Рішення

від 29.10.2020 по справі 922/2405/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2405/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Горбачовій О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Олеандр Груп", м.Харків до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш", м.Харків про стягнення 19622685,25 грн. за участю представників:

позивача - Пивоварова Р.В. (адвокат, ордер АХ 1023004 від 31.08.2020 року);

відповідача - Петруніна К.О. (довіреність №248-410/20 від 11.08.2020 року).

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Олеандр Груп" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" про стягнення заборгованості в розмірі 19622685,25 грн., з яких:

- за Договором №238-03/308-ВК від 05.11.2018 року 3200000,00 грн. боргу, 72274,65 грн. інфляційних, 47717,26 грн. 1% річних, 160000,00 грн. пені;

- за Договором №230/21-18-ВК від 10.07.2018 року 708927,79 грн. боргу, 15394,15 грн. інфляційних, 5183,35 грн. 1% річних, 35446,39 грн. пені;

- за Договором №238-03/255-ВК від 24.09.2018 року 13387287,60 грн. боргу, 613337,53 грн. інфляційних, 183338,73 грн. 1% річних, 699963,00 грн. пені;

- за Договором №238-03/667 від 19.09.2019 року 458632,80 грн. боргу, 9229,13грн. інфляційних, 3021,23 грн. 1% річних, 22931,64 грн. пені.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04.08.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/2405/20 в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 02.09.2020 року, яке протокольною ухвалою суду було відкладено на 29.09.2020 року.

Ухвалою суду від 02.09.2020 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про роз`єднання позовних вимог.

Ухвалою суду від 29.09.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 29.09.2020 року, в якому протокольними ухвалами суду оголошувалися перерви до 13.10.20, 27.10.20, 29.10.20.

Сторонами надано до суду наступні документи:

- відзив (т.2 а.с.164-175), в якому відповідач просить залишити на розсуд суду борг, врахувати контррозрахунок річних та інфляційних, зменшити штрафні санкції;

- відповідь позивача на відзив (т.2 а.с.208-212) про відмову в зменшенні штрафних санкцій та повне задоволення позову;

- заперечення відповідача на відповідь на відзив (т.2 а.с.218-221);

- заперечення позивача на клопотання про зменшення пені (т.2 а.с.236-240);

- додаткові пояснення відповідача (вх.№24882 від 26.10.20);

- заява позивача щодо розрахунку штрафних санкцій (вх.№4194 від 26.10.20).

Надані документи судом прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 29.10.2020 року позивач позов підтримував, з урахуванням зробленого перерахунку 1% річних, однак, до суду не було подано заяви про зменшення розміру позовних вимог, чи відмови від частини позовних вимог, тому суд розглядає справу з урахуванням заявлених в позові сум до стягнення.

Відповідач частково заперечував проти позову в частині штрафних санкцій, просив зменшити пеню. Позивач заперечував проти зменшення пені.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

ТОВ "ОЛЕАНДР ГРУП (Позивач) у період з 2018 по 2019 роки було укладено чотири однорідних договори поставки з Державним підприємством "Завод "Електроважмаш" (Відповідачем), за якими Позивач (Постачальник) зобов`язувався поставити продукцію у власність Відповідача (Замовника), а Відповідач зобов`язувався прийняти товар та оплатити в порядку, передбаченому відповідними договорами. Однак, за укладеними договорами поставки оплату Відповідачем здійснено не в повному обсязі, через що у Відповідача перед Позивачем виникла заборгованість.

Так, між Позивачем та Відповідачем було укладено наступні договори:

- Договір поставки №230-21-18-ВК від 10.07.2018 (далі - Договір №230-21-18-ВК);

- Договір поставки №238-03-255-ВК від 24.09.2018 (далі-Договір №238-03-255-ВК);

- Договір поставки №238-03-308 ВК від 05.11.2018 (далі-Договір №238-03-308-ВК):

- Договір поставки №238-03-667 від 19.09.2019 (далі - Договір №238-03-667).

Щодо Договору № 230-21-18-ВК.

04.09.2018 та 16.03.2020 між Позивачем та Відповідачем було укладено додаткові угоди №1 та №2 відповідно щодо внесення змін до розділу 16 Договору (юридичні адреси сторін, банківські реквізити та підписи сторін).

