Постанова

від 10.03.2021 по справі 335/1007/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 10.03.2021 Справа № 335/1007/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/1007/20 Головуючий у 1-й інстанції: Геєць Ю.В.

Провадження №22-ц/807/464/21 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2021 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В,, Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ВТФ РІЦ на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ВТФ РІЦ про зміну дати звільнення, про зміну формулювання причини звільнення, стягнення заробітної плати, вихідної допомоги та середнього заробітку, -

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ВТФ РІЦ про зміну дати звільнення, зміну формулювання причини звільнення, стягнення заробітної плати, вихідної допомоги та середнього заробітку.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначала, що 05 серпня 2016 року вона була призначена на посаду заступника директора ТОВ ВТФ РІЦ .

06 грудня 2019 року без наявних на те правових підстав, її не допустили на робоче місце за фактичною адресою знаходження товариства: АДРЕСА_1 .

З 09 грудня 2019 року по 18 грудня 2019 року включно, ОСОБА_1 перебувала на лікарняному, а 19 грудня 2019 року вийшла на роботу, однак її знов не допустили до робочого місця.

У зв`язку з зазначеними порушеннями трудових прав, а також у зв`язку з тривалою затримкою у виплаті їй заробітної плати ОСОБА_1 19 грудня 2019 року надіслала на адресу ТОВ ВТФ РІЦ заяву про звільнення з займаної посади на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Однак, 17 січня 2020 року ТОВ ВТФ РІЦ листом без номера та дати повідомив її про розірвання трудового договору з 10 січня 2020 року відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України.

01 лютого 2020 року ОСОБА_1 направила на адресу ТОВ ВТФ РІЦ лист з проханням надати їй Наказ про звільнення, трудову книжку та її особисті речі, однак вказані вимоги виконані не були.

У зв`язку з порушенням трудових прав, ОСОБА_1 вимушена звернутися з вказаним позовом до суду.

Із урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд:

Визнати звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора ТОВ ВТФ РІЦ за п. 4 ст. 40 КЗпП України з 10 січня 2020 року - незаконним.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю ВТФ РІЦ змінити дату звільнення та формулювання причини звільнення. Вважати ОСОБА_1 звільненою з посади заступника директора ТОВ ВТФ РІЦ з 27 грудня 2019 року за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю ВТФ РІЦ внести зміни до трудової книжки: скасувати запис про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора ТОВ ВТФ РІЦ з 10 січня 2020 року за п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю ВТФ РІЦ внести зміни до трудової книжки: внести запис про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора ТОВ ВТФ РІЦ з 27 грудня 2019 року за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВТФ РІЦ на користь ОСОБА_1 79 192.21 грн, з яких: 33 956.26 грн - заборгованість по заробітній платі,12 791.07 грн - вихідна допомога, 32 444.88 грн - середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Заявою від 08 жовтня 2020 року ОСОБА_1 відмовилась від частини позовних вимог та просила суд: зобов`язати ТОВ ВТФ РІЦ змінити дату звільнення та формулювання причини звільнення, вважати ОСОБА_1 звільненою з посади заступника дректора ТОВ ВТФ РІЦ з 27 грудня 2019 року за частиною 3 статті 38 КЗпП України; зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю ВТФ РІЦ внести зміни до трудової книжки: внести запис про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора ТОВ ВТФ РІЦ з 27 грудня 2019 року за ч. 3 ст. 38 КЗпП України; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВТФ РІЦ на користь ОСОБА_1 79 192.21 грн, з яких: 33 956.26 грн - заборгованість по заробітній платі,12 791.07 грн - вихідна допомога, 32 444.88 грн - середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 жовтня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю ВТФ РІЦ змінити дату звільнення. Вважати ОСОБА_1 звільненою з посади заступника директора Товариства з обмеженою відповідальністю ВТФ РІЦ з 27 грудня 2019 року.

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю ВТФ РІЦ внести зміни до трудової книжки: внести запис про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора Товариства з обмеженою відповідальністю ВТФ РІЦ з 27 грудня 2019 року.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ВТФ РІЦ на користь ОСОБА_1 75 827,31 грн, з яких: 30 591,36 грн - заборгованість по заробітній платі, 12 791,07 грн - вихідна допомога, 32 444,88 грн - середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Стягнуто з Товариство з обмеженою відповідальністю ВТФ РІЦ на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 грн 80 коп.

Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.

В решті позовних вимог про зміну формулювання звільнення, та стягнення заборгованості по заробітній платі у визначеному позивачем розмірі, відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю ВТФ РІЦ подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 жовтня 2020 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідач не погоджував звільнення позивачки з посади заступника директора з 27 грудня 2019 року. Суд безпідставно стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 30591.36 грн, оскільки позивачка займаючи посаду заступника директора в період з червня по грудень 2019 року з корпоративного рахунку відповідача самостійно знімала готівкові кошти, за рахунок яких отримала заробітну плату. Суд необгрунтовано стягнув з відповідача на користь позивачки 12791.07 грн вихідної допомоги, оскільки в силу ч. 1 ст. 44 КЗпП України вбачається, що вихідна допомога виплачується працівникові при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п.п.3, 6 ст. 36, ст. 38, ст. 39, пп.1, 2 і 6 ст. 40 та п. 5, ч.1 ст. 41 КЗпП України. Позивач звільнена з посади заступника директора на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, яка під дію ст. 44 КЗпП України не підпадає, у зв`язку з чим позивач права на отримання вихідної допомоги при звільненні на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України не має. Вважає, що судом також безпідставно було стягнуто середній заробіток у зв`язку з затримкою видачі трудової книжки позивачці.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_1 адвокат Зіменко І.А., зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, які склалися між сторонами, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частні або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що дійсно існувала домовленість між працівником та роботодавцем про звільнення за угодою сторін, а анулювання такої домовленості може мати місце виключно при взаємній згоді на це власника або уповноваженого ним органу і працівника, суд прийшов до висновку, що звільнення ОСОБА_1 на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України проведено із дотриманням вимог КЗпП України. Водночас, оскільки ТОВ ВТФ РІЦ погодилися із пропозицією ОСОБА_1 про її звільнення на запропонованих нею умовах, викладених у заяві про звільнення від 19 грудня 2019 року, зокрема щодо її звільнення в день подання (отримання) заяви, суд прийшов до висновку про те, що наявні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині зміни дати її звільнення з займаної посади на 27 грудня 2019 року та внесення відповідних змін до трудової книжки. Оскільки на час звільнення позивачки була наявна заборгованість по зароботній платі, тому суд прийшов до висновку про необхідність стягнення на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги при звільненні та середньго заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою видачі трудової книжки.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може повністю погодитись.

Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 05 серпня 2016 року була призначена на посаду заступника директора ТОВ „ВТФ РІЦ" (а.с. 53).

19 грудня 2019 року ОСОБА_1 на адресу ТОВ ВТФ РІЦ надіслала звернення про доступ до робочого місця, з якого випливає, що 19 грудня 2019 року її не допустили до робочого місця, у зв`язку з чим вона не мала можливості надати листок непрацездатності до місця роботи своєчасно та написати заяву про звільнення, тому листок непрацездатності та заяву про звільнення надіслала засобами поштового зв`язку. Просила оформити належним чином трудову книжку та провести з нею остаточний розрахунок у визначені законом строки. До поданого звернення в додатках ОСОБА_1 додала листок непрацездатності серії НОМЕР_1 виданий 09 грдня 2019 року та заяву про звільнення (а.с. 61- 63).

Відповідно до поштового відправлення та трекінгу Укрпошти, вказане звернення з додатками відправлено 19 грудня 2019 року та отримано ТОВ ВТФ РІЦ 26 грудня 2019 року. (а.с. 64- 65).

Зі змісту заяви ОСОБА_1 від 19 грудня 2019 року, наявної в матеріалах справи, слідує, що остання просить звільнити її 19 грудня 2019 року за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. (а.с. 63).

При цьому зміст звернення ОСОБА_1 до ТОВ ВТФ РІЦ від 19 грудня 2019 року свідчить про те, що вона не мала змоги потрапити до робочого місця та надати роботодавцю заяву про своє звільнення безпосередньо за місцем роботи (а.с. 61).

Про факт неможливості потрапити на територію ТОВ ВТФ РІЦ 19 грудня 2019 року свідчить і акт про недопуск ОСОБА_1 до робочого місця від 19 грудня 2019 року. (а.с. 18).

Заява ОСОБА_1 від 19 грудня 2019 року про її звільнення на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України була розглянута роботодавцем та задоволена.

Наказом директора ТОВ ВТФ РІЦ № 11/К від 10 січня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з 10 січня 2020 року з посади заступника директора, згідно поданої заяви на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. (а.с. 66).

Про звільнення ОСОБА_1 з вказаних підстав свідчить і запис зроблений у її трудовій книжці (а.с. 67).

01 лютого 2020 року ОСОБА_1 було надіслано на адресу ТОВ ВТФ РІЦ листа з проханням видати Наказ про звільнення, трудову книжку та особисті речі, натомість відповідач не виконав вказану вимогу ОСОБА_1 (а.с. 68-70).

Трудова книжка була повернута ОСОБА_1 лише 15 серпня 2020 року, про що свідчать пояснення представника позивача та відповідача, який підтвердив факт надіслання трудової книжки поштою лише 14 серпня 2020 року. (а.с. 118-120).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

У разі коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у разі взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

Отже, законодавством не передбачено обов`язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору. Така угода оформляється між сторонами шляхом подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін із зазначенням конкретної дати звільнення.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18 (провадження № 61-22851св19).

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою на це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Згідно з усталеною судовою практикою при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості можливе лише в разі взаємної згоди на це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

ОСОБА_1 подала заяву про звільнення її із займаної посади за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України з 19 грудня 2019 року, що надавало підстави та зобов`язувало відповідача провести звільнення позивача за згодою сторін, як це передбачено статтею 36 КЗпП України.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 написала заяву про звільнення із займаної посади за угодою сторін, на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України з 19 грудня 2019 року, яку вона особисто направила на адресу ТОВ ВТФ РІЦ засобами поштового зв`язку та будь-яких заходів щодо відкликання зазначеної вище заяви про звільнення не вживала, суд першої інстанції, дійшов правильних висновків, що звільнення ОСОБА_1 з роботи відбулося з дотриманням вимог пункту 1 статті 36 КЗпП України.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для зміни дати звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора ТОВ ВТФ РІЦ на 27 грудня 2019 року та зобов`язання відповідача внести зміни до трудової книжки, зокрема щодо внесення запису про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора ТОВ ВТФ РІЦ з 27 грудня 2019 року з огляду на наступне.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що заява ОСОБА_1 про її звільнення з 19 грудня 2019 року на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України отримана ТОВ ВТФ РІЦ поштою 26 грудня 2019 року, відповідач погодив звільнення позивача з зазначених нею підстав та за наведених нею умов.

Згідно з усталеною судовою практикою при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

ОСОБА_1 фактично просила звільнити її у день подання заяви про звільнення, однак надіслала заяву про своє звільнення засобами поштового зв`язку, яка фактично отримана ТОВ ВТФ РІЦ засобами поштового зв`язку 26 грудня 2019 року.

Проте, ТОВ ВТФ РІЦ в односторонньому порядку, без досягнення взаємної домовленості, було визначено дату звільнення ОСОБА_1 10 січня 2020 року.

Враховуючи, що ТОВ ВТФ РІЦ погодився із пропозицією ОСОБА_1 про її звільнення на запропонованих умовах викладених у її заяві про звільнення від 19 грудня 2019 року, зокрема щодо її звільнення в день подання (отримання) заяви, суд першої інстанції дійшов до обгрунтованих висновків, що наявні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині щодо зміни дати її звільнення з займаної посади на 27 грудня 2019 року та внесення відповідних змін до трудової книжки.

Доводи апеляційної скарги про безпідставність стягнення на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі, не заслуговують на увагу з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлено трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільтненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підпримства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорену ним суму.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з травня 2019 року по грудень 2019 року ОСОБА_1 було нараховано заробітну плату у наступних розмірах: травень 2019 - 4200 грн, червень 2019 - 4200 грн, липень 2019 - 4242,22 грн, серпень 2019 - 4262,22 грн, вересень 2019 - 4262,22 грн, жовтень 2019 - 4262,22 грн, листопад 2019 - 4262,22 грн, грудень 2019 - 4265,16 грн, а всього 33 956,26 грн.

Нарахування ОСОБА_1 суми заробітної плати у вищенаведених розмірах ТОВ ВТФ РІЦ не спростовано, належних та допустимих доказів на спростування вказаного, не надано.

Однак, матеріали справи містять лише надані ТОВ ВТФ РІЦ відомості на виплату грошей № ВЗП-000039, з яких вбачається, що за травень 2019 року ОСОБА_1 виплачено лише 3364,90 грн. (а.с. 54).

Доводи апеляційної скарги, що у вказаному періоді ОСОБА_1 працювала під керівництвом свого батька - ОСОБА_2 , з вини якого в цей період їй не виплачувалася заробітна плата, не заслуговують на увагу, оскільки відповідальність за невиплату заробітної плати несе безпосередньо роботодавець, тобто Товариство, а не окремі посадові особи.

Крім того, доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_1 в період з червня по грудень 2019 року з корпоративного рахунку ТОВ ВТФ РІЦ знімала готівкою кошти, та таким чином отримала заробітну плату не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують доводів ОСОБА_1 щодо не виплати їй заробітної плати у вказаний період.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Належних та допустимих доказів про виплату позивачці заробітної плати за вищезазначений період, матеріали справим не містять.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками, обґрунтовано викладеними в рішенні суду першої інстанції, про наявність підстав для стягнення з ТОВ ВТФ РІЦ на користь ОСОБА_1 заборгованості з виплати заробітної плати в розмірі 30591.36 грн, оскільки, як же було вище зазначено, в травні їй було перераховано лише 3364.90 грн.

