Ухвала

від 10.11.2020 по справі 947/29129/20

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 947/29129/20

Провадження № 1-кс/947/16776/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.11.2020 року слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , за участю слідчого ОСОБА_3 , власника майна ОСОБА_4 , його представника адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у судовому засіданні в м. Одесі клопотання заступника начальника відділу СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 , яке погоджено прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 , про арешт майна в рамках кримінального провадження №12015160240000359 від 13.02.2015 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

1.Фактичні обставини даного кримінального провадження та обґрунтування поданого клопотання.

Слідчим управлінням ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015160240000359 від 13.02.2015 за ч.4 ст. 190 КК України, щодо можливого вчинення ОСОБА_7 шахрайських дій, спрямованих на заволодіння об`єктом майна ОСОБА_4 , а саме: будинку відпочинку площею 540 кв.м. (літ.Б, згідно технічної документації), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Досудовим розслідуванням встановлено, що 27.12.2012 між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 укладено договір купівлі продажу нерухомого майна, згідно якого ОСОБА_8 купив 58/100 частки бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

У той же день, 27.12.2012 між ОСОБА_7 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Олівіяі К» укладено договір купівлі продажу нерухомого майна, згідно якого ОСОБА_7 придбала 42/100 частки бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

В подальшому 19.09.2014 між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 укладено договір дарування, згідно якого ОСОБА_8 подарував, а ОСОБА_4 прийняв в дар 58/100 частки бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином власником будівлі літ. «Б», площею 540,4 кв. м. бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 20.11.2014 серії НОМЕР_1 являється ОСОБА_4

26.09.2013 виконавчим комітетом Шабської сільської ради Білгород Дністровського району Одеської області на підставі заяви ОСОБА_7 прийнято рішення за № 118/2013, яким об`єкту нерухомого майна, що складається в тому числі з будинку відпочинку Б, присвоєно адресу: АДРЕСА_1 .

В подальшому незаконно право власності будівлі літ. «Б», площею 540,4 кв. м. бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 визнано за ОСОБА_7 .

Так, до СУ ГУНП в Одеській області надійшло клопотання адвоката в інтересах потерпілого ОСОБА_4 , про накладення арешту на будівлі та споруди бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », які складаються з будинку відпочинку літ. «Б», яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 0,7025 га за кадастровим номером: 5120887700:05:001:0180.

Встановлено, що згідно рішення судді Білгород Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17.07.2020 визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області»

Згідно довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень про право власності № 17313593 ОСОБА_4 є власником будинку відпочинку літ. «Б», яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 0,7025 га за кадастровим номером: 5120887700:05:001:0180.

Таким чином, необхідно встановити порядок оформлення права власності за ОСОБА_7 ..

Сторона обвинувачення звертається з клопотанням, обґрунтовуючи його тим, що з метою забезпечення кримінального провадження, забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову, а також враховуючи те, що не вжиття заходів щодо накладення арешту на вказану земельну ділянку може призвести до незаконної перереєстрації права власності на земельну ділянку, з метою подальшого перепродажу, у зв`язку з чим виникла необхідність у накладені арешту на майно.

2. Позиції учасників процесу з приводу клопотання.

Слідчий в судовому засіданні клопотання підтримала в повному обсязі та просила задовольнити., Крім того, повідомила про те, що на даний час повідомлення про підозру ОСОБА_7 направлено прокурору для погодження.

Власник майна та його представник в судовому засіданні клопотання підтримали в повному обсязі та просили задовольнити.

3. Висновки слідчого судді за результатами .

Дослідивши поданеклопотання тадолучені вйого обґрунтування матеріали, вислухавши думку учасників процесу, слідчий суддя приходить до наступних висновків.

3.1. Норми законодавства, якими керується слідчий суддя при вирішенні клопотання про арешт майна.

Стаття 41 Конституції України закріплює положення про те, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Відповідно до п. 1, 2 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходом забезпечення кримінального провадження є, зокрема, арешт майна.

Згідно ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Згідно ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

3.2. Вирішення питання щодо відповідності клопотання про арешт майна вимогам законодавства.

Слідчим суддею встановлено, що подане стороною обвинувачення клопотання про арешт майна не відповідає вимогам ст.ст. 132, 170, 171 КПК України.

Стороною обвинувачення, в порушення вимог ч. 3 ст. 171 КПК України, до клопотання, не були долучені матеріали, які б обґрунтовували всі доводи, викладені в клопотанні.

Так, в клопотанні сторони обвинувачення зазначено, що згідно довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень про право власності № 17313593 ОСОБА_4 є власником будинку відпочинку літ. «Б», яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 0,7025 га за кадастровим номером: 5120887700:05:001:0180, проте до матеріалів клопотання вказану довідку не долучено.

Крім того, до матеріалів клопотання не долучено документів підтверджуючих право власності на земельну ділянку площею 0,7025 га за кадастровим номером: 5120887700:05:001:0180, на якій знаходиться будинок відпочинку літ. «Б».

В клопотанні та долучених матеріалах необґрунтовані ризики, передбачені ст. 170 КПК України, необґрунтовано необхідність накладення арешту на майно, оскільки сторона обвинувачення лише формально посилається на норми законодавства.

Сторона обвинувачення в клопотанні зазначає, що метою накладення арешту на майно є забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову.

Разом з тим, відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України (конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи), арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Згідно ч. 6 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України (відшкодування шкоди), арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

В порушення вищевказаних норм законодавства, до матеріалів клопотання не було долучено цивільний позов, який би був заявлений в рамках кримінального провадження, а жодній особі на даний час в рамках кримінального провадження не повідомлено про підозру. Посилання слідчого на те, що повідомлення про підозру ОСОБА_7 було направлено до прокурора для погодження, нічим підтверджено не було. Більш того, прокурор в судове засідання не з`явився.

Крім того, відповідно до матеріалів клопотання, зокрема, протоколу допиту потерпілого від 20.02.2016 року, власником нерухомого майна, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.09.2020 року, з клопотання про накладення арешту на яке, сторона обвинувачення звертається з клопотанням, є ОСОБА_4 , який є потерпілим в рамках кримінального провадження, що також вказує на відсутність правових підстав для накладення арешту, оскільки арешт не може бути накладений на майно, яке належить потерпілому, з метою забезпечення конфіскації майна та цивільного позову.

В судовому засіданні з розгляду клопотання слідчий також повідомила, що об`єкт нерухомого має значення речового доказу.

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку збереження речових доказів арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.

Згідно ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Стороною обвинувачення, в порушення вимог ч. 3 ст. 170 КПК України, не зазначено та необґрунтовано, що вказане майно відповідає хоча б одному із вищевказаних критеріїв, отже, відсутні підстави вважати, що будинок відпочинку літ. «Б», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 0,7025 га за кадастровим номером: 5120887700:05:001:0180 є речовим доказом в рамках кримінального провадження. Крім того, до матеріалів клопотання не долучена постанова про визнання речовим доказом.

3.3. Висновки слідчого судді.

На підставі викладеного, враховуючи необґрунтованість та вищевказані недоліки клопотання, оскільки в клопотанні відсутнє належне обґрунтування необхідності накладення арешту на майно, слідчий суддя приходить до переконання, що клопотання сторони обвинувачення задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 98, 132, 170-173, 309, 395 КПК України, слідчий суддя, -

УХВАЛИВ:

У задоволенніклопотання заступника начальника відділу СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 , яке погоджено прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 , про арешт майна в рамках кримінального провадження №12015160240000359 від 13.02.2015 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України відмовити.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`яти днів з дня її оголошення до Одеського апеляційного суду.

Слідчий суддя ОСОБА_1