Рішення

від 12.11.2020 по справі 200/6147/20-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2020 р. Справа№200/6147/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І.С., за участю секретаря судового засідання - Лисенко Н. В.

позивача - ОСОБА_1

представника відповідачів-2, 3 - Кузнецової Ю. В., Мальцевої А. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного сервісного центру МВС України, Ліквідаційної комісії Регіонального сервісного центру МВС України в Донецькій області, Регіонального сервісного центру МВС України в Донецькій області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

01.06.2020 ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовними вимогами до Головного сервісного центру МВС України (місце знаходження: вул. Лук`янівська, буд. 62, м. Київ, 04071; код ЄДРПОУ: 40109173, далі - відповідач-1), Ліквідаційної комісії Регіонального сервісного центру МВС України в Донецькій області (місце знаходження: вул. Нове Життя, 14, м. Маріуполь, 87523; код ЄДРПОУ: 40112123, далі - відповідач-2), Регіонального сервісного центру МВС України в Донецькій області (місце знаходження: вул. Нове Життя, 14, м. Маріуполь, 87523; код ЄДРПОУ: 40112123, далі - відповідач-3) про (з урахуванням уточнень):

- визнання незаконним та скасування наказу Голови ліквідаційної комісії Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області №56-о/с від 26.05.2020 про звільнення державного службовця 5 рангу ОСОБА_1 з посади начальника територіального сервісного центру № 1445 (на правах відділу м. Волноваха) Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області;

- поновлення позивача на посаді начальника територіального сервісного центру № 1445 (на правах відділу м. Волноваха) Регіонального сервісного центру МВС ГСЦ в Донецькій області з 29 травня 2020 року;

- зобов`язання Головного сервісного центру МВС України вжити заходи щодо призначення (переведення) ОСОБА_1 на рівнозначну посаду до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Донецькій області;

- стягнення з Головного сервісного центру МВС України середнього розміру заробітної плати за період з 29.05.2020 до дати поновлення на посаді.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03.07.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 28 липня 2020 року.

21.07.2020 до суду надійшли документи від відповідача-2 на виконання вимог ухвали.

22.07.2020 та 27.07.2020 до суду надійшов відзив на адміністративний позов від відповідача-2.

Ухвалою від 27.07.2020 задоволено клопотання відповідача-2, забезпечено участь його представника в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 27.07.2020 в задоволенні клопотання Головного сервісного центру МВС України про участь в судовому засіданні - 28.07.2020 в режимі відеоконференції відмовлено.

Ухвалою від 27.07.2020 заяву позивача про участь в засіданні в режимі відеоконференції повернуто без розгляду.

Ухвалою суду від 28.07.2020 відкладено підготовче судове засідання на 12.08.2020.

Ухвалами від 28.07.2020 задоволено клопотання позивача та відповідача-1, забезпечено їх участь в режимі відеоконференції.

29.07.2020 до суду надійшов відзив на адміністративний позов відповідача-1.

Відповідно до ухвали суду від 12.08.2020 відкладено підготовче судове засідання у справі на 26.08.2020. Також ухвалою суду Регіональний сервісний центр МВС України в Донецькій області (місце знаходження: вул. Нове Життя, 14, м. Маріуполь, 87523; код ЄДРПОУ: 40112123) залучено в якості співвідповідача у справі. Крім того, ухвалою від 12.08.2020 витребувано визначені судом докази.

В порядку статті 195 КАС України ухвалами від 12.08.2020 судом задоволено клопотання сторін у справі та забезпечено їх участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

18.08.2020 та 26.08.2020 на виконання вимог ухвали суду відповідачем-1 надано витребувані судом докази.

21.08.2020 та 26.08.2020 до суду надійшов відзив на позов відповідача-3.

21.08.2020 позивач надав до суду заяву про уточнення позовних вимог.

26.08.2020 в судовому засіданні оголошено перерву до 08.09.2020.

Судом задоволено клопотання сторін у справі та забезпечено їх участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, про що постановлено ухвали від 26.08.2020.

Ухвалою від 31.08.2020 виправлено описку в ухвалі 26.08.2020.

08.09.2020 закрито підготовче провадження у цій справі та призначено її до судового розгляду по суті на 30.09.2020.

Крім того, ухвалами від 08.09.2020 судом задоволено клопотання сторін у справі та забезпечено їх участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

09.09.2020 відповідачем-1 надано додаткові пояснення по суті спору.

30.09.2020 в судовому засіданні оголошено перерву до 15.10.2020. При цьому, ухвалами від 30.09.2020 судом задоволено клопотання сторін у справі та забезпечено їх участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

05.10.2020 судом виправлено описку в ухвалі від 08.09.2020.

07.10.2020 відповідачем-1 надано витребувані судом докази.

15.10.2020 судове засідання не відбулося, в зв`язку із зайнятістю судді у справі, пов`язаній із виборчим процесом.

Ухвалами Донецького окружного адміністративного суду від 15.10.2020 задоволено клопотання сторін у справі та забезпечено їх участь в судовому засіданні в режимі відео конференції.

Ухвалою суду у даній справі від 23.10.2020 клопотання відповідача-2,3 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи Easycon задоволено.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27.10.2020 задоволено клопотання позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи Easycon.

29.10.2020 в судове засідання прибули позивач та представники відповідача-2,3.

Ухвалою від 29.10.2020 судом клопотання представника відповідача-1 про відкладення розгляду справи задоволено, відкладено розгляд справи на 12.11.2020. При цьому, судом роз`яснено процесуальний порядок застосування системи Easycon.

03.11.2020 судом задоволено клопотання представника відповідача-2,3 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи Easycon.

04.11.2020 судом відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача-1 про участь в судовому засіданні 12.11.2020 в режимі відеоконференціїї, про що постановлено відповідну ухвалу.

04.11.2020 судом задоволено клопотання позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи Easycon, що зазначено у відповідній ухвалі.

12.11.2020 в судове засідання прибули позивач та представники відповідача-2, 3. Представник відповідача-1 в судове засідання не прибув. В порядку статті 205 КАС України судом ухвалено розглядати справу без його участі.

Так, в обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що спірним у справі наказом відповідача його звільнено з займаної посади. Вважає цей наказ незаконним, оскільки він прийнятий всупереч положенням Конституції України, міжнародним договорам, порушує його право на працю, на повагу до приватного життя, порушує засади рівності громадян. Зауважує, що внаслідок звільнення його з посади відбулось порушення його права на приватне життя, оскільки були обірвані зв`язки з колегами по роботі, з іншими особами, з якими позивач спілкувався. Зазначає, що його звільнено з посади у зв`язку з ліквідацією державного органу, втім, як вказує позивач, такої ліквідації не відбулось, адже фактично мала місце реорганізація Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області шляхом покладення його завдань та функцій на новостворений Регіональний сервісний центр Головного сервісного центру МВС в Донецькій області. Таким чином, вважає, що проведення реорганізації Регіонального сервісного центру МВС України у Донецькій області як юридичної особи не можуть бути підставою для припинення трудових відносин. Вказує, що відповідач-2, звільняючи його з посади, не виконав свого обов`язку щодо надання пропозицій з переведення позивача на роботу з урахуванням його досвіду та кваліфікації у новоствореному Регіональному центрі. Позивач вважає, що у нього наявні переваги перед іншими особами на залишенні на державній службі. Зазначає, що 26.05.2020 ним подано голові ліквідаційної комісії заяву в порядку переведення, однак відповіді на вказану заяву позивач не отримав. Отже, вважаючи спірний у справі наказ про звільнення протиправним, позивач вказує на наявність підстав для його поновлення на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідач-1 позовні вимоги не визнав, надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив про безпідставність викладених в ній доводів. Відповідач-1 вказує, що при звільненні позивача вчинено всі дії, передбачені законодавством. Зазначає, що оскільки позивач участі у конкурсі на вакантну посаду до новоствореної структури не приймав, його позов свідчить про те, що він хоче отримати вигоду уникнути конкурсної процедури за допомогою рішення суду, а також незаконно отримати виплату середнього заробітку за кожен день нібито вимушеного прогулу. Вказує, що ліквідація РСЦ МВС в Донецькій області відбулася у встановленому законом порядку. Зауважує, що всі посилання позивача на правові висновки Верховного Суду є безпідставними, оскільки останні зроблені ще до внесення змін до Закону України Про державну службу 14.01.2020, а тому не можуть бути взяті до уваги. Також зазначає, що норми КЗпП України до спірних правовідносин не застосовуються. Посилається на неможливість поновлення позивача на посаді у новоствореному органі, оскільки в ньому позивач ніколи не працював.

Відповідачем-2, 3 до суду надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено про безпідставність викладених в ній доводів. Відповідач-3 зазначив, що позивач був попереджений про звільнення у зв`язку з ліквідацією державного органу у встановленому законом порядку, що свідчить про наявність у суб`єкта призначення права на його звільнення. Вважає безпідставними посилання позивача на обставини проведення реорганізації відповідача, адже жодного нормативно-правового акта про передачу функцій та повноважень від РСЦ МВС в Донецькій області до ГСЦ МВС немає, натомість є низка нормативно-правових актів, що підтверджують обставини саме ліквідації РСЦ МВС в Донецькій області. Вказує, що лист позивача про його звільнення в порядку переведення до РСЦ МВС в Донецькій області з ГСЦ МВС не надходив, а також зауважує, що позивачем взагалі не надано доказів її подання. Вважає посилання позивача на наявність у нього переважного права на залишенні на роботі безпідставними, адже таке право застосовується при скороченні штату чисельності працівників у зв`язку із змінами в організації праці. Також вказує, що положеннями Закону України Про державну службу передбачено, що суб`єкт призначення може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби, тобто вказана норма не передбачає такого обов`язку. Крім того, відповідач-3 вважає необґрунтованими вимоги позивача про поновлення його на посаді у ГСЦ МВС, адже у вказаному органі останній ніколи не працював.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , призначений на посаду начальника територіального сервісного центру № 1445 (на правах відділу м. Волноваха) Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області на підставі наказу Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області від 21.12.2018 №129о/с. та перебував на державній службі.

Позивач відповідно до наявної в матеріалах справи копії посвідчення серії НОМЕР_2 є ветераном війни - учасником війни.

11.03.2020 позивача відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.02.2020 №79 Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ , наказу МВС України від 03.03.2020 №218 Про утворення ліквідаційних комісій територіальних органів з надання сервісних послуг МВС попереджено про припинення державної служби на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України Про державну службу у зв`язку з ліквідацією Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області та звільнення із займаної посади не раніше 30 календарних днів з дня попередження.

Позивач ознайомлений з даним попередженням того ж дня під особистий підпис.

26.05.2020 позивачем на ім`я Голови ліквідаційної комісії регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області подано заяву про звільнення з займаної посади в порядку переведення для роботи у Головному сервісному центрі МВС 28.05.2020.

Судом встановлено, що наказом Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області №56о/с від 26.05.2020, зокрема, державного службовця 5 рангу ОСОБА_1 звільнено з посади начальника територіального сервісного центру № 1445 (на правах відділу м. Волноваха) Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області з припиненням державної служби 28.05.2020 відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України Про державну службу , постанови Кабінету Міністрів України від 12.02.2020 №79 Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ , у зв`язку з ліквідацією Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області.

Відповідно до довідки про доходи, виданої Регіональним сервісним центром МВС в Донецькій області 24.06.2020 б/н ОСОБА_1 у березні 2020 року нараховано заробітну плату у розмірі 25560,07 грн., у квітні 2020 року - 20623,74 грн. Згідно з вказаною довідкою середньоденна заробітна плата позивача складає 1319,54 грн., середньомісячна - 27050,52 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Згідно з ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)), якщо інше не передбачено законом (ч.2 ст.5 Закону №889-VIII).

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону №889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

У відповідності до положень ч.ч. 1-3 ст. 5 цього Закону правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону №889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є ліквідація державного органу.

Відповідно до ч. 3 цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Частиною 5 ст. 22 Закону №889-VIII передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, здійснюється без обов`язкового проведення конкурсу.

Оскільки порядок звільнення державних службовців у зв`язку з ліквідацією та реорганізацією державного органу не врегульований, суд дійшов висновку про необхідність застосування положень КЗпП України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що регулює питання розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями ч. 2 ст. 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Стаття 42 КЗпП України передбачає, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Суд зазначає, що у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» містяться роз`яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч.3 ст.36 КЗпП в редакції від 19.01.1995). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст.40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 05.06.2019 у справі №813/1813/16, від 03.06.2020 у справі №808/685/16, від 14.02.2018 у справі №817/3448/13-а.

Враховуючи те, що процедури звільнення з державної служби у зв`язку з ліквідацією державного органу та звільнення з роботи з підстав змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, є за своєю правовою природою тотожними, суд вважає за необхідне застосувати вищенаведені правові позиції Верховного Суду України, Верховного Суду в частині необхідності з`ясування при розгляді цієї справи обставин проведення процедури ліквідації відповідача-3.

Судом встановлено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.02.2020 №79 Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком.

Установлено, що здійснення заходів, пов`язаних з ліквідацією територіальних органів з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ згідно з пунктом 1 цієї постанови, покладається на Міністерство внутрішніх справ; територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до впорядкування структури Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ.

Згідно з додатком до вказаної постанови Регіональний сервісний центр МВС в Донецькій області ліквідовано.

Відповідно до наказу МВС України від 03.03.2020 №218 Про утворення ліквідаційних комісій територіальних органів з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ вирішено, зокрема, утворити ліквідаційні комісії територіальних органів з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ.

Державним секретарем МВС України 20.04.2020 затверджено зміни до штатного розпису Головного сервісного центру МВС станови на 16.04.2020, відповідно до яких штат Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Донецькій області передбачає 119 штатних посад, в тому числі - по Територіальному сервісному центру 1445 (на правах відділу, м. Волноваха) - 10 штатних посад, серед яких 1 посада - начальник центру, 7 посад - адміністратор, 1 посада - діловод, 1 посада - прибиральник службових приміщень.

Відповідно до положень частини першої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняє свою діяльність, передаючи все своє майно, права та обов`язки іншим юридичним особам - правонаступникам внаслідок реорганізації (через злиття, приєднання, поділ, перетворення) або ліквідації.

Тобто, при реорганізації юридична особа припиняється, але її права та обов`язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. При цьому до правонаступника переходять обов`язки не тільки в частині майнових прав, а й трудових відносин, в тому числі обов`язок щодо працевлаштування працівника (переведення працівника на іншу роботу).

Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з`ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган.

Встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Аналогічна позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом України у постановах від 04.03.2014 №21-8а14, від 27.05.2014 №21-108а14, від 28.10.2014 №21-484а14, від 19.01.2016 №21-2225а15 та була підтримана Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 по справі № 816/979/17, від 20.06.2018 по справі №П/811/3349/15.

Таким чином, у випадку ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, обов`язок щодо працевлаштування (пропозиції про працевлаштування згідно статті 49-2 КЗпП) працівників ліквідованої установи (організації) поширюється не лише на цю установу (організацію), а й на відповідну новостворену установу (організацію), оскільки, як зазначено Верховним Судом України, роботодавцем у такому випадку є держава, а не окрема установа, що діє від імені держави.

Судом встановлено, що наказом Головного сервісного центру МВС № 8 від 27.04.2020 затверджено Положення про регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Донецькій області (філія ГСЦ МВС).

З наведеного слідує, що функції, завдання та повноваження Регіонального сервісного центру МВС у Донецькій області покладено на Головний сервісний центр МВС у Донецькій області, що, в свою чергу, свідчить про реорганізацію однієї державної установи в іншу шляхом ліквідації.

Зміст повноважень, завдань і функцій органів, що ліквідовуються, свідчить про те, що фактично відбулася реорганізація шляхом ліквідації територіального органу - Регіонального сервісного центру МВС у Донецькій області з одночасним створенням Головного сервісного центру МВС у Донецькій області, як структурного підрозділу Головного сервісного центру МВС, у штаті якого також передбачений Територіальний сервісний центр № 1445 (на правах відділу м. Волноваха).

Функції та повноваження вказаних територіальних органів, які ліквідуються покладено на новоутворені територіальні органи як структурні підрозділи апарату Головного сервісного центру МВС.

Власник або уповноважений ним орган вважаються такими, що належно виконали вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України стосовно працевлаштування працівника, якщо запропонували йому наявну на підприємстві роботу, тобто, вакантну посаду або роботу за відповідною професією, спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника або уповноважений ним орган з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 18.10.2017 у справі №6-1723цс17 та підтримані Верховним Судом у постанові від 10.10.2018 у справі №816/979/17.

Поряд з цим, в порушення вказаних правових норм позивачу не запропоновано жодної наявної вакантної посади чи іншої роботи у новоствореному структурному підрозділі Головного сервісного центру МВС.

Також, відповідачем не надано доказів відсутності вакантних посад на час звільнення позивача, не надано доказів вжиття заходів з встановлення наявності у позивача права на переважне залишення на роботі.

При цьому, суд зазначає, що наявна в матеріалах справи копія Роз`яснень Національного агентства з питань державної служби від 20.02.2020 №86 р/з носить суто інформаційний та роз`яснювальній характер, а тому не встановлює жодних правових норм щодо регулювання відносин при вирішенні даного спору.

Наведене, на думку суду, свідчить про протиправність оскаржуваного наказу №56-о/с від 26.05.2020 в частині звільнення державного службовця 5 рангу ОСОБА_1 з посади начальника територіального сервісного центру № 1445 (на правах відділу м. Волноваха) Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами, суд повинен керуватись принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

У зв`язку з тим, що встановлені у цій справі обставини свідчать про порушення прав позивача, то належним способом захисту порушеного права є приведення сторін у первісний стан, який існував до видання наказу про звільнення. Тобто позивач підлягає поновленню на тій посаді, з якої його було звільнено спірним у цій справі наказом - на посаді начальника територіального сервісного центру №1445 (на правах відділу м. Волноваха) Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області з 29.05.2020.

Судом встановлено, що на час розгляду цієї справи Регіональний сервісний центр МВС в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40112123) перебуває у стані припинення.

Щодо позовних вимог позивача про зобов`язання Головного сервісного центру МВС України вжити заходів щодо призначення (переведення) ОСОБА_1 на рівнозначну посаду до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Донецькій області суд зазначає таке.

В межах розгляду цієї справи судом встановлено, що ліквідація Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області з покладенням завдань. повноважень та функцій цього органу на Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Донецькій області передбачає зобов`язання роботодавця (держави) вжити заходів щодо працевлаштування працівників ліквідованого у такий спосіб органу.

Отже, Головний сервісний центр МВС України, з огляду на свій правовий статус, завдання і обсяг повноважень, по суті, є правонаступником ліквідованих регіональних сервісних центрів.

Метою функціонального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову (стаття 6 Конституції України) є розмежування повноважень між різними органами державної влади та недопущення привласнення повноти державної влади однією з гілок влади (абзац перший пункту 2 мотивувальної частини) Рішення Конституційного Суду України від 24.06.1999 № 6-рп/1999).

Європейський суд з прав людини у свої практиці зазначив, що ефективний спосіб захисту повинен бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд суб`єкта владних повноважень дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (Рішення у справі Гурепка проти України від 06.09.2005) і такий спосіб захисту повинен існувати незалежно від форми його вираження у правовій системі тієї чи іншої країни (Рішення у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства від 15.11.1996). Ефективний спосіб захисту повинен запобігати виникненню або продовженню порушенню чи надати належне відшкодування порушенню, що мало місце (Рішення у справі Кудла проти Польщі від 26.10.2000).

У рішенні від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії ( Doran v. Ireland , заява № 50389/99) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Салах Шейх проти Нідерландів ( Salah Sheekh v The Netherlands ; заява № 1948/04), ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

З метою повного захисту прав та інтересів позивача щодо можливості бути призначеним на посаду у новоствореному органі, що фактично виконує функції ліквідованого, суд вважає за необхідне зобов`язати Головний сервісний центр МВС України вжити заходів щодо призначення (переведення) ОСОБА_1 на рівнозначну посаду до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Донецькій області.

При цьому суд зазначає, що обираючи саме такий спосіб захисту порушених прав та законних інтересів позивача, суд не підміняє державний орган та не втручається у його дискреційні повноваження щодо здійснення активних дій стосовно працевлаштування позивача.

Відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Оскільки позивач був звільнений з посади в у травні 2020 року, розрахунок середнього грошового забезпечення має бути проведений, виходячи з нарахованих позивачу сум за березень та квітень 2020 року.

Оскільки період вимушеного прогулу позивача становить 116 днів (з 29.05.2020 по 12.11.2020), а розмір середньоденної заробітної плати останнього - 1319,54 грн, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на його користь, становить 153066,64 грн (1319,54грн х 116 робочих днів вимушеного прогулу; з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів).

При цьому, суд зауважує, що оскільки позивач перебував на державній службі та був протиправно звільнений з Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області, то саме з вказаного органу підлягає стягненню на його користь розрахована судом сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись статтями 32, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Головного сервісного центру МВС України (місце знаходження: вул. Лук`янівська, буд. 62, м. Київ, 04071; код ЄДРПОУ: 40109173), Ліквідаційної комісії Регіонального сервісного центру МВС України в Донецькій області (місце знаходження: вул. Нове Життя, 14, м. Маріуполь, 87523; код ЄДРПОУ: 40112123), Регіонального сервісного центру МВС України в Донецькій області (місце знаходження: вул. Нове Життя, 14, м. Маріуполь, 87523; код ЄДРПОУ: 40112123) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області №56-о/с від 26.05.2020 в частині звільнення державного службовця 5 рангу ОСОБА_1 з посади начальника територіального сервісного центру № 1445 (на правах відділу м. Волноваха) Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника територіального сервісного центру №1445 (на правах відділу м. Волноваха) Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області з 29.05.2020.

Стягнути з Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 153066 (сто п`ятдесят три тисячі шістдесят шість) грн. 64 коп.

Зобов`язати Головний сервісний центр МВС України вжити заходів щодо призначення (переведення) ОСОБА_1 на рівнозначну посаду до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Донецькій області.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника територіального сервісного центру №1445 (на правах відділу м. Волноваха) Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області з 29.05.2020 та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Вступна та резолютивна частини рішення прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 12.11.2020.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 13.11.2020.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом частини 3 статті 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.С. Молочна