Постанова

від 12.11.2020 по справі 814/4315/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 814/4315/15

адміністративне провадження № К/9901/27991/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Баштанської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду у складі судді Середи О.Ф. від 13 січня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Шляхтицького О.І., суддів Запорожана Д.В., Романішина В.Л. від 21 вересня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївський глиноземний завод до Баштанської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю Миколаївський глиноземний завод (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Жовтневої об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Миколаївській області (правонаступник - Баштанська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Миколаївській області; далі - відповідач, Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 06 серпня 2015 року №000006200.

На обґрунтування позовних вимог поміж іншого зазначило, що Інспекція протиправно прийняла оскаржуване податкове повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов`язання з земельного податку, оскільки позивач, будучи підприємством промисловості, сплачував податок за надану позивачем у безоплатне користування ТОВ Південьнафтозбут земельну ділянку площею 0,59 га, розташовану за межами населених пунктів та нормативну грошову оцінку якої не проведено, у відповідності до пункту 278.1 статті 278 Податкового кодексу України (далі - ПК України) у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, а застосування контролюючим органом положень пункту 276.5 статті 276 цього Кодексу при обчисленні суми податку, що підлягає сплаті, є безпідставним, адже зазначена норма стосується землі у межах населених пунктів й нормативну грошову оцінку якої проведено.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 січня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року, позов задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що визначення відповідачем податкового зобов`язання зі сплати земельного податку за період з липня 2012 року по грудень 2014 року є протиправним, виходячи з таких мотивів: позивач у вказаний період обчислював та сплачував земельний податок у відповідності до спеціальної норми пункту 278.1 статті 278 ПК України у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області й не порушив вимог законодавства; відповідач при обчисленні суми податку за відсутності правових підстав застосував положення пункту 276.5 статті 276 ПК України та Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства аграрної політики України, Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, Української академії аграрних наук від 27 січня 2006 року №18/15/21/11 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2006 року за №388/12262; далі - Порядок №18/15/21/11), адже земельна ділянка, якою користується позивач, розташована за межами населених пунктів та її нормативну грошову оцінку не проведено, вона не віднесена до земель сільськогосподарського призначення, на які поширюється дія положень зазначеного Порядку №18/15/21/11; зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться уповноваженими суб`єктами, до яких Інспекція не належить, а тому самостійна зміна контролюючим органом цільового призначення землі та застосування більшого коефіцієнта функціонального використання її площі є протиправним.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, зазначив про помилковість позиції судів попередніх інстанцій щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, й таку свою позицію мотивує виключно тим, що Товариство при обчисленні та сплаті земельного податку за надану у безоплатне користування ТОВ Південьнафтозбут земельну ділянку площею 0,59 га застосовувало коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки, 1,2 (землі промисловості), у той час як згідно Додатку 1 до пунктів 3.5, 3.7, 3.9, 3.10 Порядку №18/15/21/11 до земель комерційного використання підлягає застосуванню коефіцієнт 2,5. Інших доводів, зокрема стосовно мотивів, які покладені в основу рішень судів першої та апеляційної інстанцій, касаційна скарга не містить.

Товариство у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, касаційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, згідно державного Акту на право постійного користування землею від 06 березня 1997 року №125, серія І-МК №000209 позивачу надано у постійне користування земельну ділянку площею 484,9 га під промисловий майданчик заводу, розташовану за межами населених пунктів.

Вказана земельна ділянка належить до земель промисловості, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-4800421952013 від 20 вересня 2013 року.

У 2012-2014 роках частину цієї земельної ділянки площею 0,59 га позивач надавав у безоплатне користування ТОВ Південьнафтозбут за договорами від 01 квітня 2012 року №123-У, 01 квітня 2013 року №120-У та від 01 квітня 2014 року №134-У.

У вказаний період позивач сплачував земельний податок за надану у безоплатне користування ТОВ Південьнафтозбут земельну ділянку площею 0,59 га, нормативну грошову оцінку якої не проведено, у відповідності до пункту 278.1 статті 278 ПК України у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Миколаївській області, яка складає 17589,80 грн. за 1 га, про що свідчить лист Державного агентства земельних ресурсів України від 03 лютого 2012 року №1370/22/4-12.

