Постанова

від 27.10.2020 по справі 910/18165/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" жовтня 2020 р. Справа№ 910/18165/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Мальченко А.О.

Яковлєва М.Л.

при секретарі Токарева А.Г.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 27.10.2020.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантех Мастер"

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2020 у справі №910/18165/19 (суддя Марченко О. В. повний текст рішення складено 21.07.2020)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантех Мастер"

до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Амадорас"

про визнання недійсним договору від 10.11.2016 №4А10152И/П

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.07.2020 у справі №910/18165/19 відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантех Мастер".

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сантех Мастер" подало до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2020 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Також у апеляційний скарзі викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушено або неправильно застосовано норми матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена.

Також скаржник зазначає, що суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків про недоведеність позивачем введення його в оману та наявності умислу в діях відповідача.

28.08.2020 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Північного апеляційного господарського суду та згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді:Яковлєв М. Л., Мальченко А. О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2020 клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2020 у справі №910/18165/19 задоволено, поновлено скаржнику строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантех Мастер" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2020 у справі №910/18165/19 та призначено до розгляду на 27.10.2020.

22.09.2020 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого останній вказує на її необґрунтованість та просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції просить залишити без змін.

В судовому засіданні 27.10.2020 представник відповідача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням відзиву на апеляційну скаргу поданого під час апеляційного провадження та просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

В судове засідання 27.10.2020 представник скаржника не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомлено.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов`язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку, дотримання якого є процесуальною гарантією дотримання прав сторін спору.

Дослідивши матеріали справи, з метою дотримання розумних процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції вважає можливим розглянути справу за відсутності представника скаржника.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що 03.11.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Сантех Мастер" (надалі - Товариство, позичальник) звернулося до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (надалі - Банк) з заявкою на отримання кредиту у сумі 4 500 000 000 грн., з терміном позики 9 років, цільовим призначенням позики - фінансування поточної діяльності, видом позики - відновлювальна кредитна лінія, джерела погашення - за рахунок основної діяльності.

Відповідно до техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 03.11.2016 метою кредитування є фінансування поточної діяльності.

Загальними зборами засновників Товариства 07.11.2016 було прийнято рішення, оформлене протоколом №01/10, згідно з яким зборами вирішено укласти з Банком кредитний договір з кредитним лімітом на суму 4 500 000 000 грн. та надати повноваження директору Товариства щодо підписання такого кредитного договору.

10.11.2016 Товариством (позичальник) і Банком укладено Кредитний договір, за умовами якого:

- вид кредиту - відновлювальна кредитна лінія (кредит, що надається позичальнику частинами або повністю до дати, зазначеної у пункті А.3 Кредитного договору, у межах ліміту Кредитного договору, у тому числі після часткового або повного погашення за кредитом, таким чином, щоб фактична заборгованість за кредитом не перевищувала встановлений ліміт кредитного договору) (пункт А.1 кредитного договору);

- ліміт Кредитного договору - 4 500 000 000 грн. на такі цілі: фінансування поточної діяльності; у разі виникнення заборгованості позичальника перед Банком з відшкодування витрат згідно з підпунктом 2.2.13 пункту 2.2 Кредитного договору ліміт збільшується на відповідну суму заборгованості, на цілі з відшкодування витрат відповідно до підпункту 2.1.5 пункту 2.1 Кредитного договору (пункт А.2 Кредитного договору);

- термін повернення кредиту - 16.04.2025 (пункт А.3 Кредитного договору);

- банк за наявності вільних коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у формі згідно з пунктом А.1 Кредитного договору з лімітом і на цілі, зазначені у пункті А.2 Кредитного договору, не пізніше 5 (п`яти) днів з моменту, вказаному у абзаці третьому підпункту 2.1.2 пункту 2.1 Кредитного договору, в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені Кредитним договором терміни (пункт 1.1 Кредитного договору);

- позичальник зобов`язується:

- використовувати кредит на цілі, зазначені у пункті 1.1 Кредитного договору (підпункт 2.2.1 пункту 2.2 Кредитного договору);

- сплатити відсотки за користування кредитом відповідно до пунктів 4.1 - 4.4 Кредитного договору (підпункт 2.2.2 пункту 2.2 Кредитного договору);

- повернути кредит в строки/терміни, встановлені пунктом 1.2, підпунктом 2.2.14 пункту 2.2 і підпунктом 2.3.2 пункту 2.3 Кредитного договору (підпункт 2.2.3 пункту 2.2 Кредитного договору);

- Кредитний договір в частині пункту 4.4 набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін, в інших частинах - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за Кредитним договором (пункт 6.1 Кредитного договору);

- Кредитний договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів Банка у порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 20.10.2015, укладеної сторонами (пункт 7.9 Кредитного договору).

