Постанова

від 05.11.2020 по справі 520/4342/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2020 р.Справа № 520/4342/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Кононенко З.О.,

Суддів: Калиновського В.А. , Сіренко О.І. ,

за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.

представника позивача Шевченка Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 12.08.20 року по справі № 520/4342/2020

за позовом Головного управління ДПС у Харківській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Долеман"

про стягнення 221.001,53 грн коштів за податковим боргом,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Головне управління ДПС у Харківській області, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Долеман", в якому просив суд стягнути з ТОВ "Долеман" 221.001,53 грн. за податковим боргом.

В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що платник податків у добровільному порядку не виконав податкового обов`язку з оплати податкового повідомлення-рішення. Вказане спричинило утворення спірної суми заборгованості. Вжиті контролюючим органом заходи, зокрема, направлення податкової вимоги, не призвели до погашення податкового боргу. Посилаючись на вказані вище обставини, позивач просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2020 року позов - задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Долеман" (ідентифікаційний код - 39737308; місцезнаходження - 61027, м. Харків, вул. Кричевського, буд. 37) на користь державного бюджету України кошти за податковим боргом у сумі 209.815 (двісті дев`ять тисяч вісімсот п`ятнадцять) грн. 50 коп.

Позов у решті вимог - залишено без задоволення.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що зі змісту ст. 129 ПК України нарахування пені розпочинається або з наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов`язання нарахованого податковим органом, або після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати самостійно визначеного платником податкового зобов`язання.

Позивач звертає увагу, що ключовим терміном є останній день граничного строку сплати податкового зобов`язання, а не дата узгодження податкового зобов`язання.

В даній справі, до стягнення заявлена сума пені, нарахована саме на підставі виявлення сум заниження податкових зобов`язань.

Позивач звертає увагу, що вищевказані норми не суперечать одна одній, а навпаки положення Наказу Міністерства фінансів України № 422 від 07.04.2016 додаткового роз`яснюють порядок нарахування пені у разі виявлення контролюючим органом заниження платником податків податкових зобов`язань.

Тобто, згідно положень чинного податкового законодавства пеня за невчасну сплату сум заниження податкових зобов`язань повинна нараховуватись після спливу строку на сплату такого заниження, а не після спливу 10 календарних днів від дати отримання податкового повідомлення-рішення.

Позивач зазначає, що в матеріалах справи наявний розрахунок пені із зазначенням вірного періоду нарахування пені, а саме: 30.06.2019 - 15.11.2019, тобто від дати, коли закінчився строк на оплату податкових зобов`язань за травень 2019 (з обчислення яких перевіркою виявлено заниження сум податкових зобов`язань) до дати узгодження податкового повідомлення-рішення (наступного дня після спливу 10 днів на оплату від дати отримання податкового повідомлення-рішення), тобто за весь період заниження, як це встановлено в ПКУ в редакції від 21.12.2016, в ПКУ чинної редакції (хоча це прописано досить не чітко), так і в Наказі Міністерства фінансів України № 422 від 07.04.2016.

На думку позивача, обставини зворотного вказання періоду є по суті лише технічною опискою, в той час як період нарахування, який відповідає положенням законодавства, чітко вказаний в розрахунку пені, який судом першої інстанції проігноровано.

Відповідач не скористався правом надання до Другого апеляційного адміністративного суду відзиву на апеляційну скаргу позивача.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача, не з`явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що заявлена владним суб`єктом вимога ґрунтується на податковому повідомленні-рішенні ГУ ДПС у Харківській області №00000260517 від 01.11.2019р. про визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 219.815,50грн. (основний платіж - 139.877,00грн.; штраф - 69,938,50грн.). Також до структури боргу входить 11.186,33грн. пені.

Згадане рішення було направлено контролюючим органом за правильною у розумінні ст.45 Податкового кодексу України податковою адресою боржника і 06.11.2019р. було одержано платником.

Ця обставина підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення.

Доказів оскарження цього рішення контролюючого органу до суду або адміністративного органу вищого рівня учасниками справи не подано.

16.11.2019 р. контролюючим органом з посиланням на п. 129.1.2 ст. 129 Податкового кодексу України у картці особового рахунку відповідача була проведена облікова операція з нарахування пені у розмірі 11186,33 грн.

25.11.2019 р. контролюючим органом була винесена податкова вимога №153050-57 на суму 221.511,83грн., яка надіслана на правильну податкову адресу відповідача і 02.12.2019р. вручена уповноваженій особі ТОВ.

Стверджуючи про наявність підстав для виконання податкового обов`язку боржника у примусовому порядку, контролюючий орган ініціював даний спір.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах скінчився перебіг визначених законом строків виконання податкового обов`язку, але фактичних даних, котрі б засвідчували припинення податкового обов`язку внаслідок самостійного і добровільного перерахування платником податків коштів до бюджету, а також з інших підстав відповідно до положень ст.ст. 37, 38, 101, 102 Податкового кодексу України матеріали справи не містять.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Визначені рішеннями контролюючого органу зобов`язання підлягають сплаті за строком згідно з п.57.3 ст.57 Податкового кодексу України, а саме: у 10 календарних днів від дня отримання податкового повідомлення-рішення, а у випадку оскарження - у 10 календарних днів за днем узгодження, яким є або день закінчення процедури адміністративного оскарження (п. 56.17 ст. 56 Податкового кодексу України), або день набрання законної сили судовим рішенням у справі про скасування рішення контролюючого органу (п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України).

Згаданий строк у спірних правовідносинах збіг, доказів виконання особою податкового обов`язку у добровільному порядку матеріали справи не містять, доказів припинення податкового обов`язку з інших підстав судом не виявлено.

З огляду на приписи ч. 2 ст. 73 КАС України до предмету доказування по адміністративній справі про стягнення заборгованості, котра утворилась внаслідок невиконання публічного обов`язку з проведення платежу на користь Державного бюджету України, місцевого бюджету чи певного суб`єкта владних повноважень з огляду на приписи ч. 2 ст. 73 КАС України входять обставини: 1) реального існування зобов`язаної особи як суб`єкта права, 2) виникнення публічного обов`язку по здійсненню платежу, 3) доведення до відома зобов`язаної особи факту виникнення публічного обов`язку по здійсненню платежу, 4) виконання публічного обов`язку в добровільному порядку, 5) дотримання органом контролю чи управління визначеної законом процедури виконання публічного обов`язку в примусовому порядку, 6) існування заборгованості з виконання публічного обов`язку, 7) заявлення органом контролю чи управління вимоги про стягнення в межах визначеного законом строку.

Доказів існування підстав для визначення цих строків за правилами абз.2 п.57.3 ст.57 у кореспонденції з приписами п.56.16 ст.56 або 56.18 ст.56 Податкового кодексу України матеріали справи не містять.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.п.129.1 статті 129 Податкового кодексу України у редакції до Закону України від 21.12.2016р., що після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов`язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

Нарахування пені розпочинається:

а) при самостійному нарахуванні суми грошового зобов`язання платником податків - після спливу 90 днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного цим Кодексом;

б) при нарахуванні суми грошового зобов`язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно із цим Кодексом.

За правилами підпункту 129.1.2 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України пеня нараховується: у день настання строку погашення податкового зобов`язання, нарахованого контролюючим органом або платником податків у разі виявлення його заниження на суму такого заниження та за весь період заниження (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження);

Тобто наведена редакція Кодексу передбачала застосування фінансової санкції до платників податків у вигляді нарахування пені за весь період заниження податкового зобов`язання на суму такого заниження, оскільки платник весь період, коли він не декларував та не сплачував податки, користувався коштами, які він повинен був сплатити до бюджету.

Однак, у зв`язку з прийняттям Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні від 21.12.2016р. №1797-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017р., пункт 129.1 викладений в іншій редакції, а саме: 129.1. Нарахування пені розпочинається: 129.1.1. при нарахуванні суми грошового зобов`язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов`язання, визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження); 129.1.2. при нарахуванні суми податкового зобов`язання, визначеного контролюючим органом у випадках, не пов`язаних з проведенням податкових перевірок, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов`язання (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження); 129.1.3. при нарахуванні суми податкового зобов`язання, визначеного платником податків або податковим агентом, - після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов`язання .

Отже, наведеною нормою кодексу було запроваджено три процедури нарахування пені, а саме: 1) у порядку п.п.129.1.1 ст.129 Податкового кодексу України - за рішеннями контролюючого органу, прийнятими за результатами податкової перевірки; 2) у порядку п.п.129.1.2 ст.129 Податкового кодексу України - за рішеннями контролюючого органу, прийнятими у випадках визначення податкового зобов`язання органом доходів і зборів у силу закону; 3) у порядку п.п.129.1.3 ст.129 Податкового кодексу України - за самостійно поданими платником деклараціями.

Таким чином, редакція норми права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, була змінена з 01.01.2017р. і передбачала, що у кожному з окреслених випадків нарахування пені розпочинається виключно після настання події узгодження грошового зобов`язання з податку (збору).

Можливість нарахування пені на недоїмку (тобто на занижене платником грошове зобов`язання) від календарної дати закінчення певного звітного податкового періоду нормами Податкового кодексу України чітко не передбачена.

Колегія суддів бере до уваги, що у рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 р. по справі Щокін проти України (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та у рішенні Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 р. по справі Серков проти України (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) Європейським судом з прав людини фактично надане тлумачення змісту ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та принципу верховенства права, згідно з яким національне законодавство має бути чітким та узгодженим, відповідати вимозі якості закону, забезпечувати адекватний захист осіб від свавільного втручання у права заявника, а у разі протилежного (тобто у разі неоднозначного трактування норми права) підлягає застосуванню найбільш сприятливий для заявника підхід.

Отже, колегія суддів вважає, що оскільки положеннями Податкового кодексу України не встановлено чіткого порядку нарахування пені на занижене грошове зобов`язання платника до моменту настання події узгодження такого зобов`язання за рішенням контролюючого органу, то у цій частині позов задоволенню не підлягає.

Аналогічний висновок про те, що у випадку донарахування платнику суми грошового зобов`язання за результатами перевірки, нарахування пені розпочинається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов`язання, викладено у постанові Верховного Суду від 27.11.2018р. у справі №822/2591/17 та у постанові Верховного Суду від 05.12.2019р. по справі №520/10442/18.

Також, колегія суддів звертає увагу, на наявні у матеріалах справи роздруківки картки особового рахунку платника податків, з яких вбачається, що в даному випадку нарахування контролюючим органом пені проведено на підставі п.129.1.2 ст.129 Податкового кодексу України.

Крім того, колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах контролюючим органом була проведена податкова перевірка діяльності платника, складено акт податкової перевірки, видано податкові повідомлення-рішення.

Отже, нарахування пені могло бути проведено лише за процедурою п.129.1.1 ст.129 Податкового кодексу України.

Визначення контролюючим органом пені за іншою підставою зумовлює відмову у позові в цій частині.

При цьому, колегія суддів зауважує, що картка особового рахунку платника податків є електронним документом, в якому відображається лише подія нарахування пені контролюючим органом.

Отже, відомості картки особового рахунку платника самі по собі об`єктивно не здатні підтвердити правильність та підставність обчислення пені.

Також, слід звернути увагу, що податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області №00000260517 від 01.11.2019р. було прийнято лише 01.11.2019р., а отримано платником 06.11.2019р.

Тому граничний строк оплати цього рішення контролюючого органу відповідно до п.57.3 ст.57 Податкового кодексу України не міг настати раніше від збігу календарної дати 16.11.2019р.

З матеріалів справи зокрема з відомостей особової картки боржника вбачається, що контролюючим органом зазначено, що 11.186,33грн. пені нараховано за період 01.11.2019р.-02.10.2019р., тобто у зворотньому хронологічному вимірі.

Колегія суддів зазначає, що такого порядку дій контролюючого органу законом не передбачено, адже пеня має нараховуватись у режимі звичайного перебігу часу.

У тексті позову заявником викладені вже інші доводи про те, що пеня у сумі 11.186,33грн. нарахована за період 01.11.2019р.-16.11.2019р.

Проте, можливість правомірного нарахування пені до настання події узгодження грошового зобов`язання нормами Податкового кодексу України не передбачена з наведених вище міркувань.

Крім того, облікова картка платника податків за своїм призначенням та правовою суттю не є самостійною підставою для виникнення податкового обов"язку, адже відтворює виключно стан проведеного контролюючим органом обліку виконання особою податкового обов`язку, котрий виникає з інших підстав, до кола яких належать або складений платником письмовий документ у вигляді податкової декларації (звіту; як-то передбачено ст.ст.46-51 Податкового кодексу України), або виданий контролюючим органом правовий акт індивідуальної дії з приводу визначення грошового зобов`язання платника податків (як-то передбачено ст.ст.54, 58 Податкового кодексу України).

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить висновку, що у спірних правовідносинах скінчився перебіг визначених законом строків виконання податкового обов`язку, але фактичних даних, котрі б засвідчували припинення податкового обов`язку внаслідок самостійного і добровільного перерахування платником податків коштів до бюджету, а також з інших підстав відповідно до положень ст.ст. 37, 38, 101, 102 Податкового кодексу України матеріали справи не містять.

У зв`язку із цим, за правилами п.п. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 та п. 57.1, п. 57.3 ст. 57 Податкового кодексу України за податковим повідомленням - рішенням виник податковий борг.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 25.11.2019 р. ГУ ДПС у Харківській області була складена податкова вимога №153050-57, яка згідно копії повідомлення про вручення поштового відправлення була вручена відповідачу 02.12.2019 р.

Під час розгляду справи судом першої інстанції підтверджені обставини постійного і безперервного існування податкового боргу відповідача.

Спору з приводу застосування п. 87.9 ст.87 Податкового кодексу України між учасниками справи не існує.

Запроваджений ст. 102 Податкового кодексу України присікальний строк давності у спірних правовідносинах не сплинув.

Передбачена ст. 95 Податкового кодексу України черговість реалізації управлінської функції контролю за своєчасністю розрахунків Головним управлінням дотримана.

Також, колегія суддів звертає увагу, що існування невиконаного податкового обов`язку особи підтверджено наявною у справі роздруківкою картки особового рахунку платника податків, котра є належним, допустимим, достатнім та достовірним доказом невиконаного податкового обов`язку з боку відповідача.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та аналізуючи наведені нормативні акти колегія суддів зазначає, що позивачем не подано доказів відсутності обов`язку платника податків у спірних правовідносинах здійснити платіж на користь державного бюджету України.

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки судовим розглядом не встановлено факту порушення заявленою суб`єктом владних повноважень вимогою прав та інтересів платника податків у сфері публічно-правових відносин у галузі податкової справи, то позов належить задовольнити, стягнувши заявлену до стягнення суму податкового боргу.

Крім того, за приписами Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні і Податкового кодексу України кошти в Україні існують в готівковій і безготівковій формі, а відтак, питання визначення форми коштів, котрі підлягають стягненню з платника податків за податковим боргом, належить до управлінської компетенції контролюючого органу і підлягає вирішенню у ході виконання останнім відповідного судового акту.

Також, колегія суддів, звертає увагу на те, що ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожному гарантовано право на свободу вираження поглядів та одержання інформації.

Зокрема, у рішенні Європейського Суду у справі "Леандер проти Швеції" від 26 березня 1987 року, серія А, № 116, § 74) зазначено, що свобода отримувати інформацію, про яку йдеться в пункті 2 статті 10 Конвенції, стосується передусім доступу до загальних джерел інформації і її основним призначенням є заборонити державі встановлювати будь-якій особі обмеження одержувати інформацію, яку інші особи бажають або можуть бажати повідомити цій особі.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано частково задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2020 року по справі № 520/4342/2020 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2020 року по справі № 520/4342/2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді (підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.І. Сіренко Повний текст постанови складено 10.11.2020 року