Рішення

від 06.11.2020 по справі 321/891/20

МИХАЙЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Михайлівський районний суд Запорізької області

Справа № 321/891/20

Провадження № 2/321/369/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.11.2020 смт. Михайлівка

Михайлівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Кравченко Н.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Мосієнко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Михайлівського нотарільного округу Запорізької області Ворожбянова Людмила Миколаївна, про визнання договору емфітевзису недійсним та повернення земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2020 року до Михайлівського районного суду Запорізької області звернулася ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_2 про визнання договору емфітевзису недійсним та повернення земельної ділянки. У позовній заяві позивачка зазначила, що згідно з рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 3 березня 2020 року, за нею визнано в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на земельні ділянки площами 0,3100 га і 6,2804 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області, кадастровий номер 2323355100:32:014:0030 та 2323355100:32:014:0001. Позивачці стало відомо, що вказані земельні ділянки перебувають в користуванні ОСОБА_2 на підставі договору встановлення емфітевзису, укладеного між ним і ОСОБА_3 31 грудня 2011 року. Вказаний Договір емфітевзису був посвідчений приватним нотаріусом Михайлівського нотаріального округу Запорізької області Ворожбянова Л.М.

Позивачка вважає, що укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 договір встановлення емфітевзису, не відповідає вимогам ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України, а саме суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, що в свою чергу потягло за собою відсутність факту державної реєстрації даного договору в порядку, передбаченому законом, а саме ст.182 ЦК України, що і передбачено в п.5.2 договору встановлення емфітевзису.

Позивачка просить суд визнати недійсним договір встановлення емфітевзису, укладений 31 грудня 2011 року і відповідача повернути належні їй земельні ділянки площею 0,3100 га і 6,2804 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області, кадастровий номер 2323355100:32:014:0030 та 2323355100:32:014:0001.

Позивач у судове засідання не з`явилась, надавши заяву про розгляд справи за її відсутності та відсутності її представника, заявлені вимоги підтримує та просить їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив. Згідно поданого до суду відзиву на позов від 27 серпня 2020 року, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, оскільки договір встановлення емфітевзису був належним чином укладений і нотаріально посвідчений, після чого сторони виконали всі його умови. Підстави для визнання його недійсним відсутні. Крім того, сторони належним чином його виконували протягом тривалого часу, а саме з 1 січня 2012 року.

Третя особа у судове засідання не з`явилася, надавши заяву про розгляд справи за її відсутності.

Дослідивши письмові докази, оцінивши докази у їх сукупності, суд вважає, що дана позовна заява підлягає задоволенню виходячи з такого:

Встановлено, що 31 грудня 2011 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 укладено договір встановлення емфітевзису, за умовами якого відповідачу було надано право на строк 60 років володіння та право цільового користування земельними ділянками площами 0,3100 га і 6,2804 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області, кадастровий номер 2323355100:32:014:0030 та 2323355100:32:014:0001. (а.с.10-11).

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 3 березня 2020 року, за ОСОБА_1 визнано в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на земельні ділянки площами 0,3100 га і 6,2804 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області, кадастровий номер 2323355100:32:014:0030 та 2323355100:32:014:0001 (а.с.5-7).

Відповідно до Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 2 червня 2020 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказані земельні ділянки (а.с.8-9).

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України визначено свободу договору, а саме: відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст.628 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст.628 ЦК України).

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору емфітевзису, складають і підписують договір, надаючи згоді встановленої форми.

Відповідно до норми ч. 1 ст.407 ЦК України, право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Згідно п. 5.2 це речове право на нерухоме майно , згідно ст. 182 ЦК України підлягає державній реєстрації (а.с.11)

Згідно з п.5.3 договору встановлення емфітевзису від 131.12.2011 року цей договір вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення ( а.с.11).

Договір емфітевзису спірної земельної ділянки виконаний на спеціальному бланку нотаріального документа і посвідчений приватним нотаріусом, містить підписи сторін та має мокру печатку ( ч. 2 ст.209 ЦК України).

Тобто, названий договір не можна визнати нікчемним, оскільки він є оспорюваним.

Вирішуючи спір, суд звертає увагу на умови спірного договору у їх взаємозв`язку із положеннями законодавства, що стосуються моменту укладення договору в результаті досягнення згоди щодо всіх істотних його умов, шляхом складення і підписання договору.

З мотивів викладених вище суд приходить до висновку, що договір встановлення емфітевзису від 31.12.2011 року є укладеним.

Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим .

Вирішуючи спір щодо визнання вказаного договору недійсним, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 та ч.5 ст.102-1 Земельного кодексу України, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України. Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За ч. 3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ст. 215 ЦК України вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним можуть бути заявлені як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Оскільки спірний договір встановлення емфітевзису стосується прав та інтересів позивача, остання відповідно до положень ст. ст. 15, 16, 215 ЦК України має право оспорювати його в судовому порядку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Разом із тим цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін при укладенні спірних договорів, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Вказаний договір встановлення емфітевзису був посвідчений приватним нотаріусом Михайлівського районного нотаріального округу Запорізької області.

Після підписання договору право емфітевзису підлягає реєстрації згідно із Законом від 01.07.04 р. № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Закон № 1952). Право виникає з дня такої реєстрації.

Проте, з матеріалів справи не вбачається, що в державному підприємстві Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах підписаний сторонами 31 грудня 2011 року договір встановлення емфітевзису пройшов реєстрацію.

Відповідно до Указу Президента України від 17 лютого 2003 року Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру , який у силу ст. 106 Конституції України є обов`язковим до виконання на території України, на Державний комітет України по земельних ресурсах покладено обов`язок щодо здійснення у складі державного земельного кадастру реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди земельних ділянок.

З 1 січня 2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України, статтею 182 якого передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, а порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість і підстави відмови в ній установлюються законом.

Прикінцевими та перехідними положеннями ЦК України не передбачено відстрочення дії ст. 182 цього Кодексу до прийняття вищезазначеного Закону.

Закон України від 1 липня 2004 року №1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (набрав чинності 3 серпня 2004 року) у ст. 3 передбачав, що речові права на нерухоме майно, їх обтяження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов`язковій державній реєстрації в порядку, установленому цим Законом.

Частиною 5 статті 3 цього Закону ( в редакції чинній час укладання спірного договору) передбачено, що право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Відповідно до ст.. 4 названого Закону обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а саме: право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Систему органів державної реєстрації прав складають центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, створена при ньому державна госпрозрахункова юридична особа з консолідованим балансом (центр державного земельного кадастру) та її відділення на місцях, які є місцевими органами державної реєстрації прав. Держателем Державного реєстру прав є центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів ( ч.ч.1,2 ст. 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

З мотивів, викладених вище, суд приходить до висновку, що оскільки договір встановлення емфітевзису від 31.12.2011 року не пройшов державної реєстрації, як того вимагали положення ст.ст. 3,4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , оспорюваним правочином порушене право власності позивачки, тому наявні підстави для визнання договору встановлення емфітевзису недійсним та повернення земельної ділянки у власність позивачки.

До аналогічних висновків прийшов Верховний суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 квітня 2018 року, ухваленої у справі № 311/4089/15-ц.

Згідно ст. 141 ЦПК України із ОСОБА_2 підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору в сумі 840 грн.

Керуючись ст. ст. ст. 12, 13, 76, 78, 81, 258, 259 ЦПК України,

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Михайлівського нотаріального округу Запорізької області Ворожбянова Людмила Миколаївна, про визнання договору емфітевзису недійсним та повернення земельної ділянки - задовольнити.

Визнати договір встановлення емфітевзису, укладений 31 грудня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - недійсним.

Зобов`язати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 :

-земельну ділянку площею 0,3100 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області, кадастровий номер 2323355100:32:014:0030;

-земельну ділянку площею 6,2804 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області, кадастровий номер 2323355100:32:014:0001.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору в сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складено 11.11.2020 року.

Суддя Михайлівського районного суду

Запорізької області Н.О.Кравченко