Постанова

від 02.11.2020 по справі 760/16732/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2020 року м. Київ

Справа № 760/16732/19

Апеляційне провадження №22-ц/824/10735/2020

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В.

за участю секретарів Лугового Р.В., Охневської Т.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва, ухваленого під головуванням суддіУкраїнця В.В. 27 квітня 2020 року в м. Києві, дата складення повного тесту рішення не зазначена, у справі за позовом ОСОБА_1 до Автогаражного кооперативу №4 про визнання недійсним запису у трудовій книжці, стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,

В С Т А Н О В И В

В червні 2019 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому з урахуванням уточнень просив:

- визнати недійсним запис у його трудовій книжці під № 25 від 24 вересня 2018 року про переведення на посаду голови правління Автогаражного кооперативу №4 на громадських засадах;

- стягнути з відповідача на його користь 8909,36 грн грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2016-2017 роки;

- стягнути з відповідача на його користь 47099,52 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 21 листопада 2018 року по 21 грудня 2019 року;

- 454,05 грн компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у період з 21 листопада 2018 року по 21 грудня 2019 року;

- стягнути судові витрати з відповідача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 27 лютого 2016 року по 20 листопада 2018 року він займав посаду голови правління Автогаражного кооперативу №4. 24 вересня 2018 року до його трудової книжки був внесений запис про переведення на посаду голови правління Автогаражного кооперативу №4 на громадських засадах на підставі протоколу загальних зборів № 4 від 22 вересня 2018 року. Вважає, що в його трудову книжку було незаконно внесено запис №25, оскільки він не давав згоди на таке переведення. Проте, за час роботи йому не надавались щорічні відпустки в 2016 - 2017 роках, а компенсація виплачена лише за відпуску 2018 року.

Рішенням Солом`янського районного суду в м. Києві від 27 квітня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Автогаражного кооперативу №4 про визнання недійсним запису у трудовій книжці, стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку залишено без задоволення.

Рішення суду обґрунтовано тим, що позивачем не доведені заявлені позовні вимоги. Враховуючи запротокольовану згоду ОСОБА_1 щодо залишення його на посаді на громадських засадах, суд вважав відсутніми підстави для визнання неправомірним запису у трудовій книжці. Оскільки дійсність запису у трудовій книжці не спростована, у задоволенні вимог про стягнення компенсації та середнього заробітку за час затримки розрахунку також відмовлено.

Не погодився із вказаним судовим рішенням позивач, його представником подана апеляційна скарга, в якій зазначається про незаконність рішення у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду реальним обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи. Позивач вказує на те, що суд першої інстанції безпідставно прийняв як доказ згоди позивача протокол зборів від 22 вересня 2018 року, оскільки у порядку денному загальних зборів кооперативу від 22 вересня 2018 року не стояло питання про переведення позивача на посаду голови правління Автогаражного кооперативу №4 на громадських засадах. Крім того, зазначає, що переведення на роботу на громадських засадах , тобто без виплати заробітної плати, є неправомірним, так як не відповідає нормам трудового законодавства та порушує конституційні права позивача. Також вказує на те, що судом не було надано жодної оцінки доводам позивача про невиплату йому компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки за 2016, 2017 роки сумою 8909,36 грн. Суд не встановив обставини, які мають значення для вирішення цього питання, а саме: чи підлягає така компенсація виплаті, відповідно до норм законодавства; чи була вона виплачена відповідачем; чи є підстави для її стягнення. Відповідачем не було надано жодних доказів, які б свідчили про надання відпустки або виплату компенсації.

На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою, доводи, викладені в апеляційній скарзі, не відповідають чинному законодавству, а рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Проти поданої апеляційної скарги заперечує в повному обсязі, оскільки позивачем не наведено жодного доказу чи правового обґрунтування своїх вимог. Враховуючи вказане просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив задовольнити заявлені позовні вимоги.

Відповідач Автогаражний кооператив №4, в особі його голови Павленко В.І., та представник відповідача Скакун М.В. заперечували щодо задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено, що 27 лютого 2016 року ОСОБА_1 було обрано головою Автогаражного кооперативу №4. Вказане підтверджується протоколом загальних зборів №1 від 27 лютого 2016 року, витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 09 вересня 2019 року №1005722871 /а.с.59-65/. Ці дані були внесені і у трудову книжку позивача за № 24 від 27 лютого 2016 року /а.с.9/. Також у трудовій книжці позивача містяться записи: № 25 від 24 вересня 2018 року про переведення на посаду голови АГК № 4 на громадських засадах на підставі протоколу № 4 від 22 вересня 2018 року; № 26 від 20 листопада 2018 року про звільнення з посади голови АГК № за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України, на підставі протоколу загальних зборів № 5 від 17 листопада 2018 року /а.с.9/.

Згідно з протоколом №4 загальних зборів автогаражного кооперативу № 4 від 22 вересня 2018 року члени кооперативу вирішили, зокрема, залишити ОСОБА_1 на посаді голови кооперативу на громадських засадах до проведення звітно-виробничих зборів, залишивши за ним право підписувати документи, але тільки після погодження з правлінням, затвердити штатний розпис АГК №4 згідно додатку 3. У протоколі також зазначено, що голова АГК №4 ОСОБА_1 не заперечував проти залишення його на посаді на громадських засадах /а.с.100-103/. Додаток 3 до протоколу загальних зборів членів АГК №4 від 22 вересня 2018 року містить штатний розпис, який діє з 24 вересня 2018 року і передбачає лише три посади: касир, бухгалтер, охоронник /а.с.104/

З протоколу №5 загальних зборів членів автогаражного кооперативу №4 від 17 листопада 2018 року вбачається, що у зв`язку з поданням заяви про звільнення за власним бажанням ОСОБА_1 , головою правління обраний Павленко В.І. /а.с.13-15/. Дані про зміну керівника внесені і до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про що свідчить витяг від 28 листопада 2018 року /а.с.57,115/.

Наказом № 8-0000000025 від 20 листопада 2018 року позивач звільнений з посади голови АГК № 4 за власним бажанням /а.с.16/.

Відповідно до довідки щодо заробітної плати ОСОБА_1 за 2018 рік та виплати йому компенсації за невикористану відпустку від 13 вересня 2019 року, позивачеві була нарахована та виплачена при звільненні компенсація за невикористану відпустку в розмірі 2954,48 грн /а.с.96/.

Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 04.2019 ОСОБА_1 нараховувалася заробітна плата у 2016-2018 роках, зокрема, за І квартал 2016 року в розмірі 1929,20 грн, в ІІ кварталі 2016 року - 6698,35 грн, в ІІІ кварталі 2016 року - 13396,02 грн, в ІV кварталі 2016 року - 13816 грн, в І кварталі 2017 року - 13440 грн, в ІІ кварталі 2017 року - 15040 грн, в ІІІ кварталі 2016 року - 15040 грн, в ІV кварталі 2016 року - 13440 грн, в І кварталі 2018 року - 13440 грн, в ІІ кварталі 2018 року - 12683 грн, в ІІІ кварталі 2018 року - 11306,92 грн, в ІV кварталі 2018 року, вона склала 7393,16 грн /а.с.10/.

Відповідач вказує на відсутність документації за період 2016-2018 роки, що підтверджує актом про відсутність документів від 29 березня 2019 року, складеного внаслідок інвентаризації, проведеної згідно наказу №2 від 19 березня 2019 року. Зокрема, в даному акті вказано про відсутність протоколів № 1 та № 2 загальних зборів за 2016 рік, протоколу №4 за 2018 рік; штатних розкладів за 2016 рік; наказів про відпустки та табелів обліку робочого часу /а.с.94/. Аналогічні за змістом акти складені відповідачем 22 жовтня 2018 року /а.с.96,97/. А в акті від 15 квітня 2019 року вказано, що тексти протоколів №1 та №2 за 2016 рік було відновлено за допомогою комп`ютерної версії та зроблено дублікат /а.с.95/.

Крім того, відповідач посилається на неналежне виконання позивачем своїх трудових обов`язків, що підтверджує листами з Пенсійного Фонду України про виявлені помилки та актами ревізії фінансово-господарської діяльності кооперативу за 2017, 2018 року, складені ревізійною комісією кооперативу /а.с.66-69,70-80/.

Відповідно до Статуту Автогаражного кооперативу №4, вищим органом правління кооперативу є загальні збори членів кооперативу, які вибирають голову та правління кооперативу. Загальні збори: вибирають голову кооперативу; приймають та змінюють правила внутрішнього розпорядку кооперативу, положення про оплату праці, про матеріальну відповідальність за збитки, заподіяні майну кооперативу та інші внутрішні акти кооперативу; затверджують штати кооперативу та обслуговуючого персоналу, розміри їх заробітної плати /а.с.22-30/.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про кооперацію кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю (ч.1 ст. 3 цього Закону).

Згідно з положеннями ст. 34 цього Закону трудові відносини в кооперативних організаціях регулюються цим Законом, законодавством про працю, статутами кооперативних організацій та правилами їх внутрішнього розпорядку.

Для здійснення мети і статутних завдань кооперативна організація може залучати до роботи за трудовим договором осіб, які не є її членами. У разі залучення осіб на визначений строк чи на час виконання певної роботи за згодою сторін між кооперативною організацією та найманим працівником може укладатися договір у формі контракту.

Кооперативна організація самостійно визначає форми і систему оплати праці своїх членів і найманих працівників з урахуванням вимог, встановлених законодавством.

В порядку ч.1 та ч. 3 ст. 2 Закону України Про відпустки право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Право на відпустки забезпечується:

гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом;

забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (ч.1 ст. 6 цього Закону).

Частиною 12 ст. 10 Закону України Про відпустки визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам.

Відповідно до ч.1 ст. 24 цього Закону у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

В силу ст. 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Статтею 75 цього Кодексу визначено, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки (ст. 83 КЗпП України) .

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Верховний Суд у постанові Великої Палати від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), а також у постанові від 07 жовтня 2020 рокуу справі№ 607/12175/16-цта інших постановах, ухвалених в цей проміжок часу в аналогічних правовідносинах, вказав на те, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, вищезазначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати передбачено право громадян на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, яка провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст. 3 цього Закону)

З наведених обставин справи вбачається, що сторони у справі перебували у трудових правовідносинах з 27 лютого 2016 року по 20 листопада 2018 року.

З 24 вересня 2018 року посада голови автогаражного кооперативу №4 відсутня у штатному розписі, за рішенням загальних зборів, оформлених протоколом від 22 вересня 2018 року. Також, за цим рішенням позивач переведений на посаду голови на громадських засадах . Визначення поняття на громадських засадах відсутнє в чинному законодавстві України, але є окремі нормативно-правові акти, які прямо передбачають можливість виконання робіт на громадських засадах без включення до штату в органах державної влади та місцевого самоврядування.

Аналогічні положення застосовуються до працівників органів управління інших громадських організацій. Пов`язано це з тим, що Закон України Про громадські об`єднання не встановлює обов`язковості оформлення трудових відносин з такими працівниками. А коли так, то і члени правління, і керівники громадських об`єднань мають право працювати на громадських засадах, без виплати їм заробітної плати.

В будь-якому разі те, що роботи виконуються на громадських засадах, має бути зафіксовано в статуті або іншому документі, затвердженому в установленому порядку найвищим органом управління організації.

У даній справі, статут відповідача не містить чіткого визначення, на яких засадах виконуються обов`язки голови кооперативу, але вказано, що загальні збори вибирають голову кооперативу, приймають та змінюють правила внутрішнього розпорядку кооперативу, положення про оплату праці, затверджують штати кооперативу та обслуговуючого персоналу, розміри їх заробітної плати. Виходячи з цього, переведення ОСОБА_1 на посаду голови на громадських засадах та затвердження нового штатного розпису відбувалося в межах повноважень загальних зборів. Виключення посади голови кооперативу фактично означало переведення ОСОБА_1 в статус позаштатного працівника, натомість рішення і запис в трудовій книжці про припинення трудових відносин вчинено пізніше. Позивач не оскаржує саме рішення відповідача, лише просить про визнання недійсним запису у трудовій книжці про переведення на посаду голови кооперативу на громадських засадах. При цьому, процесуальний закон одним із основних принципів судочинства визначає принцип диспозитивності, за яким суд діє виключно в межах заявлених позовних вимог (ст.ст.2,13 ЦПК України). Таким чином, оскільки запис у трудовій книжці вчинений на підставі рішення, яке позивачем не оскаржується і залишається чинним, підстави для визнання недійсним запису у трудовій книжці позивача відсутні. А отже, в цій частині рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства. При цьому, також слід зазначити про відсутність у такому разі порушеного права позивача, так як не ставиться питання щодо здійснення оплати праці у цей період, не оспорюється і визначена сторонами дата припинення трудових правовідносин.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, судом має бути враховано, що право на відпустку визначеної тривалості у 24 дні є гарантованим державою, також державою на роботодавця покладається обов`язок вести облік відпусток, що надаються працівникам. Матеріали даної справи не містять даних про надання позивачу щорічної відпустки у 2016 та 2017 роках, здійснення оплати такої відпустки чи компенсації за її невикористання. Посилання відповідача на відсутність таких документів у зв`язку із неналежним виконанням позивачем своїх трудових обов`язків не звільняє відповідача від виконання обов`язку, покладеного на нього Законом, так як відповідальність за організацію роботи в цілому також несе роботодавець. Твердження відповідача про те, що перевищення у розмірах виплаченої заробітної плати позивачу, яка простежується у даних з податкової інспекції, є свідченням використання відпустки, є безпідставними, оскільки відсутня належна документація, а на припущеннях не може ґрунтуватись рішення суду.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення на користь позивача компенсації за невикористану відпустку за 2016 та 2017 роки слід визнати обґрунтованими.

Розрахунок суми компенсації наведений позивачем у позові відповідає нормам чинного законодавства, зокрема, Постанові Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, перевірений апеляційним судом, стороною відповідача не спростований, а тому до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума компенсації у розмірі 3397,11 грн за 2016 рік та 5512,25 грн за 2017 рік, а всього 8909,36 грн.

Враховуючи, що прострочення виплати цієї суми становить більше одного місяця, то позивач має право на компенсацію інфляційних втрат, в порядку передбаченому Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати . Заявлена позивачем сума в розмірі 454,05 грн розрахована у відповідно до ст. 3 цього Закону, а тому позовна вимога про стягнення цієї суми також підлягає до задоволення.

Як вже вказано вище, закон покладає на роботодавця обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність у вигляді сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку. Такі заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Але з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та критеріїв розумності і справедливості, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.

Так, у даній справі розмір простроченої заборгованості відповідача перед позивачем щодо виплати при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення становить 8909,36 грн. У позовних вимогах заявлено про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 47099,52 грн. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості визначений позивачем у 272 робочих дня, з 21 листопада 2018 року по 21 грудня 2019 року, звернення з вимогою до суду відбулось 06 червня 2019 року. А отже, тривалість періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум пов`язана з діями самого позивача. При цьому, дії позивача мали вплив і на порядок нарахування такої компенсації, так як відсутність передачі документації вплинула на визначення тривалості невикористаної відпустки та розміру її компенсації. Тому апеляційний суд, з урахуванням конкретних обставин даної справи, а також виходячи з критеріїв розумності і справедливості, вважає за можливе зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача до суми 2000 (дві тисячі) грн.

Вказане не було враховано судом першої інстанції, посилання суду на дійсність запису у трудовій книжці є безпідставним, так як вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустки не є пов`язаними з цим записом. Також не можна погодитись з висновком суду першої інстанції про ненадання позивачем доказів на спростування тверджень відповідача про здійснення виплати компенсації у повному розмірі, так як документальне підтвердження цьому відсутнє. А обов`язок доведення цих обставин покладається на роботодавця.

Тому рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про задоволення частково даних позовних вимог.

Апеляційний суд, з підстав наведених вище, прийшов до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним запису у трудовій книжці відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому в цій частині його слід залишити без змін.

Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача знайшли своє часткове підтвердження.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

В порядку ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України

Враховуючи, що апеляційний суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позовних вимог частково, проте позивач був звільнений від сплати судового збору, як позивач у трудовому спорі, то судові витрати за рахунок відповідача підлягають компенсації на користь держави у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 27 квітня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Автогаражного кооперативу №4 про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Автогаражного кооперативу №4 про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку- задовольнити частково.

Стягнути з Автогаражного кооперативу №4на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 8909,36 гривень, інфляційні витрати в розмірі 454,05 гривень та суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 2000 гривень, а всього 11363 (чотирнадцять тисяч триста шістдесят три) гривні 41 копійка.

Стягнути з Автогаражного кооперативу №4 на корить Державного бюджету України судові витрати в розмірі 113,6 грн.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 27 квітня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Автогаражного кооперативу №4 про визнання недійсним запису у трудовій книжці - залишити без змін.

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідача: Автогаражний кооператив №4, код ЄДРПОУ 23699451, місцезнаходження: 03126, м. Київ, проспект Відрадний, 46.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення

Суддя-доповідач: В.В. Соколова

Судді: А.М. Андрієнко

Н.В. Поліщук

Повний текст постанови складений 10 листопада 2020 року.