Постанова

від 21.08.2007 по справі 32/118-07-3665

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

32/118-07-3665

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"21" серпня 2007 р. Справа № 32/118-07-3665

 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді:  Бєляновського В.В.,

                      Суддів:  Мирошниченко М.А., Шевченко В. В.,

при секретарі   - Волощук О.О.

за участю представників:

Від позивача: Подрезов Д.В.

Від  відповідача: Севергінов В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства „Югтрансавто”, м. Одеса

на рішення господарського суду Одеської області

від  6 липня 2007 року                    

у справі № 32/118-07-3665                                                                                                                                                                                                                                                                                    

за позовом  Дочірнього підприємства „Формаг -Київ” Товариства з обмеженою відповідальністю „Формаг”, м. Київ

до Закритого акціонерного товариства „Югтрансавто”, м. Одеса

про стягнення 74 026,36 грн.,

                                                  ВСТАНОВИЛА:

          У травні 2007 року Дочірнє підприємство „Формаг -Київ” звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до ЗАТ „Югтрансавто” про стягнення 72482,3 грн. збитків, завданих втратою вантажу внаслідок порушення відповідачем умов договору № 20.11.06/SK/SM-01 від 20.11.2006 року, а також 1294,06 грн. штрафу за порушення терміну доставки вантажу.

          Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що згідно з укладеним між сторонами договором на транспортно –експедиторське обслуговування             № 20.11.06/SK/SM-01 від 20.11.2006 року на підставі виданої заявки відповідач 27.11.2006 року прийняв на перевезення автомобільним транспортом вантаж загальною вартістю 26905,50 доларів США по маршруту ТОВ „ТД Кама” (м. Нижнєкамск, Росія) –ПП „Термінал” (станція Одеса –Ліски, Україна). Після прибуття вантажу в місце призначення було виявлено його нестачу, про що складено акт від 29.12.2006 року. Вартість втраченого вантажу складає 72482,30 грн., вартість здійсненої незалежним сюрвеєром інспекції вантажу –250 грн. Окрім того, доставка вантажу була прострочена перевізником на 25 днів, за що умовами п. 5.7 договору встановлено сплату штрафу. Вважаючи, що саме відповідач  повинен нести відповідальність за втрату прийнятого до перевезення вантажу і завдані цим збитки, позивач на підставі Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів по договорам, ст.ст. 22, 525, 526, 549, 550, 923-925 ЦК України та ст. ст. 193, 224, 225, 308, 314 ГК України просив про задоволення позову.

          ЗАТ „Югтрансавто” заперечувало проти позову посилаючись на недоведеність своєї вини у втраті вантажу станом на момент пред'явлення позову, необґрунтований розмір втраченого вантажу, безпідставність вимоги щодо відшкодування позивачеві вартості інспекції вантажу та пропущення останнім строку для пред'явлення вимоги про сплату штрафу за порушення терміну доставки вантажу.          

Рішенням господарського суду Одеської області від 06.07.2007 року у справі (суддя –Грабован Л.І.) позов задоволено в частині стягнення 72 482,30 грн. вартості втраченого вантажу та 1294,06 грн. штрафу з мотивів обґрунтованості цих позовних вимог, а в частини стягнення 250 грн. вартості інспекції вантажу відмовлено, оскільки позивачем не доведено в установленому законом порядку понесення цих витрат.

ЗАТ „Югтрансавто” у поданій до Одеського апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить зазначене рішення місцевого господарського суду скасувати та постановити нове рішення, не вказуючи, однак, яке. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суд  неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та визнав встановленими обставини, які недоведено, порушив або неправильно застосував норми матеріального чи процесуального права, а викладені в оскаржуваному рішенні суду висновки, не відповідають обставинам справи.

У відзиві на апеляційну скаргу ДП „Формаг - Київ” заперечує проти її задоволення вважаючи такою, що ігнорує дійсні обставини справи та просить оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Заявлене в судовому засіданні представником відповідача клопотання про залучення до матеріалів справи листа Південної регіональної митниці від 20.08.2007 року судом задоволено згідно з ч. 1 ст. 101 ГПК України з огляду на необхідність всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга  задоволенню не підлягає з наступних підстав.

          Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 20.11.2006 року між ЗАТ „Югтрансавто” (перевізник) та ДП „Формаг -Київ” (замовник) було укладено договір № 20.11.06/SK/SM-01 на транспортно-експедиційне обслуговування, предметом якого є регулювання прав і обов'язків сторін, пов'язаних з перевезенням експортно –імпортних та транзитних вантажів  автотранспортом по території України, країн СНД і в міжнародному сполученні. Умовами даного договору визначено, що перевізник зобов'язується здійснювати перевезення вантажу клієнтів замовника власним або орендованим автотранспортом у строгій відповідності з заявками та іншими дорученнями замовника, діючими правилами перевезення вантажів, за узгодженими ставками; здійснювати перевезення в узгоджені сторонами строки; забезпечувати отримання відміток митних та інших органів, розписок „Отримувача” та „Відправника” по прийманню –передачі вантажу;  замовник зобов'язується надавати перевізнику всі необхідні документи для отримання, перевезення і здачі вантажу; чітко та повно вказувати у наряді докладні реквізити, адресу, номери телефонів і факсів осіб, на адресу яких повинен бути доставлений вантаж; оплачувати надані перевізником послуги в узгоджені строки; перевізник несе повну матеріальну відповідальність за втрату вантажу у розмірі його заявленої вартості, а за нестачу, псування або пошкодження вантажу в розмірі вартості втраченої кількості /якості, з моменту прийняття вантажу до перевезення та до його видачі особі, вказаної замовником, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталися не з його вини; за прострочення доставки вантажу перевізник сплачує замовнику штраф в розмірі 0,5% вартості перевезення за кожний день прострочення доставки вантажу, або сума винагороди перевізника зменшується на еквівалентну суму; строк дії договору  встановлюється з моменту його підписання обома сторонами до 31 грудня 2006 року, і, якщо ні одна з сторін за 30 днів до закінчення строку договору не повідомить іншу сторону у письмовій формі про розірвання договору, строк його дії буде автоматично продовжуватися на кожний наступний календарний рік.

          За своєю правовою природою укладений сторонами договір є договором транспортного експедирування, відповідно до якого одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (ч. 1 ст. 316,  ч.1 ст. 929 ЦК України).

Отже, між сторонами у справі на підставі договору від 20.11.2006 року склалися цивільно-правові відносини, зміст яких становлять їх взаємні права і обов'язки щодо надання послуг з транспортно-експедиторського обслуговування вантажів клієнтів позивача, пов'язаних з їх перевезенням, та оплати наданих послуг ( ст. ст. 11,509 ЦК України).

Частиною 2 п. 1 ст. 193 ГК України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з п. 3 ст. 929 ЦК України умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 934 ЦК України передбачено, що за  порушенням обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до Глави 51 цього Кодексу.

Відповідно до ст.. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Пунктом 1 ст. 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодовувати кредиторові завдані цим збитки.

          22.11.2006 року позивач видав відповідачеві заявку № 22.11.06/SK/SM-1 на міжнародне перевезення автотранспортом вантажу (автомобільні шини) по маршруту ТОВ „ТД Кама”, м. Нижнєкамск, Росія до ПП „Термінал”, Одеська область, Біляївський район, станція Одеса –Ліски, Україна для подальшого відправлення в Єгипет.

          27.11.2006 року на виконання даної заявки вантаж у кількості 252 вантажних місця загальною вартістю 26905,50 доларів США був прийнятий відповідачем у вантажовідправника –ТОВ „ТД Кама” до перевезення автомобілем МАН, держномер 42744ОВ, з причепом, держномер 24793 ОА, у повному обсязі, що підтверджується міжнародною транспортною накладною СМR № 0161418, вантажною митною декларацією 801010000/6/102228, Carnet TIR №  YX 52010739 та рахунком –інвойсом № 877.

          29.12.2006 року вантаж було доставлено відповідачем до місця призначення, де після його огляду виявлено нестачу вантажу, про що митним органом складено акт б/н від 29.12.2006 року про невідповідність товарів відомостям, зазначеним у потрібних для здійснення митного контролю документах, яким встановлено, що згідно з супровідними документами зазначено 252 шини гумові, фактично прибуло 119 шин, а автомобільний причеп при розкритті виявився порожнім.

          За замовленням позивача незалежним сюрвеєром ТОВ „ІСІ –Інспекшін Сервісез Інтернешнл” 03.01.2007 року було здійснено інспекцію вантажу і при перерахунку засвідчено, що в автомобілі МАН, держномер 42744ОВ, знаходяться 119 автомобільних гумових шин, а саме: КАМА Ф-2А 15.5R38  -  52 шт., КАМА В-103750-20 - 63 шт., КАМА Ф-3511.2-20 - 4 шт., причеп автомобіля, держномер 24793ОА, порожній, ремні для кріплення вантажу розрізані та знаходяться на полу і бортах причепу, про що складено сертифікат № 127.

          Виходячи з вартості вантажу зазначеної в рахунку –інвойсі № 877 від 28.11.2006 року, вартість втраченого вантажу складає 14352.93 дол. США, що за курсом НБУ на момент пред'явлення даного позову становить 72482.30 грн.

          Статтею 224 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

          Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа,  якій завдано збитків  у  результаті  порушення  її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

          Згідно з ч. 1 ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

          Притягнення до цивільно –правової відповідальності у вигляді стягнення збитків можливе лише за наявності певних, передбачених законом умов, Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно –правової відповідальності.

          Одним з елементів складу цивільного правопорушення, який вимагається законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, є об'єктивна сторона, яку утворюють: наявність збитків у майновій сфері кредитора, протиправні дії, які виражені у невиконанні або неналежному виконанні боржником взятого на себе зобов'язання, причинний зв'язок між протиправними діями боржника та виниклими збитками.

          Частиною 1 ст. 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 р. (далі - Конвенція) передбачено, що перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

          Така ж сама умова міститься в п. 5.3 договору від 20.11.2006 року, відповідно до якої перевізник несе повну матеріальну  відповідальність за втрату вантажу в розмірі його заявленої вартості, а за нестачу, псування або пошкодження вантажу в розмірі вартості втраченої кількості/якості, з моменту прийняття вантажу до перевезення та до його видачі особі, вказаної замовником, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталися не з його вини.

          Колегія суддів вважає доведеним, що внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору від 20.11.2006 року в результаті часткової втрати прийнятого до перевезення вантажу позивачу завдано збитки в сумі 72482.30 грн., які складаються з вартості втраченого вантажу, що підтверджується належними та допустимими доказами проаналізованими вище.

          При цьому, між неналежним виконанням відповідачем взятого на себе за договором зобов'язання та виниклими у позивача збитками існує прямий причинний зв'язок.

          Частиною 2 ст. 614 ЦК України встановлено презумпцію вини боржника, яка сформульована слідуючим чином: „Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання”.  Отже, при пред'явленні позову кредитор повинен довести лише факт порушення зобов'язання, розмір збитків та причинний зв'язок між порушенням зобов'язання і виниклими збитками. Проте він звільнюється від обов'язку доводити вину боржника. Тягар доказування відсутності вини в порушенні зобов'язання лежить на боржникові. Якщо боржником не надано суду доказів відсутності своєї вини у невиконанні або неналежному виконанні взятих на себе зобов'язань, то вважається, що він винний.

          Теж саме передбачено і ч. 1 ст. 18 вищезгаданої Конвенції, згідно з якою тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

          Але, належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність вини відповідача у частковій втраті прийнятого до перевезення вантажу останнім до суду не подано і таких доказів у справі не міститься.

          Наданий відповідачем лист Південної регіональної митниці від 23.03.2007 року № 23-2/1631, у якому повідомляється, що Службою боротьби з контрабандою проводиться перевірка відсутності частини транзитного вантажу „шини пневматичні гумові”, який слідував від ТОВ „Торговий дім „Кама” до Єгипту та перевозився водієм ЗАТ „Югтрансавто” на транспортному засобі „МАН”, держномер 42744ОВ, з причепом, таким доказом бути не може, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України лише вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

          Разом з тим, в додаток до цього листа Служба боротьби з контрабандою та митної варти Південної регіональної митниці листом № 23-2/4119 від 20.08.2007 року повідомила, що за результатами проведеної перевірки підстав для складення протоколу про порушення митних правил не встановлено.

          Та обставина, що на автомобільному причепі, держномер 24793ОА, який після прибуття до місця призначення виявився порожнім, була в наявності ціла пломба Російської митниці, не свідчить про відсутність вини відповідача у неналежному виконанні взятих на себе за договором зобов'язань.

          Статтею 8 Конвенції передбачено, що приймаючи вантаж, перевізник перевіряє: а) вірність записів, зроблених у вантажній накладній щодо числа вантажних місць, а також їх маркування та нумерації місць; б) зовнішній стан вантажу і його упаковки. Якщо перевізник не має достатньої можливості перевірити вірність записів, зазначених у підпункті a) пункту 1 цієї статті, він  повинен зробити обґрунтовані застереження у вантажній накладній. Він повинен також мотивувати всі зроблені ним застереження щодо зовнішнього стану вантажу і його упаковки. Ці застереження не мають обов'язкової сили для відправника, якщо останній не погодився бути зобов'язаним ними і не зробив про це запис у вантажній накладній.

          Відповідно до ст. 9 Конвенції, вантажна накладна є первинним доказом  укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Якщо вантажна накладна не містить спеціальних застережень перевізника, то, якщо не доведено протилежне, припускається, що вантаж і його упаковка були зовні в належному стані в момент прийняття вантажу перевізником, і що кількість вантажних місць, а також їх маркування та нумерація відповідали заявам, які містилися у вантажній накладній.

          Наявна у справі міжнародна товарно –транспортна накладна СМR            № 0161418 свідчить про те, що відповідачем у ТОВ „ТД „Кама” було прийнято до  перевезення вантаж  у кількості 252 вантажних місця та будь –яких застережень перевізника в цій накладній не міститься.

          Окрім того, як вбачається з прийнятої відповідачем до виконання заявки від 22.11.2006 року  термін доставки вантажу був визначений до 04.12.2006 року, а відповідно до акту б/н складеного Одеською митницею фактично вантаж доставлений відповідачем до місця призначення 29.12.2006 року, тобто прострочення доставки вантажу становить 25 днів.

          Згідно з ст. 19 Конвенції вважається, що мало місце прострочення доставки,  якщо вантаж не  був доставлений в узгоджений термін або, якщо вантаж не був доставлений в узгоджений термін, фактична тривалість перевезення з урахуванням обставин справи, і зокрема, у випадку часткового завантаження транспортного засобу, часу, необхідного при звичайних умовах для комплектації вантажів для повного завантаження, перебільшує час, який був би необхідний сумлінному перевізнику.

          Умовами п. 5.7 договору встановлено відповідальність перевізника за порушення терміну доставки у вигляді сплати штрафу в розмірі 0,5% від вартості перевезення за кожний день прострочення доставки вантажу. За розрахунками позивача, які відповідачем не спростовані, сума згаданого штрафу складає 1294,06 грн.

          При цьому, посилання відповідача на  ч. 3 ст. 30 Конвенції обґрунтовано господарським судом першої інстанції не були прийняті до уваги, оскільки компенсація і штраф за порушення договірного зобов'язання –різні правові категорії.

Враховуючи викладене,  позовні вимоги в частині стягнення збитків в розмірі вартості втраченого відповідачем вантажу та штрафу обґрунтовані та доведені і правильно були задоволені місцевим господарським судом.

Доводи відповідача, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновків місцевого господарського суду та з урахуванням всіх обставин даної справи, всебічно, повно і об'єктивно встановлених господарським судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті.

Такі доводи є наслідком  помилкового довільного тлумачення певних норм матеріального права, які не регулюють виниклі між сторонами правовідносини і спрямовані на уникнення від встановленої законом відповідальності  за завдані позивачу збитки.

          З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що підстав для скасування законного та обґрунтованого судового рішення не вбачається.

Керуючись  ст.ст.  99, 101-105  ГПК України, колегія суддів -,

ПОСТАНОВИЛА:

          Рішення господарського суду Одеської області від 06.07.2007 року у справі № 32/118-07-3665 залишити без змін, а апеляційну скаргу ЗАТ „Югтрансавто”   - без задоволення.

         Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена  у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий  суддя:                                                Бєляновський В.В.          

 Судді:                                                                      Мирошниченко М.А.

                                                                                   Шевченко В. В.