Постанова

від 10.11.2020 по справі 910/18069/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" листопада 2020 р. Справа№ 910/18069/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Тищенко О.В.

Шаптали Є.Ю.

секретар судового засідання Макуха О.А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Арготрейд ЛТД

на рішення Господарського суду міста Києва

від 10.06.2020 (повний текст рішення складено 17.06.2020)

у справі № 910/18069/19 (суддя Гулевець О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Арготрейд ЛТД

до Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк

про визнання недійсним договору

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Арготрейд ЛТД (далі - ТОВ Арготрейд ЛТД , позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк (далі - АТ КБ Приватбанк , відповідач) про визнання недійсним укладеного між ними Кредитного договору № 4А16096Г від 24.10.2016, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач, діючи навмисно та недобросовісно, з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля ПАТ КБ Приватбанк , ініційованої Національним банком України, ввів в оману позивача щодо факту існування у банка договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з банком пов`язаних між собою кредитного договору та договорів поруки. На переконання позивача, відсутність вищевказаних документів має істотне значення при укладанні кредитного договору та договорів поруки і підтверджує факт обману ТОВ Арготрейд ЛТД банком. Відтак позивач вважає, що Кредитний договір №4А16096Г від 24.10.2016 був укладений ним під впливом обману, отже наявні підстави для визнання його недійсним на підставі ст. 230 ЦК України.

Заперечуючи проти позову, відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому стверджував про помилковість тверджень позивача щодо мети укладення ним Кредитного договору № 4А16096Г від 24.10.2016, вважаючи його наслідком необхідність укладення договорів поруки. При цьому, відповідач вказував, що отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договорів поруки відбулося внаслідок отримання позивачем кредиту та вільного його волевиявлення, здійсненого в порядку ст. 627 ЦК України. Також відповідач наполягав на не доведенні позивачем наявних обставин, що можуть бути підставами для визнання недійсним оспорюваного договору на підставі ст. 230 ЦК України, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

17.02.2020 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про поновлення строку на подання клопотання про витребування додаткових доказів та витребування у АТ КБ Приватбанк належним чином завіреної копії Рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ про зобов`язання ПАТ КБ Приватбанк розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю, а також оригінали Кредитних договорів з супутніми документами (для огляду) і їх належним чином посвідчені копії для долучення до матеріалів справи.

В наданій суду першої інстанції відповіді на відзив позивач зазначав, що Кредитний договір та договори поруки є банківською редакцією, а тому не містять посилань на ініційовану НБУ процедуру трансформації кредитного портфелю ПАТ КБ Приватбанк . Крім цього, позивач акцентував увагу, що відповідач з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля ПАТ КБ Приватбанк , ініційованої Національним банком України, увів в оману ТОВ Арготрейд ЛТД про існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників - ТОВ АДАРА-7 , ТОВ МАГМУМ-ТРЕЙД , ТОВ МАВЕКС-ПЕТРОЛ , ТОВ КОТЛАС , ТОВ ТАЙМАР , ТОВ ЮНІКС ГРУП в розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитами, та спонукало ТОВ Арготрейд ЛТД до укладення з відповідачем Кредитного договору № 4А16096Г від 24.10.2016 та договорів поруки.

