Постанова

від 11.11.2020 по справі 120/2492/20-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/2492/20-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Яремчук К.О.

Суддя-доповідач - Драчук Т. О.

11 листопада 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Полотнянка Ю.П. Ватаманюка Р.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ситковецької селищної ради Немирівського району Вінницької області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в червні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Ситковецької селищної ради Немирівського району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення 60 сесії 8 скликання від 22 квітня 2020 року №837, яким йому відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га із земель, що розташовані на території Ситковецької селищної ради Немирівського району (с. Вища Кропивна).

Також, позивач просив зобов`язати посадових осіб Ситковецької селищної ради Немирівського району Вінницької області повторно розглянути його клопотання від 12.02.2020 щодо надання відповідного дозволу та прийняти рішення у відповідності до норм ЗК України.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14.08.2020 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та надав неповну оцінку доказам наявним в матеріалах справи.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, 12 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Ситковецької селищної ради Немирівського району Вінницької області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га із земель, що розташовані на території Ситковецької селищної ради Немирівського району (с. Вища Кропивна).

До вказаної заяви, окрім інших документів, також надано графічний матеріал із позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки. Як свідчить викопіювання з публічної кадастрової карти, позивач звернувся до селищної ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 0523081600:04:002:0159.

За результатами розгляду поданої ОСОБА_1 заяви відповідачем 22 квітня 2020 року прийнято рішення №837, яким відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, яка знаходиться в селі Вища Кропивна Немирівського районну Вінницької області. Рішення мотивоване тим, що земельна ділянка з кадастровим номером 0523081600:04:002:0159, щодо якої позивач звернувся про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, перебуває у користуванні у сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Віта" на підставі договору оренди землі.

Не погоджуючись з таким рішенням позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що ухвалою суду першої інстанції від 15 червня 2020 року у відповідача витребувано доказ перебування земельної ділянки, з приводу якої позивач звернувся за отриманням відповідного дозволу, в оренді у сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Віта", на виконання якої надано належним чином засвідчений договір оренди землі, що укладений між орендодавцем в особі Ситковецької селищної ради та орендарем сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Віта 02 січня 2019 року.

Як свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що сформований 22 січня 2019 року, 22 січня 2019 року прийнято рішення про державнжу реєстрацію прав та їх обтяжень, яким за сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Віта" зареєстровано право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 0523081600:04:002:0159.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У відповідності до норм ЗК України зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб, повинні додати до свого клопотання погодження відповідного землекористувача.

В свою чергу, позивач, звертаючись до відповідача з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не надав погодження землекористувача цієї земельної ділянки.

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступні обставини.

Так, ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами частин 1, 2, п."а" ч.3 ст.22 Земельного кодексу України, визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно з п.б ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів.

Відповідно до ч.1, 2 ст.116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як передбачає ч.3 ст.116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частиною 6 ст.118 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У такому клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Раді міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч.7 ст.118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу, може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно з ч.5 ст.79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до ч.6 ст.79-1 ЗК України формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Стаття 33 Земельного кодексу України передбачає, що громадяни можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. Використання земель особистого селянського господарства здійснюється відповідно до закону.

Абзац 2 ч.5 ст.20 ЗК України встановлює обов`язок власників використовувати землі зазначеної категорії виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених ст.ст. 31, 33-37 цього Кодексу.

Також, згідно з ч.3 ст.123 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Разом з цим, як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка за кадастровим номером: 0523081600:04:002:0159 згідно даних публічно-кадастрової карти України та відповідно до матеріалів справи та інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 04.11.2020, передана у користування СТОВ "Віта" на праві оренди земельної ділянки.

Звертаючись до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність для ведення особистого селянського господарства, позивач не надав погодження землекористувача цієї земельної ділянки.

Крім того, колегія суддів зазначає, що надання дозволу на розробку документації із землеустрою у межах земельної ділянки за кадастровим номером 0523081600:04:002:0159 може вплинути на права щодо такої земельної ділянки СТОВ "Віта", як законного користувача - орендаря такої земельної ділянки, що узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду при розгляді аналогічних категорій справ. Зокрема Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.12.2018 по справі № 509/4156/15-а зазначив, що недодержання вимог щодо змісту клопотання, ненадання належним чином оформлених графічних матеріалі або погодження землекористувача, якщо бажана земельна ділянка не є вільною, може бути самостійною підставою для відмови у наданні дозволу. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06.06.2019 по справі №804/4435/16.

В свою чергу, ч.6 ст.118 ЗК України та ч.2 ст.123 ЗК України передбачається, що до клопотання додається погодження землекористувача. В даному випадку такого погодження надано не було. А тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Також, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують обставини дослідженні судом першої інстанції та висновки про відмову у задоволенні позову на основі цих обставин.

Крім того, у рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо відмови у задоволенні позову.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Драчук Т. О. Судді Полотнянко Ю.П. Ватаманюк Р.В.