Рішення

від 09.11.2020 по справі 918/685/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2020 р. м. Рівне Справа № 918/685/20

Господарський суд Рівненської області у складі судді Андрійчук О., за участю секретаря судового засідання Рижого Б., розглянувши за правилами загального позовного провадження у вікритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Рівнебуд"

до відповідача Рівненської міської ради

треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Товариство з обмеженою відповідальністю "Укренергоресурс", Приватний вищий навчальний заклад "Рівненський інститут слов`янознавства Київського славістичного університету", Закрите акціонерне товариство "Львівський керамічний завод", Приватне підприємство "Фірма"ДАН", Акціонерне товариство закритого типу "ЗУБР", Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Княжий Парк",

про відшкодування понесених збитків, завданих внаслідок діяльності (бездіяльності) Рівненської міської ради,

за участю представників учасників:

від позивача: Доброжанський О., дов. № 01/27 від 02.03.2020,

від відповідача: Шпак А., дов. № 08-8 від 03.01.2020,

від третіх осіб: ТОВ "Укренергоресурс" - Красовський В., ордер ВК № 1004620 від 25.09.2020, Болби М. - Онищук О., ордер РН-931 № 032 від 31.08.2020, Цюха О. - Онищук О., ордер РН-931 № 037 від 09.11.2020, Ковальчук Ю. - Онищук О., ордер РН-931 № 036 від 09.11.2020,

УСТАНОВИВ:

У липні 2020 року Приватне акціонерне товариство "Рівнебуд" звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Рівненської міської ради про відшкодування понесених збитків, завданих внаслідок діяльності (бездіяльності) Рівненської міської ради.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Згідно із позовною заявою, позивач є постійним землекористувачем земельної ділянки площею 0,60 га, розташованої за адресою: вул. С. Бандери, 41 та Княгині Ольги, 8 в м. Рівне. Позивачем відчужено адміністративній будівлі по вул. Княгині Ольги, 8 Рівненській філії Київського інституту слов`янознавства та ЗАТ Укренергоресурс , у зв`язку з чим позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням про вилучення з постійного користування частини земельної ділянки та про надання згоди на відновлення меж земельної ділянки, заразом відповідачем позитивного рішення щодо поданих позивачем заяв не прийнято, у тому числі внаслідок утримання депутатів від голосування. У зв`язку з бездіяльністю відповідача позивач зазнає значних збитків у вигляді зайво сплаченого земельного податку, розмір яких, за підрахунками позивача, становить 119 245,41 грн, які останній просить суд стягнути з відповідача у судовому порядку.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст. 123 141, 142, 156 ЗК України, ст. 15, 16, 1166 ЦК України.

16.10.2020 від відповідача надійшов відзив на позову заяву, в якому зокрема зазначено, що постановою КМ України № 449 від 02.04.2002 Про затвердження форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою не передбачена можливість внесення змін до Державного акта на право постійного користування землею, а лише його заміна. Право постійного користування земельною ділянкою є безстроковим та може бути припиненим лише з підстав, передбачених ст. 141 ЗК України, тобто шляхом відмови від користування земельною ділянкою в цілому. Також позивачем не надано доказів, які б підтверджували достовірність розрахунку земельного податку, який він здійснив у позовній заяві. Щодо бездіяльності відповідача, то останній зазначає, що проєкт рішення Про припинення ПрАТ Рівнебуд права постійного користування земельними ділянками, скасування державного акту на право постійного користування землею та віднесення їх до земель запасу Рівненської міської ради (на земельних ділянках розташовані об`єкти нерухомого майна) 05.02.2020 зареєстрований організаційним відділом апарату ради, далі, відповідно до Регламенту, переданий посадовій особі апарату ради для проведення контролю за відповідністю проєкту рішення чинному законодавству, на розгляд постійної комісії з питань архітектури, будівництва та землевпорядкування, яка 14.02.2020 розглянула його та прийняла рішення Рекомендувати відмовити . Проєкт рішення був включений у порядок денний сьомого пленарного засідання 40 сесії Рівненської міської ради, під час якого був поставлений на голосування, але не набрав необхідної кількості голосів на підтримку. Зважаючи на викладене, відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити.

15.10.2020 від третьої особи - ТОВ Укренергоресурс надійшли письмові пояснення, згідно із якими останній із позовними вимогами позивача не погоджується з огляду на таке. Твердження позивача про невикористання ним земельної ділянки не узгоджуються із діями самого позивача, оскільки ним здійснювалося незаконне самочинне будівництво автомобільних гаражів без зміни цільового призначення землі, лише коли такі гаражі були зареєстровані за фізичними особами, позивач почав звертатися до відповідача з листами про надання згоди на відновлення меж земельної ділянки площею 0,60 га. Усі звернення позивача до відповідача про вилучення з постійного користування частини земельної ділянки були безпідставними, оскільки постановою КМ України № 449 від 02.04.2002 Про затвердження форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою не передбачена можливість внесення змін до Державного акта на право постійного користування землею, а лише його заміна. Також право постійного користування земельною ділянкою є безстроковим та може бути припиненим лише з підстав, передбачених ст. 141 ЗК України, якою, знову ж таки, не передбачена можливість відмови від користування частиною земельної ділянки. Зважаючи, що право користування земельною ділянкою за позивачем не припинялося, отже, відсутні підстави для відшкодування сплаченого ним земельного податку за 2017-2019 роки. Окрім того, третя особа зазначає, що позивачем здійснено розрахунок суми коштів, що підлягають відшкодуванню, виходячи із площі земельної ділянки розміром 0,275 га, без надання жодних належних та допустимих доказів вказаної площі. За таких обставин третя особа уважає, що відповідачем не вчинялося протиправних дій, які б завдали збитків позивачу, а останній не припинив право постійного користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому чинним законодавством, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

09.11.2020 від третіх осіб - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що вони не є землекористувачами земельної ділянки, оскільки нежитлові приміщенні, належні їм на праві власності, знаходяться у багатоквартирному будинку, управління яким здійснює ОСББ. Окрім того зазначають, що позивач вперше звернувся до відповідача із заявою про скасування державного акта на право постійного користування землею лише 22.11.2019, проєкт рішення відповідача про припинення користування земельною ділянкою був розглянутий 02.07.2020, однак не набрав достатньої кількості голосів. Позивач дії (бездіяльність) відповідача у суді не оскаржив, за таких обстав підстави для задоволення позову відсутні.

Процесуальні рішення, заяви і клопотання сторін, результати їх розгляду.

Ухвалою суду від 10.07.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначене на 05.08.2020.

04.08.2020 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 05.08.2020 підготовче засідання відкладене на 19.08.2020.

Ухвалою суду від 19.08.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 31.08.2020, залучено до участі у справі як третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Товариство з обмеженою відповідальністю "Укренергоресурс", Приватний вищий навчальний заклад "Рівненський інститут слов`янознавства Київського славістичного університету", Закрите акціонерне товариство "Львівський керамічний завод", Приватне підприємство "Фірма"ДАН" та Акціонерне товариство закритого типу "ЗУБР".

31.08.2020 судове засідання не відбулося у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності суддею Андрійчук О., про що складена довідка.

Ухвалою суду від 10.09.2020 підготовче засідання призначено на 28.09.2020.

25.08.2020 та 28.09.2020 від третіх осіб - ТОВ "Укренергоресурс", ОСОБА_7 та ОСОБА_8 надійшли клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 28.09.2020 підготовче засідання відкладено на 19.10.2020.

Ухвалою суду від 02.10.2020 залучено до участі у справі як третю особу на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Княжий Парк".

19.10.2020 від представника третьої особи - ОСОБА_7 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

19.10.2020 від третьої особи - ПП Фірма ДАН надійшла заява, в якій останнє просить суд здійснювати розгляду справи без участі його представника.

Ухвалою суду від 19.10.2020 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 09.11.2020.

Інших заяв і клопотань від сторін не надходило.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії РВ 00004 від 23.05.1995 позивач (як правонаступник АТФ Рівнебуд ) є постійним землекористувачем земельної ділянки площею 4,53 га, наданої для обслуговування адміністративних, господарських та житлових будівель.

Цільове призначення земельної ділянки площею 0,60 га, яка є частиною земельної ділянки площею 4,53 га, - для обслуговування будівель, розташованих по АДРЕСА_1 та ОСОБА_10 , 8.

Частину земельних ділянок, наданих позивачу у постійне користування, вилучено на підставі рішень Рівненської міської ради № 57 від 02.12.1998 (0,12 га), № 95 від 04.02.1999 (0,22 га, 0,19 та 0,43 ), № 121 від 15.04.1999 (0,61 та 0,30 га), № 190 від 19.10.1999 (0,20 га) , № 533 від 02.11.2001 (0,2513 га), № 656 від 28.02.2002 (0,1011 га), № 91 від 04.10.2002 (0,4899 га), № 1279 від 22.03.2005 (0,3300 га), усього - 3,2423 га.

Позивач стверджує, що ним відчужені адміністративні будівлі, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , Рівненській філії Київського інституту слов`янознавства та ЗАТ Укренергоресурс .

Заразом судом, при підготовці справи до розгляду, за даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єкті нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна установлено, що станом на 18.08.2020 нежитлові приміщення, що знаходяться на частині спірної земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , належать на праві приватної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ТОВ "Укренергоресурс", Приватному вищому навчальному закладу "Рівненський інститут слов`янознавства Київського славістичного університету", ЗАТ "Львівський керамічний завод", ОСОБА_6 , ПП "Фірма"ДАН", АТЗТ "ЗУБР".

У зв`язку з частковим припиненням права власності на об`єкти нерухомого майна, фактично частково припинилося право постійного користування земельною ділянкою, зважаючи на що позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням про надання згоди на відновлення меж земельної ділянки площею 0,60 га, що перебуває у постійному користуванні товариства для обслуговування адміністративних, господарських та житлових будівель, з метою подальшого поділу земельної ділянки та відмову від користування її частиною у розмірі 0,275 га, необхідною для обслуговування будівлі по АДРЕСА_2 , що стверджується листами та заявами від 16.09.2016, 24.10.2016, 04.04.2017, 26.04.2017, 18.02.2019, 13.05.2019, а також про припинення дії Державного акту на право постійного користування землею серії РВ 00004 від 23.05.1995 з 01.12.2019, що стверджується заявою № 02/159 від 22.11.2019.

У свою чергу, у відповідь на звернення позивача Управлінням земельних ресурсів Виконавчого комітету Рівненської міської ради № 01-10/171 від 03.05.2019 та № 01-10/178 від 16.10.2019 повідомлено, що проєкти рішень міської ради Про надання згоди на відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_1 та Кн. Ольги, 8 ПрАТ Рівнебуд (на земельній ділянці знаходиться нерухоме майно) не набрали достатньої кількості голосів, а відтак вважаються відхиленими.

Судом також із фактичних обставин справи установлено, що:

- ТОВ Укренергоресурс зверталося до Господарського суду Рівненської області з позовом до ПрАТ Рівнебуд , у якому просило зобов`язати відповідача надати згоду на вилучення частини земельної ділянки площею 1268,99 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_2 на користь ТОВ Укренергоресурс . Рішенням Господарського суду Рівненської області у справі № 5019/2040/11 від 25.10.2011, яке залишене без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.01.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 27.03.2012, у задоволенні позову відмовлено.

- ПрАТ "Рівнебуд" зверталося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Рівненської міської ради про визнання права користування земельною ділянкою площею 0,275 га, що розташована за адресою: вул. С. Бандери, 41 та Кн. Ольги, 8 у м. Рівне, припиненим з 04.08.2011. Рішенням Господарського суду Рівненської області у справі № 5019/2661/11 від 18.01.2012 позов задоволено частково, визнано припиненим право користування земельною ділянкою ПрАТ "Рівнебуд" площею 0,275 га, що розташована за адресою: вул. С. Бандери, 41 та Кн. Ольги, 8 у м. Рівне. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.05.2012, яке залишене без змін постановою Вищого господарського суду України від 24.07.2012, рішення місцевого господарського суду скасоване, у задоволенні позову відмовлено.

- ТОВ Укренергоресурс зверталося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Рівненської міської ради, в якому просило визнати незаконною бездіяльність Рівненської міської ради щодо припинення права постійного користування на земельну ділянку, яка знаходиться у користуванні ПрАТ Рівнебуд та зобов`язати Рівненську міську раду прийняти рішення щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою, що знаходиться у користуванні ПрАТ Рівнебуд . Рішенням Господарського суду Рівненської області у справі № 5019/1119/12 від 04.09.2012, яке залишене без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 18.02.2013, у задоволенні позову відмовлено.

- ТОВ "Укренергоресурс" зверталося до Господарського суду Рівненської області з позовом до ПрАТ "Рівнебуд", Рівненської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ППФ "Овекс", ЗАТ "Львівський керамічний завод", ТзОВ "Зубр", ППФ Дан", ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , Рівненського Інституту Слов`янознавства Київського слов`янистичного університету про часткове припинення права користування земельною ділянкою та визнання права землекористування і усунення перешкод в користуванні. Рішенням Господарського суду Рівненської області у справі № 5019/1460/12 від 13.09.2013, яке залишене без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 09.04.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 15.08.2013, у задоволенні позову відмовлено.

З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли земельні правовідносини, пов`язані із стягненням з власника земельної ділянки збитків у зв`язку із не прийняттям останнім рішення про надання згоди на відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою, регулювання яких здійснюється ЗК України, ЦК України.

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених учасниками справи.

Стосовно виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та її поділу.

Державний акт на право постійного користування землею видано позивачу у травні 1995 року, а також зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 2. Чинне на той час законодавство не передбачало необхідності присвоєння земельній ділянці кадастрового номера.

Державний акт право постійного користування на земельну ділянку є документом, що посвідчує відповідне право. При цьому положення про обов`язок переоформити право користування земельною ділянкою у відповідний строк, передбачений у п. 6 Перехідних положень ЗК України, визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 (у справі № 1-17/2005) за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 92, п. 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України (справа про постійне користування земельними ділянками). Конституційний Суд України вказав на таке: п. 6 Перехідних положень Кодексу зобов`язує громадян та юридичних осіб переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на земельні ділянки. При переоформленні права постійного користування у довгострокову оренду її строк визначається "відповідно до закону", що є неконкретним у зв`язку з невизначеністю цього закону, як і закону, який встановив би порядок переоформлення; Конституційний Суд України вважає, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01.01.2008 року потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог ч. 2 ст. 14, ч. 2 ст. 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги п. 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку; громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Судом із матеріалів справи установлено, що земельна ділянка, належна позивачу на праві постійного користування, не має кадастрового номера та не пройшла державної реєстрації.

Позивач зазначає, що поділ земельної ділянки, зокрема для обслуговування будівлі по вул. Кн. Ольги, 8 у м. Рівне, що належить на праві власності третім особам, можливий лише після відновлення меж земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номеру.

Статтею 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або їхніх спадкоємців чи особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом або іншої, визначеної законом особи. Державна реєстрація таких земельних ділянок може бути здійснена також без подання заяв зазначених осіб центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. У разі відсутності у зазначеного органу документації із землеустрою з визначенням координат поворотних точок меж земельних ділянок цей орган забезпечує організацію проведення робіт з розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок і здійснення державної реєстрації таких земельних ділянок (п. 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр").

Отже, для державної реєстрації земельної ділянки позивача необхідно розробити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Внесення інших змін до відомостей про ці земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок.

За ч. 1-7, 9,10, 13 ст. 79-1 ЗК України унормовано, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, у тому числі шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у ч. 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі поділу або об`єднання земельних ділянок.

Спеціальний Закон, який визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування, є Закон України Про землеустрій .

Серед видів технічної документації із землеустрою відповідно до п. й ч. 1 ст. 25 Закону України Про землеустрій зазначена технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Статтею 26 Закону України Про землеустрій передбачено, що замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі.

Склад технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок визначений ст. 56 вказаного Закону, згідно з п. є ч. 1 якою технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок повинна включати: згоду власника земельної ділянки, для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об`єднання земельних ділянок користувачем (крім випадків поділу земельної ділянки у зв`язку з набуттям права власності на житловий будинок, розташований на ній).

Отже, виключний перелік документів, який включає технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, наведений у ст. 56 Закону. Поділити земельну ділянку може сам власник земельної ділянки або за його згодою землекористувач.

