Рішення

від 22.10.2020 по справі 465/6386/18

ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

465/6386/18

2/465/1027/20

РІШЕННЯ

Іменем України

22.10.2020 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючої-судді Марків Ю.С.

при секретарі Волкову Н.І.

за участі: позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача Лука Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 з участю третіх осіб ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та Житлово-будівельного кооперативу №114 про визнання права власності на спадкове майно, -

В С ТА Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Франківського районного суду м. Львова із позовною заявою до ОСОБА_3 , треті особи - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання права на спадкове майно. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивача - ОСОБА_7 . Після його смерті відкрита спадкова справа, до складу спадкового майна входила квартира АДРЕСА_1 . Позивач та треті особи прийняли спадщину, та, відповідно, кожному з них виділено по 1/3 частини вказаного майна. Позивачу стало відомо, що її чоловік і спадкодавець в період 1970-1980 років, будучи у шлюбі з відповідачем, придбав в кооперативі ЖБК-114 квартиру АДРЕСА_3 . Членом кооперативу є відповідач, відповідно право власності оформлене на неї. З наведеного вбачається, що чоловіку позивача при житті належала зазначена квартира, і вона, як спадкоємець за законом першої черги, має право на спадкування даного майна. Зазначає, що зверталася у П`яту Львівську нотаріальну контору з метою отримання свідоцтва про право на спадкування, однак отримала відмову, у зв`язку із тим, що право власності на вказану квартиру не зареєстроване на спадкодавця. Зважаючи на вищевикладене, просить суд визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на 1/6 квартири АДРЕСА_3 та стягнути з відповідача на її користь судові витрати.

Відповідач ОСОБА_3 подала до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги не визнає, вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Зазначає, що ні ордер, ні рішення виконкому не є правовстановлюючими документами, останні не встановлюють право власності, а лише право користування. Крім того, ордер виданий на відповідача як єдиного члена ЖБК №114. Станом на 1976-1980 роки ОСОБА_7 проживав у спірній квартирі лише тому, що перебував із відповідачем у шлюбі. До смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 останній жодного разу не виявляв інтересу до спірної квартири. Речове право власності на квартиру виникло лише 11.08.2017 року, відтак зазначене майно є приватною власністю відповідача, яке набуте останньою після розірвання шлюбу в січні 1984 року. Як член ЖБК № 114 відповідач одноосібно сплачувала внески по квартирі. ОСОБА_7 у сплаті внесків участі не брав, не був зареєстрований у спірній квартирі, після розірвання шлюбу 1984 року у ній не проживав. Про спільну сумісну власність не йдеться, адже до 01.08.2017 року спірна квартира перебувала у власності ЖБК № 114.

Відповідно до ст. 181 ЦПК України, представник третьої особи ОСОБА_5 - адвокат Лука Т.М. подав до суду пояснення, відповідно до яких заперечує щодо задоволення позовних вимог. Пояснює, що зважаючи на той факт, що майно не було набуте за час шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 та останній не брав участі у виплаті паю, оскільки ще задовго вибув з такого майна, у квартирі не проживав, кошти виплачені ОСОБА_3 особисто, а отже відсутні правові підстави вважати майно спільною сумісною власністю.

У судовому засіданні позивачка та її представник позов підтримали з підстав, викладених в позовній заяві. Просили такий задовольнити в повному обсязі.

Відповідач та її представник у судовому засіданні щодо задоволення позову заперечили з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву. Просили відмовити в задоволенні такого.

Представник ЖБК № 114 Лейник Є.П., в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_3 в січні 1992 року повністю внесла свій пайовий внесок за квартиру по АДРЕСА_3 та в подальшому провела відповідну реєстрацію права власності. При розгляді справи поклався на розсуд суду.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до переконання про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

У відповідності до ч.1ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 (відповідач) розірвано 11 січня 1984 року (свідоцтво НОМЕР_1 ).

Свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2 встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (позивач) 22.04.2000 року одружились. Прізвище дружини після одруження змінено на ОСОБА_3 .

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 22.05.2017 року, ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складено актовий запис № 823.

Згідно з відповіддю Департаменту житлового господарства та інфраструктури №2501-2174 від 18.07.2018 року, сім`я ОСОБА_3 була включена у список членів ЖБК-114, що стверджується також Додатком до рішення виконкому Львівської міської Ради депутатів трудящих - Про створення житлово-будівельного кооперативу №114 від 06.05.76 №223 та рішенням загальних зборів від 04.05.76 року була затверджена кандидатом на 3-х кімнатну квартиру. Рішенням загальних зборів членів ЖБК-114 від 04.12.76 року були затверджені списки на оформлення ордерів у зв`язку з заселенням по АДРЕСА_5 , де під № 66 стоїть сім`я ОСОБА_3 (Додаток до рішення виконкому Львівської міської Ради депутатів трудящих - Про заселення житлово-будівельного кооперативу №114 від 03.01.77 року №5)

Окремо слід зазначити, що в матеріалах справи наявні дві довідки протилежного змісту за підписом голови ЖБК-114 Лейник Є.П. (а.с. 119 та а.с. 132). Так, з довідки № 157 , виданою Житлово-будівельним кооперативом №114 вбачається, що ОСОБА_3 є членом ЖБК №114 м.Львова та їй належить в цьому кооперативі квартира АДРЕСА_3 . Член кооперативу повністю внесла свій пайовий внесок за вказану квартиру в січні 1992 року в сумі 6147 карбованців 20 коп. (а.с. 119).

З довідки виданої ЖБК-114 б/н і б/д (а.с. 132) вбачається, що ОСОБА_7 була видана довідка про те, що він є членом житлово-будівельного кооперативу №114 і йому належить квартира АДРЕСА_3 , а також те, що член кооперативу ОСОБА_7 повністю вніс свій пайовий внесок за вказану квартиру в 1992 році. Сума паєнагромадження складає 7435 крб. (а.с. 132).

В судовому засіданні голова ЖБК-114 Лейник Є.П. , який підписував протилежні за змістом довідки пояснив, що вірною є довідка №157, яка видана ОСОБА_3 . Довідка , яка видана на імя ОСОБА_7 надавалась ним на адвокатський запит адвоката Семенова В.О., і в ній він допустив помилку, вона є не вірною.

З приводу тверджень представника позивача, що судом відмовлено в задоволені клопотання про витребування бухгалтерської документації з ЖБК-114 з приводу того, хто саме сплачував такі внески, слід зазначити наступне. В судовому засіданні представник ЖБК-114, який є одночасно головою зазначеного ЖБК-114 пояснив, що бухгалтерська документація за ці роки не збереглась, натомість він надав для огляду в судовому засіданні оригінали книги ЖБК №114, записи до якої, як слідує з його пояснень здійснювались саме на основі бухгалтерських документів і з якої однозначно вбачається, що пайові внески сплачувала саме відповідачка у даній справі.

З оглянутих в судовому засіданні оригіналів книги ЖБК-114 з 1977 та книги списку членів ЖБК-114 року вбачається, що саме ОСОБА_3 , тобто відповідач була членом ЖБК -114 і нею оплачувались пайові внески за квартиру АДРЕСА_3 .

Із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, квартира у АДРЕСА_3 належить на праві приватної власності ОСОБА_3 . Підстава виникнення права власності - довідка № 157 від 01.08.2017 року, видана Житлово-Будівельним кооперативом № 114. Дата реєстрації - 11.08.2017 року.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснила, що її брат ОСОБА_7 був членом кооперативу, однак їй не відомо хто саме сплачував кошти за квартиру. Також пояснила, що кошти для оплати пайових внесків передавала відповідачу ОСОБА_3 , будь-яких доказів, окрім її пояснень, які б могли це підтвердити не має.

Відповідно до вимог статей 1216, 1217 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтями 1268-1270 ЦК України визначено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду з правилами позовного провадження.

Згідно з ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно ст.1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив.

Частиною 1ст. 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч. 2ст. 328 ЦК України).

Слід наголосити, що вирішуючи питання про право власності подружжя на квартиру в житлово-будівельному кооперативі, суд враховує ст. 146 ЖК України, норми чинного на час виникнення спірних правовідносин КпШС України, Закону України Про власність , а також роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, викладені в постановах від 18 вересня 1987 р. № 9 Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи .

Частиною 1 статті 15 Закону України Про власність , що діяв на момент спірних правовідносин, було встановлено, що член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Статтею 16 Закону України Про власність , що діяв на момент спірних правовідносин, було визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Статтею 17 Закону України Про власність , що діяв на момент спірних правовідносин, було визначено, що майно придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Згідно пункту 6 постанови пленуму Верховного Суду України від 18.09.1987 р. № 9 Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном. Пунктом 6-1 постанови пленуму Верховного Суду України від 18.09.1987 р. № 9 Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи також було передбачено, що відповідно до п.1 ст.17 Закону "Про власність" (697-12) при внесенні паю в ЖБК за рахунок коштів, одержаних внаслідок сумісної праці сім`ї члена кооперативу, паєнагромадження, а після повного внесення паю - квартира є спільною сумісною власністю членів сім`ї, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними.

Частиною 1 статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, що діяв на момент спірних правовідносин, було встановлено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Відповідно до частини 1 статті 28 Кодексу про шлюб та сім'ю України, що діяв на момент спірних правовідносин, розмір часток подружжя у спільній сумісній власності є рівними.

Аналогічні положення закріплені і встатті 60 СК України, згідно з якою майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з положеннями ст. 61 СК України кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Окрім того, суд вважає, що покликання представника позивача на роз`яснення, викладені в постанові Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року №7 "Про судову практику у справах про спадкування", якщо спадкодавець повністю вніс пайовий внесок, то до складу спадщини включаються відповідно квартира, дача, гараж, садовий будинок, інші будівлі та споруди", а також на лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року №24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" у разі смерті члена житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, члена садівницького товариства, якщо спадкодавець повністю вніс пайовий внесок, але свідоцтво про право власності не отримав, квартира в житлово-будівельному кооперативі та житловий будинок у садівницькому товаристві входять до складу спадщини, не заслуговують на увагу, оскільки, матеріалами справи підтверджується, що повністю пайовий внесок було внесено саме відповідачкою - ОСОБА_3 , а не її колишнім чоловіком ОСОБА_7 .

Відтак, з системного аналізу вказаних норм, суд приходить до висновку, що пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах. В даному ж випадку, суд, вирішуючи спір виходить з того, що відповідач після розірвання шлюбу самостійно сплачувала пайові внески за дану квартиру, та повністю такі сплатила у січні 1992 року, тобто через 8 років після розірвання шлюбу з померлим ОСОБА_7 , такі висновки суду не суперечать наведеним роз`ясненням Постанови Пленуму Верховного Суду України Постанови від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , які зводяться до того, що при вирішенні спору між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного саме на час припинення спільного ведення господарства.

Відтак, повністю внесений пайовий внесок члена ЖБК-114 у вигляді грошових коштів за час дії Закону України Про власність трансформувався у право власності на нерухоме майно, яке виникло після припинення шлюбних відносин між ОСОБА_3 і ОСОБА_7 .. На час розірвання шлюбу між відповідачкою та ОСОБА_7 пайові внески за спірну квартиру були сплачені частково, та продовжувались сплачуватись самостійно відповідачкою до 1992 року включно, а відтак, як на момент припинення між ними шлюбних відносин у 1984 році, так і на момент смерті ОСОБА_7 об`єктом поділу між колишнім подружжям в даному випадку могли бути пайові внески в ЖБК-114 у вигляді грошових коштів, а не квартира в цілому.

Зважаючи на вищевикладене, суду доходить переконання про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 82, 89, 264, 265, 268, 274, 275, 279 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 з участю третіх осіб ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та Житлово-будівельного кооперативу №114 про визнання права власності в порядку спадкування на 1/6 квартири АДРЕСА_3 , стягнення судового збору - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у випадку відкладення складання повного рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_6 ;

Відповідач: ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_3 ;

Третя особа: ОСОБА_5 , РНОКПП: НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_3 ;

Третя особа: ОСОБА_6 , РНОКПП: НОМЕР_8 , адреса: АДРЕСА_3 ;

Третя особа: Житлово-будівельний кооператив №14, ЄДРПОУ 20850373, адреса: АДРЕСА_3

Суддя Марків Ю.С.