Рішення

від 02.11.2020 по справі 307/719/20

ТЯЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 307/719/20

Провадження № 2/307/788/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2020 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в особі:

головуючого - судді : Чопик В.В.

при секретарі : Олексій Я.В.

розглянувши в відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Тячів, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Вільховецької сільської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання правочину нікчемним та застосування наслідків нікчемності правочину та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , де треті особи Вільховецька сільська рада, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про припинення права користування землею.

ВСТАНОВИВ:

Позивач за первинним позовом, що є відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Вільховецької сільської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання правочину нікчемним та застосування наслідків нікчемності правочину.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що рішенням Тячівської районної ради № 36 від 19.05.1995 року їй було виділено 2,97 га землі на території Вільховецької сільської ради Тячівського району для ведення селянського (фермерського) господарства. Земельна ділянка була виділена на місцевості в натурі двома масивами (2,57га та 0,40 га), а їй видано державний акт на право постійного користування землею серії ЗК № 00016.

З 1996 по 2009 роки на території Вільховецької сільської ради було утворено та діяло СФГ "Рецитал", засновником та головою якого спочатку була вона, а з 2002 року - відповідач ОСОБА_2 .

Під час тимчасової відсутності її на території України, відповідач ОСОБА_2 02.10.2003 року подав Вільхівській сільській раді заяву про вилучення із СФГ "Рецитал" земельної ділянки, площею 0,90га.

Вільховецька сільська рада, в свою чергу, на підставі цієї заяви 17.10.2003 року на 7-ій сесії сільської ради 4-го скликання прийняла рішення № 121, яким вилучила в неї 0,90 га землі нібито у зв`язку із добровільною відмовою землекористувача від права постійного користування нею.

На цій же сесії Вільховецька сільська рада з вилученої в неї землі рішенням № 122 виділила ОСОБА_3 в АДРЕСА_6 0,473 га та ОСОБА_4 - 0,473 га в АДРЕСА_6 для ведення особистого селянського господарства.

Відповідач ОСОБА_4 оформивши своє право власності на виділену земельну ділянку 01.04.2011 року за договором купівлі-продажу, посвідченим нотаріусом Тячівського нотаріального округу Стойка Н.М. відчужив 0,473 га на користь відповідача ОСОБА_5 .

Стверджує, що вилучена в неї діями та рішеннями усіх 5-х відповідачів земельна ділянка площею 0,90 га за своїм правовим статусом з 1995 року по теперішній час є землею спільної власності територіальної громади, яка передана їй у володіння і користування без встановлення строку (ч. 1 ст. 92 ЗК України). Вона ніколи не входила до земель СФГ "Рецитал" або іншого СФГ, оскільки згідно вимог ст. 31 ЗК, ст.12 ЗУ "Про фермерське господарство" землі фермерського господарства складаються із земель, що належать на праві власності певним категоріям осіб. Право власності на спірну земельну ділянку жодним державним органом щодо жодної фізичної або юридичної особи - не встановлювалось, не оформлялось і не реєструвалось.

Вона також не входила до складу іншого майна СФГ "Рецитал", оскільки вона згідно вимог ст. 19 ЗУ "Про фермерське господарство", п. "в" ч. 1 ст. 31 ЗК України майнове право у статутний фонд господарства не передавала і договір оренди землі з СФГ ''Рецитал" не укладала.

Тому вважає, що відповідачі ОСОБА_2 та Вільховецька сільська рада розпорядившись 0,90 га землі, помилково вважали її землею СФГ "Рецитал".

Таким чином, посилається на ст. ст. 202, 203. ст. 237, 238, 244 ЦК України, ст. 141, 142, 143, 144 149 ЗК України, та просить суд визнати незаконними рішення № 121 та № 122 7-ої сесії Вільховецької сільської ради 4- го скликання від 17.10.2003 року про вилучення в неї 0,90 га землі та передачу відповідачам № 3 та № 4 по 0,473 га землі в АДРЕСА_6 для ведення особистого селянського господарства; визнати недійсним договір купівлі-продажу 0,472 га землі, укладений 01.04.2011 року та зареєстрований в реєстрі за № 1187 між відповідачами № 4 та № 5 та посвідчений приватним нотаріусом Тячівського нотаріального округу Стойка Н.М; скасувати державну реєстрацію права власності відповідача № 4 та № 5 на вказану земельну ділянку, зобов`язавши відповідача № 5 повернути їй 0,472 га землі; скасувати державну реєстрацію права власності відповідача № 3 та зобов`язати відповідача № 3 повернути їй 0,4726 га землі та стягнути на її користь з відповідачів № 2, № 3, № 4 та № 5 понесені нею судові витрати у дольовому порядку.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_3 до неї, ОСОБА_2 , де треті особи Вільховецька сільська рада, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про припинення права користування землею, стверджує, що такий не заслуговує на увагу, та його вимоги не підлягають до задоволення, оскільки вона згідно державного акту набула право власності спірну земельну ділянку 30.03.2005 року, і жодних доказів того, що до цього часу використовувала земельну ділянку не за цільовим призначенням у матеріалах справи немає. Крім того, стверджує, що ОСОБА_6 у відповідності до глава 32 ЗКУ не є належним позивачем. Також, другою підставою зустрічного позову є посилання на п. е ч. 1 ст. 141 ЗК, який передбачає таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як набуття іншою особою права власності на будівлю, або споруду, які розташовані на земельній ділянці. Посилання на цю норму є помилковим, оскільки вона почала діяти лише 05.11.2009 року. ОСОБА_3 подала до зустрічного позову договір купівлі-продажу трьох об`єктів в АДРЕСА_1 (пилорама, навіс та транфроматор), згідно яких вона набула право власності на ці об`єкти 29.11.2003 року. У цей період діяла норма ст.. 120 ЗКУ (ред. 2002 року), частини 1,2,4 та 5 передбачали порядок та процедуру переходу права на земельну ділянку при переході права на будівлю і споруду. У зв`язку з тим, що на час виникнення правовідносин щодо переходу права ОСОБА_3 на земельну ділянку при придбанні нею пилорами, навісу та трансформатора, а ні ОСОБА_1 , а ні Вільховецька сільська рада з ОСОБА_3 договір оренди земельної ділянки не укладали.

Тому просить в задоволенні зустрічного позову відмовити.

Відповідач за первинним позовом, що є позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_3 заперечуючи відносно первинного позову звернулась до суду із зустрічним позовом та уточнивши його позовні вимоги просить припинення права користування землею.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц ( пр.. № 14-63цс20) відступила від раніше визначених правових висновків і у справах про постійне землекористування фермерськими господарствами зробила наступну правову позицію: 60. За змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України Про селянське (фермерське) господарство , статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України Про фермерське господарство , статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31, 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. . Також, у цій Постанові Велика Палата Верховного суду зазначила наступне:

20. За змістом наведених приписів на час створення СФГ СПАС можливість реалізації права на створення селянського (фермерського) господарства була підпорядкована фактичному одержанню громадянином, зокрема, права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства. Наявність у засновника визначеного законом права на земельну ділянку була однією з умов державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Більше того, право користування земельною ділянкою мало припинятися з припиненням діяльності селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини першої статті 27 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), а припинення права користування земельною ділянкою мало наслідком припинення діяльності цього господарства (пункт 2 частини першої статті 29 Закону № 2009-XII).

21. Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки інакше, ніж за її цільовим призначенням (пункт 1 частини першої статті 40 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), а також юридичні наслідки її використання не за цільовим призначенням (пункт 7 частини першої статті 27, частина друга статті 29, частина перша статті 88 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), надана громадянину у встановленому порядку для ведення селянського (фермерського) господарства земельна ділянка за її правовим режимом була та є такою, яку слід використовувати виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб цього громадянина.

22. Передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (частина перша статті 2 Закону № 2009-XII). Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник . Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство (цей висновок не стосується права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення такого господарства; оскільки таке право є успадковуваним, тобто передається у спадщину, то воно залишається у володінні фізичної особи і після створення селянського (фермерського) господарства, про що Велика Палата Верховного Суду вказала у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17).

23. Ураховуючи наведене, з моменту створення СФГ СПАС відбулася фактична заміна постійного землекористувача, і обов`язки останнього перейшли до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаний висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем. Відповідно з часу державної реєстрації цього господарства воно повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник. Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 10 квітня 2019 року (пункти 23-29) й ухвалі від 13 листопада 2019 року (пункти 17-18) у справі № 275/82/18, а також у постанові від 1 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (пункти 6.24-6.29) щодо належності права на продовження договірних відносин з користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства саме такому господарству, а не його засновникові. .

Тому просить в задоволенні первинного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити, визнати право відповідачки ОСОБА_1 на постійне (безстрокове) користування земельною ділянкою пло6щею 2,57 га, що виникло у неї згідно з Держаного акту на право постійного користування землею ЗК 011№00016 від 19.06.1995 року для ведення селянського фермерського господарства, припиненим (втраченим) 22.06.1995 року, з часу створення та реєстрації нею, як засновником, селянського (фермерського) господарства Рецитал , до якого перейшло зазначене право користування .

В судовому засіданні представник позивача за первинним позовом, що є відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_7 підтримав первинні позовні вимоги та просить їх задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову просить відмовити в повному обсязі.

Представник відповідача за первинним позовом, що є позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_3 - ОСОБА_8 в судовому засіданні заперечив, щодо задоволення первинних позовних вимог та просить в їх задоволенні відмовити. Зустрічний позов підтримує, посилаючись на вимоги зазначені в зустрічній позовній заяві.

Відповідач за первинним та зустрічним позовами ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, причини своєї неявки суду не повідомив, а тому суд на підставі ст.. 223 ЦПК України справу розглянув у його відсутності.

Представник відповідача за первинним позовом, що є третьою особою за зустрічним позовом Вільховецької сільської ради в судове засідання не з`явився, причини своєї неявки суду не повідомив, а тому суд на підставі ст.. 223 ЦПК України справу розглянув у його відсутності.

Відповідач за первинним позовом, що є третьою особою за зустрічним позовом ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, причини своєї неявки суду не повідомив, а тому суд на підставі ст.. 223 ЦПК України справу розглянув у його відсутності.

Відповідач за первинним ОСОБА_5 , в судове засідання не з`явився, але надав до суду відзив в якому стверджує, що позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 є незаконними, суперечать, як законодавчим нормам, так і здоровому глузду, оскільки є надуманими та мають ознаки злочину проти власності. Твердження позивачки є голослівним, на його думку є такими, що мають ознаки умисного заплутування фактичних обставин справи, за для досягнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мети заволодіння права на чуже майно шляхом обману, зловживання правами та довірою.

Так, за наявними доказами в матеріалах справи слідує, що право позивачки на постійне користування земельною ділянкою виникло у неї згідно державного акту на право постійного користування землею (ЗК ои№ 00016 від 19.06.1995), яке припинено з 29.12.2003 з часу набуття ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу №736 права власності на об`єкти нерухомого майна ФГ Рецетал (будівлю пилорами, навіс, електролінію, трансформатор), в силу положень статті 120 Земельного кодексу України та частини першої с. 377 Цивільного кодексу України. Права щодо земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти будівель нерухомого майна, по фактичному землекористуванню, оформляються згідно частини п`ятої статті 79 -1 Земельного кодексу України.

Таким чином, власник майна ОСОБА_3 після демонтажу пилорами, у вересні 2005 року за затвердженим проектом відводу земельної ділянки отримано у власність земельну ділянку під вищезазначеними будівлями та спорудами, площею 0,4726 га для ведення ОСГ за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно Договору купівлі-продажу від 21 квітня 2011 року, посвідченого нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Сойка Н.М., ним у ОСОБА_4 куплено земельну ділянку загальною площею 0,4720 га для ведення особистого селянського господарства в межах з планом, яка розташована в АДРЕСА_6, кадастровий номер земельної ділянки № 2124485800:04:001:0007.

Пунктом 2 Договору купівлі-продажу вказано, що земельна ділянка належала ОСОБА_4 жителю АДРЕСА_2 (тобто Відповідачу 4), на праві приватної власності згідно Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЗК № 032438, виданого Тячівською РДА Закарпатської області 30.09.2005 року на підставі розпорядження Тячівської РДА від 17.01.2005 року за №20. Кадастровий номер земельної ділянки № 2124485800:04:001:0007.

Пунктом 7 Договору вказано, що від Покупця ( ОСОБА_5 ) не приховано обставин, які мають істотне значення: відсутність заборони відчуження зазначеної земельної ділянки підтверджується, витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави, та витягом з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна виданими на запит приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Сойка Н.М., 21.04.2011 року.

Згідно витягу з Поземельної книги про земельну ділянку № ВТ-002010000242011 від 18.03.2011 виданого Міськрайонним управлінням Держкомзему у м. Тячів та Тячівському районі Закарпатської області на земельну ділянку обмеження та сервітути не реєструвалися. Земельна ділянка є вільною від будь-яких прав і претензій третіх осіб.

Таким чином, стверджує, що правочин щодо укладення договору-купівлі продажу земельної ділянки, ним вчинений у передбачений законодавством спосіб та з дотриманням чинного порядку, і, ні ким, до цього часу, не доказано зворотнього. Цю земельну ділянку, він та його сім`я, використовує з часу її купівлі, 21.04.2011, та отримання в натурі в межах вказаних в земельній документації, по теперішній час.

Тому просить суд у задоволенні первинного позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. Заслухавши пояснення представника позивача за первинним позовом, що є відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 - ОСОБА_7 , представника відповідача за первинним позовом, що є позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_3 - ОСОБА_8 та дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що згідно державний акт на право постійного користування землею серії ЗК № 00016. позивачці ОСОБА_1 було виділено в користування 2,97 га землі на території Вільховецької сільської ради Тячівського району для ведення селянського (фермерського) господарства. ( а.с. 5, 89)

З технічних матеріалів по виготовленню вказаного державного акту на землю вбачається, що цей державний акт виготовлявся на право постійного користування землею для ведення селянського /фермерського/ господарства/ СФГ Рецитал , головою якого була ОСОБА_1 ( а.с 86-93)

Після ОСОБА_1 , з 2002 року, головою СФГ Рецитал став ОСОБА_9 , і про цей факт ніхто з сторін не заперечує.

Будучи головою СФГ Рецитал , ОСОБА_2 02.10.2003 року подав Вільхівській сільській раді заяву про вилучення із СФГ "Рецитал" земельної ділянки, площею 0,90га. (а.с.77)

На підставі цієї заяви Вільхівська сільська рада 17.10.2003 року на 7-ій сесії сільської ради 4-го скликання прийняла рішення № 121, яким вилучила в СФГ Рецитал 0,90 га землі у зв`язку із добровільною відмовою землекористувача від права постійного користування частиною земельної ділянки. ( а.с.21).

На цій же сесії Вільховецька сільська рада рішенням № 122 виділила ОСОБА_3 в АДРЕСА_6 0,473 га та ОСОБА_4 - 0,473 га в АДРЕСА_6 для ведення особистого селянського господарства. ( а.с.22)

Відповідно договором купівлі-продажу, посвідченим нотаріусом Тячівського нотаріального округу Стойка Н.М. ОСОБА_4 відчужив 0,473 га на користь ОСОБА_5 ( а.с. 23.)

Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стверджено, що ОСОБА_3 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,4726 га для ведення особистого селянського господарства. ( а.с.24).

Договором купівлі-продажу №736 від 29 грудня 2003 року стверджено, що ОСОБА_3 купила в СФГ Рецитал будівлю пилорами з навісом та електролінією в АДРЕСА_1 .

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог.

Крім того, відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ст.. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ст.. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст..141 ЗК України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;

ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Згідно ч...3,4 ст.142 ЗК України,припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Відповідно до ст..210 ЗК України, угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.

А відповідно до ст. 81 ЦПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Твердження позивача за первинним позовом та його представника проте, що оскаржуваними рішеннями сільської ради та договором купівлі-продажу землі порушені майно права ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 2,97 га землі, що знаходиться на території Вільховецької сільської ради Тячівського району, в судовому засіданні спростовується технічних матеріалів по виготовленню державного акту на право постійного користування землею для ведення селянського /фермерського/ господарства/ СФГ Рецитал та правовою позицією Великої Палатт Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц ( пр.. № 14-63цс20)

Так, технічними матеріалами по виготовленню вказаного державного акту на землю стверджено, що державний акт на земельну ділянку ЗК № 00016. виготовлявся на право постійного користування землею для ведення селянського /фермерського/ господарства/ СФГ Рецитал , головою якого була ОСОБА_1 ( а.с 86-93)

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц ( пр.. № 14-63цс20) відступила від раніше визначених правових висновків і у справах про постійне землекористування фермерськими господарствами зробила наступну правову позицію: 60. За змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України Про селянське (фермерське) господарство , статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України Про фермерське господарство , статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31, 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. .

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставні, а тому в задоволенні їх слід відмовити.

Разом з цим, враховуючи правову позицію Великої Палатт Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц ( пр.. № 14-63цс20) , суд вважає, зустрічний позов слід задовольнити, визнати право ОСОБА_1 на постійне (безстрокове) користування земельною ділянко площею 2,57 га, що виникло у неї згідно з Державного акту на право постійного користування землею ЗК011№00016 від 19.06.1995 року для ведення селянського фермерського господарства, припиненим ( втраченим) 22.06.1995 рок, з часу створення та реєстрації нею, як засновником, селянського (фермерського) господарства Рецитал до якого перейшло зазначене право користування.

Керуючись ст.. 5, 12, 13, 81, 209, 223, 247, 263, 265 ЦПК України, ст..ст.203,215, ч.1 ст.328, ч.1 ст. 334, ЦК України, ст..ст. ст.141,121, 210 ЗК України, суд.

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Вільховецької сільської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання правочину нікчемним та застосування наслідків нікчемності правочину -відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 - задовольнити.

Визнати право ОСОБА_1 на постійне (безстрокове) користування земельною ділянко площею 2,57 га, що виникло у неї згідно з Державного акту на право постійного користування землею ЗК011№00016 від 19.06.1995 року для ведення селянського фермерського господарства, припиненим ( втраченим) 22.06.1995 рок, з часу створення та реєстрації нею, як засновником, селянського (фермерського) господарства Рецитал до якого перейшло зазначене право користування.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Закарпатської області через Тячівський районний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Позивач за первинним позовом, що є відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач за первинним та зустрічним позовами ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач за первинним позовом, що є третьою особою за зустрічним позовом Вільховецька сільська рада, місцезнаходження с. Вільхівці, вул.. Центральна, 118, Тячівський район, Закарпатська область.

Відповідач за первинним позовом, яка є позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_5 .

Відповідач за первинним та зустрічним позовами ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач за первинним та зустрічним позовами ОСОБА_5 , місце проживання: АДРЕСА_5 .

Повний текст рішення виготовлено 06.11.2020 р.

Суддя Тячівського

районного суду: В.В. Чопик