Відповідно до ч. 12 ст. 186 ЗК України технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок погоджується: у разі якщо поділ, об`єднання земельних ділянок здійснюється її користувачем - власником земельних ділянок, а щодо земельних ділянок державної або комунальної власності - органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, уповноваженими розпоряджатися земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених ст. 122 ЗК України; у разі поділу, об`єднання власником земельної ділянки, що перебуває у користуванні, - землекористувачем. Технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок затверджується замовником.

При здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер. Державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок (ч. 9, 10 ст. 24 Закону України Про державний земельний кадастр ).

За ч. 10 ст. 24, ч. 1-3 ст. 27 Закону України Про державний земельний кадастр у разі поділу земельної ділянки державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, а Поземельна книга на таку земельну ділянку закривається. У Поземельній книзі на земельні ділянки, сформовані в результаті поділу або об`єднання земельних ділянок, здійснюється запис про такий поділ чи об`єднання із зазначенням скасованих кадастрових номерів земельних ділянок. Записи про обмеження у використанні земельної ділянки, яка була поділена чи об`єднана з іншою, переносяться до поземельних книг на земельні ділянки, сформовані в результаті такого поділу чи об`єднання (крім випадків, коли обмеження поширювалося лише на частину земельної ділянки, яка в результаті поділу земельної ділянки не увійшла до новосформованої земельної ділянки).

Пунктом 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою КМ України № 1051 від 17.10.2012, врегульовано, що відомості про земельну ділянку у разі скасування її державної реєстрації: набувають статусу архівних за рішенням Державного кадастрового реєстратора відображаються на кадастровій карті в архівному шарі даних геоінформаційної системи; зберігаються в Державному земельному кадастрі постійно разом з відомостями про відповідного Державного кадастрового реєстратора, дату та час набуття статусу архівних такими відомостями.

Зважаючи на викладене, поділ земельної ділянки призведе до скасування її державної реєстрації, як об`єкта цивільних прав, формування нових земельних ділянок та внесення інформації про них до Державного земельного кадастру.

Судом із фактичних обставин справи установлено, що проєкти рішень міської ради про надання згоди на відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на вул. С. Бандери, 14 та Кн. Ольги, 8 не набрали необхідної кількості голосів, а отже, вважаються відхиленими.

Даючи оцінку діям позивача та відповідача, суд дійшов висновку про неможливість відновлення меж земельної ділянки площею 0,60 га та її державної реєстрації, з наступним її поділом та скасуванням державної реєстрації та державної реєстрації двох нових земельних ділянок, одна з яких має залишитися у постійному користуванні позивача, оскільки така земельна ділянка є частиною земельних ділянок загального площею 4,53 га, право постійного користування якими посвідчується єдиним правовстановлюючим документом - Державним актом на право постійного користування землею серії РВ 00004 від 23.05.1995.

Стосовно припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Судом установлено, що 22.11.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою про припинення дії Державного акту на право постійного користування землею серії РВ 00004 від 23.05.1995 з 01.12.2019, однак проєкт відповідного не набрав необхідної кількості голосів на підтримку (вказаний проєкт до матеріалів справи сторонами не долучений).

За змістом п. а, е ч. 1 ст. 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є як добровільна відмова від права користування земельною ділянкою, так і набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Вказані із зазначених підстав є самостійними для припинення права постійного користування.

Щодо застосування до вказаних правовідносин ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, то, як установлено судом, 19.02.2015 у будинку по вул. Кн. Ольги, 8 створене об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Княжий двір .

Багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна (п. 1 ч.1 ст. 1 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку ).

За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

У свою чергу, ст. 120 ЗК України не врегульовано питання переходу права власності на багатоквартирний будинок. Положення зазначеної статті стосуються жилого будинку, будівлі або споруди. Багатоквартирний будинок є специфічним об`єктом права власності, визначення якого наведено у ст. 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку": багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. Крім того, за змістом ч. 6 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених ст. 121 цього Кодексу (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим). Тобто у ч. 6 ст. 120 ЗК України наведено виняток щодо багатоквартирних будинків (вказана правова позицію викладена у постанові КГС ВС від 06.06.2018 у справі № 910/17652/17).

Щодо добровільної відмови від права постійного користування, то відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 142 ЗК України припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Системний аналіз ст. 141, 142 ЗК України дає підстави для висновку про відсутність необхідності вчинення з боку позивача будь-яких дій, окрім як подання заяви про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою.

Так само ч. 4 ст. 142 ЗК України не передбачає можливості власника земельної ділянки відмовити у прийнятті останньої від постійного користувача.

Заразом, як зазначалося, відповідач право постійного користування за позивачем не припинив, підстав для відмови не пояснив.

Згідно із нормами Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8 ); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 ). У цих нормах Основного Закону України втілено загальновідому формулу обмеження дискреційних повноважень органів державної влади (дозволено лише те, що прямо передбачено законом).

Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції (ч. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

З огляду на викладене суд уважає за необхідне звернути увагу на практику ЄСПЛ, зокрема за якою Суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах Беєлер проти Італії , Онер`їлдіз проти Туреччини , Megadat.com S.r.l. проти Молдови і Москаль проти Польщі ). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах Лелас проти Хорватії і Тошкуце та інші проти Румунії ) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах Онер`їлдіз проти Туреччини та Беєлер проти Італії ). Принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі Москаль проти Польщі ). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки ). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі Лелас проти Хорватії ). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки , Ґаші проти Хорватії , Трґо проти Хорватії ).

За таких обставин дії відповідача щодо неприпинення права постійного користування за позивачем є неправомірними.

Позивач, уважаючи, що відповідач, не прийнявши рішення про надання згоди на відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (відмова від права постійного користування вчинена позивачем лише у листопаді 2019 року), задав йому збитків у вигляді сплати земельного податку за частину земельної ділянки, яка перебуває у фактичному користуванні третіх осіб та якою він не користується.

Приписами ч. 2, п. г ч. 3 ст. 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відшкодування заподіяних збитків.

Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами (ч. 1 ст. 157 ЗК України).

У силу вимог 1-3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України).

Відшкодування збитків є однією із форм або мір цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил вказаних статтей, оскільки особа, якій завдано збитків у результаті порушення цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Для цього немає необхідності особливо вказувати в законі або в договорі про право особи вимагати таке відшкодування.

Для застосування такого виду відповідальності як відшкодування шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди та її розміру; причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому, виходячи із загальних правових норм, протиправність (неправомірність) поведінки означає порушення чужого суб`єктивного права. Під шкодою розуміється матеріальна шкода, яка виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому матеріального права та (або) зменшення нематеріального блага. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

У той же час позивачем належними доказами не доведено неправомірності дій відповідача щодо неприйняття рішення про надання згоди на відновлення меж земельної ділянки для її подальшого поділу (оскільки відновлення меж земельної ділянки не має наслідком припинення права користування за позивачем, а відтак не звільняє від обов`язку платити за землю), шкоди та її розміру, зокрема не надано доказів, які б підтверджували площу земельної ділянки, яка знаходиться під об`єктом нерухомого майна по вул. Кн. Ольги, 8 та яка необхідна для його обслуговування (при цьому, як установлено судом, у справі № 5019/2661/11 вказані обставини не встановлювалися, а отже, рішення у ній не можуть бути використанні у порядку, передбаченому ч. 4 ст. 75 ГПК України). Так само позивачем не надано первинних документів, які підтверджують факт сплати земельного податку на суму 260 171,82 грн, за таких обставин підстави для стягнення з відповідача шкоди в розмірі 119 245,41 грн відсутні.

Щодо інших аргументів, на які посилалися учасники справи та яким не була дана оцінка, то Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справах "Проніна проти України", Серявін та інші проти України , "Ruiz Torija v. Spain" тощо).

Висновки суду за результатами вирішення спору.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

У позовній заяві позивачем зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 2 102,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи, що у задоволенні позову відмовлено, відтак судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Рівнебуд" до Рівненської міської ради про відшкодування понесених збитків в розмірі 119 245,41 грн, завданих внаслідок діяльності (бездіяльності) Рівненської міської ради, відмовити.

Позивач: Приватне акціонерне товариство "Рівнебуд" (вул. С. Бандери, 41, м. Рівне, 33014, ідентифікаційний код 01273310).

Відповідач: Рівненська міська рада (вул. Соборна, 12-А, м. Рівне, 33000, ідентифікаційний код 34847334).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/ .

Повне судове рішення складене та підписане 09.11.2020 року.

Суддя О. Андрійчук