10.11.2016 Товариством (поручитель) та Банком (кредитор) укладено Договір поруки, за умовами якого:

- предметом Договору поруки є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Амадорас" своїх зобов`язань за Кредитними договорами, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитних договорів (пункт 1 Договору поруки);

- поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за Кредитними договорами з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитами на умовах та в терміни, згідно з Кредитними договорами (пункт 2 Договору поруки);

- поручитель з умовами Кредитних договорів ознайомлений (пункт 3 Договору поруки);

- у випадку невиконання боржником зобов`язань за Кредитними договорами боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитами та у сумі відсотків за користування кредитами на умовах та в терміни відповідно до Кредитних договорів (пункт 4 Договору поруки);

- у випадку невиконання боржником обов`язку, передбаченого пунктом 1 Договору поруки, кредитор надсилає на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання (пункт 5 Договору поруки);

- поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, вказаний у письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у пункті 5 Договору поруки (пункт 6 Договору поруки);

- у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого пунктом 6 Договору поруки, кредитор та поручитель дійшли згоди, що кредитор має право в рахунок погашення заборгованості за Кредитними договорами здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках у Банку; договірне списання грошових коштів, згідно з умовами даного пункту, оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату Договору поруки (пункт 7 Договору поруки);

- до поручителя, який виконав обов`язки боржника за Кредитними договорами, переходять всі права кредитора за Кредитними договорами і договором(-ами) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за Кредитними договорами у частині виконаного зобов`язання (пункт 8 Договору поруки);

- кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за Кредитними договорами передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів Банка з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за Кредитними договорами (пункт 10 Договору поруки);

- Договір поруки укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів Банка у порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 20.10.2015, укладеної сторонами (пункт 17 Договору поруки).

Платіжними дорученнями позивачем перераховано Банку 281 621 766,69 грн., а саме:

від 11.11.2016 №22 на суму 58 442 464,43 грн. з призначенням платежу "Виконання зобов`язань по кредитному договору 4А10152И від 02.08.2010р. згідно договору поруки 4А10152И/П від 10.11.2016р.";

від 11.11.2016 №23 на суму 86 061 241,32 грн. з призначенням платежу "Виконання зобов`язань по кредитному договору 4А13324И від 27.05.2013р. згідно договору поруки 4А10152И/П від 10.11.2016р.";

від 11.11.2016 №24 на суму 20 084 551,99 грн. з призначенням платежу "Виконання зобов`язань по кредитному договору 4А13380И згідно договору поруки 4А10152И/П від 10.11.2016р.";

від 11.11.2016 №25 на суму 54 128 283,13 грн. з призначенням платежу "Виконання зобов`язань по кредитному договору 4А14175И від 17.02.2014р. згідно договору поруки 4А10152И/П від 10.11.2016р.";

від 11.11.2016 №26 на суму 62 905 225,82 грн. з призначенням платежу "Виконання зобов`язань по кредитному договору 4А14176И від 19.02.2014р. згідно договору поруки 4А10152И/П від 10.11.2016р.".

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що договір поруки був укладений внаслідок обману останнього відповідачем, а саме при укладенні спірного договору позивач мав намір отримати прибуток від укладення спірного договору поруки у вигляді отримання права власності на активи, що забезпечували зобов`язання попереднього боржника за кредитними договорами. Натомість, прибутку (майна) не отримав, що на думку позивача свідчить про те, що його ввели в оману при укладенні договору поруки від 10.11.2016 №4А10152И/П, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання вказаного договору недійсним відповідно до ст.230 Цивільного кодексу України.

Також зазначає, що укладенню Кредитного договору і Договору поруки передували ті обставини, що Товариство зарекомендувало себе як надійний та перспективний клієнт Банка, що постійно нарощує обсяг необхідних банківських послуг.

Крім того позивач стверджує, що Банк, володіючи повною фінансовою інформацією про Товариство, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності останнього, висунув позивачу пропозицію щодо можливості участі Товариства у процедурі "трансформації" кредитного портфеля Банка.

Наведена процедура, як вказує Товариство, зі слів співробітників Банка була ініційована НБУ відповідно до рішення правління НБУ від 05.10.16 №323/БТ, яким зобов`язано відповідача розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля; згаданий план заходів, зі слів співробітників Банка, передбачав переведення існуючого корпоративного кредитного портфеля на операційні компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів; на думку відповідача, позивач повністю відповідав необхідним критеріям для переведення на Товариство кредитного боргу "старих боржників".

Разом з цим, як зазначає позивач, представники Банку наголошували на тому, що кредитні зобов`язання "старих боржників" забезпечені надзвичайно ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та іншим.

За твердженням позивача, його дії з отримання кредитних коштів за Кредитним договором були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань "старих боржників" Банка в зазначених рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфеля відповідача, ініційованого НБУ.

Таким чином, укладення Кредитного договору було обумовлено тим, що Товариство, здійснюючи погашення за рахунок отриманих кредитних коштів (за Кредитним договором) заборгованості "старих" позичальників (боржників), в тому числі позичальника ТОВ "Амадорас" за Кредитними договорами (на підставі Договору поруки), мало на меті отримати прибуток від реалізації активів або набуття права власності на них (переданих позичальниками в забезпечення виконання зобов`язань за Кредитними договорами), так як зі слів Банка, сукупна вартість активів, що передані в забезпечення, у декілька разів перевищує заборгованість "старих" позичальників перед Банком.

Крім того, позивач зазначає про те, що сума отриманого від Банку кредиту за Кредитним договором дорівнює сумі сплачених ним грошових коштів в рахунок погашення заборгованості "старих" позичальників (боржників), зокрема, за Кредитними договорами.

Рішенням НБУ від 18.12.2016 №498-р Банк визнано неплатоспроможним, та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2016 №961 Банк перейшов у власність держави.

Як передбачено п. 10 Договору поруки, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за Кредитними договорами передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів Банка з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за Кредитними договорами.

За доводами позивача, Товариством були виконані зобов`язання ТОВ "Амадорас" за Кредитними договорами на підставі Договору поруки, проте Банком зобов`язання щодо передачі позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя (Банка) на активи боржників, якими були забезпечені зобов`язання за кредитними договорами, виконані не були.

Отже, в порядку Договору поруки Банк не передав позивачу документи, які б давали змогу Товариству звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань "старих" боржників за кредитними договорами, зокрема, документи, які забезпечували виконання зобов`язань ТОВ "Амадорас" за Кредитними договорами.

На думку позивача, така поведінка Банка свідчить про відсутність намірів у останнього виконувати свої зобов`язання за Договором поруки ні в момент його укладення, ані протягом значного періоду після його укладення, у вигляді цінних для Товариства активів, що свідчить про введення в оману позивача відповідачем.

Всі наведені обставини, за твердженням позивача, свідчать про те, що Банк як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану "трансформації" кредитного портфеля відповідача, ввів в оману Товариство щодо існування у Банка договорів, укладених для забезпечення виконання зобов`язань "старих" боржників за кредитними договорами у розмірах, що суттєво перевищують розміри заборгованості за кредитними договорами.

Відсутність вказаних документів має істотне значення при укладенні як Кредитного договору, так і Договору поруки (та інших договорів поруки) та підтверджує факт обману позивача, оскільки якби позивач на момент укладення Кредитного договору та Договору поруки знав про відсутність договорів забезпечень, він би не вчиняв вказаних правочинів.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено обґрунтованості підстав на які він посилається заявляючи свої позовні вимоги.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

У відповідності до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст.627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частинами 1-2 статті 4 ГПК України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно з ст.20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 04.06.2019 по справи №916/3156/17.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При цьому, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У силу приписів ст.204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Як вбачається з матеріалів справи, що відповідно до протоколу № 01/10 від 07.11.2016 загальних зборів учасників ТОВ "САНТЕХ МАСТЕР", а саме по першому питанню порядку денного було вирішено: укласти з ПАТ КБ "Приватбанк" кредитний договір з лімітом до 4.500.000.000,00 грн.

Жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку.

Тобто, кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача.

Відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 03.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 03.11.2016, що були надані ТОВ " САНТЕХ МАСТЕР " на адресу Банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказані документи не містять, так само, як і не містять і посилань на договори поруки, який позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку.

Наведені вище обставини знайшли своє відображення і в самому кредитному договорі № 4С16110Г, а саме в п. А.2, де ціллю кредитування зазначено - фінансування поточної діяльності.

Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Положеннями статті 558 Цивільного кодексу України передбачено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові, однак, така плата не була встановлена в жодному з договорів поруки, що виключає можливість отримання прибутку за такими договорами, оскільки вони були безоплатними.

Згідно з ч. 3 ст. 556 Цивільного кодексу України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним. Тобто, поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена - не більше і не менше.

Це додатково підтверджує неможливість отримання поручителем прибутку, як мети укладення та виконання договору поруки.

Отже, позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору № 4Н16110Г від 10.11.2016, вважаючи його наслідком необхідність укладення договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку статті 627Цивільного кодексу України.

Таким чином, твердження позивача про те, що укладення кредитного договору та договору поруки було направлено на отримання прибутку не відповідають дійсності та спростовується наведеним вище.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

При цьому, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Беручи до уваги викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Проте, скаржником не доведено обставин які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "САНТЕХ МАСТЕР" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2020 у справі №910/18165/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантех Мастер", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантех Мастер" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2020 у справі №910/18165/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантех Мастер" - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2020 у справі №910/18165/19 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/18165/19 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено 09.11.2020 у зв`язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л. у відпустці з 02.11.2020 по 06.11.2020.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді А.О. Мальченко

М.Л. Яковлєв