300:02:005:0263 зареєстровано за громадянином ОСОБА_1 21.06.2018 р., що підтверджується інформаційною довідкою № 186144916 від 24.10.2019 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, наявною у матеріалах справи.

Крім того, як вбачається з інформаційної довідки № 186144916 від 24.10.2019 р., у подальшому земельна ділянка з кадастровим номером 3223387300:02:005:0263 була відчужена громадянином ОСОБА_1 . Фермерському господарству "ОЛЕКСАНДР" на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29.11.2018 р., серія та номер 1517, посвідченого приватним нотаріусом Переяслав-Хмельницького районного нотаріального округу Київської області Мусієнко М.М.

Згідно з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно та Реєстром прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна земельна ділянка площею 2,0 га (кадастровий номер 3223387300:02:005:0263) перебуває в оренді Приватного підприємства Соснова .

Прокуратурою Чернігівської області в порядку здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінального провадження, відомості про яке внесено 05.06.2018 р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018270000000132 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України, виявлено порушення вимог земельного законодавства під час передачі ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність. Зокрема, під час досудового розслідування встановлено, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 19.06.2018 р. № 10-5475/15-18-сг, яким ОСОБА_1 передано земельну ділянку з кадастровим номером 3223387300:02:005:0263 для ведення особистого селянського господарства на території Строківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, виданий незаконно та з порушенням вимог земельного законодавства.

Наведені обставини і стали підставою для звернення прокурора в інтересах держави в особі позивача з позовом про витребування на користь держави оспорюваної земельної ділянки.

Щодо наявності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах позивача господарський суд вважає за необхідне відзначити таке.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР і з огляду на положення частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 р. у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 р. у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 р., "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986 р., "Щокін проти України" від 14.10.2010 р., "Сєрков проти України" від 07.07.2011 р., "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000 р., "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009 р., "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 р., "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 р.) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Як визначено ст.ст. 13, 14 Конституції України, земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Отже, "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокурора з вимогою про витребування спірної земельної ділянки із власності відповідача є задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державного власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів, як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі лісогосподарського призначення, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель лісогосподарського призначення, що незаконно вибули з такої власності.

В питаннях оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Таким чином, із наведених вище положень законодавства, а саме - вимог Закону України Про прокуратуру , Господарського процесуального кодексу України, вбачається, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому, прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Відповідно до ч. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015 р., Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з п. 25 ч. 4 вказаного Положення, Держгеокадастр організовує та здійснює державний нагляд (контроль), у тому числі - за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах, а також визначено інші повноваження.

Відповідно до ч. 7 Положення, Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Держгеокадастр, з метою організації своєї діяльності, надає територіальним органам методичну і практичну допомогу, проводить перевірки їх діяльності, аналізує результати діяльності територіальних органів, що забезпечують здійснення повноважень з розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення, розробляє заходи щодо підвищення ефективності функціонування територіальних органів.

Поряд з цим, відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру у Київській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру № 308 від 17.11.2016 р., Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Таким чином, Головне управління Держгеокадастру у Київській області є структурним територіальним підрозділом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, який уповноважений державою здійснювати контролюючі повноваження відносно діяльності підпорядкованого органу.

З матеріалів справи вбачається, що листом № 05/1-58вих-19 від 18.04.2019 р. прокуратурою Чернігівської області Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру повідомлено, що окремі громадяни, в тому числі - ОСОБА_1 , з порушенням вимог земельного законодавства отримали у власність земельні ділянки на території Чернігівської та Київської областей.

Водночас, у відповідь на лист прокуратури листом Держгеокадастру України № 10-28-0.19-4549/2-19 від 23.05.2019 р. було надано відповідь, що уповноваженим суб`єктом владних повноважень з питань державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства усіх категорій і форм власності, родючості грунтів є Держгеокадастр, із посиланням на норми законодавства та без зазначення дій, вжитих або запланованих щодо поновлення порушеного права держави.

У подальшому, прокуратура області повторно звернулась із аналогічним листом № 05/1-867вих-19 від 07.06.2019 р. та інформувала про необхідність вжиття заходів, спрямованих на поновлення порушеного права.

Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області листом № 10-10-0.222-88237/2-19 від 20.06.2019 р. також не було висловлено намірів щодо вжиття заходів реагування.

Отже, вказані відповіді свідчать про небажання вживати будь-яких заходів з метою усунення порушень вимог законодавства, допущених підпорядкованим органом, а саме - Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області, та ігнорування свого обов`язку щодо поновлення порушеного права держави.

Крім того, у ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42018270000000132, яке розпочато ще 05.06.2018 р., проводилися окремі слідчі дії у розпорядника земель - Головного управління Держгеокадастру у Київській області, стосовно документів про незаконну приватизацію ОСОБА_1 земельної ділянки, що свідчить про обізнаність вказаних органів про допущені порушення земельного законодавства при виділенні земельних ділянок громадянам.

З викладеного слідує, що Держгеокадастр України та Головне управління Держгеокадастру у Київській області тривалий час зволікали та не вчиняли заходів, спрямованих на усунення порушень земельного законодавства. Позивач не звертався до суду із вказаними позовними вимогами, внаслідок чого державні інтереси залишаються незахищеними і на даний час.

Отже, враховуючи вищенаведене у сукупності, судом встановлено, що ні Держгеокадастром України, ні Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області не вжито жодних заходів реагування у зв`язку із порушеним правом держави та щодо поновлення зазначеного права держави, що свідчить про бездіяльність позивача щодо нездійснення останніми захисту інтересів держави, з огляду на що суд вважає, що вимоги Закону України "Про прокуратуру" та Господарського процесуального кодексу України при зверненні з позовом до суду прокурором були дотримані.

Як зазначалося вище, прокурор звернувся до господарського суду про витребування на користь держави спірної земельної ділянки у зв`язку із порушенням вимог земельного законодавства при її наданні у власність.

Відповідно до положень ст.ст. 13, 19 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ст.ст. 18, 19 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі - острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, у тому числі - на землі сільськогосподарського призначення.

Відповідно до ч. 3 ст. 22, ч. ч. 1, 3 ст. 116, ч. 6 ст. 118, ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно з ч. 4 ст. 116 ЗК України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів.

З наведеного вбачається, що як станом на момент звернення ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру у Київській області із клопотанням від 27.03.2018 р. про надання дозволу на розробку документації, так і станом на момент видачі ГУ Держгеокадастру у Київській області наказу від 19.06.2018 р. № 10-5475/15-18-сг ОСОБА_1 вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах визначених норм безоплатної приватизації - площею 2,0 гектара.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що передачу земельних ділянок безоплатно у власність громадянина ОСОБА_1 в межах визначених норм безоплатної приватизації по одному й тому ж виду використання - для ведення особистого селянського господарства, проведено двічі, а тому наказ від 19.06.2018 р. № 10-5475/15-18-сг, яким вдруге для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку державної власності, суперечить приписам ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України та принципам земельного законодавства, зокрема, рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За змістом ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, заволоділа ним (ст. 387 Цивільного кодексу України).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, за змістом наведених норм законодавства передбачено необхідність встановлення обставин вибуття майна із володіння власника, який вважає своє право власності порушеним та вимагає повернення майна, а не в особи, яка в подальшому здійснила продаж цього майна останньому набувачу.

Витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, відповідачем - особа, яка незаконно володіє майном, тобто заволоділа ним без достатньої правової підстави.

Предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Предметом доказування у справах за такими позовами є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то обставини, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, у тому числі - не з його волі, перебування його в натурі у відповідача тощо.

Вказаний спосіб захисту орієнтований на захист безпосередньо права власності і не пов`язаний з будь-якими конкретними зобов`язаннями між власником і порушником.

Відповідно до ст.ст. 318, 324 Цивільного кодексу України суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Як вже встановлено судом, земельну ділянку Фермерському господарству "ОЛЕКСАНДР" передано у власність ОСОБА_1 з порушенням вимог законодавства, оскільки своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства останній вже використав раніше, а тому подальше відчуження незаконно отриманої земельної ділянки площею 2,0 га з кадастровим номером 3223387300:02:005:0263 на користь ФГ "ОЛЕКСАНДР" відбулось з порушенням вимог законодавства.

Згідно наявної в матеріалах справи Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельної ділянки з кадастровим номером 3223387300:02:005:0263 є ФГ "ОЛЕКСАНДР".

Вказане дає суду підстави дійти висновку, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності без достатньої правової підстави, поза волею власника - Українського народу, позаяк видача ГУ Держгекадастру у Київській області наказу № 10-5475/15-18-сг від 19.06.2018 р. не свідчить про наявність у держави, яка діє від імені Українського народу, волі на вибуття вказаної землі з державної власності, з огляду на неправомірність дій вказаного органу державної влади щодо передачі цієї землі у власність.

Необхідно також зауважити, що власник майна, з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому, позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 14.11.2018 р. у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 р. у справі № 910/1809/18, від 11.02.2020 р. у справі № 922/614/19.

Оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 3223387300:02:005:0263 вибула з державної власності поза волею власника - Українського народу, який делегував свої права державі в особі відповідних органів, суд дійшов висновку, що подальше відчуження спірної земельної ділянки, та набуття її у власність ФГ "ОЛЕКСАНДР" відбулось з порушенням вимог ст.ст. 328, 330 Цивільного кодексу України, тож земельна ділянка підлягає витребуванню у ФГ "ОЛЕКСАНДР" на користь держави в особі позивача, як центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, а тому позовна вимога прокурора є законною і обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України , Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів учасників процесу була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 4, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Витребувати з незаконного володіння Фермерського господарства "ОЛЕКСАНДР" (08423, Київська обл., Переяслав-Хмельницький р-н, с. Соснова, провул. Леніна, 3, код 32090362) на користь держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (03680, м. Київ, вул. Народного ополчення, буд. 3, код 39411771) земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер 3223387300:02:005:0263, для ведення особистого селянського господарства на території Строківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

3. Стягнути з Фермерського господарства "ОЛЕКСАНДР" (08423, Київська обл., Переяслав-Хмельницький р-н, с. Соснова, провул. Леніна, 3, код 32090362) на користь Прокуратури Чернігівської області (14000, Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Князя Чорного, буд. 9, код 02910114) 1921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) грн. 00 коп. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення підписане 09.11.2020 р.

Суддя В.М. Бабкіна