Постанова

від 11.11.2020 по справі 757/9567/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/12550/2020

Справа 757/9567/20-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

11 листопада 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Богдан І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в режимі відеоконференції справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Печерського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Волкової С.Я. в м. Київ 20 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, Державної акціонерної холдингової компанії Енергобуд про визнання припиненими трудових відносин,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

У лютому 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання припиненими трудових відносин.

Позов мотивував тим, що з 1997 року його було призначено на посаду директора ДП Фірма Гідробуд Державної акціонерної холдингової компанії Енергобуд . Засновником ДП Фірма Гідробуд є Державна акціонерна холдингова компанія Енергобуд , яка кілька останніх років не функціонує, з 2004 року перебувала в стадії банкрутства, але рішенням Господарського суду м. Києва від 19 липня 2018 року провадження у справі про банкрутство припинено в зв`язку з приватизацією підприємства.

В ЄДРПОУ станом на дату подачі цього позову інформація стосовно приватизації ДАХК Енергобуд відсутня і останні зміни про компанію вносились до реєстру в 2015 році. Власниками компанії зазначені Фонд державного майна (з часткою більше 50 %) та Міністерство енергетики України.

06 грудня 2019 року та 08 січня 2020 року позивачем було відправлено заяви на звільнення з посади директора на адресу ДАХК Енергобуд та на адресу її засновника Фонду державного майна України, однак заяви про звільнення проігноровані та до цього часу не розглянуті по суті. Невнесення відповідачем відповідних змін про звільнення з посади директора ОСОБА_1 до ЄДРПОУ свідчить про те, що відповідач не визнає припинення трудових відносин з позивачем та продовжує вважати його керівником. Таким чином, відповідачем були порушені трудові права позивача, зокрема його право бути звільненим із займаної посади за власним бажанням та право на вільне обрання місця роботи.

На підставі вищевикладеного просив трудові відносини ОСОБА_1 та ДП Фірма Гідробуд Державної акціонерної холдингової компанії Енергобуд визнати припиненими з 27 січня 2020 року у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади директора за власним бажанням.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 липня 2020 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 липня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що його заяви від 06 грудня 2019 року та 08 січня 2020 року дослівно містять прохання про звільнення, судом не врахований відзив відповідача та відповідь на відзив, які містять пряме посилання на заяви про звільнення та відмову відповідача у задоволенні, а також ігнорування скликання загальних зборів засновника дочірнього підприємства.

Вказував, що судом не враховано, що позивач є керівником дочірнього підприємства, яке не має право самостійно приймати рішення про звільнення керівника.

Посилався на положення ч. 8 ст. 63 ГК України, ст. 9 ЦК України, ст. 3, 21, 36, 38, 232 КЗпП України, ст. 25 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань , ст. 23 Декларації прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, ст. 4 Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод, ст. 43 Конституції України, Конвенції 1930 року про примусову або обов`язкову працю, рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007, від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008.

Відзиви на апеляційну скаргу в установлений судом строк не надійшли; поза межами зазначеного строку відзив надійшов від відповідача Фонду державного майна України, однак клопотання про продовження строку для подання відзиву на апеляційну скаргу відзив не містить.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає.

Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що Державна акціонерна холдингова компанія Енергобуд створена на базі корпоратизованих підприємств енергобудівного напрямку відповідно до Указу Президента України від 04 квітня 1995 року № 282/95 Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України .

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 25 лютого 2020 року, позивач ОСОБА_1 значиться підписантом та керівником Дочірнього підприємства Фірма Гідробуд Державної акціонерної холдингової компанії Енергобуд , органом управління юридичної особи є засновник (а. с. 5).

06 грудня 2019 року та повторно 08 січня 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку (рекомендованими листами) звернувся із заявами на ім?я ДАХК Енергобуд , Фонду державного майна України, в яких просив ініціювати проведення зборів учасників з метою вирішення питання про його звільнення з посади директора ДП Фірма Гідробуд ДАХК Енергобуд ; звільнити його з посади керівника (директора) ДП Фірма Гідробуд ДАХК Енергобуд за власним бажанням з 27 січня 2020 року на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України (а. с. 6 - 14).

На а. с. 35 - 52 знаходиться копія статут ДАХК Енергобуд із змінами.

Згідно п. 8.1 Статуту, органами управління компанією є загальні збори акціонерів (вищий орган управління Компанії), спостережна рада, правління компанії, ревізійна комісія.

Згідно п. 8.2 Статуту, вищим органом компанії є загальні збори акціонерів. В період до набуття в процесі приватизації прав власності на акції компанії іншими акціонерами, повноваження вищого органу компанії здійснює Фонд державного майна України. До виключної компетенції загальних зборів акціонерів товариства належить зокрема створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій, представництв товариства та інших юридичних осіб, доля участі у статутному фонді яких з боку товариства перевищує 51 %, затвердження їх статутів.

Згідно п. 8.4.2 Статуту, до компетенції правління належать інші питання діяльності компанії, крім тих, що згідно з чинним законодавством, цим статутом або рішенням вищого органу компанії віднесені виключно до компетенції іншого органу компанії. Вищий орган компанії може прийняти рішення про передачу частини належних йому прав до компетенції правління.

Згідно п. 3.16, 3.17 Статуту, компанія має право у встановленому чинним законодавством порядку створювати на території України та за її межами свої філії та представництва, а також дочірні підприємства. Філії та представництва діють на підставі своїх положень, а дочірні підприємства - на підставі своїх статутів. Створені компанією дочірні підприємства, філії та представництва можуть наділятися основними засобами та обіговими коштами, які належать компанії. Керівництво їх діяльністю проводиться особами, що призначаються правлінням компанії.

На а. с. 67 - 70 знаходиться копія статуту ДП Фірма Гідробуд ДАХК Енергобуд , затвердженого Фондом державного майна України 11 серпня 1997 року, згідно якого підприємство створено за рішенням ДАХК Енергобуд (засновник).

Згідно п. 9 Статуту, виконавчим органом підприємства є правління: директор, заступник директора з фінансово-економічних питань, заступник директора з юридичних питань. Члени правління призначаються засновником терміном на 3 роки шляхом укладання персональних контрактів. Роботою правління керує голова правління - директор підприємства, який є його вищою посадовою особою.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 63 ГК України визначено види та організаційні форми підприємств, відповідно до ч. 8 якої у випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених статтею 126 цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 126 ГК України асоційовані підприємства (господарські організації) - це група суб`єктів господарювання - юридичних осіб, пов`язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному капіталі та/або управлінні. Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною. Про наявність простої та вирішальної залежності має бути зазначено у відомостях державної реєстрації залежного (дочірнього) підприємства та опубліковано відповідно до закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 ГК України підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту.

Відповідно до ч. 3 ст. 65 ГК України для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання трудових відносин припиненими, суд першої інстанції виходив з того, що вирішення питання про звільнення керівника дочірнього підприємства відноситься до виключної компетенції загальних зборів компанії, разом із тим позивач просить суд у судовому порядку визнати припиненими трудові відносини.

Апеляційний суд не може беззаперечно погодитись із даними висновками, оскільки вони не відповідають обставинам справи та не ґрунтуються на наявних у справі доказах, а саме Статуті ДАХК Енергобуд , із положень п. 8.2 якого вбачається, що до виключної компетенції загальних зборів акціонерів товариства належить лише зокрема створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, однак відповідно до п. 3.17 Статуту ДАХК Енергобуд , керівництво діяльністю таких дочірніх підприємств проводиться особами, що призначаються правлінням компанії.

Крім того, застосовуючи положення ч. 5 ст. 41 Закону України Про господарські товариства , відповідно до якої до компетенції загальних зборів належить утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства, суд першої інстанції не звернув уваги, що дане питання стосується органів самого товариства, а не його дочірнього підприємства.

Також судом першої інстанції не надано жодної оцінки доводам позивача про порушення відповідачами його права на працю, що включає в тому числі неприпустимість і заборону примусової праці, і не прийнято до уваги, що позивачем направлялися заяви на адреси відповідачів, в яких він просив звільнити його за власним бажанням, для чого ініціювати проведення зборів учасників, однак вказані заяви були залишені без відповіді.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції фактично ухилився від вирішення спору по суті і залишив трудові права позивача незахищеними.

За таких обставин рішення суду першої інстанції ухвалене в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи, із застосуванням закону, який не підлягав застосуванню, відтак судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

Вирішуючи по суті позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання припиненими трудових відносин, апеляційний суд виходить із наступного.

Згідно ч. 2 ст. 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян, на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом ст. 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

У п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Згідно з ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Із доказів, наявних в матеріалах справи, вбачається, що позивачем, який займає посаду керівника (директора) дочірнього підприємства відповідача ДАХК Енергобуд , на адресу цього відповідача як засновника, до повноважень якого належить призначення членів правління ДП Фірма Гідробуд ДАХК Енергобуд , двічі направлялися заяви про звільнення з роботи за власним бажанням з 27 січня 2020 року, і така заява була отримана відповідачем 13 січня 2020 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням (а. с. 13), однак будь-яких дій щодо звільнення позивача ДАХК Енергобуд вчинено не було.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що оскільки ДАХК Енергобуд заява позивача ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням не розглянута, питання про припинення трудових відносин на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України не вирішено, то його трудові права є порушеними і підлягають захисту.

Враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України.

Передбачений ч. 1 ст. 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні. За встановлених у цій справі обставин, положення закону щодо письмового попередження власника про бажання працівника звільнитись нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника чинне законодавство не передбачає.

Недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав у обраний ним спосіб.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у ч. 1 ст. 10 ЦПК України.

Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття якість закону означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення Європейського суду з прав людини у справах C.G. та інші проти Болгарії ( C. G. and Others v. Bulgaria , заява № 1365/07, § 39), Олександр Волков проти України ( Oleksandr Volkov v. Ukraine , заява № 21722/11, § 170)).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах Кантоні проти Франції ( Cantoni v. France , заява № 17862/91, § 31-32), Вєренцов проти України ( Vyerentsov v. Ukraine , заява № 20372/11, § 65))

Частиною другою статті 5 ЦПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час надмірний формалізм може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення Європейського суду з прав людини у справах Белеш та інші проти Чеської Республіки (Beles and Others v. the Czech Republic, заява № 47273/99, § 50-51, 69); Волчі проти Франції (Walchli v. France, заява № 35787/03, § 29).

При проведенні оцінювання Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях правової визначеності та належного здійснення правосуддя як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах Карт проти Туреччини (Kart v. Turkey [ВП], заява № 8917/05, § 79 (в кінці); Ефстатіу та та інші проти Греції (Efstathiou and Others v. Greece, заява № 36998/02, § 24 (в кінці); Ешим проти Туреччини (Esim v. Turkey, заява № 59601/09, § 21).

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що він просить суд визнати трудові відносини з відповідачем припиненими з 27 січня 2020 року.

Однак, згідно зі статутами ДАХК Енергобуд та ДП Фірма Гідробуд ДАХК Енергобуд , вирішення питання про призначення керівника відноситься до компетенції правління компанії, а питання його звільнення не врегульовано установчими документами взагалі.

Разом з тим, відповідно до вимог частини другої статті 5 ЦПК України, з урахуванням встановлених обставин справи та виходячи з того, що пред`явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між ОСОБА_1 і ДП Фірма Гідробуд ДАХК Енергобуд , апеляційний суд вважає, що ефективним і таким, що не суперечить закону, у даному випадку буде такий спосіб захисту як визнання припиненими трудових відносин ОСОБА_1 і ДП Фірма Гідробуд ДАХК Енергобуд за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.

Визначення запропонованим чином способу захисту прав позивача судом не призводить до порушення диспозитивних засад цивільного судочинства, оскільки справа розглядається у межах заявлених ОСОБА_1 вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Апеляційний суд відхиляє доводи відповідача Фонду державного майна України про те, що процедура звільнення директора із займаної посади не може вважатись завершеною внаслідок припинення лише трудових відносин з товариством, із посиланням на те, що повноваження директора як посадової особи припиняються з моменту прийняття відповідного рішення засновниками та внесення змін до ЄДРПОУ, оскільки дані доводи не спростовують доведеності вимоги позивача про визнання припиненими трудових відносин в зв`язку із поданням заяв про звільнення з посади керівника за власним бажанням.

Інші доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до підтримки висновків суду першої інстанції, рішення якого скасовується апеляційним судом.

При вирішенні даної справи апеляційним судом відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховано правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 520/11437/16-ц про звільнення з посади директора та зобов`язання вчинити певні дії.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування із прийняттям нової постанови про задоволення позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та стягує із відповідачів на користь позивача судові витрати в розмірі 1051,50 грн. із кожного.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 липня 2020 року скасувати та прийняти нову постанову.

Позов ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, Державної акціонерної холдингової компанії Енергобуд про визнання припиненими трудових відносин задовольнити.

Визнати трудові відносини ОСОБА_1 та Дочірнього підприємства Фірма Гідробуд Державної акціонерної холдингової компанії Енергобуд припиненими з 27 січня 2020 року у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади директора за власним бажанням.

Стягнути з Фонду державного майна України (м. Київ вул. Генерала Алмазова 18/9 код ЄДРПОУ 00032945), Державної акціонерної холдингової компанії Енергобуд (м. Київ вул. С.Петлюри (Комінтерну) 27 код ЄДРПОУ 23510755) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 1051,50 грн. із кожного.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 12 листопада 2020 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.