За Договором №230-21-18-ВК від 10.07.2018 Позивач зобов`язувався поставити у власність Відповідача комплект обладнання індукційного нагріву ТСМК80 відповідно до специфікації, яка наводилася в Додатку № 1 до цього Договору.

Ціна даного Договору дорівнює 1012753,99 грн. відповідно до пункту 3.1 Договору.

11.07.2019 року на адресу Позивача Відповідачем було направлено лист/замовлення 200-00-08/112 на поставку Комплекту обладнання індукційного нагріву ТСМК80 в кількості 1шт згідно Договору № 230-21-18-ВК від 10.07.2018.

10.10.2019 року Позивачем на адресу Відповідача було направлено лист вих.№10/10 з метою повідомлення про готовність виконати поставку зазначеного обладнання та проханням здійснити оплату згідно з умовами договору.

Згідно з п.4.1 Договору Позивач зобов`язувався поставити зазначену продукцію протягом 45 календарних днів з моменту направлення письмового листа/замовлення відповідача згідно з п.1.4 Договору та отримання попередньої оплати в розмірі 30%.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що 11.10.2019 року Позивачем було здійснено поставку обладнання за Договором №230-21-18-ВК, а Відповідачем прийнято зазначене обладнання.

Taк, 03.10.2019 року Позивачем Відповідачеві було складено рахунок на оплату №139 від 03.10.2019 на суму 1 012 753,99 грн.

09.10.2019 року Відповідачем було здійснено передоплату в розмірі 30% в сумі 303826,20 грн., що підтверджується копією Платіжного доручення №6370 від 09.10.2019 року.

Відповідно до ТТН №Р1043 від 11.10.2019 року Відповідачеві було доставлено комплект обладнання індукційного нагріву ТСМК80 разом із супровідними документами: рахунком на оплату № 139 від 03.10.2019 та Видатковою накладною №1043 від 11.10.2019. Зазначене обладнання було прийняте працівником Відповідача - начальником цеху Пижовим Валерієм Івановичем на підставі Довіреності №1602 від 10.10.2019 року.

30.10.2019 року сторонами було підписано Акт прийому-передачі комплекту індукційного нагріву ТСМК80 в комплекті разом з документацією до Договору № 230-21-18-ВК від 10.07.2018 року.

Станом на день подання позовної заяви. Відповідачем не оплачено 70% від вартості поставленого обладнання за Договором № 230-21-18-ВК, що дорівнює 708927,79 грн. боргу.

Щодо Договору № 238-03-255-ВК.

За договором №238-03-255-ВК Позивач зобов`язувався поставити продукцію відповідно до специфікації, яка наводилася в Додатку №1 до цього Договору, у власність Відповідача, а Відповідач зобов`язувався прийняти цю продукцію та оплатити її в порядку, передбаченому Договором.

Згідно з пунктом 2.1 Договору Постачальник (Позивач) мав здійснювати поставку Замовнику (Відповідачу) протягом 30 календарних днів з моменту направлення письмового листа/замовлення Замовника згідно з пунктом 1.3 цього Договору.

Ціна даного Договору дорівнює 89388612,00 грн. відповідно до пункту 3.1 Договору. Замовник (Відповідач) в силу пункту 4.1 Договору зобов`язаний був здійснювати оплату продукції протягом 60 календарних днів з моменту поставки і приймання її за якістю і кількістю.

На виконання цього Договору Позивачем було здійснено 53 поставки, а Відповідачем 56 повних і часткових оплат, що підтверджується матеріалами справи.

Станом на день подання позову борг відповідача за цим договором складає 13387287,60 грн.

Щодо Договору № 238-03-308-ВК.

За Договором №238-03-308-ВК від 05.11.2018 року Позивач зобов`язувався поставити продукцію відповідно до специфікації, яка наводилася в Додатку №1 до цього Договору, у власність Відповідача, а Відповідач зобов`язувався прийняти цю продукцію та оплатити її в порядку, передбаченому Договором.

Відповідно до пункту 4.1 Договору Замовник (Відповідач) мав здійснити попередню у в розмірі 30% на підставі виставленого рахунку, а остаточний розрахунок в розмірі 70% мав бути здійснений протягом 60 календарних днів з моменту поставки і приймання продукції за якістю і кількістю.

Ціна даного Договору дорівнює 8751600,00 грн. відповідно до пункту 3.1 Договору. Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що 04.03.2019 року Позивачем було здійснено Поставку продукції за Договором № 238-03-308-ВК, а відповідачем прийнято зазначену продукцію.

Так, 19.02.2019 року Позивачем Відповідачеві було складено рахунок на оплату №43 від 19.02.2019 на суму 8 751 600,00 грн.

Відповідачем було здійснено три оплати за цим Договором, що підтверджується копіями платіжних доручень:

19.02.2019 оплачено 2625480,00 грн. (платіжне доручення № 53878 від 19.02.2019);

22.07.2019 оплачено 626120,00 грн. (платіжне доручення № 5501 від 22.07.2019);

28.08.2019 оплачено 2300000,00 грн. (платіжне доручення № 5909 від 28.08.2019).

Відповідно до ТТН №Р61 від 04.03.2019 року Відповідачеві було доставлено вантаж - Втулка БИЛТ.713644.008 25Л-3 К20 в кількості 1шт разом із супровідними документами: Рахунком на оплату №43 від 19.02.2019 та Видатковою накладною №61 від 19.02.2019. Зазначену продукцію було прийнято працівником Відповідача- зам. нач. управління Андрєєвим Артемом Сергійовичем на підставі Довіреності №283 від 04.03.2019 року.

Станом на день подання позову Відповідачем не оплачено частину вартості поставленої продукції за даним договором в розмірі 3200000,00 грн.

Щодо Договору № 238-03-667.

За Договором №238-03-667 від 19.09.2019 року Постачальник (Позивач) зобов`язувався поставити продукцію відповідно до специфікації, яка наводилася в Додатку №1 до цього договору, у власність Замовника (Відповідача), а Замовник зобов`язувався прийняти її та оплатити в порядку, передбаченому Договором.

Відповідно до пункту 2.1 Договору Позивач мав здійснити поставку продукції Відповідачеві протягом 30 календарних днів з моменту направлення письмового листа/замовленпя Відповідача, згідно з пунктом 1.3 цього Договору.

Ціна даного Договору дорівнює 458632,80 грн. відповідно до пункту 3.1 Договору. Матеріалами справи підтверджується, що 25.09.2019 року Позивачем було здійснено Поставку продукції за Договором №238-03-667, а Відповідачем прийнято зазначену продукцію.

Так, 19.02.2019 року Позивачем Відповідачеві було складено рахунок на оплату 134 від 25.09.2019 на суму 458 632,80 грн.

Відповідно до ТТН №Р1029 від 25 вересня 2019 року Відповідачеві було доставлено багаж - Конус БИЛТ.712376.004 Сталь 45 ДСТУ 7809:2015 в кількості 51 шт. разом із супровідними документами: Рахунком на оплату №234 від 25.09.2019 та Видатковою стадною № 1029 від 25.09.2019. Зазначену продукцію було прийнято працівником відповідача - зам. нач. управління Андрєєвим Артемом Сергійовичем на підставі Довіреності №1501 від 24.09.2019 року.

Станом на день подання позову Відповідачем не здійснено оплати за поставлену продукцію за Договором № 238-03-667.

Таким чином, борг за Договором № 238-03-667 складає 458632,80грн.

27.07.2020 року Позивачем Відповідачу було направлено Претензію про сплату заборгованості за усіма чотирма договорами на загальну суму 19622685,25 грн., що підтверджується накладною та чеком про оплату поштового відправлення.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Ч.ч.1,2 ст.692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Сторонами було укладено 4 аналогічних договори поставки, відповідно до розділу 4 яких встановлений порядок розрахунків.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним в момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов договору позивач свої зобов`язання по поставці товару виконав у повному обсязі згідно з умовами договору, повернень товару або претензій щодо кількості та якості товару від відповідача не надходило.

Відповідач частково та несвоєчасно розрахувався за поставлений позивачем товар, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приймаючи до уваги те, що відповідач не вчинив необхідних дій, передбачених сторонами у договорах та повністю не розрахувався за поставлений товар у визначений умовами договорами строки, доказів протилежного суду не надав, суд дійшов висновку, що останній є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання за Договорами.

Враховуючи викладене, у відповідача перед позивачем існує борг за поставлений товар:

- за Договором №238-03/308-ВК від 05.11.2018 року - 3200000,00 грн.;

- за Договором №230/21-18-ВК від 10.07.2018 року - 708927,79 грн.;

- за Договором №238-03/255-ВК від 24.09.2018 року - 13387287,60 грн.;

- за Договором №238-03/667 від 19.09.2019 року - 458632,80 грн.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу є правомірними, обґрунтованими та такими, що підтверджуються матеріалами справи і тому підлягають задоволенню.

Крім суми боргу, позивачем заявлені до стягнення пеня, 1% річних та інфляційні. Відповідач частково заперечує проти відповідних розрахунків, надав контррозрахунок.

Як зазначено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 02.10.2020 року у справі № 911/19/19 суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Отже, судом з`ясовані обставини щодо правильності здійснення позивачем розрахунків, з урахуванням пояснень позивача та контррозрахунку відповідача.

Щодо стягнення пені суд встановив наступне.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В ч.2 ст.343 ГК України зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до пунктів 9.4, 9.5 Договору №238-03/308-ВК, пунктів 10.5, 10.6 Договору № 230/21-18-ВК, пунктів 10.5, 10.6 Договору № 238-03/255-ВК, пунктів 10.4, 10.6 Договору № 238-03/667, за порушення строку оплати, передбаченого договором, Постачальник має право пред`явити Замовнику вимогу про сплату пені в розмірі 0,1% від суми простроченої оплати за кожен день прострочення, але не більше 5% від несплаченої суми, а також вимогу про оплату 1% річних та інфляційних витрат.

Статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Частиною 6 ст.232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з п.1 ч.2 ст.258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (пені) встановлено спеціальну позовну давність в один рік. Це означає, що можна стягнути лише ту пеню, яка нарахована в перебігу попереднього року до дня звернення до суду. Згідно з пунктом 11 роз`яснення Вищого арбітражного суду України від 16.04.1993 №01-6/438, а також до листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 04.12.2002 №2-221/6439 термін позовної давності до пені необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо. Таким чином, якщо термін позовної давності щодо певної частини пені минув, можна звернутися в суд для стягнення пені в частині, для якої термін позовної давності не минув. Оскільки термін позовної давності, зазначений в даних актах змінився, їх застосування допустимо тільки в частині порядку застосування позовної давності до пені.

Позивачем зроблено розрахунок пені, з урахуванням часткового пропуску строку позовної давності.

Заперечення відповідача щодо застосування позовної давності до нарахування пені за всією накладною взагалі, у зв`язку з обмеженням до суми пені у 5% суд не приймає до уваги, у зв`язку з їх безпідставністю та помилковістю трактування чинного законодавства.

Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Судом встановлено, що сторони погодили у спірних договорах пеню у розмірі, що не може перевищувати 5% від несплаченої суми.

Позивачем нараховано пеню:

- за Договором № 238-03/308-ВК -160 000,00 грн.,

- за Договором № 230/21-18-ВК- 35446,39 грн.,

- за Договором № 238-03/255-ВК- 699963,00 грн.,

- за Договором № 238-03/667- 22931,64 грн.

Відповідачем здійснено контррозрахунок пені, в якому помилково застосована позовна давність, та не враховано, що у договорах зазначені саме календарні дні як відлік до строку оплати.

Перевіривши відповідний розрахунок позивача, суд приходить до висновку про його арифметичну вірність та відповідність вимогам чинного законодавства України, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню.

Відповідач у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив просить суд зменшити пеню до 38159,60 грн., позивач заперечує проти такого зменшення.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні принципи наведено у ст.233 ГК України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом наведених вище норм, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 922/3613/18, від 08.05.2018 у справі №924/709/17.

Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18).

При цьому слід враховувати, що правила ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Суд враховує правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19).

Враховуючи необхідність дотримання балансу інтересів сторін, суд виходить з того, що відповідач тривалий час не сплачує борг, має неналежну платіжну дисципліну, позивач заперечує проти зменшення пені, пеня погоджена сторонами у договорі, відповідач не надав належних доказів наявності виняткових обставин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання про зменшення пені.

Щодо нарахування 1% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сторони у спірних договорах погодили 1% річних.

Позивачем нараховані інфляційні та 1% річних:

- за Договором № 238-03/308-ВК - інфляційні втрати: 72274,65 грн.; 1% річних: 47717,26 грн.;

- за Договором № 230/21-18-ВК - інфляційні втрати: 15394,15 грн.; 1% річних: 5183,35 грн.;

- за Договором № 238-03/255-ВК - інфляційні втрати: 613337,53 грн.; 1% річних: 183338,73 грн.;

- за Договором № 238-03/667 - інфляційні втрати: 9229,13 грн.; 1% річних: 3021,23 грн.

Судом встановлено, що у періодах нарахування інфляційних по всім накладним за кожним з договорів, включені й місяці з дефляцією. Однак, позивач нараховує інфляційні без врахування дефляції, зазначаючи у розрахунку по таких місяцях 0.

Відповідачем здійснено контррозрахунок 1% річних та інфляційних, з урахуванням дефляції, однак, помилково зазначивши при розрахунках зайвий місяць-липень, індекс інфляції за який позивачу на час подання позову ще не був відомий.

Перевіривши відповідні розрахунки, суд приходить до висновку про їх невірність та невідповідність вимогам чинного законодавства України, з огляду на наступне.

В Рекомендаціях Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997 № 62-97р зазначено, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць; розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція; при цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція); у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р (пункт 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань"). Таким чином, індекс інфляції підлягає нарахуванню за місяць.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у Постанові від 24 вересня 2020 року по справі № 915/2095/19 зазначив, що в судовій практиці часто виникають проблеми із застосуванням механізму розрахунку інфляційних збитків у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу.

Виходячи із Постанови КГС, приписами статті 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - дефляція , то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.

Отже, перевіривши розрахунки, суд встановив, що задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення:

- за Договором №238-03/308-ВК: 72274,65грн. інфляційних, 47717,25 грн. 1% річних;

- за Договором №230/21-18-ВК: 13469,63 грн. інфляційних, 5163,93 грн. 1% річних;

- за Договором №238-03/255-ВК: 558474,84 грн. інфляційних, 160088,24 грн. 1% річних;

- за Договором №238-03/667: 8255,39 грн. інфляційних, 3008,66 грн. 1% річних.

В іншій частині слід відмовити, у зв`язку з невірним розрахунком та неврахуванням дефляції.

Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Підсумовуючи вищевикладене, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність заявлених позовних вимог, але, у зв`язку з невірним розрахунком інфляційних та 1% річних, позов підлягає частковому задоволенню.

В частині стягнення 57760,95 грн. інфляційних та 23282,49 грн. 1% річних суд відмовляє.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями ст.129 ГПК України, відповідно до яких, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судовий збір в розмірі 293124,63 грн. покладається на відповідача, з вини якого виник спір, 1215,65 грн. судового збору покладається на позивача, у зв`язку з частковою відмовою в позові.

Щодо витрат на правничу допомогу суд встановив наступне.

Відповідно до ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Так, представником позивача до закінчення судових дебатів у справі заявлено усне клопотання про подання доказів на адвокатські витрати після ухвалення рішення.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог; для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене суд призначає судове засідання для вирішення питання про судові витрати на правничу допомогу.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73, 74, 79, 80, 86, 126, 129, 221, 236, 238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (адреса: 61089, м.Харків, пр.Московський, б.299; код ЄДРПОУ 00213121) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Олеандр Груп" (адреса: 61010, м.Харків, Гімназійна набережна, б.16, кім.402; код ЄДРПОУ 38278407) заборгованість в розмірі 19541641,81 грн., з яких:

- за Договором №238-03/308-ВК від 05.11.2018 року: 3200000,00 грн. боргу, 72274,65 грн. інфляційних, 47717,25 грн. 1% річних, 160000,00 грн. пені;

- за Договором №230/21-18-ВК від 10.07.2018 року: 708927,79 грн. боргу, 13469,63 грн. інфляційних, 5163,93 грн. 1% річних, 35446,39 грн. пені;

- за Договором №238-03/255-ВК від 24.09.2018 року: 13387287,60 грн. боргу, 558474,84 грн. інфляційних, 160088,24 грн. 1% річних, 699963,00 грн. пені;

- за Договором №238-03/667 від 19.09.2019 року: 458632,80 грн. боргу, 8255,39грн. інфляційних, 3008,66 грн. 1% річних, 22931,64 грн. пені;

крім того, 293124,63 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 10.11.2020 року об 11:45. Позивачу протягом 5 днів надати докази понесених судових витрат.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "09" листопада 2020 р.

Суддя К.В. Аріт