Постанова

від 10.11.2020 по справі 149/379/19

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 149/379/19

Провадження № 22-ц/801/1972/2020

Категорія: 21

Головуючий у суді 1-ї інстанції Войнаревич М. Г.

Доповідач:Якименко М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2020 рокуСправа № 149/379/19м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача: Якименко М.М.,

суддів: Ковальчука О.В., Сала Т.Б.,

за участю секретаря судового засідання Кирилюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 04 вересня 2020 року, ухвалене суддею Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області Войнаревичем М.Г .,

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Позовна заява мотивована тим, що за договором купівлі-продажу № 70 від 30.04.1993 ОСОБА_2 є власником житловий будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 . Позивач вирішив скористатися своїм право на приватизацію земельної ділянки і звернувся до органів місцевого самоврядування з відповідними заявами та позивачу було передано у власність земельну ділянку, розміром 0,25 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та земельну ділянку розміром 0,10 га, призначену для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 зазначає, що 09.07.2018 він із ДП Вінницький науково-дослідний та проектний інститут уклав договір на виконання робіт щодо розроблення технічної документації з землеустрою щодо виділення земельних ділянок.

Однак, 16.07.2018 отримав відповідь про призупинення виготовлення вказаної документації, оскільки наявний спір щодо меж з суміжним землекористувачем, тобто з відповідачем по справі.

Вказані обставини стали підставою звернення до суду з даним позовом.

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 04 вересня 2020 року позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 , спадкоємця ОСОБА_3 , усунути створені перешкоди в користуванні земельною ділянкою, що розташована в АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 , звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки, яка розташована в АДРЕСА_1 в бік своєї земельної ділянки, яка розташована в АДРЕСА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_1 , як спадкоємця прав та обов`язків ОСОБА_3 , використовувати належні земельні ділянки в межах, визначених в державних актах на право власності на земельні ділянки ЯБ № 670244 та ЯБ № 670243, кадастровий номер земельних ділянок 0524887400:06:000:0003 та 0524887400:06:000:0002.

Вирішено питання про судові витрати у справі.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення не відповідає дійсним обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволені позову, посилаючись на неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

В якості доводів скаржник посилається на те, що суд першої інстанції помилково застосував норми матеріального права, які регулюють захист прав власника земельної ділянки, адже земельна ділянка, якою користується позивач у приватній власності не перебуває. Вказує, що не чинить перешкод у користуванні земельною ділянкою, при цьому меж не змінювала. Належних доказів, які б підтверджували факт порушення нею прав позивача на користування земельною ділянкою матеріали справи не містять. Вважає вимоги позовної заяви необґрунтованими, адже право на приватизацію земельної ділянки відповідачем не порушено, вона не чинить перешкоди позивачу у виготовленні технічної документації із землеустрою на земельну ділянку, якою користується позивач.

Також в апеляції зазначає, що увесь спір між сторонами виник з приводу того, що при виготовленні її батькові ОСОБА_3 технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки було допущено помилку стосовно тривалий час фактично існуючих меж між двома земельними ділянками. Межа між земельною ділянкою її батька та земельною ділянкою, якою користується позивач згідно технічної документації із землеустрою, зміщена у бік земельної ділянки її батька. Цією обставиною під час приватизації землі хоче скористатись позивач для того, щоб захопити частину земельної ділянки, якою користувався батько відповідача.

На апеляційну скаргу позивач подав відзив, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору Уланівська сільська рада Хмільницького району Вінницької області правом на подання письмового відзиву на скаргу не скористалась.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали та обставини справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення суду не відповідає.

Предметом даного спору є земельна ділянка, яка перебуває в користуванні позивача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував на те, що відповідач чинить перешкоди в користуванні його земельною ділянкою, а тому просить зобов`язати відповідача звільнити її.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами , який розташований по АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 30.04.1993 (Т.1 а.с. 10-11); копією технічного паспорту на житловий будинок (Т.1 а.с.12-17) та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 121912602 від 25.04.2018 (Т.1 а.с.18).

Рішенням 28 сесії 5 скликання Уланівської сільської ради від 12.11.2009 ОСОБА_2 передано у безкоштовну приватну власність земельну ділянку, площею 0,25 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, по АДРЕСА_1 (Т.1 а.с.19).

Рішенням 23 сесії 7 скликання № 314 від 12.12.2017 позивачу ОСОБА_2 надано земельну ділянку розміром 0,10 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 (Т.1 а.с.20).

17.05.2017 комісією було проведено обстеження земельної ділянки за адресою по АДРЕСА_1 , в присутності ОСОБА_4 та сусіда ОСОБА_5 , та під час обстеження встановлено, що видима тверда межа між земельними ділянками частково відсутня, будь яких інших умовних межові знаки на земельних ділянках відсутні. На основі обстеження рекомендовано звернутися до землевпорядної організації, для встановлення меж згідно технічної документації, про що складено відповідний акт (Т.1 а.с.21).

Рішенням Уланівської сільської ради № 418 від 23.07.2014, спірні земельні ділянки площею 0,0227 розділено в рівних частках між ОСОБА_3 , АДРЕСА_1 та ОСОБА_2 АДРЕСА_1 (Т.1 а.с.23).

Так земельні ділянки, які розташовані по АДРЕСА_1 та якими користується відповідач, належали її покійному батьку ОСОБА_6 на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 670243 від 22.03.2006 року та серії ЯБ № 670244 від 22.03.2006 року.

Рішенням Уланівської сільської ради № 310 від 12.12.2017, скасовано Рішення Уланівської сільської ради № 418 від 23.07.2014 про розгляд земельного спору між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (Т.1 а.с.31).

За висновком судової земельно-технічної експертизи № 088/19 від 15.01.2020 (Т.1 а.с. 134-153) площа земельної ділянки, яка перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 , становить 0,3207 га з зовнішніми розмірами по параметру. Площа земельної ділянки, яка перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , становить 0,5203 га з зовнішніми розмірами по параметру. Фактичний розмір земельної ділянки, що перебуває у користуванні ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) по АДРЕСА_1 , в порівнянні з правовстановлюючими документами збільшився на Ділянку № 2 площею 0,0010 га, Ділянку № 5 - 0,0005 га, Ділянку № 7 - 0,0168 га та Ділянку № 8 - 0,0147, за рахунок яких земель збільшилась земельна ділянка ОСОБА_1 не представляється можливим, оскільки спірні частини ділянки площею 0,0147 та 0,0168 не знаходяться в приватній власності та у фактичному користуванні сусіднього землевласника, що фактично відображено на план-схемі в Додатку 3,4 до висновку.

Фактичні розміри та конфігурація земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 та що перебуває у користуванні ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) не відповідає розмірам та конфігурації даної земельної ділянки, вказаним у державних актах на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 670243 від 22.03.2006 та серії ЯБ № 670244 від 22.03.2006.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено порушення його прав та підлягає поновленню шляхом звільнення відповідачем самовільно зайнятої частини земельної ділянки, користувачем якої був позивач, в бік земельної ділянки, що належить відповідачу, із зобов`язанням використовувати земельні ділянки в межах, визначених в державних актах на право власності на земельні ділянки.

При цьому суд першої інстанції зробив такий висновок фактично, виходячи лише та беручи до уваги пояснення судового експерта, який допитувався судом в режимі відеоконференції.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_2 вказував на те, що порушується його право землекористувача, оскільки відповідач чинить перешкоди у користуванні його земельної ділянки шляхом самовільного захоплення частини земельної ділянки, яка належить та передана позивачу органами місцевого самоврядування.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (стаття 152 ЗК України).

Підставою для подання позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є створення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою цього позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Умовами для задоволення про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця).

У пункті 7 постанови Пленум Верховного Суду України №7 від 16 квітня 2004 року Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ роз`яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК).

Ст.76 ЦПК містить перелік доказів, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасники справи.

Так, за висновком експерта, який є належним та допустимим доказом у справі, площі земельних ділянок, якими користується відповідач ОСОБА_1 , в порівнянні з їх площею, яка зазначена в державних актах на землю, частково збільшилися за рахунок земель сільської ради, а інша частина спірної земельної відповідача, яка збільшилася, не знаходиться ні в приватній власності ні в фактичному користуванні позивача.

Відтак висновком експерта встановлено, що земельна ділянка відповідача збільшилась не за рахунок земельної ділянки позивача, а за рахунок земель сільської ради. Вказане також підтвердив в судовому засіданні експерт ОСОБА_7 .

Тобто висновком експертизи не підтверджені обставини, на які посилається позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зокрема те, що відповідач фактично користується частиною земельної ділянки позивача.

Зазначеного суд першої інстанції не врахував, та не дав належної правової оцінки висновку, який є доказом у даній справі.

Так експерт, який допитувався судом, пояснив, що погріб, яким користується позивач, знаходиться на земельній ділянці, якою без відповідних правових підстав користується відповідач, земельна ділянка якою фактично збільшилася в сторону земельної ділянки позивача. Такі відомості вона отримала зі слів позивача. Паркан між земельними ділянками відсувній.

Пояснення експерта, на підставі яких суд задовольнив позов, не є належним та допустимим доказом у справі в розумінні ст.76 ЦПК України.

Апеляційний суд звертає увагу, що пояснення експерт надав по питанням, які не входили в перелік питань судової експертизи. Тобто судом перед нею, як експертом, не ставилися. Експертного висновку з цього питання експерт не надавав. Погріб, про який йшлося в поясненні експерта не є предметом експертного дослідження, як і вся решта будівель, які знаходяться на земельній ділянці позивача.

Відповідно до вимог ч.1 ст.15, ч.2 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке суд захищає у спосіб, встановлений ч.2 ст.16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Із урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

До такого висновку дійшов Верховний суд у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 732/1479/16-ц.

Отже, при розгляді спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Ч.1 ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Отже в силу ст.ст.4,81 ЦПК України позивач має довести факт порушення його прав з боку відповідача.

На запитання головуючого в апеляційній інстанції представник позивача пояснив, що правом клопотати перед судом про призначення додаткової або повторної експертизи позивач не скористався в зв`язку з небажанням та недоцільністю. Вважає, що в справі достатньо доказів для задоволення позовних вимог.

Вінницький апеляційний суд прийшов до висновку, що позивачем не було доведено обставин, якими він обґрунтовував позовні вимоги. А висновки суду першої інстанції про порушене право позивача не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать наявним у справі доказам.

Апеляційний суд вважає, що на вказані обставини справи суд першої інстанції належної уваги не звернув, не дав їм належної правової оцінки, а тому дійшов неправильного висновку про задоволення позовних вимог.

Наведені в апеляційній скарзі доводи впливають на правильність прийнятого судом рішення та спростовують висновки суду а тому приймаються до уваги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, неповно з`ясував обставини справи, його висновки не відповідають її обставинам, порушив норми матеріального та процесуального права ,що є підставою для скасування рішення з ухваленням нового про відмову у позові в повному обсязі.

Стаття 141 ЦПК України передбачає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України з позивача на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати, понесені нею по оплаті судового збору при зверненні до суду з апеляційною скаргою в розмірі 1057,20 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 141, 367, 374, 376, 382-384, 389 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 04 вересня 2020 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1057,20 гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 12 листопада 2020 року.

Головуючий М.М. Якименко

Судді О.В. Ковальчук

Т.Б. Сало