Рішення

від 02.11.2020 по справі 908/2096/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 35/135/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2020 Справа № 908/2096/20

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Топчій О.А., розглянувши в письмовому позовному провадженні без виклику представників сторін справу

за позовом Фізичної особи - підприємця Філоненко Юрія Станіславовича ( АДРЕСА_1 )

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Саферо (69104, м. Запоріжжя, вул. Європейська, б. 12/76)

про стягнення коштів

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області звернувся позивач Фізична особа - підприємець Філоненко Юрій Станіславович з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Саферо , в якому просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 32 100,72 грн.

13.08.2020 автоматизованою системою документообігу Господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справі присвоєно єдиний унікальний номер 908/2096/20, справу передано на розгляд судді Топчій О.А.

Ухвалою суду від 19.08.2020 позовну заяву залишено без руху. Надано позивачу строк протягом 10 днів з дня вручення ухвали суду, але не пізніше 07.09.2020, для усунення недоліків позовної заяви вказаних в ухвалі.

26.08.2020 до Господарського суду Запорізької області надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 01.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №908/2096/20, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку письмового позовного провадження без виклику представників сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на підставі рахунку №67 від 06.02.2020 він перерахував відповідачеві платіжним дорученням №249 від 13.03.2020 грошові кошти у розмірі 32 100,72 грн в якості оплати за поставку товару. Станом на день звернення до суду з даним позовом товар відповідачем не поставлений, грошові кошти не повернуто, що стало підставою для звернення до суду з вимогою повернути грошові кошти в порядку статті 1212 ЦК України.

23.09.2020 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач зазначив, що між сторонами існує зобов`язання, яке має ознаки договору купівлі-продажу, предметом якого є технічне обладнання. Договір було укладено у відповідності до положень ст. 181 ГК України шляхом прийняття замовлення до виконання і направлення рахунку на оплату. Рахунок було оплачено позивачем в повному обсязі. Конкретні строки та порядок відвантаження товару сторонами закріплено не було і вони мали погоджуватися після готовності товару.

Набуття однією із сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Крім того, відповідач зазначає, що сторонами не погоджувалися строки і умови поставки товару, вимог про поставки товару від позивача не надходило. Посилання позивача на претензію про повернення грошових коштів є безпідставним, оскільки зазначена претензія надіслана на адресу, яка не є ані адресою місцезнаходження, ані поштовою адресою відповідача.

Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

28.09.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечує проти виникнення між сторонами договірних відносин. Вважає, що сторонами не досягнуто усіх істотних умов, відтак договір є неукладеним (таким, що не відбувся).

Також зазначає, що позивачем неодноразово надсилалися листи на електронну адресу відповідача та велися телефонні розмови щодо поставки товару.

У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Отже, 01.10.2020 сплив тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням. Будь-яких процесуальних заяв протягом цього періоду до суду не надходило. Тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.

Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення 02.11.2020.

Розглянувши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

ТОВ Компанія Саферо виставлено Фізичній особі - підприємцю Філоненку Ю.С. рахунок на оплату №67 від 06.02.2020 на суму 32 100,72 грн щодо оплати товару - круг абразивний відрізний та круг абразивний зачисний.

При цьому, в рахунку зазначено: Увага! Оплата цього рахунку означає погодження з умовами поставки товарів. Повідомлення про оплату є обов`язковим, в іншому випадку не гарантується наявність товарів на складі. Товар відпускається за фактом надходження коштів на п/р постачальника самовивозом за наявності довіреності та паспорта .

Платіжним дорученням №249 від 13.03.2020 позивач сплатив на рахунок відповідача суму 32 100,72 грн із зазначенням призначення платежу: передплата зг. рахунка №67 від 06.02.2020 за круги відрізні та зачисні, 1020 шт в т.ч. ПДВ 20% 5350,12 грн .

Позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 32 100,72 грн на підставі ст. 1212 ЦК України як безпідставно набуті та збережені відповідачем без достатньої правової підстави. При цьому позивачем заперечується існування між ним та відповідачем договірних правовідносин.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

У відповідності до норм ст.ст. 202, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Закон не виключає можливості укладення договорів купівлі-продажу у спрощений спосіб: шляхом оплати покупцем виставленого продавцем рахунку.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч.1 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

За приписами ч. 1 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Частиною 1 ст. 642 ЦК України встановлено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Згідно норм ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (ч. 8 ст. 181 ГК України).

Відповідно до ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Предмет договору купівлі-продажу і його ціна - круги абразивні відрізний та зачисний в кількості 520 та 500 шт відповідно, на загальну суму 32 100,72 грн, визначені в оплаченому позивачем рахунку №67 від 06.02.2020, у чому суд вбачає погодження сторонами цих істотних умов договору купівлі-продажу.

Відсутність умови щодо строку передачі товару (строку дії договору) в даному випадку не свідчить, що договір є неукладеним. Адже статтею 633 ЦК України унормовано, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 665 Цивільного кодексу України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред`явити продавцеві вимоги відповідно до статті 620 цього Кодексу.

Статтею 620 ЦК України передбачено правові наслідки невиконання обов`язку передати річ, визначену індивідуальними ознаками. Так, у разі невиконання боржником обов`язку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов`язання.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України унормовано, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Статтею 530 ЦК України передбачено: якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивачем надано претензію від 15.07.2020, відповідно до якої позивач вимагає від відповідача повернення грошових коштів в сумі 32 100,72 грн на підставі ст. 1212 ЦК України.

Зазначена претензія адресована директору ТОВ Компанія Саферо із зазначенням адреси: 69104, м. Запоріжжя, вул. Європейська, б. 12/76.

Позивач зазначив, що надіслав претензію відповідачеві службою доставки Нова пошта .

З експрес-накладної №59000534297900 від 16.07.2020 вбачається, що відправлення для одержувача ТОВ Компанія Саферо (Гончаренко Л.С.) надіслано за адресою м. Запоріжжя, вул. гоголя, б. 91.

Відповідач заперечує отримання зазначеної претензії, оскільки воно надіслане за адресою, яка не є ані юридичною, ані поштовою адресою відповідача.

Як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням ТОВ Компанія Саферо є: 69104, м. Запоріжжя, вул. Європейська, б. 12, кв. 76. Місцем проживання засновника ОСОБА_1 є адреса: АДРЕСА_2 .

Зазначена адреса також вказана і в рахунку на оплату №67, і в позові самим позивачем. Доказів знаходження відповідача за адресою м. Запоріжжя, вул. Гоголя, 91 позивачем не надано, як і не надано доказів отримання відповідачем претензії за зазначеною адресою.

Крім того, суд зазначає, що позивачем не надано доказів звернення до відповідача з вимогою саме про виконання обов`язку щодо поставки товару.

З огляду на сукупність досліджених у судовому засіданні доказів суд відхиляє доводи позивача, що між ним і відповідачем не існувало жодних господарських стосунків та не укладено будь-якого правочину, який би став підставою для перерахування відповідачеві коштів у сумі 32100,72 грн.

Виходячи з аналізу наведених норм та встановлених судом під час розгляду справи обставин, суд дійшов висновку про те, що здійснивши оплату згідно виставленого відповідачем рахунку №67 від 06.02.2020 на суму 32 100,72 грн платіжним дорученням №249 від 13.03.2020 (із призначенням платежу передплата зг. рахунка №67 від 06.02.2020 за круги відрізні та зачисні, 1020 шт в т.ч. ПДВ 20% 5350,12 грн ), грошові кошти в розмірі 32 100,72 грн були сплачені позивачем на виконання договірних зобов`язань. Тобто, встановлені судом обставини підтверджують схвалення позивачем своїми діями укладення договору.

Разом з тим, рахунок №67 від 06.02.2020 і платіжне доручення №249 від 13.03.2020 є первинними документами у розумінні статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні , якими підтверджується здійснення позивачем господарської операції з купівлі у ТОВ Компанія Саферо кругів абразивних.

У листі Міністерства фінансів України від 16.02.2017 № 31-11410-06-5/4339 "Щодо особливостей застосування первинних документів" роз`яснено, що Законом України від 03.11.2016 № 1724-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо усунення адміністративних бар`єрів для експорту послуг" внесено зміни до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон), яким, зокрема, передбачено спрощення документообороту підприємств шляхом зменшення вимог до первинного документа та скорочення переліку його обов`язкових реквізитів.

Згідно із Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оформлений належним чином рахунок-фактура (інвойс) може бути підставою для відображення в бухгалтерському обліку господарської операції з постачання товарів, робіт (послуг) без складання акта приймання-передачі тільки у разі його оплати, що підтверджується відповідними документами.

Документами, що підтверджують оплату, можуть бути платіжне доручення, розрахунковий чек, касовий чек, розрахункова квитанція, виписка з карткового рахунку, квитанція до прибуткового касового ордера тощо.

Рахунок-фактура може бути складений у паперовій або в електронній формі та повинен мати реквізити, які дають можливість ідентифікувати господарську операцію та її учасників, зокрема: назву підприємства, від імені якого складено рахунок-фактуру; назву контрагента; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь в оформленні рахунку-фактури.

Виходячи з наведеного, суд визнає рахунок №67 від 06.02.2020 і платіжне доручення №249 від 13.03.2020 належними і достовірними доказами, які засвідчують існування між сторонами спору зобов`язальних правовідносин з купівлі-продажу кругів абразивних.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Так, стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, відповідно до якої, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Таким чином, суд вважає необхідним зауважити, що застосування ст. 1212 ЦК України має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі №6-88цс13, від 02.09.2014 у справі №910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі №910/1913/14, від 02.02.2016 у справі №6-3090цс15.

Крім того, за змістом положень ст. 1212 ЦК України про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави цей вид зобов`язань породжується наявністю таких юридичних фактів: 1) особа набула або зберегла у себе майно за рахунок іншої особи; 2) правові підстави для такого набуття (збереження) відсутні або згодом відпали.

Оскільки в ході розгляду справи встановлено, що між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути як безпідставно отримані, набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставно отримані.

У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.

Захист же прав позивача, який оплатив і не отримав призначений для нього товар, може бути захищено іншими зобов`язальними засобами, передбаченими чинним законодавством.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Згідно з ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи приписи наведених норм, надавши оцінку зазначеним вище обставинам, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 73, 86, 202, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Філоненка Юрія Станіславовича до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Саферо про стягнення коштів відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Запорізької області протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 10 листопада 2020 року.

Суддя О.А. Топчій