Постанова

від 12.11.2020 по справі 703/1796/17

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1644/20Головуючий по 1 інстанції Справа № 703/1796/17 Категорія: 305010000 Кирилюк Н.А. Доповідач в апеляційній інстанції Вініченко Б. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2020 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:

суддів Вініченка Б.Б., Храпка В.Д., Гончар Н.І.

за участю секретаря Чуйко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 червня 2020 року у справі за позовом першого заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області та ОСОБА_1 , третя особа: ТОВ Ековерс , про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди землі , -

в с т а н о в и в:

У червні 2017 року перший заступник керівника Смілянської місцевої прокуратури звернувся до суду з вказаним позовом.

В обґрунтування позову вказував на те, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 01.12.2014 року надано в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності в адміністративних межах Носачівської сільської ради загальною площею 108,1905 га для ведення фермерського господарства строком на 49 років. Право оренди на вказану земельну ділянку зареєстровано 28.05.2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Вказав, що у порушення вимог ст. 7 ЗУ Про фермерське господарство ОСОБА_1 не було наведено обґрунтування розмірів земельної ділянки, яку він мав намір отримати з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, не обґрунтовано, що новостворене фермерське господарство матиме змогу самостійно, працею членів фермерського господарства обробляти отриману землю, фермерське господарство ОСОБА_1 створено та зареєстровано не було та в подальшому, договором від 26.10.2016 року земельну ділянку було передано в суборенду ТОВ Ековерс , що свідчить про небажання відповідача користуватися землею та призвело до її отримання третьою особою в обхід процедури земельних торгів.

Зазначив також, що згідно п. 5 договору оренди землі, укладеного між Головним управлінням Держземагенства та ОСОБА_1 розмір орендної плати у договорах оренди визначений за даними про середній розмір нормативної грошової оцінки площі ріллі по Черкаській області, з розрахунку за 1 га площі ріллі з урахуванням коефіцієнта індексації станом на 01.01.2014 року. Оскільки, нормативно-грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати та така відповідачем у трьохмісячний строк з моменту державної реєстрації права користування земельною ділянкою проведена не була, вважає, що укладення оспорюваного договору оренди землі без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки суперечить вимогам закону.

Враховуючи викладене прокурор просив визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру про надання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 108,1905 га в оренду, визнати недійсним договір оренди землі від 01.12.2014 року, скасувати його державну реєстрацію та скасувати державну реєстрацію договору суборенди укладеного між ТОВ Ековерс та ОСОБА_1

09.10.2018 року прокурором надано заяву про зменшення позовних вимог.

У вказаній заяві прокурор просив визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру про надання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 108,1905 га в оренду, визнати недійсним договір оренди землі від 01.12.2014 року та скасувати державну реєстрацію договору суборенди укладеного між ТОВ Ековерс та відповідачем.

Від вимоги в частині скасування державної реєстрації договору оренди землі позивач відмовився.

Крім того, в поданій письмовій заяві позивач обґрунтував представництво інтересів держави в суді саме прокуратурою, вказавши, що прокурор може звертатися до суду в інтересах держави відповідно до ст. 45 ЦПК України, а в позовній заяві самостійно визначає в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Порушення, в даному випадку, встановленого законодавством конкурентного порядку надання земельної ділянки в оренду та подальша передача її в суборенду , порушує охоронювані законом державні інтереси щодо земельних правовідносин.

Вказав, що Головним управлінням Держгеокадастру в Черкаській області порушено порядок надання відповідачу в оренду земельної ділянки, що в свою чергу призвело до незаконної передачі її в суборенду в обхід процедури проведення земельних торгів, що вказує на неналежне здійснення захисту інтересів держави з боку відповідного органу.

Враховуючи, що вказаними діями здійснено порушення інтересів держави прокурор, відповідно до вимог ст. 23 ЗУ Про прокуратуру , звернувся з даним позовом до суду.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 червня 2020 року позовні вимоги першого заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури в інтересах держави (м. Сміла Черкаська область, вул. Ю.Кондратюка, 25) до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (м. Черкаси, вул. Смілянська, 131, ЄДРПОУ 39765890) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), третя особа: ТОВ Ековерс (м. Київ Дарницький район, вул. Княжий затон, 2/30, ЄДРПОУ 35837421) про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди землі задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держземагенства у Черкаській області № 23-5503/14-14-СГ від 01.12.2014 року про передачу ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 108,1905 га, кадастровий номер 7123785500:02:001:0373, яка розташована за межами населеного пункту в адміністративних межах Носачівської сільської ради Смілянського району Черкаської області для ведення фермерського господарства строком на 49 років.

Визнано недійсним укладений 01 грудня 2014 року між Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області та ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки загальною площею 108,1905 га, кадастровий номер 7123785500:02:001:0373, розташованої за межами населеного пункту в адміністративних межах Носачівської сільської ради Смілянського району Черкаської області.

Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області на користь прокуратури Черкаської області 2133 грн. 34 грн. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь прокуратури Черкаської області 1066 грн. 67 грн. судового збору.

В решті вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що враховуючи, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив ГУ Держгеокадастру у Черкаській області одним із співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним скасування його наказу, суд дійшов висновку, що прокурор підтвердив підстави представництва інтересів держави у даній справі та звернувся до суду як самостійний позивач.

Також, судом зазначено, що всупереч вимогам ст. 7 Закону України Про фермерське господарство відповідачем не зазначено кількість членів фермерського господарства та, крім того не зазначено про наявність у нього освіти здобутої в агарному навчальному закладі. ОСОБА_1 не додано доказів, які б свідчили про його можливість обробляти отриману земельну ділянку та перспективи можливості її обробітку в подальшому.

Крім того, як вбачається з довідки Смілянської об`єднаної державної податкової інспекції 05.05.2017 року ОСОБА_1 не є засновником або членом фермерських господарств. Однак сплачує орендну плату за земельну ділянку площею 108,1905 га як фізична особа, дата останньої сплати 05.04.2017 року.

Судом першої інстанції також встановлено, що фермерське господарство Павленком Ю.І. на момент передачі земельної ділянки в суборенду ТОВ Ековерс створено не було.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В мотивування поданої апеляційної скарги вказує, що перший заступник керівника Смілянської місцевої прокуратури не мав права підписання позовної заяви у даній справі, оскільки не наділений законом такими повноваженнями.

Прокурор не навів належного обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді. При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Судом першої інстанції наведено мотиви відсутності у ОСОБА_1 досвіду роботи у сільському господарстві, як підстави стверджувати про необґрунтованість отримання ним на поза конкурсній основі земельної ділянки для ведення фермерського господарства. Натомість вказане питання не було врегульовано на законодавчому рівні на момент звернення ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру, а нормативне врегулювання з`явилося лише 12.08.2015 року після затвердження відповідної постанови Кабінетом Міністрів України.

Також, звертає увагу, що письмовими доказами підтверджується те, що він був позбавлений у 2015-2017 роках використовувати земельну ділянку не з власної вини, а у зв`язку з протиправними діями ОСОБА_2 , який неправомірно, що встановлено рішенням судів, самовільно захопив цю ділянку. Неможливість використання спірної земельної ділянки та наявність декількох судових процесів та з метою захисту своїх інтересів і спонукали його на передачу її в суборенду, що дозволено пунктом 30 спірного договору оренди.

Підстави недійсності правочину, які наведено позивачем, у зв`язку із не створенням фермерського господарства та передачею земельної ділянки в суборенду є підставами для розірвання договору, а не визнання його недійсним, що свідчить про невірне обрання прокурором способу захисту порушеного права та незаконність прийнятого судом рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу заступник керівника Смілянської місцевої прокуратури вказав, що відповідно до статті 24 Закону України Про прокуратуру (в редакції чинній на момент звернення до суду із позовом) право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

Подання Смілянською місцевою прокуратурою позовної заяви у статусі позивача обумовлено тим, що ГУ Держгеокадастру у Черкаській області є відповідачем у справі та з процесуальних мотивів не може бути позивачем, а позивачем виступає сам прокурор, так як однією із позовних вимог є визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Черкаській області. Зазначене обґрунтовує відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функцію захисту та є підставою для представництва інтересів держави прокурором (постанова Великої палати Верховного Суду від 15.01.2020 року у справі № 698/119/18).

У порядку реорганізації ГУ Держгеокадастру у Черкаській області є правонаступником всіх прав та обов`язків ГУ Держземагенства у Черкаській області.

Вказує, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана, зокрема, з укладенням договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього.

ОСОБА_1 , уклавши договір оренди земельної ділянки, не створив фермерського господарства, а через певний час передав отриману в оренду землю в суборенду ТОВ Ековерс .

Відсутність у спеціальному законі вказівок щодо строків створення громадянином, який виявив бажання отримати земельну ділянку для ведення фермерського господарства, такого фермерського господарства не дає йому підстав зловживати своїми правами з огляду на досить тривалий строк договору оренди землі. Передання в подальшому земельної ділянки в суборенду свідчить про небажання особи господарювати на ній та створювати фермерське господарство.

Посилання ОСОБА_1 на те, що він змушений передати земельну ділянку в суборенду у зв`язку з неможливістю її обробляти з підстав незаконного заволодіння земельною ділянкою іншою особою - ОСОБА_2 є безпідставним, оскільки вказані відповідачем обставини не давали можливості користуватися спірною земельною ділянкою і ТОВ Ековерс .

Крім того, в порушення вимог ст. 7 Закону України Про фермерське господарство Павленко Ю.І. належним чином не обґрунтував розміру вищевказаної земельної ділянки з урахуванням можливості її обробітку. Тобто, майбутній фермер для отримання земельної ділянки великої площі не довів, що новостворене фермерське господарство матиме змогу самостійно, силою та працею членів фермерського господарства, обробляти отриману у користування землю, чи має він власну техніку для обробітку землі, ресурси для оренди сільськогосподарської техніки тощо.

Так, як ОСОБА_1 , отримуючи в оренду земельну ділянку для створення та ведення фермерського господарства не створив такого, натомість, передав земельну ділянку в суборенду іншому товариству, що вказує на небажання настання правових наслідків, що були обумовлені при укладенні правочину, суд прийшов до правильного висновку, що земельна ділянка передана ОСОБА_1 з порушенням вимог ст.ст. 116, 118, 123, 124 Закону України Про фермерське господарство (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), що є підставою для визнання оспорюваного наказу ГУ Держземагенства у Черкаській області незаконним та його скасування. Оскільки договір оренди землі укладений на підставі наказу ГУ Держземагенства у Черкаській області, який суперечить вимогам закону, відтак, договір оренди земельної ділянки від 01.12.2014 року є недійсним.

12 листопада 2020 року на адресу Черкаського апеляційного суду надішло клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляд справи на іншу дату, оскільки на даний час він очікує на результати тесту на наявність короновірсуної інфекції.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність в судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що жодного підтвердження на перебуванні його на самоізоляції та час до якого ОСОБА_1 буде перебувати на на даній самоізоляції, визначений у встановленому законом порядку лікуючим лікарем, суду апеляційної інстанції не надав.

Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період короно вірусної хвороби (COVID-19) 17 березня 2020 року №533-ІХ внесені до Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування 23 вересня 1999 року №1105-ХІV і пп. 5-1 ч. 1 ст. 22 зазначеного Заокну встановлений додатковий страховий випадок, за яким надається допомога по тимчасовій непрацездатності. Особливий порядок видачі листків непрацездатності під час карантину передбачено розділом 5 Інструкції про порядок видачі документів, що засвдчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом МОЗ від 13.11.2001 р. №455.

Згідно вказаних нормативних актів вбачається, що працівники на самоізоляції повинні звернутися за оформленням листків непрацездатності.

Крім того саме лікуючий лікар визначає на підставі галузевих стандартів у сфері охорони здоровя строк самоізоляції хворого на COVID-19 або особи з підозрою на інфікування COVID-19.

Слід також зауважити, що відповідач не був позбавлений права та можливості взяти участь у судовому засіданні у режимі відео конференції поза межами приміщення суду, проте не скористався своїм правом.

Третя особа ТОВ Ековерс також в судове засідання не з`явилось, повідомлення про дату та час розгляду справи направлялося за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (м. Київ, вулиця Княжий Затон, 2/30), однак відповідно до інформації із сайту ПАТ Укрпошта , повідомлення товариством отримано не було.

З метою дотримання строків розгляду справи, судова колегія приходить до висновку про розгляд справи за відсутності відповідача та третьої особи.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги доходить наступних висновків.

Згідно до вимог частин 1 та 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону.

Відповідно до статті 14 Конституції України, статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

З огляду на положення статей 22, 31, 93, 124 ЗК України землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди. За правилом статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України Про фермерське господарство та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах Закон України Про фермерське господарство є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним.

Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України Про фермерське господарство фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 цього Закону).

Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним Законом України Про фермерське господарство .

Так, згідно з абзацами першим, другим частини першої статті 7 цього Закону для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Частинами другою та четвертою статті 7 цього Закону передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону України Про фермерське господарство заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених частиною першою статті 7 цього Закону вимог та умов. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен надати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. У протилежному випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-248цс16.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, наказом Головного управління Держземагенства у Черкаській області № 23-5503/14-14-СГ від 01.12.2014 року ОСОБА_1 було надано в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 108,1905 га, кадастровий номер 7123785500:02:001:0373, що розташована за межами населеного пункту в адміністративних межах Носачівської сільської ради Смілянського району Черкаської області.

01.12.2014 року між Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області та ОСОБА_1 було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком на 49 років для ведення фермерського господарства.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності №5245-VI від 06.09.2012 року, повноваження щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності, які передбачені ст. 151, 122 Земельного кодексу України, перейшли до Головного управління Держземагенства у Черкаській області, а в подальшому відповідно до постанови КМУ від 10.09.2014 року №442 Про оптимізацію. Системи центральних органів виконавчої влади здійснюються його правонаступником - Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області.

Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 26.10.2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ Ековерс було укладено договір суборенди вказаної земельної ділянки.

В обґрунтування свого клопотання про бажання отримати земельну ділянку для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 вказано про те, що він має відповідні навички у сільському господарстві та досвід роботи. Для допомоги в обробітку вказаної земельної ділянки планує залучати місцеве самоврядування.

Відповідно до наданої трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , він 01 вересня 2014 року був прийнятий на посаду водія ФГ ОСОБА_3 , а 31 жовтня 2014 року звільнений з даної посади.

Інші відомості, які б підтверджували його досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі, ОСОБА_1 надано не було.

Отже, розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання йому в оренду вищевказаних земельних ділянок, Головне управління Держземагенства у Черкаській області не провело належну перевірку та не пересвідчилося в дійсності бажання заявника створити фермерське господарство та його спроможності виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці. Про зазначене також свідчить відсутність даних, що у заявника наявна техніка для обробітку земельної ділянки, а також факт укладення останнім через незначний проміжок часу договору суборенди з ТОВ Ековерс , з метою обходу обов`язкової процедури - земельних торгів.

Як вбачається з довідки Смілянської об`єднаної державної податкової інспекції від 05.05.2017 року ОСОБА_1 не є засновником або членом фермерських господарств. Однак, сплачує орендну плату за земельну ділянку площею 108,1905 га як фізична особа, дата останньої сплати 05.04.2017 року.

Отже, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що фермерське господарство Павленком Ю.І. на момент передачі земельної ділянки в суборенду ТОВ Ековерс створено не було.

Відсутність у спеціальному законі вказівок щодо строків створення громадянином, який виявив бажання отримати ділянку для ведення фермерського господарства, такого фермерського господарства не дає йому підстав зловживати своїми правами з огляду на досить тривалий строк договору оренди землі. Передання в подальшому земельної ділянки в суборенду свідчить про небажання особи господарювати на ній та створювати фермерське господарство.

Отримавши земельну ділянку в оренду 01 грудня 2014 року, ОСОБА_1 лише 22 січня 2019 року зареєстрував фермерське господарство АгроСпарк , для ведення якого ця земельна ділянка надавалася, тобто більше ніж через чотири роки від дати отримання земельної ділянки в оренду, через понад два роки від дати передачі її в суборенду і через півтора року з часу подання прокурором цього позову.

Зазначені обставини підтверджують відсутність у ОСОБА_1 дійсного наміру на використання зазначеної ним в заяві від 21.11.2014 року земельної ділянки для ведення фермерського господарства, а також факт штучного використання ним вищенаведеної процедури як спрощеного, пільгового порядку передання ТОВ Ековерс в користування земель державної власності.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що земельна ділянка передана ОСОБА_1 із порушенням вимог статей 121, 123, 134 ЗК України, статті 7 Закону України Про фермерське господарство , що є підставою для визнання оспорюваного наказу Головного управління Держземагенства у Черкаській області незаконним та його скасування.

Висновок суду першої інстанції узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 22 травня 2019 року у справі № 366/2648/16-ц (провадження № 61-31882св18), від 13 листопада 2019 року у справі № 619/2640/17 (провадження № 61-34994св18), від 18 березня 2020 року у справі № 619/3611/17 (провадження № 61-12291св19).

Щодо аргументів апеляційної скарги в частині того, що ОСОБА_1 був позбавлений у 2015 - 2017 роках використовувати земельну ділянку не з власної вини, а у зв`язку з протиправними діями ОСОБА_2 , який самовільно захопив цю ділянку, то колегія суддів оцінює їх критично, оскільки дані обставини не давали можливості користуватися спірною ділянкою і ТОВ Ековерс , про що вірно зазначено судом першої інстанції та позивачем у наданому відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 648 ЦК України договір, укладений на підставі правового акта органу державної влади, має відповідати цьому акту.

Частиною третьою статті 228 ЦК України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Ураховуючи положення статті 203, частини третьої статті 215 та статті 228 ЦК України, суд колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання оспорюваного договору оренди недійсним.

В частині доводів апеляційної скарги щодо відсутності права у першого заступника керівника місцевої прокуратури на підписання позовної заяви, то колегія суддів, перевіривши їх, приходить до висновку про їх необґрунтованість з огляду на наступне.

З даним позовом до суду перший заступник керівника Смілянської місцевої прокуратури звернувся 06 червня 2017 року.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України Про прокуратуру (у редакції чинній на час звернення до суду з даним позовом) право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

Отже, на час звернення з даним позовом перший заступник керівника Смілянської місцевої прокуратури Пидорич Д. був наділений правом підпису позовної заяви, а тому вказані аргументи апеляційної скарги не відповідають чинним на той час нормам закону.

Щодо права на звернення першого заступника прокурора до суду із зазначеним позовом в інтересах держави, то колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Системне тлумачення положень статті 45 ЦПК України (в редакції чинні на час звернення з даним позовом) і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

При цьому варто враховувати, що саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17 зазначено та конкретизоване постановою Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26червня 2019 року у справі №587/430/16-ц стосовно необхідності підтвердження прокурором відсутності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив таку відсутність, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону застосовується до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII).

Отже, задля виконання свого обов`язку з обґрунтування підстав представництва інтересів держави у цьому спорі прокурор (в позовній заяві та письмових поясненнях) зазначив, що органом, уповноваженим державою здійснювати функції щодо розпорядження спірними земельними ділянками є Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області. Заступником прокурора вказано, що у позовній заяві наведені підстави для представництва інтересів держави - порушення встановленого законодавством конкурентного порядку надання земельної ділянки в оренду, та подальший її розподіл на 3 земельні ділянки, їх незаконна приватизація, внаслідок чого порушені охоронювані законом - Конституцією України інтереси Українського народу та. В свою чергу, держави, як суб`єкта, зобов`язаного здійснювати особливу охорону основного національного багатства. Проте, Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області є одночасно і суб`єктом, який прийняв спірні накази та стороною спірних договорів оренди земельної ділянки, а ці обставини унеможливлюють звернення з позовом у даній справі від імені останнього, адже фактично позов буде заявлено до самого себе.

Отже, заявивши позов до ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування рішення органу державної влади, визнання договору оренди недійсним прокурор обґрунтував, у чому, на переконання позивача, полягає порушення інтересів держави (тобто навів підстави позову).

Таким чином, прокурор у спірних правовідносинах навів обґрунтовані підстави для представництва інтересів держави у суді.

Інші аргументи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції і не вбачає підстав для скасування або зміни даного рішення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 12 листопада 2020 року.

Судді: