Рішення

від 09.11.2020 по справі 910/13192/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.11.2020Справа № 910/13192/20 Господарський суд міста Києва в складі судді Андреїшиної І.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ліндстрем (02094, м. Київ, вул. Віскозна, буд. 8, код ЄДРПОУ 34355058)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Акрон-Вал (04080, м. Київ, вул. Петропавлівська, буд. 51-А, код ЄДРПОУ 35877789)

про стягнення 11 330, 16 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Ліндстрем звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Акрон-Вал про стягнення 11 330, 16 грн компенсації за договором про надання послуг з обслуговування наданого в користування робочого одягу № 392 від 03.12.2012.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

06.11.2020 через відділ діловодства суду позивачем подані письмові пояснення щодо обґрунтування позовних вимог.

Згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення, ухвала суду від 08.09.2020 була надіслана позивачу та відповідачу на адреси, зазначені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та вручена позивачу - 18.09.2020.

Однак, як встановлено судом, конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі від 08.09.2020, який був надісланий на адресу відповідача, був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою "неправильно зазначена (відсутня) адреса".

За приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки "неправильно зазначена (відсутня) адреса" вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі від 08.09.2020.

При цьому судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 08.09.2020 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, поважних причин невиконання вимог суду не повідомив, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, суд, враховуючи належне повідомлення сторін про розгляд справи, визначений процесуальний строк для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, вбачає за можливе здійснити розгляд справи за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

03.12.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю Ліндстрем (далі - виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Акрон-Вал (далі - замовник, відповідач) було укладено договір про послуги з обслуговування наданого в користування робочого одягу № 392 (далі - договір), згідно якого заявник передавав боржнику в тимчасове оплатне користування робочий одяг і надавав послуги з його обслуговування.

Відповідно до п.3.1. договору робочий одяг надається замовнику в користування згідно з попередньою узгодженою пропозицією та визначений у листі примірки, що додається (додаток 1).

Згідно з п. 12.1. договір вступає в силу з моменту його підписання.

Дія договору може бути припинена замовником в будь-який момент шляхом письмового повідомлення за дванадцять (12) місяців. По закінченню цього терміну замовник викуповує у виконавця весь робочий одяг, що перебуває на то момент у використанні замовника за цінами, вказаними у додатку 2 з урахуванням тривалості використання кожної одиниці одягу згідно з додатком 3 до даного договору. Надалі замовник може поводитися з викупленим одягом на свій розсуд (п. 12.2. договору).

Позивач у позовній заяві зазначає, що належним чином виконував зобов`язання по договору, проте відповідач вчасно і в повному обсязі надані і прийняті послуги - не оплачував.

У зв`язку з систематичним простроченням, не оплатою відповідачем наданих і прийнятих послуг, позивач з 05.08.2020 розірвав договір в односторонньому порядку.

За твердженнями позивача, надані у квітні-травні 2019 послуги на загальну суму 1 784,73 грн відповідач не оплачував у повному обсязі протягом більше півроку.

У зв`язку із цим, позивач зазначає, що був змушений звернутися до суду для стягнення суми послуг з відповідача у примусовому порядку.

Позивач зазначає, що 26.12.2020 Господарським судом м. Києва видано судовий наказ у справі № 910/18584/19, яким стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Акрон-Вал на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Ліндстрем заборгованість за договором про послуги з обслуговування наданого в користування робочого одягу № 392 від 03.12.2012 у розмірі 1 784, 73 грн.

Також позивач у позовній заяві зазначає, що на момент розірвання договору, в користуванні відповідача перебував робочий одяг, переданий відповідачу, відповідно до накладної до договору та листа примірки.

В повідомленні про дострокове розірвання договору вих. № 688 від 05.08.2020 позивач висунув вимогу повернути переданий у користування одяг або сплатити компенсацію вартості вказаного одягу.

У свою чергу відповідачем було оплачено компенсацію за вищезазначений одяг, що підтверджується платіжним дорученням № 145 від 15.07.2020.

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає, що ним було розірвано в односторонньому порядку договір із відповідачем в порядку і на підставі, передбаченому договором, у зв`язку із чим, з урахуванням п. 13.3. договору, ст.ст. 611, 627,629 ЦК України, Товариство з обмеженою відповідальністю Ліндстрем звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача компенсації в сумі 11 330, 16 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. (ч. 2 ст. 509 ЦК України)

За приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ч. 1 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За приписами статті 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як стверджує позивач, у зв`язку з систематичним простроченням, не оплатою відповідачем наданих і прийнятих послуг, останній повідомленням за вих. № 688 від 05.08.2020 повідомив відповідача про дострокове розірвання договору № 392 від 03.12.2012.

Таким чином, враховуючи волю позивача, висловлену в повідомленні за вих. № 688 від 05.08.2020 та підтверджену в поданому позові, і відсутність заперечень відповідача щодо цього, суд приходить до висновку, що договір припинив свою дію внаслідок односторонньої відмови виконавця від виконання зобов`язань сторін за цим договором, за відсутності провини виконавця, право на що гарантовано товариству положеннями ч. 4 ст. 849 Цивільного кодексу України та п. 13.3. договору.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивач у позовній заяві, посилаючись на п.13.3. договору зазначає, що виконавець має право розірвати договір в односторонньому порядку без попереднього повідомлення у випадку, якщо замовник систематично не сплачує рахунки у відведений строку. В такому випадку виконавець має право на отримання від замовника компенсації на суму вартості послуг згідно з даним договором за 12 місяців.

Саме у зв`язку із зазначеними підставами, позивачем на підставі п.13.3. договору було нараховано компенсацію у сумі 11 330,16 грн.

Позивачем до позовної заяви долучено розрахунок суми компенсації, згідно з яким сума останнього рахунку за обслуговування (за повні 4 тижні) - 871,55 грн та за 12 місяців було 13 рахунків (871,55 * 13 = 11330,16 грн).

Проте, окрім рахунку № 122716 від 17.06.2019, інших рахунків до матеріалів справи позивачем долучено не було.

Відповідно до п.10.7. договору оплата за надані послуги виконується замовником шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця в українських гривнях. Строк оплати наданих послуг - 14 днів з дати виставлення рахунку. У разі неналежного виконання замовником умов оплати, виконавець має право діяти згідно з чинним законодавством України.

Згідно з п.10.5. договору періодичність виставлення рахунків складає 4 тижні. Всі ціни вказані в українських гривнях та не включають ПДВ, який підлягає стягненню за діючими ставками. Разом з рахунком замовнику направляються податкова накладна та акт, що підтверджує надання послуг згідно з даним договором.

Проте, судом встановлено, що до матеріалів справи не долучені докази на підтвердження надсилання позивачем рахунків, податкової накладної та акту надання послуг відповідачу.

З огляду на вищезазначене у суду відсутня можливість встановити факт порушення виконання зобов`язання відповідачем щодо систематичного прострочення відповідачем оплати послуг позивача.

Судом встановлено, що 26.12.2020 Господарським судом м. Києва видано судовий наказ у справі № 910/18584/19, яким стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Акрон-Вал на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Ліндстрем заборгованість за договором про послуги з обслуговування наданого в користування робочого одягу № 392 від 03.12.2012 у розмірі 1 784, 73 грн.

Крім того, позивач у позовній заяві зазначає, що в повідомленні про дострокове розірвання договору за вих. № 688 від 05.08.2020 позивач висунув вимогу повернути переданий у користування одяг або сплатити компенсацію вартості вказаного одягу, у зв`язку з чим було оплачено компенсацію за вищезазначений одяг, відповідно до платіжного доручення № 145 від 15.07.2020.

Дослідивши наявне в матеріалах справи повідомлення про дострокове розірвання договору за вих. № 688 від 05.08.2020 та платіжне доручення № 145 від 15.07.2020, суд вважає за необхідне зазначити на ступне.

Судом встановлено, що в повідомленні про дострокове розірвання договору за вих. № 688 від 05.08.2020 відсутня вимога повернути переданий у користування одяг або сплатити компенсацію вартості вказаного одягу.

Згідно з платіжним дорученням № 145 від 15.07.2020, у призначенні платежу зазначено: за робочий одяг зг. рах. № 127538 від 08.08.2019. ПДВ 20% 228,66 грн.

Рахунок № 127538 від 08.08.2019 в матеріалах справи відсутній, як і докази надсилання даного рахунку відповідачу.

Більше того, повідомлення про дострокове розірвання договору за вих. № 688 від 05.08.2020 надіслано відповідачу 05.08.2020 (згідно з наданими позивачем доказами надіслання), а відповідач, як стверджує позивач, оплатив компенсацію за вищезазначений одяг 15.07.2020 згідно з наданим позивачем платіжним дорученням №145 від 15.07.2020.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ Ліндстрем у письмових поясненнях від 03.11.2020 стверджує, що на відповідача покладено обов`язок сплатити компенсацію, яка б зменшила збитки позивача у зв`язку з понесенням ним витратами. При цьому позивач зазначає, що ці витрати він зазнав у зв`язку з розірванням ним договору.

У правовому розумінні компенсацією може бути або санкція за порушення зобов`язань, яка повинна бути передбачена у договорі за певне порушення; або відшкодування понесених витрат чи неодержаного доходу у зв`язку з порушенням зобов`язань.

Натомість, господарським судом встановлено, що зі змісту пункту 13.3. договору не випливає, що сплата компенсації за цим договором є санкцією, яку можливо вирахувати пропорційно порушеному зобов`язанню або яка передбачена у певно визначеній сумі.

Враховуючи наведене та зважаючи на пояснення позивача, передбачена договором компенсація має на меті відшкодування понесених позивачем витрат або неодержаного доходу.

Позивач зазначає, що ці витрати він зазнав у зв`язку з розірванням ним договору. Проте господарський суд зауважує, що розірвати договір - було саме ініціативою позивача. Також господарським судом приймається до уваги те, що відповідач сплатив за надані послуги та відшкодував позивачу вартість одягу.

Крім того, позивач не надав суду ані належних доказів понесення ним витрат, пов`язаних з розірванням договору, ані доказів того, що за попередні 12 місяців він отримував оплату від відповідача саме в заявленому розмірі, ані доказів того, що він міг об`єктивно розраховувати одержати таких дохід у майбутньому.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічна правова позиція викладені у Постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17.

З огляду на вимоги частини 5 статті 236, стаття 237 і статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи ( крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, відповідними доказами, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору у даній справі, є первинні документи, які складені на виконання умов договору та підтверджують факт надання послуг з обслуговування наданого робочого одягу, а саме: акти надання послуг, акти виконаних робіт, , платіжні документи.

Первинні документи мають відповідати вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення № 88).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Згідно із п. 2.4, 2.5 Положення № 88 первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Проте, матеріали справи не містять, а позивачем в свою чергу не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження розміру належної до відшкодування Товариством з обмеженою відповідальністю Акрон-Вал позивачеві компенсації.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що позивачем не доведено обов`язок відповідача компенсувати суму вартості послуг згідно з даним договором за 12 місяців, а також розмір заявлених до стягнення у даному судовому процесі сум.

Згідно з ч.1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Ліндстрем обласної державної адміністрації відмовити повністю.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Ліндстрем (02094, м. Київ, вул. Віскозна, буд. 8, код ЄДРПОУ 34355058)

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Акрон-Вал (04080, м. Київ, вул. Петропавлівська, буд. 51-А, код ЄДРПОУ 35877789)

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 09.11.2020

Суддя І.О. Андреїшина