Доводи апеляційної скарги, що судом безпідставно стягнуто з ТОВ ВТФ РІЦ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою видачі трудової книжки, колегією суддів не беруться до уваги, виходячи з наступного.

Статтею 48 КЗпП України передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуть на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України № 301 від 27 квітня 1993 року "Про трудові книжки працівників" трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

Частиною 1 ст. 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку.

Обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені ст. 116 цього Кодексу, також передбачено п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110 (із змінами).

Згідно з п. 4.2 вказаної Інструкції, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Чинним законодавством передбачено, що обов`язок довести відсутність своєї вини покладається на роботодавця.

Отже, невиконання власником або уповноваженим ним органом з його вини обов`язку щодо видачі працівникові в день звільнення належно оформленої трудової книжки, передбаченого трудовим законодавством, може бути, за доведеності цих обставин, підставою для виплати працівнику середнього заробітку за весь час затримки видачі трудової книжки.

Як вбачається із матеріалів справи, 19.12.2019 ОСОБА_1 направила на адресу ТОВ „ВТФ РІЦ" заяву про звільнення її з займаної посади заступника директора ТОВ „ВТФ РІЦ", яка отримана відповідачем 26.12.2019.

17.01.2020 ТОВ „ВТФ РІЦ" листом без номера та дати повідомило позивачку про розірвання трудового договору з нею з 10.01.2020. У вказаному листі зазначалося про необхідність прибути до ТОВ „ВТФ РІЦ" по трудову книжку. Питання щодо проведення остаточного розрахунку в цьому листі не поставало.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 приїжджала на підприємство по трудову книжку та остаточним розрахунком, але ні трудової книжки, ні розрахунку їй не видали, а запросили приїхати в інший час в інше місце, а саме на вул. Грязнова.

01.02.2020 ОСОБА_1 було надіслано на адресу Товариства листа з проханням видати Наказ про звільнення, трудову книжку та особисті речі, провести з нею остаточний розрахунок, який було отримано відповідачем 05 лютого 2020 року, про що свідчить довідка Укрпошти, ( а.с. 68-70), натомість відповідач не виконав вказану вимогу ОСОБА_1 .

Трудова книжка була повернута ОСОБА_1 лише 15.08.2020, про що свідчать пояснення представника позивача та відповідача, який підтвердив факт надіслання трудової книжки поштою лише 14.08.2020.(а.с. 118-120).

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність вини ТОВ ВТФ РІЦ у затримці видачі трудової книжки ОСОБА_1 , що свідчить про порушення трудових прав позивача та є підставою для покладення на відповідача відповідальності, передбаченої законом.

Частиною 5 статті 235 КЗпП України визначено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

За змістом зазначеної норми закону середній заробіток у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки виплачується працівникові, якщо така затримка призвела до вимушеного прогулу працівника, тобто затримка видачі трудової книжки перешкодила його працевлаштуванню.

Отже, для застосування цієї норми права необхідно наявність таких умов: затримка у видачі трудової книжки; вина власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком про стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки у розмірі 32444,88 грн за період з 28 грудня 2019 року по 15.08.2020 року.

Розрахунок середнього заробітку, який міститься в матеріалах справи відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Водночас, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що відсутні підстави для виплати вихідної допомоги на користь ОСОБА_1 , у зв`язку з наступним.

Відповідно до статті 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

З наведених положень ч.1 ст. 44 КЗпП України вбачається, що вихідна допомога виплачується працівникові при припиненні трудового договору з підстав зазначених у п.п. 3, 6 ст. 36, ст. 38, ст.39, пп.1,2,6 ст. 40, п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП України.

Як вбачається з матеріалів справи, Наказом №11/К від 10 січня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора ТОВ ВТФ РІЦ на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України, яка під дію статті 44 КЗпП України не підпадає, у зв`язку з чим ОСОБА_1 права на отримання вихідної допомоги прии звільненні на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України, не має.

На вказане суд першої інстанції належної уваги не звернув, у зв`язку з чим прийшов до помилкового висновку про задоволення позовних вимог в цій частині і безпідставно стягнув на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі 12791.07 грн.

За змістом пункту четвертого частини першої статті 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , однак неправильно застосував норми матеріального права, тому апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, та скасування рішення в частині стягнення вихідної допомоги при звільненні та ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до суб`єктивного тлумачення заявником норм цивільного законодавства України, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, та не можуть бути підставами для скасування вказаного судового рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ВТФ РЩ задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 жовтня 2020 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ВТФ РЩ про стягнення вихідної допомоги при звільнення, скасувати, прийняти в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ВТФ РЩ в частині стягнення вихідної допомоги при звільненні у сумі 12 791.07 грн - відмовити.

У решті рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повна постанова складена 15 березня 2021 року.

Головуючий суддя СуддяСуддя Подліянова Г.С.Гончар М.С.Маловічко С.В.