Постанова

від 04.11.2020 по справі 910/2858/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2020 р. Справа№ 910/2858/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Владимиренко С.В.

Корсака В.А.

за участю:

секретаря судового засідання: Руденко Н.С.,

представників сторін:

позивача: Гоянюк Р.М., Гаврилюк М.Д.,

відповідача: Дудченко В.В.,

розглянувши апеляційну скаргу

Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2020 (повний текст рішення складений 27.07.2020)

у справі № 910/2858/20 (суддя Кирилюк Т.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нурсон Ц"

до Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

про стягнення 230.084,22 грн,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2020 позов задоволено повністю: стягнуто з Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нурсон Ц" 217.955,38 грн безпідставно набутих коштів, 6.413,26 грн 3% річних, 5.715,58 грн інфляційних втрат, 10.000,00 грн витрат на правничу допомогу та 3.451,86 грн судового збору.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідач не набув права отримати грошові кошти у розмірі 217.955,38 грн за наданою позивачем банківською гарантією №G0618/9502 від 06.07.2018, оскільки матеріалами справи не підтверджується наявність підстав для сплати коштів за цією гарантією.

Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, АТ "Укртрансгаз" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.09.2020 справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Євсіков О.О., судді Владимиренко С.В., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2020 у справі №910/2858/20, розгляд справи призначено на 05.10.2020.

У судовому засіданні 05.10.2020 оголошувалась перерва до 19.10.2020.

У судовому засіданні 19.10.2020 оголошувалась перерва до 04.11.2020.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевий суд не надав належної оцінки тому, що: гарантія, видана АТ КБ Приватбанк , є безумовною та безвідкличною, а тому не повинна містити визначення зобов`язань, які порушив позивач; в матеріалах справи відсутні докази виконання позивачем робіт у обсягах та у строки, визначені договором; до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення ст. 1212 ЦК України; стягнення з відповідача 3% річних та інфляційний нарахувань за період з березня 2019 року по травень 2019 року суперечить ст.ст. 530, 625 ЦК України; до участі у справі слід було залучити АТ КБ Приватбанк у якості третьої особи.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, зазначив, що рішення місцевого суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права і просив залишити вказане рішення без змін.

У судовому засіданні 04.11.2020 представник відповідача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу.

Представники позивача надали усні пояснення у справі, відповіли на запитання суду, просили у задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю.

Частинами 1, 4 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, за умовами укладеного сторонами у справі договору підряду №1807000199 від 09.07.2018 позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Нурсон Ц" - зобов`язався виконати ремонтні роботи будівель газо-розподільчих станцій.

В якості забезпечення виконання своїх зобов`язань за цим договором позивач надав відповідачу - Акціонерному товариству "Укртрансгаз" банківську гарантію на суму 217.955,38 грн, видану Акціонерним товариством Комерційний банк Приватбанк .

Відповідач 30.01.2019 звернувся до банківської установи, що надала банківську гарантію, з вимогою сплатити повну суму гарантії - 217.955,38 грн. Направлена вимога мотивована невиконанням позивачем своїх зобов`язань у встановлені договором підряду строки.

Як вбачається з направленої відповідачем банківській установі вимоги, вона не містить чіткого обґрунтування та не визначає, які саме (і яким чином) зобов`язання були порушені позивачем.

Згідно зі ст. 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку.

Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до ст. 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії.

У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією.

Кредитор може пред`явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.

Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.

Згідно зі ст. 564 ЦК України після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами.

Гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.

Колегія суддів враховує, що банківська установа не мала права за умовами виданої гарантії перевірити достовірність наведених у вимозі фактів, проте повинна була перевірити наявність підстав для сплати коштів за цією гарантією.

У даному випадку гарант своїх зобов`язань не виконав, не звернувши увагу на відсутність у документі відповідача чіткого визначення зобов`язань, які було порушено позивачем.

Водночас відповідно до ч. 1 ст. 565 ЦК України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.

На стадії підготовчого засідання місцевого суду представник відповідача підтвердив доводи відзиву, за якими списання коштів банківської гарантії відбулось у зв`язку з порушенням позивачем строків виконання ремонтних робіт. У подальшому представник відповідача змінив свою позицію з наголосом на існування інших порушень (крім строків), допущених позивачем при виконанні своїх зобов`язань за договором підряду.

При цьому представник відповідача не надав суду жодного доказу існування цих обставин. Більш того відповідач не надав місцевому суду пояснень, про які саме порушення договору взагалі йде мова.

З урахуванням наведеного місцевий суд відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України підставно відхилив доводи відповідача про наявність інших невідомих суду обставин, що надали відповідачу право на отримання грошових коштів банківської гарантії.

В апеляційній скарзі відповідач як на підставу правомірності отримання ним гарантії посилається на те, що відповідно до п. 10.7 договору №1807000199 від 09.07.2018 у разі невиконання (неналежного виконання) підрядником, позивачем у справі, своїх зобов`язань за цим договором замовник, відповідач у справі, має право одержати задоволення своїх вимог, передбачених умовами цього договору та чинним законодавством України, на визначених гарантією умовах.

Однак, як зазначалося вище, згідно з ч. 1 ст. 563 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Враховуючи наведені положення законодавства та договору, право на отримання банківської гарантії виникає у відповідача тільки у випадку невиконання (неналежного виконання) позивачем своїх зобов`язань за договором.

Водночас преюдиційним рішенням (для даної справи) Північного апеляційного господарського суду (постанова від 03.10.2019 у справі №910/4501/19) встановлено відсутність вини позивача у простроченні виконання робіт за договором № 1807000199 від 09.07.2018. Крім того цим же судовим рішенням встановлено, що порушення строків відбулось внаслідок бездіяльності саме відповідача у даній справі.

Так, під час розгляду справи №910/4501/19 суд взяв до уваги таке.

В силу вимог ст. ст. 525, 526, 530, 599, 610, 612 ЦК України зобов`язання підлягає виконанню належним чином у встановлений строк та припиняється виконанням, проведеним належним чином. Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, є порушенням зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За своєю правовою природою, укладений між сторонами договір №1807000199 від 09.07.2018 є договором підряду.

Відповідно до ст. 847 Цивільного кодексу України підрядник зобов`язаний своєчасно попередити замовника: 1) про недоброякісність або непридатність матеріалу, одержаного від замовника; 2) про те, що додержання вказівок замовника загрожує якості або придатності результату роботи; 3) про наявність інших обставин, що не залежать від підрядника, які загрожують якості або придатності результату роботи.

Якщо замовник, незважаючи на своєчасне попередження з боку підрядника, у відповідний строк не замінить недоброякісний або непридатний матеріал, не змінить вказівок про спосіб виконання роботи або не усуне інших обставин, що загрожують якості або придатності результату роботи, підрядник має право відмовитися від договору підряду та право на відшкодування збитків (ч.1 ст. 848 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 850 Цивільного кодексу України замовник зобов`язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду.

В пункті 4.6 Договору сторони погодили, що підрядник завчасно і у письмовій формі інформує замовника про можливе сповільнення або призупинення виконаних робіт за незалежних від нього обставин. Замовник зобов`язаний виконати необхідні заходи для усунення цих обставин.

Колегією суддів встановлено, що 23.07.2018, ще до видачі замовником акту-допуску на виконання будівельно-монтажних робіт, підрядник повідомив замовника про обстеження об`єктів, на яких мали виконуватись роботи за договором підряду та виявлено ним спільно з замовником необхідність заміни матеріалів для виконання робіт, зазначених замовником в технічних вимогах та якісних характеристиках предмета закупівлі (додаток №1 до тендерної документації), а в подальшому зазначених в дефектних актах №1.8.2 та погодженому сторонами кошторисі, а саме: бетонну бруківку типу "старе місто" на плити тротуарні 6П, розміри (1000х500), панелі огорожі глухі плоскі ПО-1 на панелі огорожі глухі ЗП-250, розміри (2500х170х2900), стовпи СО-1 замінити на фундаменти Ф-1, розміри (900х700х450).

В подальшому з аналогічними вимогами підрядник звертався до замовника неодноразово, а саме: 17.08.2018 лист №73, 28.08.2018 лист №77, 03.09.2018 лист №78. При цьому підрядник посилався на необхідність здійснення заміни зазначених у кошторисі матеріалів у зв`язку з неможливістю їх придбання через зняття їх з виробництва.

Факт звернення підрядника до замовника з даними листами не заперечується позивачем.

03.10.2018 сторони підписали Протокол узгодження договірної ціни №1 до Договору, згідно з яким сторони погодили заміну матеріалів для виконання робіт, погодили зменшення договірної ціни.

Згідно з п. 13.2 Договору внесення змін до договору можливе за згодою сторін та відповідно до вимог чинного законодавства або умов договору; внесення змін до договору оформлюється додатковою угодою.

12.11.2018 сторони уклали додаткову угоду №1 до Договору, за змістом якої погодили зменшення ціни договору на 3268,77 грн, у зв`язку з чим ціна Договору склала 4355838,83 грн; виклали Додаток №1 до Договору Кошторисна документація у новій редакції.

З настанням зимового періоду через погодні умови стало технологічно неможливим здійснення іншої частини робіт із заміни покрівлі, вікон, дверей, внутрішніх оздоблювальних робіт, про що позивача було повідомлено 29.11.2018 листом за №89. Цим же листом замовнику було запропоновано укласти додаткову угоду до договору про продовження строку дії договору до 31.05.2019 для дотримання показників якості виконання всього обсягу робіт згідно кошторисної документації.

Зазначені вище обставини вказують на те, що внаслідок тривалого зволікання замовником у виконанні свого зобов`язання, встановленого п. 4.6 Договору, в даному випадку погодження здійснення заміни зазначених у кошторисі матеріалів для виконання робіт зумовило неможливість дотримання підрядником графіку та послідовності виконання підрядником робіт за договором №1807000199 від 09.07.2018.

Відповідно до ч. 4 ст. 612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Отже, прострочення виконання робіт сталося з вини замовника, який не виконував упродовж розумного строку вимог підрядника, чим порушив вимоги п. 4.6 договору підряду, положення ст. ст. 847, 850 Цивільного кодексу України, що зумовило неможливість дотримання підрядником графіку виконання робіт за договором підряду з урахуванням закріпленої цим графіком послідовності виконання робіт, що є підставою для застосування до спірних правовідносин положень ч. 4 ст. 612 Цивільного кодексу України.

Враховуючи наведене, місцевий суд вірно встановив, що відповідач не набув права отримати грошові кошти за наданою позивачем банківською гарантією № G0618/9502 від 06.07.2018.

Відповідно до ч. 4 ст. 612 Цивільного кодексу України прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

А отже, вищевказане твердження відповідача, викладене в апеляційній скарзі, є безпідставним.

Також колегія суддів відхиляє посилання апелянта на відсутність доказів перерахування грошових коштів у розмірі 217.955,38 грн саме позивачем, оскільки фактично ця сума була списана з його спеціального рахунку забезпечення наданої банком гарантії № G0618/9502 від 06.07.2018. Про такі обставини свідчить платіжне доручення від 06.07.2018 №569 (т. 1 а. с. 45), за яким платник ТОВ Реодон ЛТД перерахувало на спеціальний рахунок у Філії Розрахунковий центр АТ КБ Приватбанк (отримувач - Реодон ЛТД ТОВ_№ G0618/9502) зазначену вище суму з призначенням платежу Покриття за гарантією № G0618/9502, без ПДВ .

При цьому твердження апелянта про те, що суму банківської гарантії він не отримував безпосередньо від позивача, а отримав від банку, не мають правового значення для правильного вирішення справи. Правове значення має лише те, за чий рахунок відповідач набув грошові кошти (хто власник таких коштів), а не від якої особи він їх отримав.

Враховуючи наведене, місцевий суд дійшов висновку, що перерахування банком на користь відповідача 217.955, 38 грн здійснено без достатніх правових підстав, вказані кошти є безпідставно набутими відповідачем в розумінні ст. 1212 ЦК України, а тому підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на підставі зазначеної статті ЦК України.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком місцевого суду в частині того, що кошти у сумі 217.955,38 грн є безпідставно набутими в розумінні ст. 1212 ЦК України та підлягають стягненню у передбаченому нею порядку. Водночас колегія суду погоджується, що вказані кошти підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, однак як збитки позивача в порядку ст. 22 ЦК України з огляду на таке.

Відповідно до статті 1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов`язання, визначеного цією нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом. Зокрема, внаслідок відмови кредитора від прийняття виконання у зв`язку тим, що виконання зобов`язання втратило інтерес для нього через прострочення боржника.

Враховуючи існування між сторонами у даній справі договірних відносин, відсутності доказів того, що договір підряду був визнаний недійсним у судовому порядку або розірваний чи зобов`язання за ним припинилися з інших підстав, наявність гарантії підрядника передбачена договором, такі кошти набуті відповідачем за наявності правової підстави, тому не можуть бути повернуті на підставі статті 1212 ЦК.

З огляду на викладене місцевий суд не надав належної оцінки тому, що у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини 1 статті 1212 ЦК.

Водночас відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

При цьому саме на позивача покладено обов`язок доведення факту протиправної поведінки, розміру завданої шкоди та прямого причинного зв`язку між порушенням зобов`язання та шкодою.

Колегія суддів відзначає, що у даному випадку:

- протиправна поведінка відповідача полягає, по-перше, в тому, що він не виконував упродовж розумного строку вимог підрядника, чим порушив вимоги п. 4.6 договору підряду, положення ст. ст. 847, 850 Цивільного кодексу України, що зумовило неможливість дотримання підрядником графіку виконання робіт за договором підряду з урахуванням закріпленої цим графіком послідовності виконання робіт, що підтверджено постановою апеляційного суду у справі №910/4501/19, а отже, по-друге, у тому, що він умисно без належних і достатніх фактичних підстав звернувся до банку про перерахуванням на його користь гарантії;

- шкода позивача полягає у неправомірному списанні належних йому коштів у сумі 217.955,38 грн зі спеціального рахунку позивача для забезпечення наданої банком гарантії № G0618/9502 від 06.07.2018;

- протиправна поведінка відповідача полягає в умисному безпідставному зверненні до банку про перерахуванням на його користь гарантії, а її наслідком є неправомірне списання з позивача коштів у сумі 217.955,38 грн;

- вина відповідача підтверджується його волевиявленням та самими діями як щодо неналежного виконання своїх зобов`язань за договором підряду так і щодо звернення до банку в порушення умов договору та законодавства з вимогою перерахуванням на його користь гарантії без відповідних фактичних підстав.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що завдані позивачу збитки у сумі 217.955,38 грн підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в порядку ст. 22 ЦК України.

При цьому колегія суддів враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15, згідно з якою посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 вказала, що повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, а тому суд згідно з принципом jura novit curia (суд знає закони) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)).

Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача 5.715, 58 грн інфляційних втрат та 6.413,26 грн 3% річних, нарахованих за період з 07.02.2019 по 31.01.2020.

За приписом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок суми 3% річних та інфляційних втрат, апеляційний суд дійшов висновку про те, що нарахування здійснено вірно.

Враховуючи наведене, позовні вимоги про стягнення з відповідача 6.413,26 грн 3% річних та 5.715,58 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 07.02.2019 по 31.01.2020, підлягають стягненню.

Відповідач у своїй апеляційні скарзі зазначив також про відсутність правових підстав для стягнення 3% річних та інфляційних втрат, однак таке твердження відповідача не відповідає дійсним обставинам справи.

Про неправомірне заволодіння вказаними коштами відповідачу було відомо з дня такого заволодіння, а отже його обов`язок повернути вказані кошти позивачу виник 06.02.2019, тобто в день отримання вказаних грошових коштів.

А тому нарахуванням та стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат саме з 06.02.2019 є правомірним.

Також позивач просив місцевий суд стягнути з відповідача 23.012,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Позивач та Адвокатське об`єднання "Українська адвокатська група" 19.04.2019 уклали договір про надання професійної правничої допомоги №1904/19/1-г, за яким адвокатське об`єднання зобов`язалось надавати позивачу правову допомогу, а позивач - оплатити надані послуги.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав рахунок №2402-1 від 24.02.2020 на суму 10.000,00 грн, платіжне доручення № 1113 від 18.03.2020 на суму 10.000,00 грн, опис наданих послуг за договором № 1904/19/1-г від 12.06.2020 на суму 23.012,42 грн.

Враховуючи обставини даної справи, предмет та підстави позовних вимог, заперечення відповідача проти розміру витрат на правову допомогу, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що визначений позивачем розмір витрат на правничі послуги є завищеним, не відповідає критеріям розумності та співрозмірності, що суперечить принципу розподілу витрат.

У зв`язку з цим місцевий суд підставно зменшив витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, до 10.000,00 грн.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень, викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників судового процесу колегія судів з урахуванням п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції в цілому вірно встановив всі фактичні обставини справи, але надав їм неправильну правову кваліфікацію, водночас резолютивно прийнявши правильне рішення. Тому рішення місцевого суду підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2020 у справі №910/2858/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2020 у справі №910/2858/20 змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/2858/20.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складений 12.11.2020.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді С.В. Владимиренко

В.А. Корсак