Постанова

від 03.11.2020 по справі 915/33/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2020 року м. ОдесаСправа № 915/33/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: Л.О. Будішевської, С.В. Таран,

секретар судового засідання Іванов І.В.

за участю представників сторін:

від позивача: В.В. Сорочан

від відповідачів: не з`явились

від третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної служби морського та річкового транспорту України (Морська адміністрація)

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.07.2020 (суддя Коваль С.М., м. Миколаїв, повний текст складено 31.07.2020)

у справі № 915/33/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний форпост"

до відповідачів:

1. Державної служби морського та річкового транспорту України (Морська адміністрація)

2. Куцюрубської сільської рада об`єднаної територіальної громади Очаківського районну Миколаївської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_1

про визнання права власності на судно,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Південний форпост" (далі також - ТОВ "Південний форпост", Товариство) звернулось з позовом до Державної служби морського та річкового транспорту України (Морська адміністрація) (далі також - Служба) та Куцюрубської сільської об`єднаної територіальної громади Очаківської районної Миколаївської області про визнання за ТОВ "Південний форпост" права власності на прогулянкове судно проекту КТМ-701 Кур`єр (далі - судно) виробник: ООО Мое море (Nepran boat, м. Севастополь, вул. Сімферопольська, 15 кв. 31, ІПП 9204003798 ), рік випуску 2007, яке зберігається на базі стоянки маломірних (малих) суден позивача за адресою: Миколаївська область, Очаківський район, в межах території Коцюрубської сільської об`єднаної територіальної громади, від якого відмовився власник.

Позовні вимоги обґрунтовані відмовою власника від права власності на судно проекту КТМ-701 Кур`єр , у зв`язку з чим ТОВ "Південний форпост" взяло судно на внутрішній облік та звернулось до Морської адміністрації для реєстрації, яка відмовила у проведенні реєстрації судна проекту КТМ-701 Кур`єр в судовій книзі України з підстав відсутності на судно правовстановлюючого документа, оскільки наказ №5 від 05 вересня 2019 року про взяття на внутрішній облік товариства не відповідає вимогам цивільного законодавства щодо документів, які посвідчують виникнення, перехід або припинення речових прав на майно. Такі дії Державної служби морського та річкового транспорту України, на думку позивача, є невизнанням Морською адміністрацією за ним права власності на спірне судно, від якого відмовився власник, і котрим на передбачених законом підставах заволодів позивач.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 28.07.2020 у справі №915/33/20 позов задоволено: визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю Південний форпост право власності на рухоме майно - прогулянкове судно проекту КТМ-701 Кур`єр , виробник: ООО Моё море (Nepran boat, м. Севастополь, вул. Сімферопольська, 15, кв. 31, ІПП 9204003798), рік випуску 2007 р, ідентифікаційний номер корпусу (заводський номер) - відсутній, вартість якого згідно Висновку оцінювача об`єкта оцінки Експертно-діловий центр Лідер від 12.12.2019 р. складає 141600 грн., що зберігається на базі стоянки маломірних (малих) суден ТОВ Південний форпост за адресою: Миколаївська обл., Очаківський р-н, в межах території Куцюрубської сільської об`єднаної територіальної громади.

Судове рішення мотивоване тим, що досліджені у справі докази вказують на те, що ТОВ Південний форпост , як новий утримувач спірної рухомої речі, фактично заволодів нею. Так, судно взято на облік (зареєстровано) в Журналі обліку приписного флоту, Товариство постійно зберігає цей плавзасіб на спеціально обладнаному та індивідуально визначеному місці стоянки маломірних (малих) суден і несе усі витрати по його охороні й утриманню в належному технічному стані. Окрім того, спірний плавзасіб документально взято на внутрішній бухгалтерський облік ТОВ Південний форпост . Стосовно наміру позивача стати власником цієї речі суд дійшов висновку, що дії позивача, зокрема звернення до Морської адміністрації із заявою про реєстрацію прогулянкового судна в Судовій книзі України прямо і беззаперечно вказують про такий намір. Отже, як вказав суд, з огляду на наведені вище обставини справи і вимоги закону (ст.336 ЦК України), ТОВ Південний форпост заволоділо вказаним плавзасобом, як рухомою річчю, від якої власник відмовився, на прямо передбачених цивільним законом підставах. Оскільки державна реєстрація даного судна проведена не була, то згідно із частиною 3 ст. 347 ЦК України позивач набув право власності на цю річ з моменту заволодіння нею (тобто з 07.02.2019 від дня фактичного прийняття плавзасобу на утримання і зберігання за договором № 5 від 27.02.2019 та актом обстеження від 07.02.2019). У той же час Морською адміністрацією право власності ТОВ Південний форпост на рухоме майно (катер проекту КТМ - 701 Кур`єр ) не визнається, а тому це право підлягає судовому захисту в порядку, що визначений ст. 392 ЦК України. При цьому позов про визнання права власності на майно (стаття 392 ЦК України) є належним способом захисту, якщо позивач вимагає залишення у нього майна, і це майно ще не вибуло з його володіння .

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Державна служба морського та річкового транспорту України (Морська адміністрація) звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування та неправильне встановлення обставин справи, просила скасувати дане рішення суду повністю. Так, скаржник вказав, що, враховуючи статус відповідачів у справі та предмет спору, цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Крім того, судом не досліджено факт відмови власника катеру проекту КТМ-701 Кур`єр від цього майна , а за умови відсутності інформації про власника катеру, цей катер є безхазяйною річчю , і застосуванню в даному випадку підлягають положення ст. 335 ЦК України (набуття права власності на безхазяйну річ) .

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2020 клопотання Державної служби морського та річкового транспорту України (Морська адміністрація) про поновлення строку на апеляційне оскарження залишено без розгляду; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної служби морського та річкового транспорту України (Морська адміністрація) на рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.07.2020 у справі № 915/33/20; встановлено учасникам справи строк до 22.09.2020 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право до 22.09.2020 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи; попереджено учасників справи про наслідки подання письмових заяв чи клопотань без додержання вимог частини першої та другої вказаної вище норми або не у строк, встановлений судом, у вигляді їх повернення заявникові без розгляду.

Ухвалою суду від 22.09.2020 розгляд справи №915/33/20 призначено на 20.10.2020 о 12:00 год.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, залишивши оскаржуване судове рішення без змін.

07.10.2020 до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання Державної служби морського та річкового транспорту України (Морська адміністрація) про проведення судового засідання в режимі відеоконференції в приміщенні Окружного адміністративного суду міста Києва.

У задоволенні вказаного клопотання відмовлено ухвалою суду апеляційної інстанції від 15.10.2020, оскільки проведення судового засідання у справі № 915/33/20 20.10.2020 о 12:00 год. в режимі відеоконференції з Окружним адміністративним судом міста Києва неможливе у зв`язку з резервуванням залу судових засідань, обладнаного системою відеоконференцзв`язку, для проведення судових засідань названого суду з 11:00 год до 15:00 год.

У судовому засіданні 20.10.2020 оголошено перерву до 03.11.2020 о 15:30 год., про що учасник справи, який був присутній в судовому засіданні, повідомлений під розписку, а інші учасники - відповідною ухвалою.

У судовому засіданні 03.11.2020 представник позивача просив залишити оскаржуване судове рішення без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. Інші учасники не скористались своїм правом на участь у судовому засіданні.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Матеріали справи свідчать, що 07.02.2019 між Очаківським державним лісомисливським господарством (ДП Очаківське ЛМГ , сторона-1) та ТОВ Південний форпост (сторона-2) укладено Договір № 5 про послуги причалу (далі також - Договір), за умовами якого сторона-2 надає стороні-1 послуги із забезпечення можливості належного використання причалу № 340 сторони-1 для зберігання на суші території причалу маломірних суден, а сторона-2 зобов`язалася надати стороні-1 інфраструктуру причалу для реєстрації її бази для стоянки маломірних (малих) суден.

У розділі 3 Договору сторони визначили порядок розрахунків між собою.

У п. 6.1 Договору встановлено, що договір укладений на строк, який починається з дати підписання його сторонами і діє протягом існування зареєстрованої бази стоянки маломірних суден сторони-2.

Як вбачається з Технічного паспорту на причал № 340, виконаного 12.12.2018 КП ММБТІ, на вказаній вище земельній ділянці (Додаток 2 до Договору) розміщені належні ДП Очаківське ЛМГ наступні будівлі та споруди: пропускний пункт літ А-1 , навіс літ. Б , вбиральня літ. В , ворота літ. № 2, огорожа літ. № 3, місце складування лісопродукції та стоянки автомобілів та маломірних суден літ. № 1, місце розташування маломірних суден літ.№11.

Відповідно до Держаного акта серії ЯЯ №101291, виданого Очаківською державною адміністрацією 04 грудня 2007 року, ДП Очаківське ЛМГ належить право постійного користування вказаною земельною ділянкою площею 0,4000 га, за цільовим призначенням (використанням) під розташування та обслуговування причальної стінки для маломірних суден.

Земельна ділянка, на якій розташовано причал № 340, відноситься до контрольованого прикордонного району м. Очакова, а отже, відповідно до п. 24 Положення про прикордонний район, затвердженого постановою КМ України від 27.07.1998 № 1147, усі маломірні судна, інші плавзасоби повинні бути зареєстровані у встановленому порядку, взяті на облік в місцях базування і забезпечені постійними місцями зберігання.

Згідно із Актом обстеження причалу № 340 від 07.02.2019 при підписанні Договору № 5 на причалі № 340 були визначені і закріплені в натурі постійні місця зберігання семи плавзасобів, які там фактично зберігалися. Всі плавзасоби були зареєстровані в Журналі обліку приписного флоту, розпочатого 15.03.2019, проте внаслідок обстеження виявилося, що особа судновласника одного із зареєстрованих (приписаних) маломірних суден, а саме прогулянкового судна (катеру) проекту КТМ - 701 Кур`єр за № СВУ-0254-К, була невідома, про що свідчить відповідно довідка від 26.02.2019.

13.08.2019 ТОВ Південний форпост провело в Державній службі морського та річкового транспорту Міністерства інфраструктури України державну реєстрацію бази для стоянки маломірних (малих) суден та одержано Свідоцтво № 002/2019 про реєстрацію бази встановленого зразка.

Так як протягом тривалого часу власник катеру за № СВУ-0254-К до цього плавзасобу не з`явився і жодним чином про свою зацікавленість щодо нього не заявив, директор ТОВ Південний форпост на підставі наказу № 5 від 05.09.2019 взяв вказаний плавзасіб, як рухоме майно, від якого власник фактично відмовився, на внутрішній облік Товариства шляхом внесення запису про реєстрацію вказаного судна в Журнал обліку суден, що знаходяться на штраф майданчику ТОВ Південний форпост , визначивши розмір оплати за зберігання плавзасобу в сумі 250 грн. на добу, починаючи з 05.06.2019.

Разом з тим з метою пошуку можливого власника цього судна Товариством в офіційному друкованому органі на території Миколаївської області - газеті Рідне Прибужжя (випуск №44 (3592) від 31.10.2019) була розміщена об`ява про розшук власника вказаного судна, що підтверджується, зокрема прибутковим касовим ордером № 148 від 30.10.2019. Однак, ймовірний власник цього судна на зв`язок з працівниками ТОВ Південний форпост не вийшов.

Керуючись пунктом 5 Порядку ведення Державного судового реєстру і Судової книги України, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 26.09.1997 № 1069, 02.01.2020, ТОВ Південний форпост звернулось до Державної служби морського та річкового транспорту України (Морської адміністрації) в особі відокремленого підрозділу без статусу самостійної юридичної особи - Чорноморського міжрегіонального управління Морської адміністрації із заявою про реєстрацію прогулянкового судна в Судовій книзі України (вих. 02/01-20).

У вказаній заяві Товариство просило зареєструвати на термін - постійно з присвоєнням державного реєстраційного номера прогулянковому судну проекту КТМ-701 Кур`єр , виробник: ООО Моё море (Nepran boat), яке зареєстроване 03.07.2014 за адресою: 299003, м. Севастополь, вул. Сімферопольська, 15, кв. 31 , ІПП НОМЕР_1 , ОГРН 1149204007138, ідентифікаційний номер корпусу (заводський номер) - відсутній, належне ТОВ Південний форпост на підставі наказу № 5 від 05.09.2019 про взяття вказаного судна на внутрішній облік Товариства .

За результатами розгляду даної заяви Морська адміністрація, діючи в особі свого відокремленого підрозділу без статусу самостійної юридичної особи, - Чорноморського міжрегіонального управління Морської адміністрації, своїм листом від 09.01.2020 (вих. № 5/15-09-20) відмовила ТОВ Південний форпост у проведенні реєстрації вказаного судна в Судовій книзі України, посилаючись на те, що Товариство не надало документ, який підтверджує право власності позивача на представлений до реєстрації плавзасіб, яким може бути договір купівлі-продажу судна через торгівельну систему або у суб`єктів підприємництва.

Не погодившись із прийнятим Морською адміністрацією рішенням, ТОВ Південний форпост звернулося до суду з позовом про визнання за ним права власності на рухоме майно, від якого відмовився власник і котрим на передбачених законом підставах заволодів позивач.

11.03.2020 позивач звернувся до суду із заявою про залучення громадянина ОСОБА_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів, оскільки рішення у справі щодо спірного судна може вплинути на його права та обов`язки. В обґрунтування вказаної заяви позивач послався на відзив Державної служби морського та річкового транспорту України, в якому той повідомив, що судно СВУ-0254-К 03.07.2013 було пред`явлено до первісного технічного огляду, за результатами якого були видані кваліфікаційні документи з терміном дії до 03.07.2018 на ім`я ОСОБА_2 (а.с. 109-112, 136, т.1).

Задовольняючи позов, господарський суд першої інстанції виходив з наступного.

Відповідно до Переліку міст і районів, в межах території яких можуть бути встановлені контрольовані прикордонні райони, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147, земельна ділянка, на якій знаходиться причал № 340, відноситься до контрольованого прикордонного району м. Очакова, щодо якого встановлено певні режимні заходи. Зокрема, визначаються особливі правила обліку та тримання на пристанях, причалах, базах для стоянки і в пунктах базування (далі - об`єкти базування) маломірних суден, інших засобів, що не є суднами, але пристосовані для переміщення на них людей по воді (водний мотоцикл, водний велосипед, моторний гідро дельтаплан, дошки для занять різними видами серфінгу, тощо).

Зі змісту п. 24 Положення про прикордонний район, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147 (в редакції N 416 від 14.06.2017), вбачається, що маломірні судна, інші плавзасоби реєструються у встановленому порядку, беруться на облік в місцях базування та забезпечуються постійними місцями для зберігання . При цьому Положенням визначено, що тримання маломірних суден, інших плавзасобів поза місцями базування забороняється.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Отже, за правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності. Тобто позов про визнання права власності спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на належне власнику майно за допомогою підтвердження у судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України щодо визнання права власності є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

При цьому, вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України, суд першої інстанції вказав, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Захист права власності шляхом його визнання у судовому порядку можливий за наявності одночасно двох умов: по - перше, підтвердження у судовому порядку своїх прав на майно шляхом подання належних і достатніх доказів, які достеменно підтверджують факт набуття права власності на законних підставах, і, по - друге, вичерпне спростування доводів третіх осіб, які оспорюють або не визнають право власності позивача.

Відтак, умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження у судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна. Отже, до предмета доказування за позовом про визнання права власності входить встановлення цивільно - правових підстав набуття позивачем права власності на спірне майно.

Місцевий господарський суд зазначив, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Право власності як і будь-яке інше суб`єктивне право виникає при наявності певних юридичних фактів, конкретних життєвих обставин, з якими закон пов`язує виникнення права власності на конкретне майно у певних осіб. Підстави виникнення права власності поділяються на первісні та похідні. До первісних підстав відносяться ті способи, за якими право власності виникає на річ вперше або незалежно від волі попередніх власників: новостворене майно (ст. 331), переробка речі (ст. 332), привласнення загальнодоступних дарів природи (ст. 333), безхазяйна річ (ст. 335), набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився (ст. 336), знахідка (ст. 338), бездоглядна домашня тварина (ст. 341), скарб (ст. 343), набувальна давність (ст. 344), викуп пам`ятки історії та культури (ст. 352), реквізиція (ст. 353), конфіскація (ст. 354). До похідних відносяться ті підстави, за якими право власності на річ виникає за волею попереднього власника (цивільні правочини, спадкування за законом і за заповітом).

Статтею 347 ЦК України передбачено, що особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності. У разі відмови від права власності на майно, права на яке не підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту вчинення дії, яка свідчить про таку відмову. А у випадку відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру (частина 3 ст. 347 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 336 ЦК України особа, яка заволоділа рухомою річчю, від якої власник відмовився (стаття 347 цього Кодексу), набуває право власності на цю річ з моменту заволодіння нею.

Отже, правила цієї статті застосовуються за наявності таких умов: власник виражено (зрозуміло) відмовився від свого майна; це майно належить до рухомих речей; набувач фактично заволодів такою рухомістю; припускається, що набувач має намір стати власником речі, що проявилося в його діях із заволодіння майном.

Як вказав Господарський суд Миколаївської області, досліджені у справі докази вказують на те, що попередній власник прогулянкового судна проекту КТМ-701 Кур`єр , яке знаходиться на постійному зберіганні в контрольованій прикордонній території на базі стоянки маломірних (малих) суден в межах території Куцюрубської сільської об`єднаної територіальної громади Очаківського району Миколаївської області, виражено і зрозуміло відмовився від цього плавзасобу, оскільки він майже рік (з лютого 2019 року) жодного разу не відвідав місце його зберігання, не цікавився технічним станом та цілісністю вказаного судна, не вносив плату за його охорону та підтримання в належному стані. При цьому він достеменно знав, що охорона і зберігання судна на офіційному причалі в прикордонній території суворо регламентована і здійснюється на оплатній основі. Проте свій обов`язок з оплати наданих йому послуг попередній власник спірного плавзасобу проігнорував. Так само ним була залишена без відповіді об`ява про його розшук, що розміщувалась в офіційному друкованому засобі газеті Рідне Прибужжя . Наведене, як зазначив суд, також вказує на свідомо виражену відмову попереднього власника від свого майна.

Досліджені у справі докази, на думку місцевого господарського суду, вказують на те, що ТОВ Південний форпост як новий утримувач спірної рухомої речі, фактично заволодів нею, а саме: - судно взято на облік (зареєстровано) в Журналі обліку приписного флоту, товариство постійно зберігає цей плавзасіб на спеціально обладнаному і індивідуально визначеному місці - стоянці маломірних (малих) суден та несе усі витрати з його охорони й утримання в належному технічному стані. Окрім того, спірний плавзасіб документально взято на внутрішній бухгалтерський облік ТОВ Південний форпост .

Стосовно наміру позивача стати власником цієї речі суд дійшов висновку, що дії позивача, зокрема, звернення до Морської адміністрації з Заявою про реєстрацію прогулянкового судна в Судовій книзі України прямо і беззаперечно вказують про такий намір.

Господарський суд Миколаївської області зазначив, що з огляду на наведені вище обставини справи і вимоги закону (ст.336 ЦК України) ТОВ Південний форпост заволоділо вказаним плавзасобом, як рухомою річчю, від якої власник відмовився, на прямо передбачених цивільним законом підставах. Оскільки державна реєстрація даного судна проведена не була, то відповідно до ч. 3 ст. 347 ЦК України позивач набув право власності на цю річ з моменту заволодіння нею (тобто з 07.02.2019 від дня фактичного прийняття плавзасобу на утримання і зберігання за Договором № 5 від 27.02.2019 та Актом обстеження від 07.02.2019). Однак, відповідачем-1 право власності ТОВ Південний форпост на вказаний катер не визнається, а тому це право підлягає судовому захисту в порядку, визначеному ст. 392 ЦК України.

Як зауважив названий суд, позов про визнання права власності на майно (стаття 392 ЦК України) є належним способом захисту, якщо позивач вимагає залишення у нього майна, і це майно ще не вибуло з його володіння. У даному випадку перелічені вище матеріали справи вказують, що спірне майно, яке є предметом спору (катер проекту КТМ - 701 Кур`єр ), не вибуло із фактичного володіння позивача, а тому визнання права власності як спосіб захисту цього права (стаття 392 ЦК України), котре відповідачем не визнається, є належним і ефективним способом для його захисту.

Судова колегія не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з огляду на наступне.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Оцінка доказів - це визначення їх об`єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів із точки зору їх належності, допустимості, достатності та взаємозв`язку є усунення протиріч між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають із отримуваної доказової інформації. Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.76 ГПК України).

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріалами справи встановлено, що прогулянкове судно проекту КТМ-701 Кур`єр отримало бортовий реєстраційний номер СВУ-0254-К для реєстрації у Судовій книзі України. Бортовий номер був присвоєний ДП Севастопольський морський торговельний порт .

Відповідно до листа КП Класифікаційне товариство Регістр судноплавства України від 10.02.2020 судно СВУ-0254-К 03.07.2013 було пред`явлено до первісного технічного огляду, за результатами якого були видані кваліфікаційні документи з терміном дії до 03.07.2018 на ім`я ОСОБА_2 (а.с. 111, т.1).

Закінчення терміну дії реєстрації не є тотожним припиненню права власності на вищевказане судно.

Стаття 336 ЦК України, на підставі якої позивач просить визнати за ним право власності, передбачає, що особа, яка заволоділа рухомою річчю, набуває право власності на цю річ з моменту заволодіння нею, якщо власник відмовився від неї (ст. 347 ЦК України).

Отже, набуття права власності на майно на підставі ст.ст. 336, 347 ЦК України можливе лише тоді, коли власник майна відомий і він вчинив дії, що свідчать про його відмову від права власності на річ.

Позивач же наполягає на тому, що йому власник майна невідомий, або власник судна відсутній, так як вже більше року власник жодних дій щодо збереження майна не вчиняв.

За таких обставин Цивільний кодекс України визначає, що річ, яка не має власника або власник якої невідомий, є безхазяйною і набуття права власності на таку річ регулюється ст. 335 ЦК України.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 335 ЦК України безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.

На підставі викладеного судова колегія вважає, що позивачем не доведено факт відмови власника спірного судна від цього майна, а вищевикладені обставини не свідчать про наявність у даному випадку підстав для застосування положень ст. 347 ЦК України (відмова від права власності).

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Як вище зазначалось, за положеннями статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах , якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Така правова позиція викладена у пункті 13 постанови Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, пункті 12 постанови від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17 ).

Звертаючись із вимогою про визнання права власності на спірне майно, позивач як підставу набуття права власності на прогулянкове судно проекту КТМ-701 Кур`єр вказав фактичне заволодіння та взяття на облік цього судна.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Між тим, як свідчать матеріали справи, позивач не набував право власності на спірний об`єкт відповідно до статті 328 ЦК України за договором купівлі-продажу або на інших законних підставах.

Отже, позивачем не доведено виникнення права власності на вказане судно, а відповідно не обґрунтовано та не доведено порушення його прав та інтересів, у зв`язку із чим у Товариства відсутні матеріально-правові підстави заявляти про порушення його права власності та відсутність підстав завертатись за захистом цього права відповідно до статті 392 ЦК України, на підставі якої суд першої інстанції задовольнив позов.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, у даному випадку відсутні підстави для задоволення позовних вимог Товариства, тому апеляційна скарга Служби підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанцій підлягає скасуванню апеляційним судом як таке, що ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, ст. 392 ЦК України, з прийняттям нового рішення про відмову в позові.

Доводи скаржника про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства не заслуговують на увагу, оскільки сторонами у даній справі є юридичні особи, а предметом позову є спір про право, тому дана справа підлягає розгляду саме господарським судом.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

У зв`язку з задоволенням апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 277, 281-284 ГПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної служби морського та річкового транспорту України (Морська адміністрація) задовольнити.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.07.2020 у справі № 915/33/20 скасувати, в позові відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний форпост" на користь Державної служби морського та річкового транспорту України (Морська адміністрація) витрати зі сплати судового збору в сумі 3186 грн. за апеляційний перегляд справи.

Доручити Господарському суду Миколаївської області видати наказ із зазначенням відповідних реквізитів сторін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 09.11.2020.

Головуючий суддя Л.В. Поліщук

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя С.В. Таран