Постанова

від 12.11.2020 по справі 826/3180/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2020 року

м. Київ

справа №826/3180/16

адміністративне провадження №К/9901/41943/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2017 року (головуючий суддя Чаку Є.В., судді: Файдюк В.В., Мєзєнцев Є.Г.) у справі №826/3180/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Кіносвіт Діджитал до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Кіносвіт Діджитал (надалі - позивач, товариство, підприємство, платник податків) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.09.2015 року №0005412202, яким підприємству збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 211 684 грн. за основним платежем та в сумі 105 842 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0005422202, яким товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 190 516 грн. за основним платежем та в сумі 95 258 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності, оскільки спірні операції з поставки товарів фактично проведені та документально оформлені. Вважає правомірним формування спірних сум податкових вигод, у зв`язку з чим не вбачає підстав для прийняття оскаржуваних рішень та просить їх скасувати.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.11.2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, за результатами розгляду якої постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2017 року апеляційну скаргу товариства задоволено, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.11.2016 року скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов товариства задоволено в повному обсязі. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 21.09.2015 року №0005412202 та №0005422202.

Не погодившись з рішеннями апеляційного суду, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2017 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.11.2016 року.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у неврахуванні судами, що підприємством фактично не здійснювалась реалізація товару жодному з контрагентів. Реалізація окремих видів послуг не підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку. Взаємовідносини з підприємствами - контрагентами позивача використовувались для прикриття незаконної діяльності та формування незаконної податкової вигоди підприємством. Посилається на відсутність сертифікатів якості товару, документів в підтвердження реальності господарських операцій, фізичного переміщення придбаних товарів, відповідного зберігання таких товарів, відсутність товарно-транспортних накладних, довіреностей, матеріально-технічних та трудових ресурсів.

Позивач подав до Верховного Суду заперечення на касаційну скаргу, в яких посилаючись на законність та обґрунтованість рішення апеляційного суду, просить залишити без задоволення касаційну скаргу відповідача та залишити без змін постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2017 року.

Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із Товариствами з обмеженою відповідальністю Алвор та ТД Мікотек з податку на додану вартість за період з 01.01.2013 року по 31.03.2015 року та з податку на прибуток за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року, про що складено акт перевірки від 03.09.2015 року №4343/26-58-22-02-18/37553041 (надалі - акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення підприємством підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 137.1 статті 137, пунктів 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, що призвело до заниження у 2014 році податку на прибуток на загальну суму 190 516 грн., а також пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6 та 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 211 684 грн., у т.ч. у квітні 2014 року на суму 184 763 грн. та у травні 2014 року на суму 26 921 грн.

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.09.2015 року №0005412202, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 211 684 грн. за основним платежем та в сумі 105 842 грн. за штрафними санкціями; №0005422202, яким підприємству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 190 516 грн. за основним платежем та у розмірі 95 258 грн. за штрафними санкціями.

Вважаючи, що рішення податкового органу прийняті всупереч вимогам чинного законодавства та порушують права позивача, останній звернувся до суду з вказаним позовом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між підприємством та товариством з обмеженою відповідальністю Алвор було укладено договори на поставку обладнання № ДГ-162 від 02.04.2014 року, № ДГ-164 від 22.04.2014 року, № ДГ-165 від 25.04.2014 року та № ДГ-167 від 14.05.2014 року.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що виконання умов договорів підтверджується видатковими та податковими накладними, рахунками-фактури, рахунками на оплату товару. Розрахунки між сторонами проводилися в безготівковій формі, що підтверджується витягами з системи Клієнт Банк .

Апеляційним судом встановлено, що придбане обладнання у Tовариства з обмеженою відповідальністю Алвор відображено по рахунку 20 Склад . В подальшому обладнання було використане в господарській діяльності. За рахунок позивача, обладнання поставлено та змонтовано власними силами з залученням власних працівників позивача на Публічному акціонерному товаристві Мультиплекс-Холдинг , Товариствах з обмеженою відповідальністю Кінопроект , Мультиплекс-Черкаси , Флайтек , Океан , за відповідними договорами, що підтверджується матеріалам справи, а саме первинними документами бухгалтерського обліку та кадровими документами по підприємству.

Продаж товару зазначеним контрагентам було відображено у вигляді списання товару з рахунку 20 Склад та було відображено позивачем в Декларації з податку на додану вартість в додатку № 5 до декларації.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що всі перелічені первинні документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України.

Пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 п.138.10, п.138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з п.138.5, пп.138.10.5, пп.138.10.6 п.138.10, п.138.11, п.138.12 цієї статті, п.140.1 ст.140 і ст.141 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За приписами пунктів 198.1 та 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що на момент проведення перевірки у позивача були наявні всі необхідні документи, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для віднесення до податкового кредиту сум, сплачених позивачем контрагентам, а аналіз наданих позивачем податкових накладних, інших первинних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження формування податкового кредиту та валових витрат по операціях з Товариством з обмеженою відповідальністю Алвор .

Судом апеляційної інстанції також встановлено подальше використання підприємством придбаного товару для здійснення господарських операції. Зазначене підтверджується копіями відповідних договорів з третіми особами, видатковими та податковими накладними, довіреностями, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), документами на перевезення товару покупцям, рахунками - фактури, актами виконаних робіт, документи на відрядження працівників позивача, наказами про відрядження, проїзними документи, посвідченнями на відрядження, документами на проживання, авансовими звітами.

Зазначене підтверджує безпосередній зв`язок між правочинами, вчиненими позивачем з контрагентами та власною господарською діяльністю.

Посилання суду першої інстанції та скаржника на відсутність товарно-транспортних накладних, Касаційний Суд вважає необґрунтованими, оскільки лише їх відсутність не може слугувати підставою для висновків про нереальність господарської операції між контрагентами. Товарно-транспортна накладна є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника та оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України та не є єдиним і безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.

Таким чином, Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачем не доведено у встановленому чинним законодавством порядку реальність здійснення господарських операцій за перевіряємий податковим органом період.

Враховуючи викладене, зважаючи на встановлені обставини, що підтверджуються доказами, судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2017 року у справі №826/3180/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник