Постанова

від 03.11.2020 по справі п/320/871/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № П/320/871/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Щавінський В.Р.,

Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.

при секретарі Хмарській К.І.

за участю:

представника позивача: Балановського Ф.В., Курьян В.М.

представника відповідача: Мирошниченко А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма Будконтракт на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 червня 2020 року в справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма Будконтракт до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма Будконтракт (далі - Позивач, ТОВ Виробнича фірма Будконтракт ) звернулося до суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (далі - Відповідач, ГУ ДПС у Київській області) у якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02.01.2020 року №0000011402;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02.01.2020 року №0000021402.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03 червня 2020 року в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представників сторін, які з`явилися у призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати, виходячи з наступного.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно із ч. 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТОВ Виробнича фірма Будконтракт згідно до відомостей з витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстрована, як юридична особа від 25.02.1997 року №10691200000002634, місцезнаходження: 08760, Київська область, м. Обухів, вул. Малишка, 5-Б. Основний вид діяльності: код КВЕД 41.20 будівництво житлових і нежитлових будівель.

Згідно із пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 75.1 ст. 75, п. 77.1, п. 77.4 ст. 77, п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755, відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб`єктів господарювання, на підставі наказу ГУ ДФС у Київській області від 04.06.2019 року №1206, наказу ГУ ДПС у Київській області від 09.10.2019 року № 385, проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ Виробнича фірма Будконтракт з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016 року по 31.03.2019 року, валютного за період з по 31.03.2019, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 року по 31.03.2019 року, іншого законодавства за період з 01.01.2016 року по 31.03.2019 року.

За результатами проведення вищезазначеної перевірки посадовими особами відповідача складений акт від 15.11.2019 року № 229/10-36-05-02-08/14285986 про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ Виробнича фірма БУДКОНТРАКТ , з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016 року по 31.03.2019 року, валютного за період з 01.01.2016 року по 31.03.2019, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 по 31.03.2019, іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 31.03.2019 (далі - акт перевірки).

Під час проведення перевірки, посадовими особами податкового органу встановлені порушення ТОВ Виробнича фірма Будконтракт вимог податкового законодавства, а саме:

- п.44.1 ст. 44, пп.134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2017 рік на суму 229 836,00 грн. (в тому числі за 4 квартал 2017 року на суму 229 836,00 грн.);

- п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 255 374,00 грн., в тому числі за періодами: за грудень 2017 року на суму 174 893,00 грн., за січень 2018 року на суму 35 660,00 грн., за лютий 2018 року на суму 34 903,00 грн., за березень 2018 року на суму 9 918,00 грн.

На підставі Акта перевірки податковим органом винесено (далі по тексту - оскаржувані ППР):

- податкове повідомлення-рішення форми Р від 02.01.2020 року №0000011402, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 229 836,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції (штрафи) на суму 57 459,00 грн.,

- податкове повідомлення-рішення форми Р від 02.01.2020 форми Р від 02.01.2020 року №0000021402, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 255 374,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції (штрафи) на суму 63844,00 грн.

Вважаючи оскаржувані ППР необґрунтованими, протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції погодився із твердженнями та мотивацією контролюючого органу про вчинення позивачем порушень, наведених у акті перевірки, й, як наслідок, визнав оскаржувані рішення такими, що прийнято у відповідності до вимог законодавства.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи з огляду на наступне.

Спірні правовідносини регулюються нормами Конституції України та Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України)(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний, зокрема, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За правилами п. 36.1 ст. 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Виконанням податкового обов`язку, як передбачено п. 38.1 ст. 38 ПК України, визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Відповідно до абз. 1 пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування є, зокрема, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. а п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Приписами п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , первинний документ - первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У силу п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Отже, з наведених законодавчих приписів вбачається, що наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції , тобто ті, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податків. При цьому господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, висновки контролюючого органу щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на те, що під час проведення документальної планової виїзної перевірки посадовими особами відповідача встановлено, що ТОВ Іреджен не могло фактично здійснити господарські операції на користь позивача, що вказує на формування ТОВ Виробнича фірма Будконтракт активу за рахунок надходження товарів (робіт, послуг) з джерела невідомого походження та на безоплатне їх отримання.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла наступних висновків.

Так, між ТОВ Будконтракт (Покупець) до ТОВ Іреджен (Постачальник) укладено договір поставки від 15.12.2017 року (далі - Договір).

Відповідно до розділу 1 Договору постачальник протягом дії цього Договору зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки у власність Покупця обладнання (далі - товар) на умовах згідно цього договору, а Покупець зобов`язується прийняти вказаний товар та оплатити його (п.1.1).

Пунктом 1.2 Договору визначено, що кількість товару, його асортимент (номенклатура за сортами, групами, видами, марками, типами), вартість товару вказується Постачальником у видаткових та має відповідати рахунку, оплачену Покупцем.

Сторони прийшли до згоди, що видаткові накладні враховуючи їх зміст, окрім підтвердження безспірного факту передачі Постачальником та отримання Покупцем товару, являють собою специфікацію до цього Договору і є його невід`ємною частиною.

Розділом 2 Договору визначено, що ціна товару вказується в рахунку і накладній (п. 2.1).

У пункті 4.1 розділу 4 Договору зазначено, що поставка товару здійснюється на підставі усного узгодження сторонами дати поставки.

Завантаження товару до транспортного засобу у пункті відправлення і транспортування товару до пункту вивантаження з транспортного засобу здійснюється силами Постачальника. Розвантаження в пункті доставки здійснюється силами та за рахунок Покупця (п.4.4 Договору).

На партію товару Постачальник надає Покупцеві наступні документи: оригінал рахунку на фактично відвантажений товар, видаткову та податкову накладну (п. 4.6 Договору).

На підставі вказаного договору ТОВ Іреджен здійснено оплату на загальну суму 1532241,60 грн. в т.ч. ПДВ 255 373,60 грн.

На підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ Іреджен позивачем надано до матеріалів справи копії первинних документів, а саме: комерційної пропозиції ТОВ Іреджен , витяг з реєстру платників ПДВ ТОВ Іреджен , рахунку на оплату № 23 від 18.12.2017 року на суму 1 532 241,60 грн. (в т.ч. ПДВ 25373,60 грн.), видаткових накладних № 24, 25, 26, 27 від 18.12.2017 року, товарно-транспортних накладних №26/1, 26/2 від 18.12.2017, № 26/3, 26/4 від 20.12.2017, №24/1, 24/2 від 22.12.2017, №24/3 від 25.12.2017 №24/4 від 26.12.2017, податкових накладних № 358, 359, 360, 361 від 18.12.2017 року, квитанцій про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН № 9292505847, 9292101395, 9292500832, 9292351370 від 12.01.2018, акту звіряння за період з 01.12.2017 - 01.06.2018, платіжних доручень №34,35,36 від 19.01.2018, №154, 155 від 16.05.2018.

Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції взято до уваги надані позивачем первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, проте зазначено, що вони не є достатніми доказами фактичного виконання операцій позивача з ТОВ Іреджен .

Дослідивши матеріали справи та доводи апелянта, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах справи містяться первинні документи, які підтверджують спірні господарські операції.

Крім того, станом на момент вчинення спірних господарських операцій, контрагент господарських взаємовідносин був платникам податку на додану вартість, згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованим в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, не дають підстав вважати, що воно мало на меті настання реальних правових наслідків.

Податкові накладні ТОВ Іреджен були зареєстровані податковим органом та підтверджують господарські операції з позивачем.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги доводи позивача, що на підставі Договору підряду № 25/07 від 25.07.2017 року, останнім збудовано загальноосвітню школу з басейном на житловому масиві Осокорки, 10 мікрорайон, ділянки 65,66 в Дарницькому районі міста Києва, з використанням товарно-матеріальних цінностей придбаних у ТОВ Іреджен .

Дослідивши доводи апелянта, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, що в акті перевірки не міститься, а податковим органом не надано належних доказів, що ТОВ Іреджен визнано фіктивним підприємством на підставі рішення суду, або інших підстав визначених законодавством.

Тобто, висновки податкового органу сформовані лише на припущеннях контролюючого органу, а їх належність не підтверджено нормами чинного законодавства.

Зокрема, не може визнаватися право платника ПДВ на податковий кредит у тому разі, якщо відповідні товари ним реально не придбавалися, або якщо витрати на таке придбання реально не понесені тощо.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що акт перевірки не містить доказів невідповідності наданих позивачем під час перевірки первинних документів бухгалтерського та податкового обліку приписам п.2 ст.3, ст. 4, п.1, 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та п.п. 1,2 п. 1, п. 2.1, п. 2.7 п.2 Положення про документальне підтвердження записів у бухгалтерському обліку, затверджене Наказом МФУ від 24.05.1995 року № 88.

Досліджені документи бухгалтерського та податкового обліку мають обов`язкові реквізити відповідно до нормативних документів, які регламентують порядок їх складання.

Таким чином, надані позивачем первинні документи за змістом і формою є первинними документами у розумінні положень Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та містять інформацію про здійснені господарські операції, а тому є належними доказами в розумінні адміністративного судочинства.

Крім того, колегія суддів зазначає, що податковим органом, як суб`єктом владних повноважень, не доведено, що господарські операції позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача та його контрагента, оскільки доказів визнання нікчемними угод ні суду першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду справи, відповідачем не надано.

Висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Як вбачається з матеріалів справи, угоди, які укладені між позивачем та його контрагентом, не визнані судом недійсними , їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв`язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов`язків сторін за такими угодами.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що чинне законодавство, станом на час виникнення спірних правовідносин, не покладає на платника податків обов`язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування.

Зазначена позиція судової колегії узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини.

Так, у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов`язання зі сплати податку.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, а тому оскаржувані ППР є протиправними та підлягають скасуванню.

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13) .

Також, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі Пономарьов проти України (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд , яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі Сокуренко і Стригун проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даному випадку, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано обґрунтованих доводів прийняття оскаржуваних ППР, відповідно до норм чинного законодавства.

Відповідно до пп. б п. 4 ч.1 ст. 322 КАС України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням, зокрема, нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ Будконтракт було сплачено судовий збір в розмірі 9097,70 грн. судового збору за подання адміністративного позову, та 13 646,55 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, що підтверджується квитанціями, які містяться в матеріалах справи.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч.1 ст. 139 КАС України).

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що сплачений позивачем під час подання позовної заяви судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма Будконтракт - задовольнити .

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 червня 2020 року скасувати .

Ухвалити нову постанову, якою адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма Будконтракт до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень задовольнити повністю .

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області № 0000011402 та № 0000021402 від 02.01.2020 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377) шляхом їх безспірного списання судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 9097,70 грн. (дев`ять тисяч дев`яносто сім грн. 70 коп.) та 13 646,55 грн. (тринадцять тисяч шістсот сорок шість грн. 55 коп.) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма Будконтракт (код ЄДРПОУ14285986).

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

Л.О. Костюк

Повний текст виготовлено 10.11.2020 року