Ухвала

від 10.11.2020 по справі 924/48/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 924/48/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстандарт"

на постанову Північно--західного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 (головуючий суддя Савченко Г. І., судді Павлюк І. Ю., Демидюк О. О.)

у справі № 924/48/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстандарт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будфаворит"

про стягнення 611 149,89 грн

ВСТАНОВИВ:

17.06.2020 рішенням Господарського суду Хмельницької області позовні вимоги задоволено частково.

22.09.2020 постановою Північно-західного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Хмельницької області від 17.06.2020 скасовано в частині задоволених позовних вимог та прийнято в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

13.10.2020 скаржник надіслав безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 у справі № 924/48/20.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 22.10.2020 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.

За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 у справі № 924/48/20 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.

Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Таким чином, правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають вимогам вищенаведеної статті 129 Конституції України та узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини.

Положеннями частини сьомої статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 встановлено у розмірі 2 102 грн.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення у розмірі 611 149,89 грн, що менше ніж п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2020 році (2 102 грн х 500 = 1 051 000 грн).

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Обґрунтовуючи підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені підпунктами "а" і "б" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник у поданій касаційній скарзі зазначив, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та оскарженим судовим рішенням встановлені обставини, які стали визначальними при розгляді іншої справи.

Cаме власне твердження (без належного обґрунтування) скаржника про те, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положень підпункту "а" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції встановив, що правовідносини між сторонам у справі виникли на підставі укладеного між ними договору підряду на технічне обслуговування та ремонту ліфтів, визначив, що за своєю правовою природою договір є змішаним та поєднує в собі елементи договору про надання послуг і договору підряду та вірно застосував статті 526, 628, 837, 901 Цивільного кодексу України до цих правовідносин. В силу вимог статті 853 Цивільного кодексу України відповідач зобов`язаний був повідомити підрядника про недоліки, що могли мати місце при виконанні договору. Однак такі претензій ТОВ "Укрстрандарт" не заявляв.

Апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що позивачем належними засобами доказування не підтверджено наявність усього складу цивільного правопорушення, необхідного для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, а тому відсутня підстава для стягнення з відповідача збитків, а також застосував статтю 224 Господарського кодексу України.

Більше того, як убачається з тексту оскаржуваної постанови, саме у справі № 924/1314/19 встановлено преюдицію для цієї справи, а не навпаки.

Щодо посилання скаржника на підпункт "б" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, в якому зазначено, що особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи, проте скаржник посилається на справу № 924/1314/19, в якій суд апеляційної інстанції прийняв постанову до винесення постанови у справі № 924/48/20, а саме 02.09.2020.

Касаційна скарга також не містить обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "в" і "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Викладені у касаційній скарзі доводи зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України і це повністю узгоджується із положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За таких обставин, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у цій справі, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстандарт" на постанову Північно--західного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 у справі № 924/48/20.

2. Матеріали касаційної скарги повернути скаржникові разом із доданими до неї додатками.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил