Ухвала

від 09.11.2020 по справі 761/8195/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

09 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 761/8195/16-ц

провадження № 61-15674ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Державного підприємства Укрконверс на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 лютого 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Укрконверс про стягнення невиплаченої вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства Укрконверс (надалі - ДП Укрконверс ) про стягнення невиплаченої вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що з 24 жовтня 2013 року працював у ДП Укрконверс на посаді заступника директора, з якої наказом від 30 листопада 2014 року № 30/11 звільнений із виплатою вихідної допомоги у сумі 22 340,04 грн, яка не виплачена на час звернення до суду із цим позовом. Щомісяця за період із 24 жовтня 2013 року по 01 травня 2014 року йому нараховувалася заробітна плата, загальний розмір якої станом на 01 травня 2014 року склав 54 632,85 грн, та внаслідок несплати якої Шевченківським районним судом м. Києва видано судовий наказ від 18 грудня 2014 року у справі 761/37720/14-ц.

Окрім цього, щомісяця за період з 01 травня по 30 листопада 2014 року йому нараховувалася заробітна плата, загальний розмір якої станом на 01 грудня 2014 року складав 54 825,36 грн, яка не виплачена, у зв`язку з чим Шевченківським районним судом м. Києва видано судовий наказ у справі №761/11569/15-ц про стягнення зазначеної заборгованості.

Посилаючись на те, що зазначені накази Шевченківської районного суду м. Києва набрали законної сили, проте станом на 01 березня 2016 року визначені у судових наказах суми до виплати у загальному розмірі 109 458,21 грн не виплачено, позивач з урахуванням уточнень просив стягнути із ДП Укрконверс на свою користь кошти у сумі 225 377,36 грн, з яких: компенсація втрати частини заробітної плати у розмірі 34 103,72 грн; вихідна допомога при звільненні у розмірі 22 340,04 грн; середній заробіток за весь час затримки у розмірі 148 933,60 грн; відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 лютого 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року, позов задоволено частково. Стягнуто із ДП Укрконверс на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 205 377,36 грн, а саме: компенсацію у частині втрати заробітної плати у розмірі 34 103,36 грн, вихідну допомогу при звільненні у розмірі 22 340,04 грн, середній заробіток за весь час затримки у розмірі 148 933,60 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що станом на день звільнення позивача із займаної посади відповідач не провів виплату всіх належних йому сум, у зв`язку із чим відповідач зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а також компенсацію із урахуванням індексу інфляції від суми боргу.

24 жовтня 2020 року ДП Укрконверс звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 лютого 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев 'ята статті 19 ЦПК України).

Предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів у загальному розмірі 225 377,36 грн , що є меншим, ніж двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102,00 грн ? 250 = 525 500,00 грн ), а тому відповідно до вимог ЦПК України рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 лютого 2017 року та постанова Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року не підлягають касаційному оскарженню.

Касаційна скарга не містить посилання на те, що судові рішення у цій справі оскаржується до суду касаційної інстанції на підставах, визначених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

При цьому Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у даній справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень про відмову у відкритті касаційного провадження.

Оскільки, касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, та касаційна скарга не містить посилань на підстави, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у справі з ціною позову, що є меншим, ніж двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягає касаційному оскарженню, тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державного підприємства Укрконверс на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 лютого 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Укрконверс про стягнення невиплаченої вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик