Справа № 465/6386/18 Головуючий у 1 інстанції: Марків Ю.С.
Провадження № 22-ц/811/3396/20 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
Категорія:3
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі :
головуючого судді - Шандри М.М.
суддів: Приколоти Т.І., Савуляка Р.В.
секретаря: Бадівської О.О.
за участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 з участю третіх осіб ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та Житлово-будівельного кооперативу №114 про визнання права власності на спадкове майно,
ВСТАНОВИЛА:
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати за нею в порядку спадкування після смерті чоловіка ОСОБА_7 право власності на 1/6 квартири АДРЕСА_1 та стягнути з відповідачки на її користь судові витрати.
Свої вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті її чоловіка - ОСОБА_7 відкрилася спадщина, до складу якої ввійшла квартира АДРЕСА_2 . Позивачка та треті особи прийняли спадщину, в якій кожному з них виділено по 1/3 частини вказаного майна. Водночас, позивачці стало відомо, що її чоловік (спадкодавець) у період 1970-1980 років, будучи у шлюбі з відповідачкою, був членом кооперативу ЖБК №114, придбав кооперативну квартиру АДРЕСА_3 . Право власності на квартиру оформлене на відповідачку. З наведеного вбачається, що її покійному чоловіку при житті належала зазначена квартира, і вона, як спадкоємець за законом першої черги, має право на спадкування даного майна. Зазначала, що зверталася у П`яту львівську нотаріальну контору з метою отримання свідоцтва про право на спадкування, однак отримала відмову, у зв`язку із тим, що право власності на вказану квартиру не зареєстроване на спадкодавця. У зв`язку з наведеним позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 22 жовтня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 з участю третіх осіб ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та Житлово-будівельного кооперативу №114 про визнання права власності в порядку спадкування на 1/6 квартири АДРЕСА_1 - відмовлено.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що в судових засіданнях по даній справі було встановлено, що ОСОБА_7 за своє життя був членом ЖБК-114, та повністю виплатив пайові внески за квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , а отже, набув право власності на неї. Вказана квартира є кооперативною, була придбана в період його членства в ЖБК-114 за спільні кошти подружжя шляхом виплати пайових внесків у повній сумі її вартості - 7435 крб., що підтверджується відповідною довідкою.
Судом були безпідставно відхилені обґрунтовані клопотання представника позивача про витребування матеріалів реєстраційної справи щодо спірної квартири у Державного реєстратора та витребування від третьої особи по даній справі - Житлово-будівельного кооперативу № 114 бухгалтерської документації з приводу сплати паю за кооперативну квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_7 . Вказує на те, що членство ОСОБА_7 у кооперативі підтверджується не тільки довідкою, а також Додатком до рішення виконкому Львівської міської Ради депутатів трудящих - Про створення житлово-будівельного кооперативу № 114 від 06.05.76 № 223 та рішенням загальних зборів членів ЖБК-114 від 04.05.76 p., де саме сім`я Канзюби була включена у список членів ЖБК-114 та затверджена кандидатом на 3-х кімнатну квартиру. Також рішенням загальних зборів членів ЖБК-114 від 04.12.1976 були затверджені списки на оформлення ордерів за вказаною адресою, де під № 66 стоїть саме сім`я Канзюби . Тому, відповідно до раніше діючого Закону України Про власність , право власності члена житлового кооперативу на квартиру виникало з моменту виплати паю. При цьому, якщо пай виплачувався в шлюбі, квартира є спільною сумісною власністю подружжя.
У зв`язку з тим, що за життя спадкодавець ОСОБА_7 не зареєстрував право власності на вказану квартиру, відсутній документ, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, це позбавляє можливості спадкоємців реалізувати свої спадкові права та оформити нотаріально право на спадщину за законом. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_3 та представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Відповідно ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Відповідно ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно ч.1-4 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Судом установлено, що шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 (відповідач) розірвано 11 січня 1984 року (свідоцтво НОМЕР_1 ).
Свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2 встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (позивач) 22.04.2000 одружились. Прізвище дружини після одруження змінено на ОСОБА_9 .
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 22.05.2017, ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складено актовий запис № 823.
Відповідно до ч. 1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з відповіддю Департаменту житлового господарства та інфраструктури №2501-2174 від 18.07.2018, сім`я Канзюба була включена у список членів ЖБК-114, що стверджується також Додатком до рішення виконкому Львівської міської Ради депутатів трудящих - Про створення житлово-будівельного кооперативу №114 від 06.05.76 №223, та рішенням загальних зборів від 04.05.76 була затверджена кандидатом на 3-х кімнатну квартиру. Рішенням загальних зборів членів ЖБК-114 від 04.12.1976 були затверджені списки на оформлення ордерів у зв`язку з заселенням по АДРЕСА_4 , де під № НОМЕР_4 стоїть сім`я Канзюби (Додаток до рішення виконкому Львівської міської Ради депутатів трудящих - Про заселення житлово-будівельного кооперативу №114 від 03.01.77 року №5).
Із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, квартира у АДРЕСА_5 належить на праві приватної власності ОСОБА_3 . Підстава виникнення права власності - довідка № 157 від 01.08.2017, видана Житлово-Будівельним кооперативом № 114. Дата реєстрації - 11.08.2017.
У матеріалах справи наявні дві довідки протилежного змісту за підписом голови ЖБК-114 Лейник Є.П. Так, з довідки №157, виданої Житлово-будівельним кооперативом №114 вбачається, що ОСОБА_3 є членом ЖБК №114 м.Львова та їй належить в цьому кооперативі квартира АДРЕСА_1 . Член кооперативу повністю внесла свій пайовий внесок за вказану квартиру в січні 1992 року в сумі 6 147 карбованців 20 коп. (а.с. 119 т.1).
З довідки виданої ЖБК-114 б/н і б/д, яка не містить ні дати, ні вихідного номеру, вбачається, що ОСОБА_7 є членом житлово-будівельного кооперативу №114 і йому належить квартира АДРЕСА_1 , а також те, що член кооперативу ОСОБА_7 повністю вніс свій пайовий внесок за вказану квартиру в 1992 році. Сума паєнагромадження складає 7 435 крб. (а.с. 132 т.1).
Допитаний в судовому засіданні районного суду голова ЖБК-114 ОСОБА_10 , який підписував протилежні за змістом довідки, пояснив, що вірною є довідка №157, яка видана ОСОБА_3 . Довідка , яка видана на ім`я ОСОБА_7 надавалась ним на адвокатський запит адвоката Семенова В.О., і в ній він допустив помилку, вона є не вірною.
Факт оплати пайових внесків за квартиру АДРЕСА_1 . саме ОСОБА_3 ,яка була членом ЖБК -114, оригіналами книги ЖБК-114 з 1977 та книги списку членів ЖБК-114 року, які були оглянуті в судовому засіданні.
На підставі наведеного, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що повністю пайовий внесок було внесено саме відповідачкою ОСОБА_3 у 1992 році, яка після розірвання шлюбу самостійно сплачувала пайові внески за квартиру.
Відповідно до роз`яснень, викладених у п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя №11 від 21.12.2007, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.
Згідно із ст. 15 Закону України Про власність , який набрав чинності 15.04.1991 і був чинним на час сплати відповідачкою пайового внеску за квартиру, член ЖБК, який повністю вніс пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, з 1 липня 1990 року набуває право власності на цю квартиру.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , виникло у ОСОБА_3 у 1992 році, тобто після припинення шлюбних відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , на момент припинення між ними шлюбних відносин у 1984 році об`єктом поділу між колишнім подружжям могли бути пайові внески в ЖБК-114 у вигляді грошових коштів, тому відсутні правові підстави для визнання права власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7 на 1/6 частину спірної квартири, оскільки така до складу спадщини не входить.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України , № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.
При вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 жовтня 2020 рокузалишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено:17.09.2021.
Головуючий
Судді
Суд | Львівський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 07.09.2021 |
Оприлюднено | 20.09.2021 |
Номер документу | 99705467 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Львівський апеляційний суд
Шандра М. М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні