Постанова

від 11.11.2020 по справі 620/179/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/179/20 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді Лічевецького І.О., суддів - Шурка О.І., Оксененка О.М., за участю секретаря - Рейтаровської О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Держпраці у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року в справі за адміністративним позовом Коропської районної благодійної організації Районна лікарняна каса до Управління Держпраці у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ

До Чернігівського окружного адміністративного суду звернулася Коропська районна благодійна організація Районна лікарняна каса (далі - РЛК, позивач) з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Чернігівській області (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Чернігівській області про накладення штрафу уповноваженими особами від 18.12.2019 №25-14-018/0628/171.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновок відповідача про порушення ним вимог законодавства про працю, а саме допуску працівників до роботи без укладення трудового договору є безпідставним.

Водночас укладені із медичними сестрами трудові угоди є короткостроковими, мають цивільно-правовий характер та їм притаманні ознаки договору про надання послуг.

За таких обставин, прийнята постанова про накладення штрафу є протиправною та підлягає скасуванню.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.03.2020 адміністративний позов задоволено:

- визнано протиправною та скасовано постанову Управління Держпраці у Чернігівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 18.12.2019 №25-14-018/0628/171.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

На думку апелянта суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідач, зокрема зазначає, що 25.06.2019 між РЛК та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 укладено трудові угоди, оформлені позивачем, як цивільно-правові відносини.

Водночас на переконання відповідача, характер та обсяг виконуваних робіт і обов`язків, умови оплати праці, а також наявність в штаті посади спеціаліста по медичному забезпеченню, посадові обов`язки якого є тотожними з виконуваною роботою зазначеними працівниками, свідчать про те, що між РЛК та вказаними особами виникли саме трудовові відносини, які повинні оформлятися відповідно до вимог законодавства про працю, зокрема шляхом укладення трудового договору.

Разом з тим, інспекційним відвідуванням установлено, що позивачем працівники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 фактично допущенні до роботи без укладення трудового договору, оформленого відповідним наказом чи розпорядженням РЛК та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу, що є порушенням частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Отже, ураховуючи те, що під час інспекційного відвідування було встановлено порушення позивачем вимог законодавства про працю, оскаржувана постанова про накладення штрафу прийнята правомірно, а тому скасована судом першої інстанції безпідставно.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач наполягає на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, тому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.03.2020 залишити без змін.

Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом попередньої інстанції норм процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що РЛК є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законом порядку, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 19.11.2003 внесено відповідний запис. Згідно Статуту, затвердженого протоколом Конференції від 25.05.2016 №13, РЛК це місцева неприбуткова організація. Основною метою діяльності позивача є медичне обслуговування населення шляхом використання коштів, які формуються за рахунок постійних внесків членів, для забезпечення медикаментозного та діагностичного обслуговування хворих в умовах постійного та денного стаціонару.

Наказом тво начальника Управління Держпраці у Чернігівській області від 03.10.2019 №471 на підставі службової записки від 30.09.2019, призначено проведення інспекційного відвідування РЛК у період з 09.10.2019 по 22.10.2019 щодо додержання законодавства про працю в частині використання найманої праці без належного оформлення трудових відносин.

За наслідками інспекційного відвідування посадовими особами Управління складено акт від 16.10.2019 №25-14-018/0628, у якому зазначено про порушення позивачем частини третьої статті 24 КЗпП України.

Зокрема, під час інспекційного відвідування позивачем надано копії трудових угод, укладених 25.06.2019 між РЛК та громадянами: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (виконавці), які є ідентичними за своїм змістом та містять однакові положення. Відповідно до предмету вищевказаних трудових угод, виконавці виконували наступні роботи: виписували вимоги на ліки згідно призначення лікаря, подавали їх в лікарняну касу; отримували ліки і видавали хворим під розписку; заповнювали листки обліку медикаментів, наданих РЛК (районна лікарняна каса) для лікування, згідно вимоги отриманої з аптеки; надавали в РЛК щомісячну інформацію про лікування хворих членів сім`ї РЛК у відділеннях лікарні. Тобто, предметом угод є фактичне виконання робітниками трудових функцій за конкретними професіями, визначеними Національним класифікатором України Класифікатор професій ДК 003:2010 , що є ознакою трудових відносин та суперечить природі договору цивільно-правового характеру.

Також зазначено, що робота ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 не була юридично самостійною, а здійснювалась у межах діяльності Коропської РБО Районна лікарняна , згідно порядку, встановленого позивачем, без визначення результату роботи, без конкретного обсягу роботи. За умовами укладених трудових угод належна сума коштів виплачувалась повністю після виконаної роботи, пропорційно об`єму виконаної роботи, згідно наказу голови апарату РЛК №3 від 25 червня 2019 року.

Оплата праці вищезазначеним громадянам здійснювалась на підставі наказу від 25.06.2019 №3 Про оплату праці старших медичних сестер КЗ Коропської ЦРЛ та хоспісного відділення смт. Понорниця пропорційно об`єму виконаної ними роботи, з урахуванням погодинної оплати праці за 2019 рік та кількості пролікованих хворих членів районної лікарняної каси в І півріччі 2019 року. Також вищевказаним наказом головному бухгалтеру Ющик Л.М. доручено провести виплату заробітної плати працівникам, з якими укладені трудові угоди від 25.06.2019, до 05.07.2019.

Враховуючи результати інспекційного відвідування, відповідачем 16.10.2019 винесено РЛК припис №25-14-018/0382 про усунення виявлених порушень, на який позивач листом від 31.10.2019 за №11 повідомив, що виконання обов`язків з надання послуг (виписування вимог на ліки згідно призначення лікаря, отримання, доставка лікарських засобів) хворим, які перебувають на стаціонарному лікуванні, заповнення листків обліку, згідно вимоги отриманої з аптеки, покладено на спеціаліста по медичному забезпеченню ОСОБА_7

18.12.2019 за наслідками розгляду справи про накладення штрафу, на підставі вищевказаного акту інспекційного відвідування, уповноваженою особою прийнято постанову №25-14-018/0628/171 про накладення на РЛК штрафу у розмірі 625950,00 грн.

Вказані штрафні санкції застосовано на підставі статті 259 КЗпП України, статті 53 Закону України Про зайнятість населення , частини третьої статті 34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , пункту 4 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509, та на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України, у зв`язку з тим, що працівників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 фактично допущено до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу (частина третя статті 24 КЗпП України).

Не погоджуючись з оскаржуваною постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.

Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 24 КЗпП України установлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Колегія суддів зазначає, що предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Характерними ознаками трудових відносин є:

- систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);

- підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;

- виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327;

- обов`язок роботодавця надати робоче місце;

- дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

Водночас взаємовідносини фізичної особи і суб`єкта господарювання можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

За змістом статті 626 ЦК України договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Положеннями частини першої статті 903 ЦК України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Зокрема, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегульоване - чинним законодавством України.

Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, оскаржувана постанова прийнята відповідачем за неналежне оформлення трудових відносин позивача з фізичними особами: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Водночас під час розгляду цієї справи судом першої інстанції також встановлено, що між РЛК та зазначеними фізичними особами укладено цивільно-правові угоди від 25.06.2019 терміном на три дні, для виконання таких робіт: виписувати вимоги на ліки згідно призначення лікаря, подавати їх в лікарняну касу; отримувати ліки і видавати хворим під розписку; заповнювати листок обліку медикаментів, наданих РЛК для лікування, згідно вимоги отриманої з аптеки; надавати в РЛК щомісячну інформацію про лікування хворих членів РЛК у відділеннях лікарні.

При цьому, відповідно до умов, зазначених угод належна сума коштів виплачується виконавцям повністю після виконаної зазначеної в угоді роботи, пропорційно об`єму виконаної роботи, згідно наказу голови апарату РЛК №3 від 25.06.2019 та відповідно до здійснених розрахунків оплати виконаної роботи.

Також судом першої інстанції встановлено, що усі особи, які надавали позивачу послуги згідно трудових угод, мали основне місце роботи. Зокрема, ОСОБА_3 , - старша медична сестра терапевтичного відділення КНП Коропська ЦРЛ (станом на період укладення угод КЗ Коропська ЦРЛ ), ОСОБА_2 - старша медична сестра неврологічного відділення КНП Коропська ЦРЛ , ОСОБА_1 - старша медична сестра інфекційного відділення КНП Коропська ЦРЛ , ОСОБА_4 - старша медична сестра дитячого відділення КНП Коропська ЦРЛ , ОСОБА_5 - старша медична сестра хірургічного відділення КНП Коропська ЦРЛ .

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що предметом укладених РЛК трудових угод є кінцевий результат, а не процес праці. Метою цих угод є отримання певного матеріального результату.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зазначає, що вказані угоди відповідно до їх змісту, не пов`язані з процесом праці, що є характерним для трудових функцій, а були спрямовані на кінцевий результат, який є притаманним саме для цивільно-правових (договірних) відносин.

Отже, за своїм характером такі правовідносини не є трудовими, оскільки працівник самостійно організовує процес надання послуг, виконує індивідуально-визначену роботу, а не виконує певні функції за конкретною посадою, отримує винагороду не систематично, а за виконану роботу, згідно розрахунків.

Зазначене підтверджує висновки суду першої інстанції про визначення відносин між позивачем та вказаними особами як цивільно-правових.

Водночас відповідачем, на переконання якого правовідносини, що склалися між позивачем та указаними особами є трудовими, не надано переконливих доказів, які спростовують зазначені висновки суду першої інстанції, наприклад таких, що б підтверджували процес роботи, підпорядкування правилам внутрішнього розпорядку, систематичність виплати заробітної плати за процес праці, а не за її результат, пояснень осіб, згідно яких вони заперечували цивільно-правовий характер таких правовідносин, тощо.

За змістом статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною першою та другою статті 73 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо недоведеності відповідачем факту порушення позивачем вимог статті 24 КЗпП України та як наслідок наявності підстав для скасування оскаржуваної постанови про накладення штрафу.

В апеляційній сказі відповідач, на підтвердження правомірності своїх висновків за результатами інспекційного відвідування зазначає, що штатному розписі Коропської РБО Районна лікарняна каса станом на 01.01.2019 передбачена посада спеціаліста по медичному забезпеченню в кількості однієї штатної одиниці, посадові обов`язки якого є тотожними з виконанням функцій працівниками: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Однак колегія суддів критично ставиться до таких доводів, оскільки наявність у штаті РЛК посади з обов`язками аналогічними тим, що передбачені в зазначених угодах, не позбавляє позивача можливості укладати цивільно-правові угоди з іншими особами та не свідчить про те, що правовідносини з цими особами, які виникли на підставі таких угод автоматично набули ознак трудових відносин, оформлення яких передбачає укладення саме трудового договору відповідно до статті 24 КЗпП України.

При цьому, висновки Верховного Суду висловлені в постановах від 29.08.2018 справа №587/1714/17, від 13.06.2019 справи №1840/2507/18, №824/896/18-а, на які посилається відповідач, не можуть бути застосовані. Судами у цих справах під час їхнього розгляду було встановлено наявність трудових відносин з особами не оформлених належним чином на підставі наявних у справі доказів, а саме пояснень осіб, які виконували роботу та заперечували її цивільно-правовий характер, відсутності письмово укладених цивільно-правових угод, прийняття на роботу не оформлювалося наказом однак до трудової книжки вносилися записи, виконувана особами робота мала всі ознаки трудових відносин проте була оформлена як цивільно-правова угода. Отже, спірні відносини склалися щодо інших обставин, а тому ці справи не є релевантними.

З огляду на викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів наведених в апеляційній скарзі.

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що окружним адміністративним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини чи порушено норми процесуального закону.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та в силу частини 5 статті 328 КАС України оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

Суддя О.І.Шурко

Суддя О.М.Оксененко