Рішення

від 30.10.2020 по справі 335/1007/20

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

1Справа № 335/1007/20 2/335/1062/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2020 року Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя в складі

головуючого судді Геєць Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Ровенської В.В.,

представника позивача Зіменко І.А.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю „ВТФ РІЦ" про зміну дати звільнення та зміну формулювання причини звільнення, стягнення заробітної плати, вихідної допомоги та середнього заробітку, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовними вимогами до ТОВ „ВТФ РІЦ" про зміну дати звільнення та зміну формулювання причини звільнення, стягнення заробітної плати, вихідної допомоги та середнього заробітку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 05.08.2016 року вона була призначена на посаду заступника директора ТОВ „ВТФ РІЦ". 06.12.2019 року без наявних на те правових підстав, її не допустили на робоче місце за фактичною адресою знаходження товариства: Запорізька область, Запорізький район, пгт. Кушугум, вул. Калинова (Колгоспна), буд. 1/25 . З 09.12.2019 року по 18.12.2019 року включно позивачка перебувала на лікарняному, а 19.12.2019 вийшла на роботу, однак її знов не допустили до робочого місця. У зв`язку з зазначеними порушеннями трудових прав позивачки, а також у зв`язку з тривалою затримкою у виплаті їй заробітної плати ОСОБА_1 19.12.2019 року надіслала на адресу ТОВ „ВТФ РІЦ" заяву про звільнення з займаної посади на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Натомість, 17.01.2020 року відповідач листом без номера та дати повідомив її про розірвання трудового договору з 10.01.2020 року відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України, трудову книжку, на момент подання позову до суду, позивачці не видано, остаточний розрахунок не проведено.

У зв`язку з зазначеним позивач вважає дії відповідача неправомірними та просила суд визнати її звільнення з посади заступника директора ТОВ „ВТФ РІЦ" за п. 4 ст. 40 КЗпП України з 10.01.2020 року - незаконним, зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю „ВТФ РІЦ" змінити дату звільнення та формулювання причини звільнення. Вважати ОСОБА_1 звільненою з посади заступника директора ТОВ „ВТФ РІЦ" з 27.12.2019 року за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю „ВТФ РІЦ" внести зміни до трудової книжки: скасувати запис про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора ТОВ „ВТФ РІЦ" з 10.01.2020 року за п. 4 ст. 40 КЗпП України, зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю „ВТФ РІЦ" внести зміни до трудової книжки: внести запис про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора ТОВ „ВТФ РІЦ" з 27.12.2019 року за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „ВТФ РІЦ" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі, вихідну допомогу, середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою суду від 25.02.2020 року справу було прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження (а.с. 43).

Ухвалою суду від 26.08.2020 року прийнято заяву ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог, закрито підготовче провадження (а.с. 164-166, 169).

Заявою від 08.10.2020 року позивач відмовилась від частини позовних, та просила суд зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю „ВТФ РІЦ" змінити дату звільнення та формулювання причини звільнення, вважати ОСОБА_1 звільненою з посади заступника директора ТОВ „ВТФ РІЦ" з 27.12.2019 року за частиною 3 статті 38 КЗпП України; зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю „ВТФ РІЦ" внести зміни до трудової книжки: внести запис про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора ТОВ „ВТФ РІЦ" з 27.12.2019 року за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „ВТФ РІЦ" на її користь 79192,21 грн., з яких: 33956,26 грн. - заборгованість по заробітній платі, 12791,07 грн. - вихідна допомога, 32444,88 грн. - середній заробіток за час вимушеного прогулу (а.с. 189-190).

Представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву від 23.03.2020 року та заперечення (а.с. 48-51, 115-117, 173-174), згідно яких позов не визнає повністю, зазначивши, що позивачка подавала до ТОВ „ВТФ РІЦ" заяву про звільнення за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпПУ) з 19.12.2019 року і у зв`язку із отриманням вказаної заяви пізніше її було звільнено за п. 1 ст. 36 КЗпПУ 10.01.2020 року. Лист, який направлено позивачці і в якому зазначено про її звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України - містив помилкові дані. Також відповідач вказує, що заяву про звільнення з посади заступника директора ТОВ „ВТФ РІЦ" з 27.12.2019 року за ч. 3 ст. 38 КЗпП України він не отримував, оригінал вказаної заяви у відповідача відсутній. Крім того, відповідач зазначає, що позивачка, до моменту подання позову до суду, за трудовою книжкою не зверталася, остаточний розрахунок з нею не просила провести. Щодо заборгованості по заробітній платі відповідач зазначає, що позивачем отримано заробітну плату у розмірі 3364,90 грн., що підтверджується копією відомості на виплату грошей № ВЗП-000039 за травень 2019 року. Крім того, відповідач вказує, що в період з червня по грудень 2019 року позивач працювала під керівництвом свого батька - ОСОБА_2 , з вини якого позивачу в цей період не виплачувалася заробітна плата.

Також відповідач зазначає, що позивач письмову пропозицію відповідача з приводу отримання розрахунку при звільненні та трудової книжки проігнорувала. Таким чином, підстави для задоволення позову відсутні.

07.07.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача в якій зазначено, що позивачем дійсно писалося дві заяви про звільнення. Перша заява про звільнення на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України була написана позивачем 19.12.2019 року коли позивач вийшла на роботу після лікарняного 19.12.2019 року. Проте на роботі їй повідомили, що з цих підстав її звільняти не будуть. Тому цього ж дня 19.12.2019 року вона на адресу відповідача надіслала поштою заяву про її звільнення з 27.12.2019 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. (а.с. 105-106).

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги з урахуванням їх уточнень відповідно до поданої заяви від 08.10.2020 року, просила позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, відповідно до поданої заяви просив розглядати справу без його участі за наявними у справі доказами, позовні вимоги не визнав, заперечував проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

Вирішуючи заявлені у справі вимоги позивача щодо зміни дати та формулювання причин звільнення суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що позивач 05.08.2016 року була призначена на посаду заступника директора ТОВ „ВТФ РІЦ" (а.с. 53).

З матеріалів справи встановлено, що 19.12.2019 року ОСОБА_1 на адресу ТОВ „ВТФ РІЦ" надіслала звернення про доступ до робочого місця, з якого випливає, що 19.12.2019 року її не допустили до робочого місця, у зв`язку з чим вона не має можливості надати листок непрацездатності до місця роботи своєчасно та написати заяву про звільнення, тому листок непрацездатності та заяву про звільнення надсилає поштою. Просила оформити належним чином трудову книжку та провести з нею остаточний розрахунок у визначені законом строки. До поданого звернення в додатках ОСОБА_1 додала листок непрацездатності серії АДУ в„– 628464 виданий 09.12.2019 року та заяву про звільнення (а.с. 61- 63).

Відповідно до поштового відправлення та трекінгу Укрпошти вказане звернення з додатками відправлено 19.12.2019 року та отримано ТОВ „ВТФ РІЦ" 26.12.2019 року (а.с. 64- 65).

Зі змісту заяви ОСОБА_1 від 19.12.2019 року наявної в матеріалах справи слідує, що остання просить звільнити її 19.12.2019 року за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 63).

При цьому зміст звернення ОСОБА_1 до ТОВ „ВТФ РІЦ" від 19.12.2019 року свідчить про те, що вона не мала змоги потрапити до робочого місця та надати роботодавцю заяву про своє звільнення безпосередньо за місцем роботи (а.с. 61).

Про факт неможливості потрапити на територію ТОВ „ВТФ РІЦ" 19.12.2019 року свідчить і акт про недопуск ОСОБА_1 до робочого місця від 19.12.2019 року (а.с. 18).

Тому доводи наведені відповідачем у відзиві, що на адресу відповідача була надіслана заява ОСОБА_1 від 19.12.2019 року про її звільнення на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України заслуговують на увагу.

Отже, доводи позивача проте, що заява про її звільнення від 19.12.2019 року на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України була подана безпосередньо роботодавцю 19.12.2019 року та залишена без задоволення є непереконливими, та спростовуються вище наведеними обставинами.

З матеріалів справи слідує, що заява ОСОБА_1 від 19.12.2019 року про її звільнення на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України була розглянута роботодавцем та задоволена.

Наказом директора ТОВ „ВТФ РІЦ" № 11/К від 10.01.2020 року ОСОБА_1 звільнено з 10.01.2020 року з посади заступника директора згідно поданої заяви на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 66).

Про звільнення ОСОБА_1 з вказаних підстав свідчить і запис зроблений у її трудовій книжці (а.с. 67).

Натомість доказів отримання ТОВ „ВТФ РІЦ" заяви позивача від 19.12.2019 року про її звільнення на підставі п. 3 ст. 38 КЗпП України матеріали справи не містять.

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

КЗпП України визначає механізм захисту трудових прав працівників, що включає в себе, зокрема, право на працю, та визначає способи захисту прав працівників.

При цьому КЗпП України визначає можливість працівнику оскарження наказу про його звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

У випадку, коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника (пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 „Про практику розгляду судами трудових спорів").

Про необхідність наявності взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України також зазначено у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 759/11508/16-ц (провадження № 61-14807св18), у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19 (провадження № 61-21869св19). Підстави відступити від цих висновків судом не встановлено.

З урахуванням викладеного та виходячи зі встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про доведеність існування домовленості між працівником та роботодавцем про звільнення за угодою сторін, при тому, що анулювання такої домовленості може мати місце виключно при взаємній згоді на це власника або уповноваженого ним органу і працівника. За відсутності належних та допустимих доказів існування такої згоди відповідача, суд приходить до висновку, що звільнення позивача на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України проведено із дотриманням вимог КЗпП України.

Судом не встановлено, що станом на момент складання заяви про звільнення за угодою сторін та на час її отримання відповідачем було відсутнє відповідне волевиявлення позивача про припинення трудового договору за зазначеною підставою, наступна зміна власного рішення позивача не впливає на чинність досягнутої домовленості з роботодавцем (без його згоди на таку зміну).

Підставою для звільнення позивача стала особиста письмова заява позивача, яка містила прохання звільнити її із займаної посади за угодою сторін у день надходження такої заяви.

Судом не встановлено взаємної згоди на скасування угоди про звільнення позивача, отже, позивача було правомірно звільнено з роботи за згодою сторін.

Разом з цим суд погоджується з доводами позивача про наявність підстав для зміни дати її звільнення з посади заступника директора ТОВ „ВТФ РІЦ" на 27.12.2019 року та зобов`язання відповідача внести зміни до трудової книжки, зокрема щодо внесення запису про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора ТОВ „ВТФ РІЦ" з 27.12.2019 року з огляду на наступне.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи заява позивача про її звільнення з 19.12.2019 року на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України отримана відповідачем поштою 26.12.2019 року, відповідач погодив звільнення позивача з зазначених нею підстав та за наведених нею умов.

Згідно з усталеною судовою практикою при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Позивач фактично просила звільнити її у день подання заяви про звільнення, однак надіслала заяву про своє звільнення засобами поштового зв`язку, яка фактично отримана відповідачем засобами поштового зв`язку 26.12.2019 року.

Проте, відповідачем в односторонньому порядку, без досягнення взаємної домовленості, було визначено дату звільнення позивача 10.01.2020 року.

Враховуючи, що відповідач погодився із пропозицією позивача про її звільнення на запропонованих позивачем умовах викладених у її заяві про звільнення від 19.12.2019 року, зокрема щодо її звільнення в день подання (отримання) заяви, суд вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині щодо зміни дати її звільнення з займаної посади на 27.12.2019 року та внесення відповідних змін до трудової книжки.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача заробітної плати, вихідної допомоги та середнього заробітку суд виходить з наступного.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що вперіод з травня 2019 року по грудень 2019 року позивачу було нараховано заробітну плату у наступних розмірах: травень 2019 - 4200 грн., червень 2019 - 4200 грн., липень 2019 - 4242,22 грн., серпень 2019 - 4262,22 грн., вересень 2019 - 4262,22 грн., жовтень 2019 - 4262,22 грн., листопад 2019 - 4262,22 грн., грудень 2019 - 4265,16 грн., всього 33956,26 грн.

Нарахування позивачу суми заробітної плати у вищенаведених розмірах відповідачем не спростовано, належних та допустимих доказів не надано.

З наданих відповідачем доказів, зокрема відомості на виплату грошей № ВЗП-000039 вбачається, що за травень 2019 року ОСОБА_1 виплачено 3364,90 грн. (а.с. 54).

Із наданих відповідачем заперечень на заяву позивача про збільшення позовних вимог слідує, що заробітна плата у визначених в позовній заяві розмірах позивачу не нараховувалась та не виплачувалась. А в період з червня 2019 року по грудень 2019 року позивач працювала під керівництвом свого батька ОСОБА_2 , а тому саме з вини останнього позивач не отримувала заробітну плату.

Разом з цим, посилання відповідача на той факт, що у вказаному періоді позивач працювала під керівництвом свого батька - ОСОБА_2 , з вини якого позивачу в цей період не виплачувалася заробітна плата, суд не приймає до уваги, оскільки відповідальність за невиплату заробітної плати несе безпосередньо роботодавець, тобто товариство, а не окремі посадові особи.

Крім того, доводи наведені у відзиві відповідачем, що ОСОБА_1 в період з червня по грудень 2019 року з корпоративного рахунку відповідача знімала готівкою кошти, та таким чином отримала заробітну плату не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують доводів позивача щодо не виплати їй заробітної плати у вказаний у позові період.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Як встановлено судом, вказані суми заробітної плати не були виплачені на користь позивачки, що не спростовано відповідачем.

У зв`язку з зазначеним, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовної заяви в частині стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі у сумі 30 591,36 грн. (33956,26 - 3364,90).

Вихідна допомога при звільненні підлягає стягненню відповідно до вимог ст. 44 КЗпП України у сумі 12791,07 грн.

Вирішуючи вимоги позивача в частині стягнення 32444,88 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд вважає, що вказані вимоги також підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено матеріалами справи, 19.12.2019 року позивачка направила на адресу ТОВ „ВТФ РІЦ" заяву про звільнення її з займаної посади заступника директора ТОВ „ВТФ РІЦ", яка отримана відповідачем 26.12.2019 року.

17.01.2020 року ТОВ „ВТФ РІЦ" листом без номера та дати повідомило позивачку про розірвання трудового договору з нею з 10.01.2020 року. У вказаному листі зазначалося про необхідність прибути до ТОВ „ВТФ РІЦ" за трудовою книжкою. Питання щодо проведення остаточного розрахунку в цьому листі не поставало. Цей факт не заперечується відповідачем.

З позовної заяви та з аудіофайлів телефонної розмови позивачки з жінкою на ім`я ОСОБА_3 (зі слів позивачки це головний бухгалтер ОСОБА_3 ), які додано до матеріалів справи, встановлено, що позивачка приїхала на підприємство за трудовою книжкою та остаточним розрахунком, але ні трудової книжки, ні розрахунку їй не видали, а запросили приїхати в інший час в інше місце, а саме на вул. Грязнова .

01.02.2020 року позивачкою було надіслано на адресу товариства листа з проханням видати Наказ про звільнення, трудову книжку та особисті речі, натомість відповідач не виконав вказану вимогу ОСОБА_1 (а.с. 68-70).

Трудова книжка була повернена позивачці лише 15.08.2020 року, про що свідчать пояснення представника позивача та відповідача, який підтвердив факт надіслання трудової книжки поштою лише 14.08.2020 року (а.с. 118-120).

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Натомість, в порушення вищевказаних норм КЗпП України відповідач порушив строки видачі трудової книжки і строки проведення остаточного розрахунку, зокрема на день винесення рішення судом доказів проведення такого розрахунку сторонами не надано. Відповідачем також не надано до матеріалів справи жодного контррозрахунку.

В запереченнях відповідача від 17.08.2020 року відповідач підтверджує, що трудова книжка позивача до останнього часу зберігалася у відповідача. Твердження відповідача про те, що позивач за її отриманням не звертався - спростовується матеріалами справи.

Відповідно до ст. 235 КЗпПУ у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до абз.3 п. 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100 (далі-Порядок) у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з абз. 1 п. 8 розділу ІV Порядку Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, а також своєчасно видати трудову книжку. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтями 117, 235 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відповідно до наведеного позивачем розрахунку середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою видачі трудової книжки, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 28.12.2019 року по 15.08.2020 року (дата отримання трудової книжки) становить 32444,88 грн. (156 робочих днів х 207,98 (8527,38 (заробітна плата за два останніх робочих місяці)/41 (робочих дні за 2 останніх календарних місяці).

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з розрахунком позивача середнього заробітку та вважає за необхідне задовольнити вказану вимогу.

В порядку ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп. (а.с. 41).

Керуючись ст.ст. 5, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариство з обмеженою відповідальністю „ВТФ РІЦ" про зміну дати звільнення та зміну формулювання причини звільнення, стягнення заробітної плати, вихідної допомоги та середнього заробітку - задовольнити частково.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю „ВТФ РІЦ" (69037, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 40, кв. 62, Код ЄДРПОУ 33175829) змінити дату звільнення. Вважати ОСОБА_1 звільненою з посади заступника директора Товариства з обмеженою відповідальністю „ВТФ РІЦ" з 27.12.2019 року.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю „ВТФ РІЦ" (69037, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 40, кв. 62, Код ЄДРПОУ 33175829) внести зміни до трудової книжки: внести запис про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора Товариства з обмеженою відповідальністю „ВТФ РІЦ" з 27.12.2019 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „ВТФ РІЦ" 69037, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 40, кв. 62, Код ЄДРПОУ 33175829) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) 75 827,31 грн. (сімдесят дев`ять тисяч сто дев`яносто дві гривні 21 коп.), з яких: 30 591,36 грн. - заборгованість по заробітній платі, 12791,07 грн. - вихідна допомога, 32444,88 грн. - середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю „ВТФ РІЦ" (69037, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 40, кв. 62, Код ЄДРПОУ 33175829) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.

В решті позовних вимог про зміну формулювання звільнення, та стягнення заборгованості по заробітній платі у визначеному позивачем розмірі - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телемунікаційної системи подається до Запорізького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Запоріжжя.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.В. Геєць