Постанова

від 09.11.2020 по справі 640/11486/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/11486/19 Суддя (судді) першої інстанції: Смолій І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів: Єгорової Н.М. та Сорочка Є.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 18 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Нутрімед до Головного управління Державної фіскальної служби України у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Нутрімед (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (далі - відповідач), про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 13 червня 2019 року за № 2402615147, №24126151473.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2020 року позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове, у задоволенні позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, в період з 24.04.2019 р. по 03.05.2019 р. на підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві від 11.05.2019 р. №4874, письмового повідомлення від 19.04.2019 р., відповідно до пп. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України, проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ Нутрімед з питань дотримання вимог податкового законодавства України при визначенні по взаємовідносин з ТОВ МАТРІКС-ГРУП за жовтень та листопад 2017 року показників декларацій з податку на додану вартість та за 2017 рік - показників фінансової звітності з їх відображенням у декларації з податку на прибуток підприємств.

За результатами перевірки складено акт № 100/26-15-14-07-03-10/30112347 від 11.05.2019 р. (надалі - Акт перевірки).

В акті перевірки встановлено наступні порушення: п.44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 51471,00 грн, в тому числі: за 2017 рік на суму 51471,00 грн; п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 та 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 57190,00 грн, в тому числі по періодах: жовтень 2017 р. у розмірі 24430,00 грн, листопад 2017 р. у розмірі 32760,00 грн.

На підставі акта перевірки контролюючим органом прийняте податкове повідомлення - рішення 13.06.2019 р.: №2402615147, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 64339,00 грн, у тому числі за основним платежем - 51471,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 12868,00 грн; №2412615147, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 70988,00 грн, у тому числі за основним платежем - 57190,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 13798,00 грн.

Позивач вважаючи вищезазначені податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Податкового Кодексу України (тут та далі в редакції чинній на час винесення спірних правовідносин), господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пункту 44.1., пункту 44.2. статті 44 Кодексу, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до положень пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України (в редакції Закону від 28.12.2014 № 71-VIII) об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Тобто, податок на прибуток розраховується виходячи із бухгалтерського фінансового результату (як різниці між отриманими підприємством доходами та понесеними ним витратами протягом звітного періоду) за НП(С)БО чи МСФЗ, відкоригованого на різниці, передбачені ПК України (як то амортизаційні різниці, різниці, які виникають при формуванні резервів (забезпечень), різниці, які виникають під час здійснення фінансових операцій).

Згідно пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду.

Згідно із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п. 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Отже, формування податкового кредиту та витрат, що враховують при обчисленні об`єкта оподаткування з податку на прибуток, є відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності.

Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов`язковим.

Статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинних документів встановлені частиною 2 цієї статті.

За визначеннями цього Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, необхідною умовою для віднесення вартості придбаних платником податків товарів та послуг до витрат, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, а сум сплаченого ПДВ - до податкового кредиту, є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, між позивачем (замовник), з однієї сторони, та Товариством з обмеженою відповідальністю Матрікс-Груп (підрядник), з іншої сторони, укладено договір №28/8-17 на виконання робіт з поточного ремонту від 28.08.2017 р. (надалі - Договір №28/8-17).

Відповідно до п. 1.1 - п. 1.4, пп. 2.3.1 п. 2.3 Договору №28/8-17 Замовник доручає, а Підрядник зобов`язується з власних матеріалів на власний ризик та у передбачений Договором строк виконати роботи з поточного та/або капітального ремонту існуючих приміщень комплексу по виробництву дієтичних добавок (надалі за текстом - Роботи ) за адресою: Черкаська обл., Смілянський район, с. Сунки, вул. Центральна, буд.1, а Замовник зобов`язується прийняти належним чином виконані роботи та оплатити їх. На виконання цього Договору Підрядник підтверджує, що: на момент підписання цього Договору Підрядник ознайомлений з усією документацією на виконання будівельних робіт; зміст документації на виконання будівельних робіт та передбачені нею обсяги Робіт Підрядникові зрозумілі в повному обсязі; має всю необхідну дозвільну документацію та кваліфікований персонал для виконання Робіт. Забезпечення матеріалами та обладнанням, необхідними для виконання Робіт, покладаються на Підрядника за рахунок Замовника. Сторони домовились, що вхідна будівельна документація, а саме Договірна ціна (Форма №9) та Локальні кошториси, які надалі за текстом - Кошторисна документація , складаються Підрядником та надаються на підпис (погодження) Замовнику і є невід`ємною частиною цього Договору. Оплата за виконані Роботи здійснюється Замовником Підряднику в наступному порядку: протягом 10 (десяти) банківських днів після прийняття виконаних робіт та підписання Сторонами Акту приймання виконаних будівельних робіт Замовник здійснює оплату на рахунок Підрядника у розмірі, який визначений в Акті приймання виконаних будівельних робіт, за умови, що Роботи виконані належним чином.

В підтвердження виконання умов Договору позивачем надано суду наступні документи: Договірна ціна №1 на будівництво Смілянської філії ТОВ НУИРІМЕД Черкаської обл., Смілянський р-н с. Сунки, вул. Центральна 1; Договірна ціна №2 на будівництво Смілянської філії ТОВ НУИРІМЕД Черкаської обл., Смілянський р-н с. Сунки, вул. Центральна 1; Локальні кошториси на будівельні роботи: №2-1-1, №2-2-1, №2-3-1; Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за вересень 2017 р. від 02.10.2017 р.; Акт №2 за жовтень 2017 р. від 01.11.2017 р.; Податкова накладна від 03.10.2017 р. №1 на загальну суму з ПДВ 146580,00 грн, в тому числі ПДВ 24230,00 грн; Рахунок-фактура №СФ-2054 від 03.10.2017 р. на загальну суму з ПДВ 146580,00 грн, в тому числі ПДВ 24230,00 грн; Платіжне доручення №14309 від 03.10.2017 р. на загальну суму з ПДВ 146580,00 грн, в тому числі ПДВ 24230,00 грн; Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2017 р. від 01.11.2017 р.; Акти: №1 за вересень 2017 р. від 02.10.2017 р., №2 за жовтень 2017 р. від 01.11.2017 р., №3 за жовтень 2017 р. від 01.11.2017 р.; Податкова накладна від 14.11.2017 р. №6 на загальну суму з ПДВ 196560,00 грн, в тому числі ПДВ 32760,00 грн; Рахунок-фактура №СФ-2068 від 14.11.2017 р. на загальну суму з ПДВ 196560,00 грн, в тому числі ПДВ 32760,00 грн; Платіжне доручення №29 від 15.11.2017 р. на загальну суму з ПДВ 196560,00 грн, в тому числі ПДВ 32760,00 грн; Банківські виписки; Оборотно-сальдова відомості по рахунку 631 за жовтень - листопад 2017 р. на загальну вартість 343140,00 грн; Карточка рахунку 91 за 01.11.2017 р. на загальну вартість 163800,00 грн; Оборотно-сальдова відомості по рахунку 91 за листопад 2017 р. на загальну вартість 163800,00 грн; Оборотно-сальдова відомості по рахунку 91 за 02 жовтня 2017 р. на загальну вартість 122150,00 грн; Карточка рахунку 91 за 02.10.2017 р. на загальну вартість 122183,33 грн.

Співставлення змісту первинних документів та доказів підтвердження фактичного здійснення господарських операцій вказує, що спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем не надано.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв`язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Здійснення господарської діяльності контрагента не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов`язок суб`єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов`язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. Проте, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано доказів відсутності у контрагентів позивача спеціальної податкової правосуб`єктності на момент укладення з ними вказаних вище правочинів, зокрема, того, що вказана юридична особа не була зареєстровані в якості платника податку на додану вартість або того, що їхня реєстрація платником податку на додану вартість була анульована до спірного періоду.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів, які підтверджують фактичне проведення відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Висновки податкового органу про допущені позивачем порушення ґрунтуються на доводах про порушення контрагентом позивача податкової дисципліни, відсутності у контрагента позивача трудових та інших ресурсів для виконання взятих на себе зобов`язань за укладеним договором.

Разом з тим, відповідачем не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаної операції, невідповідність її дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків, не надано доказів щодо можливої відсутності у контрагента позивача можливостей на виконання зобов`язань за укладеним договором.

Доводи контролюючого органу про відсутність матеріально-технічних ресурсів у контрагента позивача як на підставу неможливості фактичного здійснення вказаних господарських операцій не підтверджені жодними доказами, а зводиться лише до констатації вказаних фактів у акті перевірки.

Колегія суддів вважає, що зазначена інформація не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємствах основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.

Відповідачем такі документи в ході перевірки не досліджувалися та не з`ясовувалося, які ресурси потрібні були б підприємству-контрагенту.

Проте, такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, відсутність працівників тощо не можуть спростовувати фактичне виконання операції, оскільки специфіка підприємницької діяльності полягає у тому, що підприємство не завжди має мати у власності задекларовану значну кількість працівників, наявність основних засобів та транспорт для виконання взятих на себе зобов`язань, звичаями ділового обороту визначені й інші можливості залучення ресурсів для поставки товарів/робіт/послуг, як от на підставі цивільно-правових договорів.

Щодо посилання апелянта на пояснення свідка, то колегія суддів вертає увагу на те, що сам факт заперечення причетності до створення та ведення фінансово-господарської діяльності підприємств не може бути беззаперечним свідченням не реальності спірної операції, натомість факт виконання зобов`язань з боку позивача та зазначеного вище контрагента за укладеним договором, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, що відображають зміст відповідної господарської операції, що є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об`єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що перевіркою не встановлено відсутності документів бухгалтерського і податкового обліку, необхідних для підтвердження задекларованих показників по операціям з контрагентами, обов`язок ведення і зберігання яких покладено на позивача, а наявні в матеріалах справи містять достатні дані про зміст господарських операцій та її учасників, підтверджують фактичність здійснення такої операції.

Колегія суддів вважає, що саме лише посилання відповідача на наявну у контролюючого органу податкову інформацію є необґрунтованим, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, складених за наслідками проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентом та не є належними доказами в розумінні процесуального закону.

Так, податкові повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов`язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

Отже, висновки відповідача, на підставі яких були винесено оскаржувані рішення не базуються на первинних господарських документах. Окрім того, висновки щодо позивача були сформовані виключно у зв`язку з оцінкою діяльності не самого позивача, а його контрагента.

З огляду на зазначене, враховуючи, що встановлені відповідачем за наслідком проведеної перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що нарахування податковим органом за зазначені вище порушення сум грошового зобов`язання є протиправним, та як наслідок спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для задоволення позову.

Поряд з цим, слід зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді: