Рішення

від 11.11.2020 по справі 922/2764/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2764/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства Харківській комбікормовий завод , місто Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю Харківській олійноекстрактноборошномельний завод , місто Харків,

про стягнення заборгованості за договором,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні господарського суду Харківської області перебуває справа № 922/2764/20 за позовом Приватного акціонерного товариства Харківській комбікормовий завод до Товариства з обмеженою відповідальністю Харківській олійноекстрактноборошномельний завод про стягнення 117 00,00 грн.

17 вересня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Харківський комбікормовий завод" до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/2764/20. Розгляд справи № 922/2764/20 ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, про відкриття позовного провадження був повідомлений належним чином, шляхом скерування судової кореспонденції за адресою, вказаною у позовній заяві позивачем та яка відповідає відомостям про місцезнаходження відповідача, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак, поштовий конверти, у якому на адресу відповідача направлялась копія ухвали суду про відкриття провадження, повернулась з поштовою відміткою про невручення, у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

До пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, в тому числі, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження.

Отже, з моменту проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи (відповідача) за адресою місцезнаходження, починається обрахунок строку, обумовленого статтею 251 Господарського процесуального кодексу України, для подачі відповідачем відзиву. При цьому відповідач не був позбавлений об`єктивної можливості дізнатися про рух справи відкритим безоплатним цілодобовим доступом до Єдиного державного реєстру судових рішень та скористатись наданими йому процесуальними правами, проте такими можливостями не скористався. Таким чином, відповідач був повідомлений про розгляд справи та як стороною у справі останнім повинні були бути вжити заходи, щоб дізнатися про стан провадження. Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 30 вересня 2020 року у справі № Б-39/159-10.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ст. 251 ГПК України і про що зазначено в ухвалі суду від 17 вересня 2020 року, не подав до суду відзив на позов, а відтак - не скористався наданими йому процесуальним правом, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів учасників справи фактичним обставинам справи, судом встановлено такі обставини.

06 серпня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Харківській олійноекстрактноборошномельний завод (постачальник, відповідач у справі) та Приватним акціонерним товариством Харківській комбікормовий завод (покупець, позивач у справі) укладено договір поставки № П06/08/1 (далі за текстом - договір) за умовами якого постачальник зобов`язується поставити (передати у власність), а покупець зобов`язується прийняти у власність та оплатити товар у порядку і на умовах, визначених даним договором. Під товаром, що є предметом поставки, розуміється: зернові культури українського походження 2020 року врожаю (пункт 1.1., 1.2. договору). Умови постави, передбачені в розділі 3 договору, за яким постачальних зобов`язується відпустити товар на протязі 10 днів з моменту підписання специфікації. При цьому, оплата товарів покупцем здійснюється шляхом переказу відповідних грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту передання товару постачальником (підписання видаткової накладної). Можлива передоплата за договором (пункт 4.1. договору). Згідно пункту 7.1. договору, договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання зобов`язань, але в будь-якому випадку до 31 грудня 2020 року. У специфікації № 1 від 06 серпня 2020 року сторони обумовили найменування товару, який підлягає поставці, його кількість, ціну та загальну суму поставки.

Виконуючи обумовлені сторонами зобов`язання, позивач, з урахуванням пункту 4.1. договору, який передбачає можливість здійснення передоплати, перерахував на розрахунковий рахунок відповідача 117 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 3063 від 06 серпня 2020 року. При цьому, відповідач, отримавши грошові кошти від позивача, не виконав покладені на нього договірні зобов`язання, постачання товару, визначеного сторонами у специфікації № 1 від 06 серпня 2020 року, не здійснив. 21 серпня 2020 року позивач сформував відповідачу претензію за вих. № 265 в якій просив терміново здійснити постачання товару або повернути суму передоплати.

Позивач вказує, що відповідачем не було вчинено жодних активні дії, покликаних на поставку товару або повернення передоплати, у зв`язку з чим підприємство-позивача було змушено звернутись до суду з метою захисту порушених прав і законних інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Положеннями статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що договір оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін й скріплений печатками сторін без зауважень та заперечень в добровільному порядку.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як-то встановлено у пункті 4.1. договору, оплата товарів покупцем здійснюється шляхом переказу відповідних грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту передання товару постачальником (підписання видаткової накладної). Можлива передоплата за договором (пункт 4.1. договору).

Інститут свободи договору передбачає можливість сторін вільно визначати зміст договору. Як свідчать матеріали даної справи та вказано вище, контрагенти у пункті 4.1. договору визначили можливість здійснення покупцем передоплати за товар. Тобто переказ грошових коштів в сумі 117 000,00 грн. в рахунок майбутніх розрахунків за товар, який має бути поставлений за специфікацією № 1 від 06 серпня 2020 року, узгоджується домовленостю сторін в межах договору.

При цьому, судом визначено правову природу сплаченої суми коштів в розмірі 117 000,00 грн. саме як попередня оплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань.

Виконуючи договірні домовленості з відповідачем щодо поставки товару на підставі специфікації № 1 від 06 серпня 2020 року, з урахуванням визначеної сторонами можливості оплати товару шляхом передоплати, 06 серпня 2020 року позивачем було перераховано 117 000,00 грн. передоплати, що підтверджується платіжним дорученням № 3063.

Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами. Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 Цивільного кодексу України.

Пунктом 3.1. договору визначено, що постачальних зобов`язується відпустити товар на протязі 10 днів з моменту підписання специфікації. Специфікація № 1 була підписана сторонами 06 серпня 2020 року. Проте, доказів виконання відповідачем зобов`язання з поставки позивачу товару та у встановлені договором строки, матеріали справи не містять.

Згідно частини 1, частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

21 серпня 2020 року позивач сформував відповідачу претензію за вих. № 265 в якій прохав від останнього здійснити постачання товару або повернути суму передоплати. Надалі, позивач, з метою захисту своїх прав та законних інтересів, звернувся до господарського суду Харківської області із даним позовом.

В розрізі викладеного можна сказати, що позивач виконав в повному обсязі вимогу статті 693 Цивільного кодексу України та в досудовому порядку намагався вирішити питання і саме через відсутность активних дій з боку відповідача - звернувся до суду.

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України. Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97- ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23 жовтня 1991 року, "Федоренко проти України" від 01 червня 2006 року зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності. У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності". Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України"). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09 лютого 2018 року по справі № 910/5444/17 та від 05 липня 2018 року у справі № 904/8972/17.

Аналіз положень чинного законодавства України дає підстави для висновку, що, установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов`язання, Цивільний кодекс України покладає на неї обов`язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання. Виходячи із цих загальних засад, має встановлюватися і наявність або відсутність вини: особа має визнаватися невинуватою, якщо вона вжила всіх заходів для належного виконання зобов`язання при тому ступені турботливості та обачності, що вимагалася від неї за характером зобов`язання та умовами обороту. Проте, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, які саме заходи були вжиті відповідачем з метою належного виконання взятих на себе зобов`язань перед позивачем. Крім того, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження поставки позивачу товару у встановлені договором строки або повернення передплаченої суми.

Враховуючи викладене, беручи до уваги, що відповідачем не спростовано тверджень позивача про невиконання відповідачем у встановлені строки зобов`язання з поставки товару за договором, зокрема відповідачем не надано суду доказів поставки відповідачу товару, погодженої сторонами специфікації № 1 від 06 серпня 2020 року, що є умовою для застосування положень статті 693 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми попередньої оплати у розмірі 117 000,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо визначеної позивачем суми витрат на правову (правничу) допомогу, то суд зазначає наступне.

Згідно частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Із запровадженням змін до ГПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. У свою чергу, частиною 8 статті 252 ГПК України, зокрема, унормовано, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження судові дебати не проводяться. Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц викладено правову позицію про те, що вимога частини 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (аналогічна норма міститься у частині 8 статті 129 ГПК України) щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні. Станом на час прийняття рішення у цій справі у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження надання та понесення позивачем конкретного розміру витрат на професійну правничу допомогу. Представлений до матеріалів позовної заяви детальний опис робіт адвоката Абовян К.С. не визначає конкретного розміру здійсненної роботи адвоката за кожну надану послугу, а визначає лише перелік робіт із зазначенням про вірогідність вчинення інших дій під час судового розгляду справи та вказано про вартість однієї години роботи (650 грн.). Однак, ані в тексті позовної заяви, ані в попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат, не фігурує конкретна сума витрат, які понесені позивачем на професійну правову допомогу. З огляду на принцип диспозитивності, якій закладений в основу діяльності органу правосуддя, суд виконує роль арбітра, та не розраховує за сторонами розміри витрат на професійну (правничу) допомогу із розрахунку вартості однієї години роботи адвоката. Додатково суд зазначає, що умовами договору № 04/02/19-ХКЗ про надання правової допомоги від 04 лютого 2019 року, позивачем та адвокатом Абовян К.С. визначено, що гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформлюється додатковою угодою або актом виконаних робіт. Однак, ані додаткової угоди, ані акту виконаних робіт не представлено до матеріалів справи. Тобто, на момент постановлення даного рішення, відсутні документи на підтвердження обсягу наданих послуг адвокатом Абовян К.С. позивачу (зокрема, акту виконаних робіт). З дати ухвалення рішення по даній справі, позивач має присічний строк на представлення документального підтвердження витрат на правову допомогу, що зумовить застосування судом правого механізму охопленого пунктом 3 частиною 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України (ухвалення додаткового рішення).

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України"" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином викононів взяті на себе обов`язки та не повернув суму грошових коштів, які були перераховані в якості передоплати за товар, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, з урахуванням наведеного.

Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, пунктом 2 частини 1 статті 129, статтями 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарського суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський олійноекстрактноборошномельний завод (61124, місто Харків, вулиця Каштанова, будинок 29, ідентифікаційний код юридичної особи 43387829) на користь Приватного акціонерного товариства "Харківський комбікормовий завод" (61140, місто Харків, вулиця Велика Панасівська, будинок 236, ідентифікаційний код юридичної особи 00952214) грошові кошти в сумі 117 000,00 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) в сумі 2 102,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "11" листопада 2020 року.

Суддя Н.В. Калініченко

справа № 922/2764/20