Постанова

від 09.11.2020 по справі 320/3116/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/3116/19 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Парінова А.Б.,

суддів: Земляної Г.В.,

Карпушової О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання неправовірними дій, визнання протиправними та скасування рішень,

В С Т А Н О В И В :

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (в якому позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 14.10.2019 (т.1, а.с.85-93), просив суд:

- визнати неправомірними дії Головного управління ДФС у Київській області щодо винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 01.08.2018 № Ф-425821-54 "У" в розмірі 103 263,24 грн.;

- скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 01.08.2018 № Ф-425821-54 "У" в розмірі 103 263,24 грн.

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 28.03.2016 №0004931702 щодо суми грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 340,00 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 28.03.2016 №0004921702 щодо суми грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 44491,31 грн.;

- визнати протиправним та скасувати рішення від 28.03.2016 №0004961702 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску;

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 28.03.2016 №Ф0004951702 щодо сплати позивачем суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на переконання позивача, висновки контролюючого органу про порушення ним норм податкового законодавства є безпідставними та спростовуються доказами долученими до матеріалів справи. Крім того, позивач зазначає про неправильність вирахування розміру податкових нарахувань, оскільки під час здійснення підприємницької діяльності він не лише отримував дохід, проте і поніс витрати. Разом з тим, позивач вказує, що відповідачем не було дотримано порядку повідомлення його про проведення перевірки, що зумовлює відсутність права на проведення такої. За наведених обставин, позивач вважає, що спірні вимоги, рішення та податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 липня 2020 року позовні вимоги задоволено частково.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, Головним управлінням ДПС у Київській області подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи, а також невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Доводи апелянта, обґрунтовані зокрема, тим, що податковим органом на підставі висновків Акта перевірки було правомірно прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, вимогу про сплату боргу, а також рішення про застосування штрафної санкції. З огляду на те, що узгоджені податкові зобов`язання не були сплачені позивачем у добровільному порядку, контролюючим органом на підставі облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів було правомірно винесено податкову вимогу про сплату боргу. Разом з цим, апелянт, вказуючи про помилковість висновків суду першої інстанції, зазначає, що позивачем первинні документи, що пов`язані з його підприємницькою діяльністю до податкового органу не надавались, що не було прийнято до уваги судом першої інстанції. Також, відповідач вказує про те, що подвійного притягнення до юридичної відповідальності позивача, як то вказує суд першої інстанції не було, відтак формування оспорюваної вимоги від 01.08.2018 було правомірним.

З огляду на зазначене, відповідач вказує про відсутність правових підстав для задоволення позову та стверджує, що судом першої інстанції було прийнято незаконне та необґрунтоване рішення, яке відповідно до приписів ст. 317 КАС України підлягає скасуванню.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

У судове засідання учасники судового процесу не з`явились та явку уповноважених представників не забезпечили, причини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були повідомлені належним чином.

З огляду на зазначене, керуючись приписами п.2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, колегія суддів протокольною ухвалою вирішила здійснити апеляційний розгляд справи у порядку письмового провадження в межах строків розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції, за наявними у справі матеріалами.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 з 06.08.2013 по 19.05.2016 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (том 1 а.с. 11-14).

У період з 22.02.2016 по 04.03.2016 Головним управлінням ДФС у Київській області було проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2015.

Результати перевірки оформлені актом від 14.03.2016 № 277/1703/ НОМЕР_1 (том 1 а.с. 29-40).

В акті перевірки стверджується про порушення ФОП ОСОБА_1 :

- статті 138, пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано суму податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 35 593,05 грн., у т.ч. у 2014 році - 35 593,05 грн., у 2015 році - 0,00 грн.;

- підпункту 1 пункту 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", в результаті чого ФОП не утримав та не перерахував суму єдиного соціального внеску, яка підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 82338,59 грн., у тому числі за 2014 рік на суму 82 338,59 грн., за 2015 рік на суму 0,00 грн.;

- підпункту 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 та пункту 177.5 статті 177 Податкового кодексу України, в результаті чого донарахована штрафна санкція в сумі 340,00 грн.;

- пункту 7 частини 11 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", в результаті чого донарахована штрафна санкція в сумі 340,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки, Головним управлінням ДФС у Київській області прийняті наступні рішення:

- податкове повідомлення-рішення від 28.03.2016 № 0004921702, яким ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на суму 44 491,31 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 35 593,05 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 8 898,26 грн. (том 1 а.с.19);

- податкове повідомлення-рішення від 28.03.2016 № 0004931702, яким застосовано до ОСОБА_1 штрафну санкцію у розмірі 340,00 грн. за платежем - податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування (том 1 а.с.20);

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 28.03.2016 №Ф0004951702 щодо сплати єдиного внеску у розмірі 82 338,59 грн. (том 1 а.с.74);

- рішення від 28.03.2016 № 0004961702 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску у розмірі 20 924,65 грн. (том 1, а.с.73).

Також, відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів 01.08.2018 Головним управлінням ДФС у Київській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-425821-54, якою контролюючий орган повідомив, що станом на 30.04.2016 заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафу, пені становить 103 263,24 грн. (том 1 а.с.18).

Вважаючи, що вказані податкові повідомлення-рішення, вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення про застосування штрафних санкцій прийнято органом доходів та зборів з порушенням вимог чинного законодавства, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що фактичною підставою для висновку контролюючого органу про порушення ФОП ОСОБА_1 податкового законодавства слугувало саме ненадання позивачем первинних документів, пов`язаних з його підприємницькою діяльністю. Проте, оскільки відповідачем попри наявні в акті перевірки твердження про ненадання на запит контролюючого органу запитуваних документів, акта про відмову надати копії (оригіналів) первинних документів не складено, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність тверджень суб`єкта владних повноважень про відсутність у ФОП ОСОБА_1 таких документів. Натомість, судом зазначено, що позивачем на підтвердження реальності отримання доходів у розмірі 277 797,10 грн., пов`язаних із наданням консультаційних послуг та послуг перекладу, а також на підтвердження реальності понесення витрат у розмірі 265 636,53 грн. пов`язаних із здійсненням господарської діяльності надано суду відповідні первинні документи.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.03.2016 № 0004921702 в частині збільшення позивачу грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування на загальну суму 41435,29 грн., в тому числі за податковими зобов`язаннями на суму 32593,05 грн. (35593,05 - 1824,08) та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 8842,24 грн. (8 898,26 - 456,02).

З огляду на те, що відповідач безпідставно дійшов висновку про заниження позивачем у 2014 році суми чистого оподаткованого доходу на суму 237 287,00 грн., суд першої інстанції вирішив, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 28.03.2016 № Ф0004951702 щодо сплати єдиного внеску в розмірі 82338,59 грн. також є протиправною та підлягає скасуванню в частині визначення суми боргу (недоїмки) в розмірі 78118,87 грн. (82338,59 грн. - 4219,72 грн.).

Оскільки судом було встановлено, що позивачем своєчасно не нараховано єдиний внесок в розмірі 4 219,72 грн., суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір штрафних санкцій, які підлягають застосуванню до позивача, становить 421,97 грн. (4 219,72 х 10%), у зв`язку з чим визнав рішення від 28.03.2016 № 0004961702 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 20 924,65 грн. протиправним та таким, що підлягає скасуванню в частині визначення штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 20 502,68 грн. (20 924,65 - 421,97).

З огляду на те, що матеріали справи свідчать про відсутність зростання суми боргу позивача з ЄСВ після винесення Васильківською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 28.03.2016 №Ф0004951702 у розмірі 82338,59 грн., що відповідачем не спростовано, суд першої інстанції дійшов висновку, що у даному випадку має місце факт повторного включення до вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 01.08.2018 № Ф-425821-54 "У" на суму 103 263,24 грн. повної суми боргу за вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 28.03.2016 №Ф0004951702 у розмірі 82 338,59 грн. та рішенням про застосування штрафних санкцій за донарахування або своєчасне не нарахування єдиного соціального внеску від 28.03.2016 № 0004961702 у розмірі 20 924,65 грн., що не передбачено нормами чинного законодавства, у зв`язку з чим, визнав протиправною та скасував вимогу ГУ ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 01.08.2018 № Ф-425821-54 "У".

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Як було встановлено судом першої інстанції та стверджує апелянт оскаржувані податкове повідомлення-рішення від 28 березня 2016 року № 0004921702, вимога про сплату боргу від 28 березня 2016 року № Ф-0004951702 та рішення № 0004961702 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 28 березня 2016 року фактично були прийняті контролюючим органом у зв`язку з тим, що позивачем не було надано до перевірки первинні документи, пов`язані з його підприємницькою діяльністю.

У свою чергу, колегією суддів встановлено, що не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням в частині визнання протиправними зазначених рішень органу доходів та зборів, апелянт вказує виключно про те, що подані позивачем первинні документи, пов`язані з його підприємницькою діяльністю не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки ці документи не надавались платником податків як в ході проведення перевірки так і до прийняття зазначених рішень, у зв`язку з чим, апелянт стверджує, що оскаржувані позивачем рішення контролюючого органу від 28 березня 2016 року були прийняті правомірно, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені нормами законодавства.

Отже, надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції щодо визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 28 березня 2016 року № 0004921702, вимоги про сплату боргу від 28 березня 2016 року № Ф-0004951702 та рішення № 0004961702 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 28 березня 2016 року в частині, враховуючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності, в періоді з 01.01.2014 по 31.12.2015 перебував на загальній системі оподаткування шляхом сплати нарахованих авансових платежів по податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності.

Суми податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, були нараховані позивачу контролюючим органом у зв`язку із встановленням контролюючим органом порушення позивачем пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI із змінами та доповненнями.

Перевіркою правильності визначення чистого оподатковуваного доходу, який підлягає оподаткуванню згідно з висновками Акта перевірки від 14.03.2016 № 277/1703/ НОМЕР_1 встановлено його заниження за 2014 рік на суму 237 287,00 грн., чим порушено п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI із змінами та доповненнями.

В результаті заниження визначення доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності на 237 287,00 грн. ФОП ОСОБА_1 занижено податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 35 593,05 грн., у тому числі за 2014 рік у сумі 35 593,05 грн.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ (тут і далі - в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин). Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, які обрали спрощену систему оподаткування, регулюється статтею 177 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 177.2. статті 177 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно з пунктом 177.4. статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Відповідно до пункту 134.1.1. статті 134 Податкового кодексу України у цьому розділі об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 135.1. статті 135 Податкового кодексу України, доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 135.2. статті 135 Податкового кодексу України, доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

В силу пункту 138.1. статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1 пункту 138 статті 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться: процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; від`ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; від`ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов`язань у зв`язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу; ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу; д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; е) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); є) витрати, пов`язані з реалізацією заставленого майна; ж) інші витрати, прямо пов`язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; з) інші витрати, передбачені цим розділом.

Згідно з пунктом 138.2. статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з абз.2 п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що підставою для віднесення витрат до складу витрат, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб, є наявність відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, що підтверджують ці витрати.

Як було встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та не було спростовано апелянтом, на підтвердження отримання протягом спірного періоду доходів від здійснення господарської діяльності та понесення витрат господарської діяльності шляхом безготівкового перерахування з/на розрахунковий рахунок: № НОМЕР_2 позивачем було подано до суду відповідні первинні документи.

Судом встановлено, що відповідно до банківських виписок та звітів про дебетові та кредитові операції по рахунку ФОП ОСОБА_1 сума доходу, отриманого фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 в 2014 році від проведення господарської діяльності складає 277 797,10 грн. Натомість, сума витрат, пов`язаних з проведенням господарської діяльності, яку поніс фізична особа-підприємець ОСОБА_1 в 2014 році складає 265 636,53 грн. Відтак, сума чистого доходу, отриманого фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 в 2014 році складає 12 160,57 грн. (277797,10 - 265636,53).

З огляду на встановлені на підставі даних наявних у матеріалах справи первинних документів, суд першої інстанції встановив, що висновки контролюючого органу про заниження позивачем суми чистого оподатковуваного доходу на 237 287,00 грн. ФОП ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження на суму 12 160,57 грн., відповідно висновок контролюючого органу про заниження податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 35 593,05 грн., у тому числі за 2014 рік у сумі 35 593,05 грн. знайшов своє підтвердження на суму 1 824,08 грн.

Апелянтом, у свою чергу, не ставиться під сумнів достовірність даних зазначених у зазначених первинних документах та відповідно правомірність визначення судом першої інстанції суми чистого доходу, отриманого фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 в 2014 році у розмірі 12 160,57 грн.

Водночас, вирішуючи питання про наявність правових підстав для врахування та дослідження зазначених доказів судом під час вирішення даного спору, колегія суддів зазначає про таке.

Правові наслідки невиконання платником податків обов`язку надати на законний запит контролюючого органу документи, на підставі яких сформовані податкові зобов`язання, визначено статтею 44 Податкового кодексу України.

Пунктом 44.6 вказаної статті встановлено, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Отже, ненадання до перевірки документів, на підставі яких сформовані показники податкової звітності, є підставою вважати, що вони були відсутні у платника податків.

При цьому, згідно з пунктом 85.6 статті 85 Податкового кодексу України у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Отже, відмова платника податків виконати обов`язок в частині надання на запит документів, які підтверджують показники податкової звітності, має бути задокументована відповідним актом. Самого лише твердження працівника контролюючого органу в акті перевірки, що платник податків відмовився або не надав документів, що стали підставою для формування податкових зобов`язань, недостатньо для застосування правових насідків, передбачених пунктом 44.6 статті 44 Податкового кодексу України.

Викладені висновки також узгоджуються з положеннями Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.03.2013 №395, зареєстрованим Міністерстві юстиції України 12.04.2013 за № 607/23139 (далі - Порядок №395), пунктом 2.3.2.2 якого визначено, що у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки.

Отже, з аналізу наведених норм законодавча вбачається, що належним доказом ненадання платником податків до перевірки витребуваних документів є акт довільної форми, складений посадовою (службовою) особою контролюючого органу.

Водночас, як правильно було встановлено судом першої інстанції, матеріали справи відповідного акта про ненадання платником податків до перевірки витребуваних документів не мітять та до апеляційної скарги також не були долучені.

При цьому, колегія суддів враховує, що під час розгляду справи у суді першої інстанції представник позивача наполягав на тому, що копії первинних документів, що підтверджують показники доходів та витрат, були надані працівникам контролюючого органу у ході перевірки, апелянтом відповідних доводів жодним чином не спростовано.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що відповідно до статей 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Водночас, відповідач, як суб`єкт владних повноважень не довів суду правомірності висновків відносно того, що первинні документи на підтвердження отриманого доходу та понесених витрат фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 до перевірки не надавались, у зв`язку з чим колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість доводів апелянта, що зазначені документи не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки не були надані органу доходів та зборів як у ході проведення перевірки так і до прийняття податковим органом оскаржуваних рішень.

При цьому, колегія суддів погоджується з мотивуванням суду першої інстанції, що відсутність або ненадання певних документів під час перевірки не може бути підставою для відмови у їх оцінці під час судового розгляду справи, адже положення статей 11, 71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язують суд вжити заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об`єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.

При цьому суд не може обмежити право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, зокрема щодо законності сформованих показників витрат, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки, позаяк процедура збору доказів у судовому процесі не обмежена проведенням податкової перевірки. Суд не може не прийняти до уваги окремі докази лише з тих підстав, що контролюючий орган заперечує щодо факту пред`явлення їх до перевірки.

Також, суд першої інстанції вірно зауважив, що право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як безпосередньо під час податкового контролю, так і на стадії оскарження рішень контролюючого органу в суді.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість доводів відповідача щодо відсутності у позивача первинних документів, на підставі яких сформовано спірну суму витрат та наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.03.2016 № 0004921702 в частині збільшення позивачу грошового зобов`язання з ПДФО за результатами річного декларування на загальну суму 41 435,29 грн., в тому числі за податковими зобов`язаннями на суму 32 593,05 грн. (35 593,05 - 1 824,08) та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 8 842,24 грн. (8 898,26 - 456,02).

Стосовно рішення контролюючого органу рішення від 28.03.2016 № 0004961702 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску у розмірі 20 924,65 грн.; вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 28.03.2016 № Ф0004951702 щодо сплати єдиного внеску у розмірі 82 338,59 грн., колегія суддів зазначає про таке.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (у редакції, чинній на час існування спірних правовідносин).

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" встановлено, що фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування є платниками єдиного внеску.

У силу пункту 2 статті 7 та частини 11 статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Отже, з огляду на зазначене та враховуючи, що відповідач безпідставно дійшов висновку про заниження позивачем у 2014 році суми чистого оподаткованого доходу на суму 237 287,00 грн., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 28.03.2016 №Ф0004951702 є протиправною та підлягає скасуванню в частині визначення суми боргу (недоїмки) в розмірі 78 118,87 грн. (82338,59 - 4219,72) та відповідно рішення № 0004961702 від 28.03.2016 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску є протиправним та підлягає скасуванню в частині визначення штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 20 502,68 грн. (20 924,65 - 421,97).

Щодо вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 01.08.2018 № Ф-425821-54 "У", якою контролюючий орган на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів повідомив позивача про наявність заборгованості (недоїмки та штрафних санкцій) з єдиного соціального внеску, розмір якої відповідно станом на 30.04.2016 становить 103263,24 грн., колегія суддів зазначає про таке.

Як було встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та підтверджується апелянтом оскаржувану вимогу було сформовано контролюючим органом на підставі даних інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 на суму недоїмки з єдиного соціального внеску в розмірі 103 263,24 грн., яка складається з:

- суми єдиного соціального внеску, нарахована на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 28.03.2016 №Ф0004951702 у розмірі 82 338,59 грн.;

- суми штрафних санкцій за донарахування або своєчасне не нарахування єдиного соціального внеску на підставі рішення від 28.03.2016 № 0004961702 у розмірі 20 924,65 грн.

Тобто, з наведеного вбачається, що до складу вказаної вимоги відповідачем було включено суми заборгованості визначені в іншій вимозі та у рішенні про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску (яка, між іншими визнані судом під час розгляду даної справи в частині протиправними та скасовані).

З огляду на зазначене, судом першої інстанції було правильно встановлено, що у даному випадку має місце факт повторного включення до вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 01.08.2018 № Ф-425821-54 "У" на суму 103 263,24 грн. повної суми боргу за вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 28.03.2016 №Ф0004951702 у розмірі 82 338,59 грн. та рішенням про застосування штрафних санкцій за донарахування або своєчасне не нарахування єдиного соціального внеску від 28.03.2016 № 0004961702 у розмірі 20 924,65 грн., що не передбачено Інструкцією №449.

Разом з цим, колегія суддів зауважує, що в силу приписів п.3 розділу VІ та п.10 розділу VІІ Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) від 28.03.2016 №Ф0004951702 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування або своєчасне не нарахування єдиного соціального внеску від 28.03.2016 № 0004961702 мають статус виконавчих документів та можуть бути пред`явлені до примусового виконання, що у свою чергу також унеможливлює включення відповідних сум до іншої вимоги у разі несплати визначених у них контролюючим органом сум.

Крім того, колегія суддів враховує, що відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Отже, вказаною нормою чітко регламентовано заборону притягнення двічі до одного виду юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність прийнятого відповідачем рішення, а вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 01.08.2018 № Ф-425821-54 "У" на суму 103 263,24 грн та разом з цим, доводи апелянта про те, що подвійного притягнення до юридичної відповідальності не було визнає безпідставними та необґрунтованими.

Колегія суддів також зазначає, що згідно з приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Водночас, у ході розгляду справи апелянтом не наведено жодних обґрунтованих доводів та не надано жодних належних та допустимих доказів які б свідчили про правомірність прийнятих ним рішень у межах спірних правовідносинах.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване рішення відповідача, не відповідає критеріям, визначеним ст. 2 КАС України, а представлені позивачем докази у своїй сукупності дають підстави вважати що оскаржувані рішення суб`єкта владних повноважень є протиправними та такими, що прийняті відповідачем необґрунтовано.

Отже, з огляду на встановлені обставини справи та норми чинного законодавства у їх сукупності та взаємозв`язку судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Разом з цим, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріально та процесуального права.

У свою чергу, вказані в апеляційній скарзі доводи контролюючого органу не свідчать про наявність передбачених ст. 317 КАС України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242-245, 308, 311, 315-316, 321-322, 325, 328-329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: Г.В. Земляна

О.В. Карпушова