Постанова від 03.11.2020 по справі 640/6227/15-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2020 року

м. Харків

справа № 640/6227/15-ц

провадження № 22ц/818/67/20

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),

суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б.,

за участю секретаря - Колосовської А.Р.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , представник позивача - ОСОБА_10,

відповідачі - ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство Українська страхова компанія Гарант Авто , Товариство з обмеженою відповідальністю Міжнародний автобусний парк - 888 ,

третя особа - Моторне транспортне страхове бюро України

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародний автобусний парк - 888 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 02 лютого 2017 року в складі судді Зуб Г.А.

в с т а н о в и в:

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства Українська страхова компанія Гарант Авто , Товариства з обмеженою відповідальності Міжнародний автобусний парк - 888 , третя особа: Моторне транспортне страхове бюро України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, який в подальшому уточнив.

Позовна заява мотивована тим, що 15 липня 2014 року о 22-10 годин ОСОБА_2 , керуючи пасажирським автобусом NEOPLAN-122 , державний номер НОМЕР_1 , знаходячись у м. Харкові на перехресті кільцевої дороги та вулиці Командарма Корка відповідно до дорожньої обстановки невірно обрав безпечну швидкість руху, проїхав перехрестя на заборонене червоне світло світлофора, внаслідок чого скоїв зіткнення із легковим автомобілем NISSAN QASHGAI , державний номер НОМЕР_2 , чим порушив положення пунктів 12.1, 8.7.3 Правил дорожнього руху України.

Постановою Київського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2014 року у справі № 640/15818-14-п ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 10 лютого 2016 року постанову суду першої інстанції скасовано із одночасним закриттям провадження у справі на підставі пункту 7 статті 247 КУпАП у зв`язку із закінченням строку для притягнення до адміністративної відповідальності.

Зазначив, що йому завдано шкоди саме внаслідок винних дій ОСОБА_2 , що може бути підтверджено наявними в матеріалах справи № 640/15818-14-п доказами, які у своїй сукупності повністю доводять наявність вини відповідача у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди.

Як вбачається із звіту № 510 про визнання вартості матеріальної шкоди загальний розмір матеріальної шкоди, заподіяної йому станом на момент дорожньо-транспортної пригоди 15 липня 2014 року становить 275 349,63 грн.

Вважав, що, якщо ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом здійснював таку діяльність у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків, або на підставі укладеного з Товариством з обмеженою відповідальності Міжнародний автобусний парк - 888 цивільно-правового договору, відповідальність за заподіяну йому шкоду нестиме саме товариство. Якщо транспортним засобом, що належить товариству, ОСОБА_2 заволодів неправомірно внаслідок недбалості власника (володільця), то завдана шкода повинна бути відшкодована ними солідарно.

Вказав, що він з 15 липня 2014 року по 23 липня 2014 року знаходився на стаціонарному лікуванні у ХМК ЛШНП з діагнозом рвана рана обличчя, різані поранення шиї та надключичної області з правої сторони. Внаслідок отриманих поранень 15 липня 2014 року він переніс пластичну хірургічну операцію обличчя. Тим не менш отримані поранення залишили сліди нівечення обличчя, які неможливо виправити медичним шляхом.

Із висновку фахівця з питань судово-медичної експертизи № 512-2016, складеним спеціалістом КЗОЗ ХОБСМЕ Шкодіною А.В. вбачається, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди йому було заподіяно легкі тілесні ушкодження.

Вважав, що йому спричинено моральну шкоду, яку оцінює в розмірі 100 000,00 грн.

Вказав, що власником пасажирського автобусу NEOPLAN-122 , державний номер НОМЕР_1 , здійснено обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності перед третіми особами шляхом придбання страхового полісу № 9909454 у Публічного акціонерного товариства Українська страхова компанія Гарант Авто .

Посилався на те, що він надіслав заяву страховику про страхове відшкодування, але вона залишилась без задоволення. В порушення вимог законодавства страхову суму, вказану в полісі в розмірі 49 000,00 грн за вирахуванням франшизи в розмірі 1000,00 грн, сплачено не було.

Просив стягнути з Публічного акціонерного товариства Українська страхова компанія Гарант Авто на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 49 000,00 грн в якості страхового відшкодування; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальності Міжнародний автобусний парк - 888 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 226 349,00 грн в якості відшкодування матеріальної шкоди; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальності Міжнародний автобусний парк - 888 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 100 000,00 грн в якості відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я; стягнути з відповідачів на його користь судові витрати на оплату судового збору в розмірі 2763,49 грн.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 02 лютого 2017 року, в якому ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 13 березня 2017 року виправлено описку, позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства Українська страхова компанія Гарант Авто на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 49 000,00 грн в якості страхового відшкодування; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальності Міжнародний автобусний парк - 888 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 178 263,00 грн та моральну шкоду в розмірі 1000,00 грн; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальності Міжнародний автобусний парк - 888 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1782,63 грн; в іншій частині в задоволенні позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду Товариство з обмеженою відповідальності Міжнародний автобусний парк - 888 подав апеляційну скаргу, в якій просив мотивувальну частину рішення в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальності Міжнародний автобусний парк - 888 матеріальної шкоди в розмірі 48 086,00 грн змінити, зазначивши як підставу відмови від позову в цій частині недоведеність позивачем розміру спричиненої шкоди та відсутність у відповідача зобов`язання з відшкодування шкоди; в задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної та моральної шкоди з Товариства з обмеженою відповідальності Міжнародний автобусний парк - 888 та Публічного акціонерного товариства Українська страхова компанія Гарант Авто відмовити в повному обсязі.

Зазначив, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не надав належної оцінки тому, що докази того, що у товариства існують зобов`язання відшкодувати шкоду, спричинену позивачу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди відсутні, а саме, ОСОБА_2 не знаходився з підприємством у трудових відносинах, а товариство не є власником пасажирського автобусу NEOPLAN-122 , державний номер НОМЕР_1 . Вказав, що суд першої інстанції також не звернув увагу на те, що в постанові Апеляційного суду Харківської області про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 не містяться відповіді на питання, чи мало місце зіткнення транспортних засобів сторін та чи сталося це з вини відповідача, а за відсутності преюдиціального доказу вини відповідача у завданні шкоди позивачеві, його посилання на вину відповідача та заперечення відповідача щодо цього підлягали перевірці судом на загальних підставах доказування. Також, вважав звіт № 510 від 04 серпня 2014 року про визначення вартості матеріальної шкоди неналежним письмовим доказом внаслідок порушення оцінювачем ОСОБА_3 вимог Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні та пункту 5.2 розділу V Технічний огляд КТЗ Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженою наказом Міністерства при здійсненні ним технічного огляду пошкодженого транспортного засобу. Вказав, що навіть, якщо прийняти вказаний письмовий доказ як належний та допустимий, вартість відновлюваного ремонту пошкодженого автомобіля (283 746, 59 грн) перевищує його ринкову вартість, яка станом на 15 липня 2014 року складала 275 349, 63 грн. Зазначив, що в даному випадку, автомобіль вважається фізично знищеним, оскільки його ремонт технічно неможливий та економічно необгрунтований. Власницею автомобіля є ОСОБА_4 , думка якої з`ясовується щодо визнання або невизнання нею транспортного засобу фізично знищеним, оскільки рішення у справі може вплинути на її права та обов`язки. Проте, її не залучено до участі у справі. Також, вказав, що відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди, оскільки причинно-наслідкового зв`язку між дорожньо-транспортною пригодою та легкими тілесними ушкодженнями, діагностованими у позивача немає.

15 травня 2017 року до суду апеляційної інстанції від Товариства з обмеженою відповідальності Міжнародний автобусний парк - 888 надійшли додаткові пояснення, в яких товариство зазначив, що ОСОБА_2 ніколи не працював у товаристві, бо він навіть не зареєстрований як платник податків. Зазначив, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що дорожньо-транспортна пригода відбулось саме з вини ОСОБА_2 , а не з вини позивача, або обопільної вини.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 22 серпня 2017 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальності Міжнародний автобусний парк - 888 - задоволено частково, рішення Київського районного суду м. Харкова від 02 лютого 2017 року - скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено, вирішено питання щодо судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 24 липня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено, рішення Апеляційного суду Харківської області від 22 серпня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 23 січня 2020 року витребувано з Державної податкової інспекції у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві цивільно - правовий договір з ОСОБА_2 та з Міністерства внутрішніх справ України - інформацію про особу власника пасажирського автомобіля.

25 лютого 2020 року до суду апеляційної інстанції з Міністерства внутрішніх справ України надана інформація про особу власника пасажирського автомобіля, згідно якої станом на 15 липня 2014 року власником пасажирського автомобіля значиться ОСОБА_5 .

05 березня 2020 року до суду апеляційної інстанції з Державної податкової інспекції у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві інформації щодо ОСОБА_6 не надано.

14 вересня 2020 року до суду апеляційної інстанції від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшли письмові пояснення, в яких представник наполягав на тому, що саме ОСОБА_2 є винним у дорожньо-транспортній пригоді, тому він має відповідати за завдану шкоду та/або роботодавець цієї особи та/або Публічне акціонерне товариство Українська страхова компанія Гарант Авто за наявності законних підстав для цього. При цьому навів умови здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань.

02 листопада 2020 року до суду апеляційної інстанції від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з посиланням на те, що наразі він перебуває на самоізоляції, яке залишено без задоволення, за недоведеністю.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальності Міжнародний автобусний парк - 888 необхідно задовольнити, рішення суду в оскаржуваній частині - скасувати. При цьому судова колегія керується вказівками, які містяться в постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року, які є обов`язковими відповідно до частини 1 статті 417 ЦПК України.

Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині мотивовано тим, що позивач довів, що саме з Публічного акціонерного товариства Українська страхова компанія Гарант Авто , Товариства з обмеженою відповідальності Міжнародний автобусний парк - 888 необхідно стягнути як матеріальну, так і моральну шкоду. В задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 - відмовлено.

Проте, з таким висновком суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 15 липня 2014 року о 22-10 годин ОСОБА_2 , керуючи автобусом NEOPLAN-122 , державний номер НОМЕР_1 , в місті Харкові на перехресті кільцевої дороги та вулиці Командарма Корка відповідно до дорожньої обстановки невірно обрав безпечну швидкість руху, проїхав перехрестя на заборонене червоне світло світлофора, внаслідок чого скоїв зіткнення із легковим автомобілем NISSAN QASHGAI , державний номер НОМЕР_2 , чим порушив положення пунктів 12.1, 8.7.3 Правил дорожнього руху України.

Постановою Київського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2014 року у справі № 640/15818/14-п визнано ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та призначено йому покарання у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн на користь держави (а. с.19 том 1).

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 10 лютого 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задоволено частково, постанову Київського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2014 року - скасовано, а провадження у справі закрито на підставі пункту 7 статті 247 КУпАП (а.с.198-199 том 1).

Автомобіль NISSAN QASHGAI , номерний знак НОМЕР_2 , належить на праві власності ОСОБА_4 , яка надала довіреність ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на експлуатування та розпорядження вказаним автомобілем, а ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в свою чергу в порядку передоручення надав довіреність ОСОБА_1 на вказаний автомобіль (а.с.14, 15, 22 том 1).

10 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Публічного акціонерного товариства Українська страхова компанія Гарант Авто з заявою про виплату страхового відшкодування, яка отримана товариством 11 листопада 2014 року (а.с.10-11,12 том 1).

Як вбачається з виписки з медичної картки № 20739, наданої Комунальним закладом охорони здоров`я Харківська міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні у відділенні політравми з 15 липня 2014 року по 23 липня 2014 року з діагнозом рвана рана обличчя, різані поранення шиї та надключичної області з правої сторони (а.с.13 том 1).

Як вбачається з висновку фахівця з питань судово-медичної експертизи № 512-2016 від 10 червня 2016 року Комунального закладу охорони здоров`я Харківське обласне бюро судово-медичної експертизи, тілесні ушкодження, які наявні у ОСОБА_1 , відносяться до легких тілесних ушкоджень (а.с.208-209 том 1).

Із звіту № 510 щодо визначення вартості матеріального збитку, який складений 04 серпня 2014 року суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_9 вбачається, що вартість матеріального збитку, спричиненого власнику автомобіля NISSAN QASHGAI , номерний знак НОМЕР_2 , 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_4 , на момент дорожньо-транспортної пригоди 15 липня 2014 року становить 275 349,63 грн. З дослідної частини звіту вбачається, що вартість відновлювального ремонту автомобіля становить 283 746,59 грн, а вартість автомобіля на момент дорожньо-транспортної пригоди до настання пошкоджень - 275 349,63 грн. Так як вартість відновлювального ремонту автомобіля перевищує ринкову вартість автомобіля, то відповідно вартість матеріального збитку приймається рівною ринковою вартістю автомобіля (а.с.23-46 том 1).

Як вбачається з відповіді Головного сервісного центру МВС від 17 лютого 2020 року № 31/4474 за результатами аналітичного пошуку ТЗ по НАІС ДДАІ МВС України, транспортний засіб NEOPLAN-122 15080, державний номер НОМЕР_1 , 1998 року випуску, білого кольору, свідоцтво НОМЕР_4 від 12 квітня 2013 року належить ОСОБА_5 (а. с.206-209 том 3).

У частині першій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов`язків з доказування, а саме кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Конкретні доказові презумпції передбачені нормами матеріального права.

Так особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини завдавача шкоди.

Тобто, відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди, а позивач доводить лише факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

У тих випадках, коли шкоди завдано працівниками під час виконання ними своїх трудових (службових) обов`язків, зобов`язання щодо її відшкодування покладаються на роботодавця (частина перша статті 1172 ЦК України).

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Отже, шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року (провадження № 6-108цс13).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 вересня 2016 року (провадження № 6-933цс16).

Матеріали справи свідчать про те, що станом на 15 липня 2014 року (день своєння дорожньо - транспортної пригоди) власником автомобілю NEOPLAN-122 15080, державний номер НОМЕР_1 , 1998 року випуску, білого кольору, свідоцтво НОМЕР_4 від 12 квітня 2013 року є ОСОБА_5 , якого не залучено до участі у справі. Про те, що ОСОБА_2 на час дорожньо-транспортної пригоди перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Міжнародний автобусний парк - 888 свідчать тільки відомості з постанови Київського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2014 року у справі № 640/15818/14-п, яка постановою Апеляційного суду Харківської області від 10 лютого 2016 року - скасована. Інших доказів того, що ОСОБА_6 перебував з товариством у трудових відносинах, матеріали справи не містять. Разом з тим не надано і доказів використання ОСОБА_2 службового автомобіля в особистих цілях, а також доказів неправомірності заволодіння цим автомобілем.

Відповідно до частин другої, третьої і четвертої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов`язана відшкодувати її на загальних підставах.

Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

У пункті 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки судам роз`яснено, що на особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров`ю у зв`язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя і четверта статті 1187 ЦК України).

Постановою Київського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2014 року у справі № 640/15818/14-п визнано ОСОБА_6 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 10 лютого 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задоволено частково, постанову Київського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2014 року - скасовано, а провадження у справі закрито на підставі пункту 7 статті 247 КУпАП.

З правового аналізу вказаної норми вбачається, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення - через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак, така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини ОСОБА_2 в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 лютого 2018 року у справі № 910/18319/16, від 16 квітня 2019 року у справі № 927/623/18.

Крім того, не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в дорожньо-транспортної пригоди може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи тощо.

Таким чином, винуватість ОСОБА_2 у дорожньо-транспортній пригоді доведено судовим рішенням, яке в цій частині є чинним. Постанову суду першої інстанції скасовано тільки з підстав закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строку притягнення до адміністративної відповідальності, що є підставою вважати, що винним в дорожньо-транспортній пригоді є ОСОБА_2 . Транспортний засіб, яким керував ОСОБА_2 , знаходиться у власності ОСОБА_5 , якого не залучено до участі у справі. Також, не надано доказів того, коли і з ким в трудових відносинах перебував ОСОБА_2 на час дорожньо-транспортної пригоди. Єдиним доказом того, що ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Міжнародний автобусний парк - 888 є судове рішення першої інстанції в адміністративній справі. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що на час дорожньо-транспортної пригоди власником цього транспортного засобу є ОСОБА_5 .

Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, необхідно звернути увагу на те, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

За загальним правилом майнова шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).

Тобто, відповідальність за шкоду несе безпосередньо боржник - особа, яка завдала шкоди.

Виходячи з наданих матеріалів справи, а також того, що Товариство з обмеженою відповідальності Міжнародний автобусний парк - 888 не спростував того, що ОСОБА_2 не перебував з ним у трудових відносинах на час дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої позивачу було завдано шкоди, виконував трудові обов`язки водія, колегія суддів дійшла висновку, що за шкоду, завдану працівником, несе відповідальність роботодавець, яким є Товариство з обмеженою відповідальності Міжнародний автобусний парк - 888 .

Така особа відповідно до частини другої статті 1192 ЦК України має відшкодувати завдані збитки у повному обсязі, розмір яких визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

З наданих до матеріалів доказів вбачається, що вартість відновлюваного ремонту пошкодженого транспортного засобу складає сума в розмірі 275 349,63 грн, яка підлягає стягненню з винної особи.

Разом з тим, розглядаючи справи такої категорії, необхідно звертати увагу на те, чи застрахована відповідальність особи.

Страхування - це вид цивільно - правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України Про страхування ).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (стаття 5 Закону України Про страхування ). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України Про страхування ). Втім, законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України Про страхування . До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує Закон України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів .

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ).

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону).

Відповідно до статті 9 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, завдану майну потерпілих, становила 50 000,00 грн на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майну третьої особи.

Статтями 28, 29 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів передбачено, що шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.

При цьому, у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Підпункт 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 вказаного Закону в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин передбачає, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку, обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року в справі № 286/1643/18, провадження № 61-11107св19.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ).

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди.

Саме такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.

Зазначеним судовим рішенням Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку Верховного Суду України, відповідно до якого право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована, визнавши, що наведений правовий висновок не відповідає змісту та сенсу чинного законодавства.

Отже, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

За таких обставин, у разі якщо позивач (особа, якій завдана шкода) не звертався до страховика відповідача (завдавач шкоди) та не отримував його відмову у виплаті страхового відшкодування, а пред`явив відразу вимогу до особи, відповідальної за шкоду, то відсутні передбачені законом підстави для задоволення його позовних вимог.

Зазначене відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року, справа №640/12615/15-ц, провадження № 61-31141св18; у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року, справа № 369/8675/16-ц, провадження № 61-25447св18; у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2019 року, справа № 759/9261/15-ц, провадження № 61-15093св18.

З викладеного вбачається, що обов`язок страховика відшкодувати заподіяну страхувальником шкоду виникає із самого факту заподіяння застрахованою особою у результаті дорожньо-транспортної пригоди такої шкоди.

Отже, зобов`язаною особою внаслідок заподіяних ОСОБА_2 , який перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальності Міжнародний автобусний парк - 888 , у результаті дорожньо-транспортної пригоди збитків, є страховик товариства.

В позовній заяві ОСОБА_1 вказує на те, що цивільно-правова відповідальність Товариства з обмеженою відповідальності Міжнародний автобусний парк - 888 застрахована у Публічному акціонерному товаристві Українська страхова компанія Гарант Авто . Однак, належних, достовірних та допустимих доказів щодо цього не надав. Також таких доказів не надано і до суду апеляційної інстанції під час перегляду справи після її розгляду судом касаційної інстанції.

Надана копія заяви ОСОБА_1 , яка направлена на адресу Публічного акціонерного товариства Українська страхова компанія Гарант Авто в даному випадку не має ніякого правового значення, оскільки відсутні докази страхування Товариства з обмеженою відповідальності Міжнародний автобусний парк - 888 у Публічному акціонерному товаристві Українська страхова компанія Гарант Авто .

Таким чином, враховуючи те, що цивільно-правова відповідальність товариства на час настання страхового випадку повинна була бути застрахована, позивач мав самостійно звернутись до належної страхової компанії з вимогою про виплату страхового відшкодування за полісом.

Визначення різниці між фактичним розміром шкоди та розміром страхового відшкодування, яка підлягає стягненню з винної особи, можливо лише після здійснення страховиком виплати страхового відшкодування.

Однак, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 звертався до належного страховика Товариства з обмеженою відповідальності Міжнародний автобусний парк - 888 із заявою про виплату страхового відшкодування та отримував відмову або будь-які виплати.

Також, матеріали справи не містять доказів (відповідного полісу) того, що на час настання страхового випадку цивільно-правова відповідальність Товариства з обмеженою відповідальності Міжнародний автобусний парк - 888 була застрахована у Публічному акціонерному товаристві Українська страхова компанія Гарант Авто .

Непред`явлення вимоги до страховика, який має відшкодувати шкоду відповідно до Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів , є підставою для відмови у позові до особи, яка завдала шкоди.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що згідно копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 , власницею пошкодженого автомобіля є ОСОБА_4 , яка надала довіреність ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на експлуатування та розпорядження вказаним автомобілем, а ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в свою чергу в порядку передоручення надали довіреність ОСОБА_1 на вказаний автомобіль.

Тобто, вказаними довіреностями ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які в свою чергу уповноважили ОСОБА_1 на експлуатування та розпорядження вказаним автомобілем. ОСОБА_1 не є його власником.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, зазначивши саме себе позивачем у справі.

Однак, він має право тільки на відшкодування моральної шкоди, а не майнової шкоди, оскільки власницею пошкодженого майна є ОСОБА_4 , яку не залучено до участі у справі.

Також, відповідно до статті 30 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Отже, якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження. Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано вищенаведеною статтею 30 Закону № 1961-IV. Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, який згідно зі статтею 8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватися не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. Тобто транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а власник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують його вартість до дорожньо-транспортної пригоди. У разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди.

Матеріали справи свідчать про те, що автомобіль NISSAN QASHGAI , державний номер НОМЕР_2 , фактично є фізично знищеним. Його власниця не залучена до участі у справі, тому встановити факт визнання або не визнання автомобіля фізично знищеним неможливо. При цьому, вказаний автомобіль, як зазначив позивач, було реалізовано ним. Однак, коли, за яку суму не вказує та доказів щодо цього не надав, хоча відповідальність Товариства з обмеженою відповідальності Міжнародний автобусний парк - 888 згідно зі статтею 1194 ЦК України обмежена різницею між фактичним розміром шкоди та лімітом страхового відшкодування за вирахуванням франшизи, з урахуванням вартості продажу автомобіля.

Таким чином, виходячи з наведених обставин справи, наданих доказів, відсутні підстави для відшкодування завданої майнової шкоди з Публічного акціонерного товариства Українська страхова компанія Гарант Авто , Товариства з обмеженою відповідальності Міжнародний автобусний парк - 888 . В частині відмови йому в задоволенні позову до ОСОБА_2 позивач не оскаржував.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, які фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою відносно нього самого, членів його сім`ї або близьких родичів, у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням або ушкодженням його майна. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка володіє транспортним засобом, використання, зберігання, або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частина друга статті 1167 ЦК України передбачає підстави відшкодування моральної шкоди незалежно від вини заподіювача, проте не змінює відповідальну за відшкодування моральної шкоди особу, якою за змістом статті 1167 ЦК України залишається особа, яка безпосередньо завдала моральну шкоду, а саме - водій, який керував транспортним засобом.

Як було встановлено судом першої інстанції ОСОБА_2 є винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, однак, моральну шкоду неправмірно стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародний автобусний парк - 888 , який на час скоєння дорожньо - транспортної пригоди не був, крім того, і власником пасажирського автобусу.

Із судового рішення вбачається, що в цій частині суд першої інстанції відмовив позивачу в задоволенні позову і в цій частині рішення суду не оскаржується, тому відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України не переглядається.

Таким чином, суд першої інстанції наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку в оскаржуваній частині щодо часткового задоволення позовних вимог.

За таких обставин рішення суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.

В іншій частині рішення не оскаржувалося та не переглядалося.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу задоволено, тому судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 4555,64 грн (2511,30+2004,34) підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародний автобусний парк - 888 .

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародний автобусний парк - 888 - задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 02 лютого 2017 року в оскаржуваній частині - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства Українська страхова компанія Гарант Авто , Товариства з обмеженою відповідальності Міжнародний автобусний парк - 888 , третя особа: Моторне транспортне страхове бюро України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки в частині оскарження - залишити без задоволення.

В іншій частині рішення суду не оскаржувалося та не переглядалося.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальності Міжнародний автобусний парк - 888 судовий збір в сумі 4555, 64 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді О.М. Хорошевський

В.Б. Яцина

Повний текст постанови складено 06 листопада 2020 року.