В подальшому відповідачем проведено виїзну планову документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2012 року по 31 грудня 2014 року, результати якої оформлено актом від 21 липня 2015 року №797/28-10-40-40/33133003, у якому, крім іншого, податковим органом зроблено висновок про порушення позивачем вимог пункту 276.5 статті 276, пункту 278.1 статті 278 ПК України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання з плати за землю в сумі 1686,43 грн.

Такий висновок контролюючого органу обґрунтований тим, що Товариство за надану у безоплатне користування ТОВ Південьнафтозбут земельну ділянку площею 0,59 га мало сплачувати земельний податок з урахуванням коефіцієнту комерційного використання - 2,5 згідно положень пункту 276.5 статті 276 ПК України та Порядку №18/15/21/11, однак сплачувало плату за землю з урахуванням коефіцієнту 1,2 - землі промисловості.

06 серпня 2015 року відповідачем прийнято повідомлення-рішення №000006200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання зі сплати земельного податку за основним платежем у розмірі 1686,43 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 421,60 грн.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України.

Відповідно до підпункту 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв). А в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Базою оподаткування земельним податком є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено (підпункт 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 ПК України).

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження) у відповідності до пункту 274.1 статті 274 ПК України встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272 (земельні ділянки сільськогосподарських угідь), 273 (землі лісогосподарського призначення), 276 (земельні ділянки в межах населених пунктів) цього Кодексу.

Разом з тим пунктом 278.1 статті 278 ПК України визначено, що ставка податку за земельні ділянки, надані підприємствам промисловості, транспорту (крім земель залізничного транспорту за винятком земельних ділянок залізничного транспорту, на яких знаходяться окремо розташовані культурно-побутові будівлі та інші споруди), зв`язку, енергетики, а також підприємствам і організаціям, що здійснюють експлуатацію ліній електропередач (крім сільськогосподарських угідь та земель лісогосподарського призначення), встановлюється у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

За змістом частини першої статті 65 ЗК України землями промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

Наведене дає підстави для висновку про те, що базовим орієнтиром при встановленні ставки податку за земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів, надані підприємствам промисловості, є нормативна грошова оцінка одиниці площі ріллі у Автономній Республіці Крим або у відповідній області. Основною ознакою, яка характеризує правовий режим таких земель, є несільськогосподарське використання.

Як встановлено в ході судового розгляду, позивач, будучи підприємством промисловості, у період з липня 2012 року по грудень 2014 року обчислював та сплачував податок за надану ним у безоплатне користування ТОВ Південьнафтозбут земельну ділянку площею 0,59 га, розташовану за межами населених пунктів та нормативну грошову оцінку якої не проведено, у відповідності до пункту 278.1 статті 278 ПК України у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Миколаївській області, і саме такий розмір останнім було вказано у податкових деклараціях з плати за землю у вказаний період.

Касаційний суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що приписи пункту 276.5 статті 276 ПК України та Порядку №18/15/21/11 не підлягають застосуванню у даній конкретній ситуації, оскільки їх дія не поширюється на земельну ділянку, правильність обчислення податку за яку є предметом розгляду у цій справі. Більше того, згідно з абзацом десятим пункту 1 розділу ХІХ ПК України Прикінцеві положення набрання чинності нормою пункту 276.5 статті 276 цього Кодексу передбачалося лише з 01 січня 2015 року, Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи від 28 грудня 2014 року №71-VIII стаття 276 ПК України взагалі виключена, тому підстави застосування як такого пункту 276.5 статті 276 ПК України відсутні.

В обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, Верховний Суд вважає, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог ґрунтується на правильному застосуванні згаданих вище норм матеріального права й доводи касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень.

За наведеного, з урахуванням приписів статей 341, 350 КАС України, підстави для задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 360 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Баштанської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 січня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва В.П. Юрченко