Постанова

від 09.11.2020 по справі 916/1104/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2020 року м. ОдесаСправа № 916/1104/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі :

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: Л.О. Будішевська, С.В. Таран,

розглянувши в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу»

на рішення Господарського суду Одеської області від 13.08.2020 (суддя Погребна К.Ф., м. Одеса, повний текст складено 13.08.2020)

у справі № 916/1104/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОС ТІМ»

до відповідача: Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» в особі Одеської філії

про стягнення 155 779,03грн.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОС ТІМ" (далі також - ТОВ "АГРОС ТІМ", Товариство) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі Одеської філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" (далі також - "ДП Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу", Підприємство) про стягнення 190875,01грн.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за укладеним між сторонами договором поставки №18081503 від 15.08.2018.

30.06.2020, 13.07.2020 та від 27.07.2020 відповідач звернувся до суду із клопотаннями, у яких, зокрема, просив застосувати до позовних вимог про стягнення штрафу та пені спеціальну позовну давність в один рік, а в останньому клопотанні просив застосувати також загальну позовну давність в три роки.

Також у останньому клопотанні відповідач просив вирішити питання щодо направлення справи за підсудністю за місцем знаходження юридичної особи, в задоволенні якого судом було відмовлено з огляду на його необґрунтованість.

03.08.2020 позивач подав заяву про уточнення (зменшення) позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача заборгованість в сумі 155779,03 грн., з яких: 107400,00 - заборгованість за Договором поставки №18081503 від 15.08.2018, 19 564,45 грн. - пеня за період 27.08.2018-27.02.2019 (півроку) згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України, 10740,00 грн. - штраф 10%, 5320,24 грн. - 3% річних, 12754,34 грн. - інфляційні втрати. Крім того, позивач просив повернути надмірно сплачений судовий збір в розмірі 526 грн. 45 коп. Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.08.2020 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОС ТІМ» до Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» в особі Одеської філії задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за Договором поставки №18081503 від 15.08.2018 в розмірі 107400 грн. 00 коп., пеню в розмірі 19 246 грн. 45 коп., штраф 10% в розмірі 10740 грн. 00 коп., 3% річних в розмірі 5320 грн. 24 коп., інфляційні в розмірі 12754 грн. 34 коп., а також судовий збір в сумі 2331 грн. 92 коп. Крім того, повернуто з Державного бюджету України через Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „АГРОС ТІМ» надмірно сплачений судовий збір в розмірі 526 грн. 45 коп.

Рішення суду мотивовано тим, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми отриманого та неоплаченого товару в сумі 107 400 грн. та стягнення штрафу 10% в розмірі 10740 грн. 00 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Також, розглянувши надані позивачем розрахунки трьох відсотків річних та інфляційних витрат за прострочення виконання відповідачем прийнятих на себе грошових зобов`язань, суд дійшов висновку, що вказані розрахунки було здійснено позивачем обґрунтовано, з урахуванням приписів чинного законодавства, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині також задоволено у повному обсязі. Разом з тим, при перевірці наданого позивачем розрахунку пені місцевим господарським судом встановлено, що цей розрахунок не відповідає вимогам чинного законодавства в частині періоду нарахування, у зв`язку з чим місцевим господарським судом самостійно здійснено перерахунок пені за допомогою системи «Ліга Закон» та встановлено, що загальна сума пені, яка підлягає задоволенню, становить 19246,45грн.

Не погодившись із рішенням суду, Державне підприємстве "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права (ч. 5 ст. 29 ГПК України) та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування та недоведеність обставин справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просило вказане судове рішення скасувати та повністю відмовити Товариству у задоволенні позовних вимог.

Так, Підприємство переконане у тому, що дана справа не підсудна Господарському суду Одеської області, а повинна розглядатись за місцезнаходженням відповідача (м. Київ). Також скаржник вказав, що Одеській філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" не надавався дозвіл на укладення спірної угоди та у директора цієї філії відсутні повноваження на її підписання, однак дані обставини Господарським судом Одеської області не з`ясовані. Підприємство також зазначило, що суд в порушення матеріальних норм права не застосував до позовних вимог спеціальну позовну давність в один рік.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

30.09.2020 до суду апеляційної інстанції від позивача надійшла заява про долучення матеріалів до справи, у якій Товариство просило долучити до справи копію Положення про Одеську філію Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" (Положення). Враховуючи доводи апеляційної скарги і розглянувши надане позивачем Положення, колегія суддів зазначає наступне.

Апелянт в суді першої інстанції участі не приймав, свої доводи, викладені в апеляційній скарзі стосовно того, що Одеська філія Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" не мала права укладати договір, а також те, що спір розглянутий з порушенням територіальної підсудності, тобто його слід було розглядати за місцем знаходження юридичної особи відповідача, не заявляв. Одночасно скаржник послався на відсутність у нього первинних документів, на які послався позивач.

За таких обставин судова колегія для повного та об`єктивного розгляду доводів апеляційної скарги відповідно до ст. 269 ГПК України задовольняє вказане клопотання позивача про долучення до матеріалів справи копії Положення про Одеську філію Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу".

Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частинами 1, 3 статті 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами ч. 10 ст. 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 2 ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

З огляду на викладене, розгляд апеляційної скарги Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» на рішення Господарського суду Одеської області від 13.08.2020 здійснюється у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

15.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОС ТІМ" (Продавець) та Державним підприємством "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі Одеської філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" (Покупець) був укладений договір поставки №18081503 (далі також - договір), за умовами якого Продавець зобов`язаний передати у власність, а Покупець зобов`язаний прийняти та оплатити вартість переданого товару.

На умовах даного Договору Продавець зобов`язується передавати у власність Покупця товар, перелік та кількість якого зазначений в Додатках або видаткових накладних до Договору тощо (надалі іменована - "Додаток"), а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити вартість зазначеного товару на умовах та в строки, які зазначені в даному Договорі або Додатках до нього (п. 2.1. Договору).

Згідно з п. 3.1 Договору Продавець зобов`язаний передати товар Покупцю у строки та порядку, передбаченому відповідними Додатками до Договору (Специфікацією), а Покупець зобов`язаний розрахуватися за товар у повному обсязі.

Пунктом 4.1 Договору встановлено, що оплата товару здійснюється Покупцем протягом 10 днів з моменту отримання Товару, якщо інше не передбачено відповідним Додатком до Договору (специфікацією, видатковою накладною, рахунком, тощо).

У пункті 5.1 Договору сторони погодили, що у випадку порушення Договору винна сторона несе відповідальність, визначену цим Договором та (або) чинним законодавством України.

Пунктом 6.1 Договору встановлено, що цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

На виконання умов договору Товариство поставило Підприємству товар (ячмінь) у кількості 21,48 т на суму 107400 грн., що підтверджується видатковою накладної №18081603 від 16.08.2018, однак, останнє свої зобов`язання щодо оплати вартості отриманого товару не виконало.

25.04.2019 позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату заборгованості у вказаному розмірі, а також пені за прострочення 242 дня в сумі 25602,40 грн., яка отримана останнім у той же день згідно з відповідною відміткою, але залишена без задоволення.

У подальшому сторонами підписано акт звірки взаємних розрахунків за період 15.08.2018-31.12.2019, з якого вбачається, що станом на 31.12.2019 за відповідачем рахується заборгованість у сумі 107400 грн.

Невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором №18081503 від 15.08.2018 зумовило звернення ТОВ "АГРОС ТІМ" до суду з вказаним позовом до Господарського суду Одеської області.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України).

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 1 ст. 691 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Як свідчать матеріли справи, в порушення умов укладеного між сторонами договору поставки №18081503 від 15.08.2018, покупець прийняв, проте не оплатив вартість отриманого за видатковою накладною №18081603 від 16.08.2018 товару на суму 107400 грн., внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість у вказаній сумі. Іншого відповідачем не доведено.

Враховуючи викладене, господарським судом першої інстанції обґрунтовано задоволена позовна вимога Товариства про стягнення з Підприємства суми отриманого та неоплаченого товару в сумі 107 400грн.

Стосовно заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 19564,45грн., 3% річних в сумі 5320,24 грн., штрафу 10% в сумі 10 740грн. та інфляційних втрат в сумі 12754,34 грн. слід вказати наступне.

Відповідно до ч.2 ст.218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки, місцевий господарський суд підставно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача трьох процентів річних у розмірі 5320,24грн. та інфляційних втрат у розмірі 12754,34грн., оскільки вказані розрахунки було здійснено позивачем обґрунтовано, з урахуванням приписів чинного законодавства.

Частиною 1 статті 230 даного Кодексу штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Згідно з п. 5.2 Договору за прострочення здійснення розрахунку за товар Продавець має право вимагати повернення товару, Покупець зобов`язаний за вимогою Продавця виплатити останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Однак при перевірці наданого позивачем розрахунку пені місцевим господарським судом встановлено, що цей розрахунок не відповідає вимогам чинного законодавства стосовно періоду нарахування, у зв`язку з чим судом самостійно здійснено перерахунок пені за допомогою системи «Ліга Закон» та правильно встановлено, що загальна сума пені, яка підлягає задоволенню, становить 19246,45грн.

Відповідно до п.5.4 Договору, якщо Продавець буде вимушений звернутись до суду з позовом щодо стягнення заборгованості за даним Договором, Покупець, окрім пені, передбаченої п. 5 2. даного Договору, сплачує Продавцю штраф у сумі 10% від загальної суми Договору.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, господарський суд першої інстанції вірно встановив його правильність та обґрунтованість, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства про стягнення з відповідача штрафу 10% в розмірі 10740грн. за порушення грошових зобов`язань за договором поставки №18081503 від 15.08.2018 обґрунтовано задоволено.

Що стосується клопотання відповідача про застосування до позовних вимог позовної давності, необхідно вказати наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а статтею 258 цього Кодексу, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Згідно з ч.ч.3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За положеннями ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Колегія суддів зазначає, що трирічний строк позовної даності щодо основної заборгованості не сплив, оскільки його початок - 27.08.2018 (з урахуванням, що 26.08.2018 - неділя), відповідно кінець - 27.08.2021, у той час як позовну заяву подано 21.04.2020.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

В силу ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як вище зазначалось, сторонами підписано акт звірки взаємних розрахунків за період 15.08.2018 - 31.12.2019, згідно з яким відповідач визнав факт наявності у нього станом 31.12.2019 заборгованості за договором поставки №18081503 від 15.08.2018 в розмірі 107400грн.

Отже, наведене свідчить про наявність у даному випадку факту переривання перебігу строку спеціальної позовної давності, в зв`язку з чим господарський суд підставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про застосування позовної давності щодо стягнення пені.

Крім того, як зазначалось вище, згідно з п.5.4 Договору, якщо Продавець буде вимушений звернутись до суду з позовом щодо стягнення заборгованості за даним Договором, Покупець, окрім пені, передбаченої п. 5 2. даного Договору, сплачує Продавцю штраф у сумі 10% від загальної суми Договору.

Відтак, сторонами погоджено можливість стягнення штрафу саме у випадку, якщо Продавець буде вимушений звернутись до суду з позовом щодо стягнення заборгованості за даним Договором, тобто обставина звернення до суду з відповідним позовом є визначальною для права заявити вимогу про стягнення штрафу.

За таких обставин позов пред`явлено Товариством у межах строків загальної та спеціальної позовної давності.

Щодо доводів скаржника про те, що Одеській філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" не надавався дозвіл на укладення спірної угоди та у директора цієї філії відсутні повноваження на її підписання, у зв`язку з чим дана справа не підсудна Господарському суду Одеської області, а повинна розглядатись за місцезнаходженням відповідача (м. Київ), колегія суддів зазначає наступне.

Відповідачем при поданні позову було зазначено відповідача - Державне підприємство "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі Одеської філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу".

Стороною спірного договору поставки зерна майбутнього врожаю № 872-14/2017-Ф від 11.12.2017 також є Державне підприємство «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» в особі директора Одеської філії Парлікокошка Максима Степановича, який діє на підставі положення про філію та довіреності від 11.12.2017 № 639/12-17.

Відповідно до статті 95 Цивільного кодексу України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно п.2.1. Положення про Одеську філію Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" філія є відокремленим структурним підрозділом підприємства без права юридичної особи і діє від імені підприємства в межах, визначених цим положенням. Філія має рахунки в банківських установах України, печатку із своїм найменуванням, інші печатки, штампи, бланки зі своєю емблемою та інші необхідні реквізити.

У розділі 4 Положення визначені права та обмеження в діяльності філії, зокрема, відповідно до п. 4.1.1. філія має право самостійно від імені підприємства укладати з юридичними та фізичними особами України угоди, у тому числі купівлі-продажу.

У п. 4.1.5. визначено, що філія має право подавати від імені підприємства позови до юридичних та фізичних осіб у відповідні суди, а також користуватися всіма процесуальними правами відповідної сторони процесу (позивача, відповідача), третьої особи.

В п.1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз`яснено, що коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу, наприклад: "Стягнути з підприємства "А" в особі його відокремленого підрозділу - філії N 1 на користь організації "Б" в особі її Н-ської філії таку-то суму". У разі коли позов подано за місцем знаходження відокремленого підрозділу юридичної особи і судом з`ясовано відсутність у такого підрозділу повноважень щодо представництва юридичної особи, справа згідно з частиною першою статті 17 ГПК підлягає передачі за відповідною територіальною підсудністю за місцезнаходженням юридичної особи.

В частині четвертій статті 28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що повноваження сторони або третьої особи від імені юридичної особи може здійснювати її відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами.

Згідно до ч.2 ст.15 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Однак частиною четвертою цієї статті передбачено, що якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням частин першої - третьої цієї статті залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.

Отже, виходячи з викладеного, оскільки відокремлений підрозділ відповідним положенням наділений повноваженнями представляти інтереси юридичної особи та виступати стороною судового процесу в інтересах юридичної особи, територіальна підсудність визначається за місцезнаходженням відокремленого підрозділу, в даному випадку - за місцезнаходженням Одеського філіалу Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" і листування також поводиться за адресою філіалу, оскільки він є уповноваженим представником юридичної особи і наділений відповідними процесуальними правами як сторонам процесу.

Враховуючи вищевикладене, правові підстави вважати, що у даній справі були порушені приписи процесуального права щодо визначення територіальної підсудності відсутні.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують вищенаведених висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Таким чином, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Згідно із ст.129 ГПК України витрати скаржника зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281-284 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 13.08.2020 у справі № 916/1104/20 залишити без змін.

Відповідно до ст. 284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і згідно з ч.5 ст.12, ч.2 ст.282 та п.2 ч.3 ст.287 касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених у підпунктах а-г п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, у строк, встановлений ст. 288 ГПК України.

Головуючий суддя Л.В. Поліщук

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя С.В. Таран