Постанова

від 09.11.2020 по справі 202/3070/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 202/3070/18

провадження № 61-490св20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Дніпровська міська рада,

третя особа - Комунальне підприємство Житлове господарство Самарського району Дніпровської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Дніпровської міської ради, третя особа - Комунальне підприємство Житлове господарство Самарського району Дніпровської міської ради (далі - КП Житлове господарство Самарського району Дніпровської міської рад), про визнання права власності за набувальною давністю.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 17 грудня 1998 року ОСОБА_2 , з яким вона перебувала у зареєстрованому шлюбі, Відкритим акціонерним товариством Будівельно-монтажна фірма Дніпроважбуд (далі - ВАТ БМФ Дніпроважбуд ) було видано ордер на право зайняття жилої площі кімнати гуртожитку АДРЕСА_1 , площею 27,1 кв. м, на сім`ю з трьох осіб, а саме дружина - ОСОБА_1 , син - ОСОБА_4

22 грудня 2000 року шлюб з ОСОБА_2 був розірваний, після чого останній знявся з реєстрації за вказаною адресою. Сина, ОСОБА_4 було знято з реєстрації у зв`язку зі смертю, яка сталася 07 липня 2007 року.

Рішенням виконавчого комітету Індустріальної районної у місті Дніпропетровську ради від 17 червня 2011 року № 292 Про зміну умов договору найму житлових приміщень , у зв`язку зі зняттям ОСОБА_2 з реєстрації, особовий рахунок на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , було відкрито на неї.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16 лютого 2004 року № 330, із змінами внесеними рішенням від 18 листопада 2004 року № 3179, будинок у якому розташована спірна квартира передано на баланс Комунального житлово-експлуатаційного підприємства - 26 (далі - КЖЕП-26). Проте, згідно довідки Комунального підприємства Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації Дніпропетровської обласної ради (далі - КП ДМБТІ ) від 16 січня 2018 року № 465 квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ВАТ БМФ Дніпроважбуд на підставі свідоцтва про право власності від 22 грудня 1999 року, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради на виконання рішення від 21 жовтня 1999 року № 2160, натомість ВАТ БМФ Дніпроважбуд з 06 лютого 2014 року припинило своє існування у зв`язку з визнанням банкрутом.

Посилаючись на викладене й на те, що вона добросовісно заволоділа чужим майном і понад десять років продовжує відкрито, безперервно володіти спірною квартирою, сплачує всі комунальні послуги, власними коштами та силами робить ремонти та дбає про її належний стан, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2019 року у складі головуючого судді Кухтіна Г. О. позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 . Додатковим рішенням цього ж суду від 22 липня 2019 року вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач відкрито та безперервно користувалася та володіла спірною квартирою протягом десяти років, жодних претензій з цього приводу з боку третіх осіб заявлено не було, а тому набула право власності не нерухомість за набувальною давністю.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2019 року та додаткове рішення цього ж суду від 22 липня 2019 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що підстави, установлені статтею 344 ЦК України, для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У січні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції умисно не звернув уваги на те, що позивач на цілком законних підставах зайняла спірну квартиру, й є добросовісним володарем такої нерухомості та одноосібно сплачує всі комунальні послуги, власними коштами і силами робить ремонт та дбає про належний стан квартири, як основний квартиронаймач відкрито та безперервно протягом більше десяти років користується квартирою, що свідчить про наявність усіх, передбачених статтею 344 ЦК України підстав для набуття нею права власності на таку квартиру за набувальною давністю.

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII , що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2

17 грудня 1998 року ВАТ БМФ Дніпроважбуд видало ОСОБА_2 ордер № 124 на право зайняття кімнати гуртожитку АДРЕСА_1 на склад сім`ї з трьох осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 - дружина, ОСОБА_4 - син.

22 грудня 2000 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано, про що відділом реєстрації актів громадянського стану виконавчого комітету Індустріальної районної ради міста Дніпропетровська зроблено актовий запис № 723, прізвище дружини після розлучення змінено на ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 22 грудня 2000 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 24 жовтня 2007 року.

Рішенням виконавчого комітету Індустріальної районної у місті Дніпропетровську ради № 292 від 17 червня 2011 року Про зміну умов договору найму житлових приміщень , у зв`язку зі зняттям ОСОБА_2 з реєстрації, особовий рахунок на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , було відкрито на ім`я ОСОБА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 330 від 16 лютого 2004 року Про поетапну передачу житлових будинків з балансу обласних житлово-комунальних підприємств Південне , Центральний , Лівобережжя , та Аеродром на баланс комунальних житлово-експлуатаційних підприємств зобов`язано ОЖКП Лівобережжя передати жилий будинок АДРЕСА_2 , на баланс КЖЕП-26.

Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 29 листопада 2004 року № 3179 Про внесення змін до рішень виконкому міської ради від 22 січня 2004 року №277, від 16 лютого 2004 № 330, від 20 травня 2004 року № 1435 щодо передачі житлових будинків визнано такими, що втратили чинність пункти 1.1, 1.2, 2.1, 3.1, 3.2, 4.1 рішення виконавчого комітету міської ради від 16 лютого 2004 року № 330, та передано житловий будинок АДРЕСА_2 , на баланс КЖЕП-26.

Відповідно до листа КП ДМБТІ Дніпропетровської обласної ради від 16 січня 2018 року № 465 квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ВАТ БМФ Дніпроважбуд на підставі свідоцтва про право власності від 22 грудня 1999 року, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради на виконання рішення від 21 жовтня 1999 року № 2160.

06 лютого 2014 року ВАТ БМФ Дніпроважбуд припинило своє існування у зв`язку з визнанням його банкрутом, що підтверджується копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1003965703.

Згідно довідки про склад сім`ї від 25 жовтня 2017 року № 11645 у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_1 (наймач) з 14 січня 1999 року.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

При цьому необхідно виходити з того, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).

Встановлені судами обставини свідчать про те, що позивач ОСОБА_1 на підставі ордеру від 17 грудня 1998 року № 124 набула право користування спірною квартирою як член сім`ї ОСОБА_2 , на ім`я якого було видано ордер на право зайняття житлової площі.

Вказане виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

При цьому саме по собі припинення 06 лютого 2014 року юридичної особи - ВАТ БМФ Дніпроважбуд , за яким зареєстрована спірна квартира на підставі свідоцтва про право власності від 22 грудня 1999 року, не може свідчити про наявність правових підстав для застосування положення статті 344 ЦК України, без наявності умов для набуття права власності на майно за набувальною давністю.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову. Давність володіння могла вважатись добросовісною, якщо позивач при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності, однак таких обставин у справі не встановлено.

Позивач не є добросовісним набувачем спірної квартири, а відкритість і безперервність користування майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про добросовісність заволодінням спірним нерухомим майном, висновків суду не спростовують, на законність рішення не впливають, оскільки зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не допускається.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Постанова Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко