Постанова

від 11.11.2020 по справі 420/2530/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/2530/20

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Домусчі С.Д.,

- Кравця О.О.,

за участю: секретар судового засідання - Уштаніт Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одеса апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 року, прийняте у складі судді Токмілової Л.М. в місті Одеса по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Юні-Тойс Україна до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Юні-Тойс Україна звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому просило суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управлення ДПС у Одеській області від 13.12.2019 р. №8820514.

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управлення ДПС у Одеській області від 13.12.2019 р. №8830514.

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управлення ДПС у Одеській області від 13.12.2019р. №8840514.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в ході проведення перевірки ТОВ "Юні-Тойс Україна" контролюючому органу надано всі необхідні документи для підтвердження дотримання вимог Податкового кодексу України при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість із контрагентом-постачальником за періоди, що перевірялись. Також, позивач зазначає, що господарські операції зі своїми контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача спрямована на отримання економічної вигоди від здійснення підприємницької діяльності, підприємства, ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність викладених в акті перевірки висновків податкового органу, а тому на думку позивача, вони не можуть бути покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, внаслідок чого останні є такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягають скасуванню та визнанню протиправними.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Юні-Тойс Україна" до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управлення ДПС у Одеській області від 13.12.2019 р. №8820514. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управлення ДПС у Одеській області від 13.12.2019 р. №8830514. Визнано протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управлення ДПС у Одеській області від 13.12.2019р. №8840514.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС в Одеській області звернулось до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки обставинам по справі у їх сукупності, рішення прийняте з неповним з`ясування обставин, що мають значення для справи, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення повністю та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що під час перевірки, аналізом наданих товариством первинних документів встановлено одночасне знаходження одного автомобіля з одним теж самим водієм за різними адресами за одну добу в різних містах (Одесі. Києві, Миколаєві), що унеможливлює реальність здійснення перевезення (постачання) товарів. Апелянт вказує, що документів щодо надання повноважень водію вантажного автомобіля на приймання Товару за кількістю та якістю в ході перевірки не було надано. Апелянт, посилаючись на наявну у нього податкову інформацію, стверджує про відсутність у контрагентів позивача трудових ресурсів, власних складських приміщень, різноманітну номенклатуру товарів, відсутність рахунків в банківських установах. Також апелянт посилається на наявність кримінальних проваджень щодо контрагентів позивача. Зазначені обставини, на думку апелянта, свідчать про формування (збільшення) активів ТОВ ЮНІ-ТОЙС УКРАЇНА за рахунок надходження товарів з джерела невідомого походження та з такого, що не відповідає документально оформленому, тобто надходження товарів від невизначених осіб.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Юні-Тойс Україна" зареєстроване 18.04.2014 року за № 1 556 102 0000 052745. Основним видом економічної діяльності ТОВ "Юні-Тойс Україна" є: Код КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля.

Відповідно до витягу з реєстру платників податку на додану вартість №155214050400, ТОВ "Юні-Тойс Україна" зареєстроване платником податку на додану вартість 22.04.2014 року.

17.10.2019 р. Наказом ГУ ДПС в Одеській області №925 на підставі пп.20.1.4, 20.1, ст.20, п.78.1.5, п.78.1 ст.77 Податкового Кодексу України, призначено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Юні-тойс Україна" за період з 01.04.2017 року по 30.06.2019 року.

19.11.2019 р. за результатами перевірки податковим органом складено акт №73/15-32-05-06/39188868.

13.12.2019 р. на підставі Акту перевірки та з урахуванням результатів розгляду заперечень позивача проти Акту перевірки відповідачем прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 8820514, згідно якого збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 11 622 160,00 грн., в тому числі: за податковими зобов`язаннями - 9 297 728,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 2 324 432,00 грн.;

- № 8830514 згідно якого збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 12 655 755,00 грн., в тому числі: за податковими зобов`язаннями - 10 124 604,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 2 531 151,00 грн.;

- № 8840514 згідно якого зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 48 696 грн., встановлено завищення позивачем від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

28.02.2020 року позивач отримав рішення ДПС № 7090/6/99-00-08-05-01-06 від 25.02.2020 року про результати розгляду скарги, яким у задоволенні скарг Позивача відмовлено у повному обсязі, оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Не погоджуючись із правомірністю оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС в Одеській області від 13.12.2019 року №8820514, №8830514, №8840514 винесені всупереч приписів чинного законодавства, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (з наступними змінами та доповненнями, чинними на час виникнення спірних відносин, далі - ПК України).

Підпунктом 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлено, що органам державної податкової служби надане право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом. Порядок проведення перевірок визначений ст.ст. 75-86 Податкового кодексу України.

Платники податку на додану вартість, об`єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені розділом 5 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п. 44.1, п.п. 2 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 185.1 статті 185 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України;вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

За приписами п. 198.3 ст. 198 ПК України зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з, у тому числі, придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Положеннями п. 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу

На дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПК України).

При цьому, згідно п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб`єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства. При цьому, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Відповідно до ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для відображення у бухгалтерському обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують та підтверджують факти здійснення господарських операцій і які повинні мати визначені цим Законом та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, обов`язкові реквізити.

Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення первинних документів платника податків. Для правильного вирішення спору встановленню, також, підлягає факт реальності поставки товару із з`ясуванням, зокрема, обставин щодо правосуб`єктності сторін господарського договору, можливості реальної поставки тощо. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 01.04.2017 року по 30.06.2019 року, який був предметом документальної планової виїзної перевірки, ТОВ Юні-Тойс Україна здійснювало діяльність з оптової реалізації дитячих іграшок, в процесі якої уклало ряд договорів поставки з контрагентами, детальний перелік яких наведено на аркушах 7-13 Акту перевірки.

ТОВ ЮНІ-ТОЙС УКРАЇНА використовувало у діяльності офісне та складські ежитлові приміщення, які прийняті в оперативну оренду (офіс - м. Одеса, вул. Дальницька, буд. 43/15, склади - м. Одеса, вул. Аеропортівська, буд.16 (300 кв.м) та м. Одеса, провулок Третій Аеропортівський, буд.2 (100 кв.м)).

Доставка товару до складів ТОВ ЮНІ-ТОЙС УКРАЇНА та зі складів (відвантаження на користь покупців) здійснювалася із залученням ТОВ КРЕДО-ТРАНС (код ЄДРПОУ 37608980) для здійснення перевезення вантажів автомобільним транспортом згідно укладеного Договору від 01.12.2016 №01/12/16Юн та актів виконаних робіт (наданих послуг) з зазначенням вантажних автомобілів, які використовувалися для перевезення.

Судом апеляційної інстанції досліджені надані позивачем договори із зазначеними контрагентами, та первинні документи, які складені під час виконання вказаних договорів.

Так, як вбачається з матеріалів справи та підтверджується встановленими під час податкової перевірки обставинами, спірні операції з поставки іграшок були задокументовані наступним переліком первинних документів.

1) Договори поставки, згідно умов яких продавець зобов`язується передати у власність покупця продукцію, визначену у п.1.2 договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити продукцію... Найменування, одиниці виміру та загальна кількість продукції, що є предметом поставки за цим договором, її часткове співвідношення (асортимент, специфікація, номенклатура), строк поставки та ціна, визначаються сторонами в супровідних документах на товар (видаткові накладні (накладна)) до цього договору ... Постачання продукції за цим договором здійснюється шляхом самовивозу з адреси, вказаної продавцем... Приймання продукції за кількістю та якістю проводиться покупцем в момент її прийняття на складі продавця в присутності представників продавця та покупця.

2) видаткові накладні;

3) заявки на перевезення з додаванням переліку товару (вантажу) на перевезення

4) товарно-транспортні накладні;

5) документи на прийняття товару (оприбуткування) на склад ТОВ ЮНІ-ТОЙС УКРАЇНА ;

6) акти звіряння взаємних розрахунків.

Зокрема, судом першої інстанції було досліджено взаємовідносини ТОВ Юні-Тойс Україна з ТОВ БОССТАН , первинні документи за взаємовідносинами яких були оформлені аналогічно іншим господарським операціям, які виступали предметом дослідження у межах податкової перевірки.

Так, відповідно до договору ТОВ Юні-Тойс Україна з Товариством з обмеженою відповідальністю БОССТАН досягнуто згоди щодо асортименту, цін та кількості товару для подальшого укладення відповідного договору поставки. Зокрема, погоджено наступні умови закупівлі: предмет закупівлі - дитячі іграшки та товари для дітей; постачання продукції здійснюється шляхом самовивозу з вказаної постачальником адреси - м. Київ, Вознесенський Узвіз, буд. 14; оплата товару - на умовах післяплати (після отримання товару).

Укладення договору та фактичну поставку товару заплановано на 16.10.2017 р., у зв`язку з чим 11.10.2017 року ТОВ Юні-Тойс Україна звернулось із заявкою № 1610171 на перевезення вантажу до Товариства з обмеженою відповідальністю КРЕДО-ТРАНС , яке на підставі договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом № 18 від 25.07.2014 р. надає підприємству послуги перевезення вантажів та транспортно-експедиторського обслуговування.

16.10.2017 року між ТОВ Юні-Тойс Україна та Товариством з обмеженою відповідальністю БОССТАН укладено договір поставки №16/10Ю. Того ж дня, після укладення договору поставки директором прийнято обумовлений договором товар за кількістю, у зв`язку з чим складено й сторонами підписано видаткову накладну ВН №75 від 16.10.2017 на суму 297 627,70 грн.

Після прийняття товару за кількістю й складення видаткової накладної, придбаний товар передано посадовій особі ТОВ КРЕДО-ТРАНС (водій ОСОБА_1 ) для організації перевезення вантажу на склад підприємства за адресою: м. Одеса, вул. Аеропортівська, буд. 16 Б, у зв`язку з чим складено товарно-транспортну накладну №75 від 16.10.2017 на суму 297 627,70 грн.

Того ж дня, 16.10.2017 р. товар доставлено на склад підприємства, де його прийнято комірником ОСОБА_2 , у зв`язку з чим складено та підписано документ Оприбуткування товарів на склад покупця № 1610171 від 16.10.2017р.

Товариством з обмеженою відповідальністю БОССТАН , здійснено оплату поставленого товару з переуступленням права вимоги на ТОВ ВАККЕР на підставі договору про переведення боргу № 13.07.-18/ЮнБ від 13.07.2018 р.Товариством з обмеженою відповідальністю БОССТАН , здійснено оплату поставленого товару з переуступленням права вимоги на ТОВ ВАККЕР на підставі договору про переведення боргу № 13.07.-18/ЮнБ від 13.07.2018 р.

Оцінивши наявні в матеріалах справи копії первинних документів, колегія суддів доходить висновку, що зазначені документи не мають дефекту форми, змісту або походження, які в силу ч.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність , спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості. А відтак, вказані документи підтверджують здійснення господарських операцій позивачем з його контрагентами.

При цьому, конкретних зауважень безпосередньо до первинних документів, які позивач надав до перевірки на підтвердження реальності господарських операцій з наведеними вище контрагентами, в Акті перевірки не наведено, а зазначено перелік нормативно-правових актів, вимоги яких, на думку податкового органу, позивач не виконав при складанні первинних документів з контрагентами, проте, Акт перевірки не містить конкретних відомостей, які б деталізували допущені позивачем порушення.

Одночасно судом апеляційної інстанції було також досліджено питання подальшої реалізації товарів, реальність операцій по постачанню яких заперечується апелянтом. Так, в матеріалах справи містяться копії документів на підтвердження подальшого продажу товару, закупленого за спірними господарськими операціями (т.58-69). Крім того, понесення позивачем витрат на придбання товарів за заперечуваними Відповідачем господарськими операціями, а також отримання позивачем оплати за їх подальший продаж, - підтверджуються, зокрема, даними виписок з банківських рахунків позивача за перевіряємий період (т. 63-64).

Крім того, у судовому засіданні 21.10.2020 року на питання головуючого судді представником відповідача повідомлено, що податковий орган не заперечує подальшу реалізацію позивачем товарів за спірними операціями.

Щодо доводів апелянта, що перевіркою встановлено одночасне знаходження одного автомобіля з одним теж самим водієм за різними адресами за одну добу в різних містах (Одесі. Києві, Миколаєві), що унеможливлює реальність здійснення перевезення (постачання) товарів, колегія суддів зазначає наступне.

Так, доводи апелянта у цій частині ґрунтуються на змісту Додатку 11 до Акту перевірки, який до суду першої інстанції наданий не був та в матеріалах справи не містився.

З метою повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2020 року, занесеною до протоколу судового засідання, судом було витребувано у представника відповідача Додаток 11 до Акту перевірки, на дані якого він посилався обґрунтування своєї позиції.

Водночас, дослідивши вказаний Додаток, колегія суддів встановлено, що з Додатку 11 вбачається факт поставки товарів від декількох контрагентів у межах одного календарного дня. Перевезення товарів дійсно у деяких випадках здійснювалось одним водієм на одному транспортному засобі.

Так, зокрема 04.04.2019 року водієм Горловим на автомобілі з номером 8895 було здійснено навантаження товарів від контрагентів ЮДЖІ СВІТ та ЕЙФФ ІНТЕР. Водночас, як вбачається із змісту додатку 11 до Акту перевірки, навантаження товарів здійснювалось у місті Києві, з подальшим перевезенням до міста Одеси. 08.11.2017 водієм ОСОБА_3 на автомобілі з номером 4426 в місті Одеса було здійснено навантаження товарів від контрагентів ЮДЖІ СВІТ та ЕЙФФ ІНТЕР, з подальшим розвантаженням у містах Білгород-Дністровський (Одеська область) та місті Миколаїв. 23.11.2017 року водієм ОСОБА_3 на автомобілі з номером 4426 в місті Одеса було здійснено навантаження товарів від контрагента Таврія Плюс в місті Одеса, з подальшою доставкою у межах міста Одеси та смт. Авангард (Одеська область).

Надаючи правову оцінку зібраній податковим органом інформації, колегія суддів вважає, що вказана інформація не спростовує реальність здійснення перевезення товарів, оскільки за одну добу, з урахуванням витрат часу, цілком можливо отримати товар у місті Києві та розвантажити його у місті Одесі, або здійснити декілька поставок товарів у межах Одеської області тощо. При цьому, висновки Акту перевірки, що у даному випадку податковим органом також враховано змінний період керування водія, який включаючи надурочні роботи, не повинен перевищувати 9 годин згідно норм законодавства, колегія суддів оцінює критично, оскільки питання витрат часу на здійснення транспортування взагалі під час перевірки не досліджувалось та в Додатку 11 до Акту перевірки не відображено. Разом з тим, до повноважень податкового органу не входить контроль дотримання вимог законодавства про працю.

Щодо доводів апелянта в частині відсутності документів щодо надання повноважень водію вантажного автомобіля на приймання Товару за кількістю та якістю, колегія суддів зазначає наступне

Так, як вбачається з матеріалів справи, під час провадження у суді першої інстанції судом був допитаний як свідок директор ТОВ ЮНІ-ТОЙС Україна , який підтвердив, що придбані у наведених в Акті перевірки постачальників товари прийнято директором у порядку, встановленому чинним законодавством та договорами, укладеними з такими постачальниками, про що свідчить наявність у видаткових накладних підписів директора та відтисків печатки ТОВ ЮНІ-ТОЙС УКРАЇНА . В подальшому, вказані товари передавались перевізнику ТОВ КРЕДО-ТРАНС , та оприбутковувались на складі покупця, що підтверджується відповідними первинними документами. При цьому, як вірно вказано судом першої інстанції, з аналізу первинних документів вбачається, що сторони погодили вимоги до якості товару шляхом зазначення його якісних характеристик у додатках до договорів та відповідних видаткових накладних. Разом з тим, видача окремої довіреності водію перевізника не передбачена ані нормами чинного законодавства, ані положеннями договору між ТОВ ЮНІ-ТОЙС УКРАЇНА та ТОВ КРЕДО-ТРАНС .

Колегія суддів критично оцінює посилання апелянта на наявну у нього податкову інформацію, оскільки контролюючим органом всупереч вимог КАС України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів по ланцюгу постачання трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару, обумовленого укладеними договорами з позивачем, як не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про наявність фактів, які встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття рішень, та свідчили про протиправну поведінку контрагентів та про обізнаність платника податків щодо такої та злагодженості дій між ними.

Крім того, колегія суддів зазначає, що висновки про відсутність у контрагентів трудових та матеріально - технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації наявної в базі даних податкового органу, проте така податкова інформація, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує висновки щодо застосування норм права, викладені зокрема у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року (справа № 815/2066/16).

Суд апеляційної інстанції також критично оцінює посилання відповідача на відсутність у контрагентів позивача достатніх трудових ресурсів, складських приміщень для зберігання товару, оскільки сама по собі наявність або відсутність у контрагентів основних фондів, певної кількості персоналу, не можуть являтися вичерпними ознаками неправомірності вчиненої господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю. Укладення договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів (робіт, послуг) постачальником. При цьому залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Зазначений висновок суду відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові по справі №2а/1770/3360/12 від 30.01.2018 року.

Щодо посилань апелянта на оплату товару шляхом відступлення права вимоги, колегія суддів зазначає, що як вірно зазначено судом першої інстанції, відступлення права вимоги не забороняється чинним законодавством. Навпаки, чинним законодавством (пп. 14.1.255 п. 14.1 ст. 14 ПК України, п. 2 ч. 1 ст. 512, ст.ст. 513, 514, 515 та 516 ЦК України) чітко визначається як поняття так і умови застосування відступлення права вимоги. Отже, відсутність банківських рахунків у контрагентів й здійснення з ними розрахунків з відступленням права вимоги не спростовує здійснення фактичних поставок.

Доводи апелянта із посиланнями на наявність кримінальних проваджень щодо контрагентів позивача, колегія суддів оціню критично, оскільки Доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 16.01.2018 у справі №2а-7075/12/2670, від 26.06.2018 у справі №808/2360/17.

Водночас, у постанові від 27.03.2018 року у справі №816/809/17 Верховний Суд зазначає, що сам факт порушення кримінальної справи не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків усіх господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами. Далі, аналізуючи правовідносини у зазначеній справі, Верховний Суд зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути й необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Таким чином, аналіз змісту Акту перевірки, свідчить про те, що податковий орган, фактично не дослідивши наявні у позивача первинні документи щодо формування податкового кредиту, вважає його формування неправомірним з посиланням на податкову інформацію щодо контрагентів позивача. Проте колегія суддів вважає, що податкова інформація може бути лише підставою для проведення перевірки позивача, проте ніяк не для висновків щодо порушення ним податкового законодавства, оскільки саме позивачем дотримано вимог податкового законодавства по господарським операціям з вказаними контрагентами. Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податків-покупця від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених господарських операцій, суб`єкт господарювання не може відповідати за порушення, допущені його контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. Позивачем надані всі документи, які свідчать про реальність здійснення господарської діяльності, а в Акті перевірки відсутні будь-які докази про причетність позивача до порушень допущених його контрагентами.

Крім того, правова позиція Верховного Суду від 12.06.2018 р. у справі №826/11879/13-а, вказує на те, що наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що навіть наявність акту перевірки відносно контрагента та зазначені в ньому обставини про порушення податкового законодавства контрагентом може бути підставою для застосування негативних наслідків для перевіряємого платника податків лише за умови прийняття податкового повідомлення-рішення відносно вказаного контрагента. В інших випадках такі дані заборонено застосовувати, що прямо зазначено у п.86.7 ст.86 ПК України. Таким чином, лише за наявності зібраних в установленому законодавством порядку доказів щодо причетності до порушень податкового законодавства контрагентом платника податків, такий платник податків може нести відповідальність за таки порушення.

Саме така позиція зазначена у рішенні Європейського Суду з прав людини від 9 січня 2007 року у справі Інтерсплав проти України . У п.38 рішення зазначено: На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів для запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б указували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань .

Згідно з частиною другою статті 6 КАС України і статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач, дотримуючись правил податкового законодавства, правомірно сформував податковий кредит за рахунок господарських операцій, яка здійснена відповідно до умов договорів, що підтверджується первинними документами. При цьому висновки Акту перевірки щодо наявності ознак нереальності здійснення операцій у господарській діяльності контрагентів позивача, які фактично покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені жодними документами та доказами з боку відповідача, а тому таки висновки не є підставою для позбавлення позивача, як добросовісного платника податку, права на віднесення сплачених ним у ціні товару та послуг відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту. Позивач виконав усі передбачені законом обов`язки щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту по господарській операції з його контрагентом.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності податкових повідомлень-рішень від 13.12.2019 року №8820514, №8830514, №8840514 та наявності підстав для їх скасування.

Колегія суддів наголошує, що доводи апеляційної скарги фактично дублюють зміст відзиву на адміністративний позов та висновків Акту перевірки. При цьому вказаним доводам була надана правова оцінка судом першої інстанції, а жодних нових доводів та обґрунтувань, в чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права, апелянтом наведено не було. При цьому доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, при цьому доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 року - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Юні-Тойс Україна до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий суддя: М.П. Коваль

Суддя: С.Д. Домусчі

Суддя: О. О. Кравець