Розглянувши подане позивачем клопотання про витребування додаткових доказів, в судовому засіданні 18.02.2020 апеляційний суд відмовив у його задоволенні, про що зазначено в протоколі судового засідання від 18.02.2020.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2020 у справі № 910/18069/19 відмовлено в позові повністю.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Арготрейд ЛТД оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ч. 1 ст. 77, ч. 1 ст. 86, ч. 5 ст. 236 ГПК України. Доводи апелянта зводяться до того, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що згідно рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 №323/БТ ПАТ КБ Приватбанк зобов`язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля; а платежі ТОВ Арготрейд ЛТД на користь ПАТ КБ Приватбанк за договорами поруки було зроблено за рахунок кредитних коштів, отриманих на підставі оспорюваного Кредитного договору; поза увагою суду залишились такі дані, як однакові суми грошових коштів, отриманих підприємством по Кредитному договору, та витрачених по договорам поруки, операційний час банку, протягом якого були отримані кредитні кошти та перераховані по договорам поруки (вираховується в 2-3 хвилини від часу отримання до часу перерахування); не враховано положень договору поруки щодо обов`язку банку у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж п`яти робочих днів з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором; не надано належної правової оцінки тому факту, що сума заборгованості боржників за кредитними договорами перед ПАТ КБ Приватбанк була сплачена ТОВ Арготрейд ЛТД в повному обсязі, з чого випливає виникнення у відповідача обов`язку, встановленого п. 10 договору поруки; не надано належної правової оцінки тому факту, що при укладенні договорів поруки ТОВ Арготрейд ЛТД мало намір отримати прибуток у вигляді отримання права власності на активи, що забезпечували зобов`язання попередніх боржників за кредитним договором. Також апелянт наголошував на тому, що місцевим судом не враховано того, що при укладенні договорів поруки позивач мав намір отримати прибуток у вигляді отримання права власності на активи, які забезпечували зобов`язання попереднього боржника за кредитними договорами тощо.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що спірний Кредитний договір укладено з метою фінансування поточної діяльності позивача, про що, зокрема, зазначено в його тексті, протоколі загальних зборів позивача та техніко-економічному обґрунтуванні. При цьому, відповідач наполягав на не доведенні позивачем наявності обставин, що є підставами для визнання недійсним оспорюваного договору на підставі ст. 230 ЦК України, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

В судове засідання апеляційної інстанції 10.11.2020 з`явився представник відповідача, представник позивача не з`явився не зважаючи на його належне повідомлення про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення йому відповідної ухвали суду про призначення справи до розгляду, яка згідно наявного в матеріалах справи поштового повідомлення +отримана уповноваженим представником позивача 31.10.2020.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Оскільки в судове засідання апеляційної інстанції 10.11.2020 представник позивача, явка якого в судове засідання обов`язковою не визнавалась, не з`явився не зважаючи на його належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, клопотань про відкладення розгляду справи суду не надіслав, апеляційний суд вважав за можливе розглядати справу за відсутності цього учасника за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача в даному судовому засіданні надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, 24.10.2016 між ТОВ Арготрейд ЛТД (позивач, позичальник за договором) та ПАТ КБ банк Приватбанк , правонаступником якого є АТ КБ Приватбанк (відповідач, банк за договором) укладено Кредитний договір № 4А16096Г (далі - Кредитний договір), за умовами п. 1.1 якого банк за наявності вільних коштів зобов`язався надати позичальнику кредит у формі згідно п. А.1 з лімітом і на цілі, які зазначені в п. А.2, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці п. 2.1.2, в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, у визначені цим договором терміни.

В розділі А до Кредитного договору № 4А16096Г від 24.10.2016 сторонами погоджено істотні умови кредитування, зокрема, п. А.1 визначено вид кредиту - відновлювальна кредитна лінія.

Ліміт кредитного договору: 4 500 000 000,00 грн. на фінансування поточної діяльності підприємства. Термін повернення кредиту 22.10.2025 (п.п. А.2-А.3 Кредитного договору).

За змістом п. А.5 Кредитного договору виконання зобов`язань позичальника забезпечуються: договором застави.

Цей договір в частині п. 4.4 набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін, в інших частинах - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим договором (п. 6.1 Кредитного договору).

За умовами п. 7.9 Кредитного договору його укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ Приватбанк в порядку, передбаченому Законом України Про електронні документи та електронний документообіг та Законом України Про електронний цифровий підпис , а також на підставі укладеної сторонами Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 06.05.2016.

За кредитним договором на підставі ст. 1054 ЦК України банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України Про електронні довірчі послуги до складу електронних довірчих послуг входять: створення, перевірка та підтвердження удосконаленого електронного підпису чи печатки; формування, перевірка та підтвердження чинності сертифіката електронного підпису чи печатки; формування, перевірка та підтвердження чинності сертифіката автентифікації веб-сайту; формування, перевірка та підтвердження електронної позначки часу; реєстрована електронна доставка; зберігання удосконалених електронних підписів, печаток, електронних позначок часу та сертифікатів, пов`язаних з цими послугами.

За змістом ст. 5 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Для ідентифікації автора електронного документа згідно ст. 6 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, в тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронні довірчі послуги (ч. 1 ст. 7 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг ).

Як встановлено матеріалами справи, 24.10.2016 між ТОВ Арготрейд ЛТД (позивач, поручитель за договором) та ПАТ КБ Приватбанк (відповідач, кредитор за договором) укладено Договір поруки №4А12140И/П (далі - Договір поруки №1), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю АДАРА-7 (код за ЄДРПОУ 37258730) (далі - боржник) своїх зобов`язань за кредитним договором №4А12140И від 14.05.2012, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

24.10.2016 між ТОВ Арготрейд ЛТД (позивач, поручитель за договором) та ПАТ КБ Приватбанк (відповідач, кредитор за договором) укладено Договір поруки №4К12139И/П (далі - Договір поруки №2), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю КОТЛАС (код за ЄДРПОУ 37298946) (далі - боржник) своїх зобов`язань:

- за кредитним договором №4К12139И від 11.05.2012, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору;

- за кредитним договором №4К13432И від 15.07.2013, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

24.10.2016 між ТОВ Арготрейд ЛТД (позивач, поручитель за договором) та ПАТ КБ Приватбанк (відповідач, кредитор за договором) укладено Договір поруки №4М12301И/П (далі - Договір поруки №3), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю МАВЕКС-ПЕТРОЛ (код за ЄДРПОУ 37083957) (далі - боржник) своїх зобов`язань:

- за кредитним договором №4М12301И від 23.11.2012, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору;

- за кредитним договором №4М13390И від 21.06.2013, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

24.10.2016 між ТОВ Арготрейд ЛТД (позивач, поручитель за договором) та ПАТ КБ Приватбанк (відповідач, кредитор за договором) укладено Договір поруки №4М12385И/П (далі - Договір поруки №4), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю МАГНУМ-ТРЕЙД (код за ЄДРПОУ 36997478) (далі - боржник) своїх зобов`язань: за кредитним договором №4М12385И від 13.12.2012, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

24.10.2016 між ТОВ Арготрейд ЛТД (позивач, поручитель за договором) та ПАТ КБ Приватбанк (відповідач, кредитор за договором) укладено Договір поруки №4Т15089И/П (далі - Договір поруки №5), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю ТАЙМАР (код за ЄДРПОУ 39741728) (далі - боржник) своїх зобов`язань: за кредитним договором №4Т15089И від 16.12.2015, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

24.10.2016 між ТОВ Арготрейд ЛТД (позивач, поручитель за договором) та ПАТ КБ Приватбанк (відповідач, кредитор за договором) укладено Договір поруки №4Ю15079И/П (далі - Договір поруки №6), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю ЮНІКС ГРУП (код за ЄДРПОУ 39802963) (далі - боржник) своїх зобов`язань: за кредитним договором №4Ю15079И від 16.12.2015, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Відповідно до п. 2 вищевказаних Договорів поруки № 1-6 поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за Кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до Кредитного договору.

Положеннями п. 3 Договорів поруки № 1-6 визначено, що поручитель з умовами Кредитного договору ознайомлений.

За змістом п. 8 Договорів поруки № 1-6 до поручителя, який виконав обов`язки боржника за Кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і Договором(ами) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Кредитор зобов`язаний ( п. 10 Договорів поруки № 1-6) у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за Кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за Кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань (п. 11 Договорів поруки № 1-6). Його укладено/підписано із використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ Приватбанк в порядку, передбаченому Законом України Про електронні документи та електронний документообіг та Законом України Про електронний цифровий підпис , а також на підставі укладеної сторонами Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 16.05.2016 (п. 17 договорів поруки № 1-6).

Матеріалами справи встановлено, 25.10.2016 позивачем, як поручителем, виконано перед відповідачем зобов`язання боржників з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитами на умовах та в терміни, встановлені в кожному конкретному первісному кредитному договорі, зокрема, сплачено 4 454 756 283,39 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 25.10.2016, зокрема:

- згідно платіжного доручення № 1057 було перераховано 574 419 165, 72 грн. на виконання зобов`язань за кредитним договором № 4А12140И від 14.05.2012 згідно договору поруки № 4А12140И/П від 24.10.2016;

- згідно платіжного доручення № 1058 було перераховано 340 468 745,53 грн. на виконання зобов`язань за кредитним договором № 4К12139И від 11.05.2012 згідно договору поруки № 4К12139И/П від 24.10.2016;

- згідно платіжного доручення № 1059 було перераховано 269 591 697,48 грн. на виконання зобов`язань за кредитним договором № 4К13432И від 15.07.2013 згідно договору поруки № 4К12139И/П від 24.10.2016;

- згідно платіжного доручення № 1060 було перераховано 614 838 440,38 грн. на виконання зобов`язань за кредитним договором № 4М12301И від 23.11.2012 згідно договору поруки № 4М12301И/П від 24.10.2016;

- згідно платіжного доручення № 1061 було перераховано 20 503 970 грн. на виконання зобов`язань за кредитним договором № 4М13390И від 21.06.2013 згідно договору поруки № 4М12301И/П від 24.10.2016;

- згідно платіжного доручення № 1062 було перераховано 621 548 474,45 грн. на виконання зобов`язань за кредитним договором № 4М12385И від 13.12.2012 згідно договору поруки №4М12385И/П від 24.10.2016;

- згідно платіжного доручення № 1063 було перераховано 899 028 423,72 грн. на виконання зобов`язань за кредитним договором 4Т15089И від 16.12.2015 згідно договору поруки № 4Т15089И/П від 24.10.2016;

- згідно платіжного доручення № 1064 було перераховано 1 114 357 366,11 грн. на виконання зобов`язань за кредитним договором № 4Ю15079И від 16.12.2015 згідно договору поруки № 4Ю15079И/П від 24.10.2016.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказував на наявність підстав для визнання недійсним Кредитного договору № 4А16096Г від 24.10.2016, оскільки його укладенню та Договорів поруки передували обставини, що позивач зарекомендував себе як надійний та перспективний клієнт банку, що постійно нарощує обсяг необхідних банківських послуг.

За твердженням позивача, банк, володіючи повною фінансовою інформацією про позивача, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства, висунув йому пропозицію щодо можливої участі ТОВ Арготрейд ЛТД в процедурі трансформації кредитного портфеля АТ КБ Приватбанк .

На переконання апелянта, така процедура була ініційована Національним Банком України відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 №323/БТ, яким зобов`язано АТ КБ Приватбанк розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля. Згаданий план заходів, зі слів співробітників банку, передбачав переведення існуючого корпоративного кредитного портфелю на операційні компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів. Як стверджував позивач, він повністю відповідав необхідним для банку критеріям для переведення на ТОВ Арготрейд ЛТД кредитного боргу старих боржників . При цьому, представники банку наголошували, що кредитні зобов`язання старих боржників забезпечені надзвичайно ліквідними активами, в тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше.

За твердженням позивача, його дії з отримання кредитних коштів за оспорюваним Кредитним договором були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань старих боржників банку в зазначених рамках реалізації плану трансформації кредитного портфелю АТ КБ Приватбанк , ініційованого НБУ. Тобто, укладення згаданого Кредитного договору було обумовлено тим, що позивач, здійснюючи погашення за рахунок отриманих кредитних коштів (за Кредитним договором) заборгованості старих позичальників (боржників), мав на меті отримати прибуток від реалізації активів або набуття права власності на них (переданих позичальниками в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами), адже сукупна вартість активів, переданих в забезпечення, у декілька разів перевищує заборгованість старих позичальників перед банком.

Сума отриманого від банку кредиту за оспорюваним Кредитним договором, на думку позивача, дорівнює сумі сплачених ним грошових коштів в рахунок погашення заборгованості старих позичальників (боржників) за Кредитними договорами.

Проте рішенням НБУ від 18.12.2016 №498-р, яким АТ КБ Приватбанк визнано неплатоспроможним відповідно до постанови КМУ від 18.12.2016 №961, банк перейшов у власність держави. Зобов`язання банку щодо передачі позивачеві документів, що посвідчували права заставодержателя (АТ КБ Приватбанк ) на активи боржників, якими були забезпечені зобов`язання за Кредитними договорами, виконані не були.

За таких обставин, протягом 2017-2018 років позивач намагався в судовому порядку отримати вищезгадані документи від АТ КБ Приватбанку , як встановлено у рішеннях судів АТ КБ Приватбанк не було обов`язку передавати такі документи ТОВ Арготрейд ЛТД

Таким чином, ні на виконання Договорів поруки, ні за рішенням судів АТ КБ Приватбанк не передало позивачеві документів, які б давали змогу позивачу звернути стягнення на активи, які забезпечували виконання зобов`язань старих боржників за Кредитними договорами.

Тривале невиконання АТ КБ Приватбанк зобов`язань умов п. п. 8, 10 Договорів поруки, на переконання позивача, свідчить про відсутність у банку намірів передати позивачу (як поручителю, який виконав зобов`язання боржника) документів на підтвердження наявного забезпечення виконання зобов`язань старих позичальників у вигляді цінних для позивача активів.

Банк, на думку апелянта, лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти оспорюваний Кредитний договір та Договори поруки з метою реалізації плану трансформації , чим ввів ТОВ Арготрейд ЛТД в оману щодо істотних умов договору.

Крім цього, як зазначав позивач, у нього взагалі є сумніви щодо реальної наявності у банку таких активів, оскільки протягом 2016-2019 років банк не передав позивачу ні документи, які посвідчували наявність активів (їх копії), ні будь-яку іншу інформацію, яка би надавала змогу позивачу звернути стягнення на такі активи.

З огляду на наведене позивач вважав, що банк, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану трансформації кредитного портфеля АТ КБ Приватбанк , ввів в оману ТОВ Арготрейд ЛТД щодо існування у банку договорів, укладених для забезпечення виконання зобов`язань старих боржників за Кредитними договорами в розмірах, які суттєво перевищують розміри заборгованості за цими договорами.

Відсутність вказаних документів має істотне значення при укладенні як Кредитного договору, так і Договорів поруки, й підтверджує факт обману позивача, оскільки якби позивач на момент укладення Кредитного договору та Договорів поруки знав про відсутність договорів забезпечень, він би не вчиняв цих правочинів.

Таким чином, позивач просив визнати недійсним Кредитний договору № 4А16096Г від 24.10.2016, укладений між ТОВ Арготрейд ЛТД та АТ КБ Приватбанк , відповідно до ст. 230 ЦК України

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Правочином на підставі ч.1 ст. 202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

За приписами ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору на підставі ст..628 ЦК України становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, які визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

За кредитним договором в силу приписів ч. 1 ст. 1054 ЦК України банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Положеннями ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ст. 15 ЦК України). Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Цією ж статтею визначено й орієнтовний перелік способів захисту, зокрема, визнання правочину недійсним. Аналогічне положення міститься в ч. 2 ст. 20 ГК України.

За приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлено ч.ч. 1-3, 5 і 6 ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом на підставі законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Водночас, виходячи з системного аналізу ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України та положень ГПК України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Відповідно до вимог процесуального законодавства обов`язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

За приписами ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст.ст. 230-233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом:

- повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності;

- заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину;

- замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі).

Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено.

Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним.

Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме:

1) наявність умислу в діях відповідача,

2) істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману,

3) наявність обману.

Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/9879/18.

Як вище згадувалось, позивач вказував, що банк як недобросовісна сторона навмисно з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля АТ КБ Приватбанк ввів в оману позивача про існування у банку договорів, укладених для забезпечення прав вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників, у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з банком як оспорюваного Кредитного договору, так і Договорів поруки.

На переконання позивача, наведені ним в позовній заяві обставини, вказують на відсутність вищевказаних документів (договорів забезпечення) у банку, що мало істотне значення при укладенні оспорюваного Кредитного договору та підтверджує факт обману банком позивача, адже якби позивач знав про відсутність забезпечень, він би не укладав з відповідачем Кредитного договору та Договорів поруки.

Положеннями ст. 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства також визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Кожна сторона на підставі ч. 1 ст. 74 ГПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі №910/15148/17.

Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Проте місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами наявності обставин (складових), які є підставами для визнання недійсним Кредитного договору № 4А16096Г від 24.10.2016 на підставі ст. 230 ЦК України.

Зокрема, позивачем не доведено, що АТ КБ Приватбанк повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або що представники банку замовчували обставини, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальника).

Позивачем також не доведено, що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, що свідчили б про його намагання запевнити позивача про такі властивості й наслідки укладення такого договору, які насправді наступити не можуть.

Як вбачається з Протоколу № 21/10-1 від 21.10.2016 загальних зборів учасників ТОВ Арготрейд ЛТД , копія якого долучена відповідачем до матеріалів справи, порядком денним загальних зборів для здійснення господарської діяльності було запропоновано звернутися до ПАТ КБ Приватбанк з пропозицією надати товариству кредит та укласти відповідний Кредитний договір на суму 4 500 000 000,00 грн.

Жодних посилань/згадувань/рішень щодо необхідності укладення Кредитного договору/Договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого в якості забезпечення за старими кредитами, в зазначеному вище протоколі немає, так само, як і відсутні будь-які дані щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку.

Відповідно до Техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 21.10.2016, метою кредитування ТОВ Арготрейд ЛТД є фінансування поточної діяльності.

Згідно Заявки на отримання кредиту від 21.10.2016 цільовим призначенням позики є фінансування поточної діяльності підприємства.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами цей документ не містить, як і посилань на Договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими Договорами поруки прибутку (в тому числі за оспорюваним договором).

Крім цього, жодні умови Кредитного договору № 4А16096Г від 24.10.2016 не містять положень про трансформацію, необхідність укладення Договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Позивач (апелянт) допустився помилки коли стверджував про мету укладення ним Кредитного договору вважаючи, що за його наслідками мають бути укладеними Договори поруки, адже всі наявні в матеріалах справи докази спростовують наведене - позивач отримав кредит для фінансування його поточної діяльності.

Таким чином, позивачем належними доказами не доведено, що відповідачем йому було надано пропозицію щодо трансформації кредитного портфелю банку та обов`язкове укладення Кредитного договору та Договорів поруки №1-6 для отримання прибутку, як і не доведено, що невиконання відповідачем зобов`язань з надання документів на підтвердження обов`язків боржників за Кредитними договорами позбавило позивача того, на що він розраховував при укладенні Кредитного договору.

Посилання апелянта на те, що у відповідача на момент укладення оспорюваного Кредитного договору не було договорів, які підтверджують існування забезпечення Кредитних договорів, не заслуговують на увагу, оскільки ці договори не стосуються підстав позову та предмета спору, що розглядається в межах даної справи. В матеріалах справи наявні усі необхідні докази, на підставі яких можливо встановити обставини, які входять до предмету доказування в даній справі, Кредитний договір та Договори поруки не містять посилань на трансформацію/майно/забезпечення, відтак вони жодним чином не впливають на результати вирішення справи.

З огляду на наведене та те, що для встановлення обставин вчинення правочину під впливом обману, обов`язок з доведення наявності трьох складових: умислу в діях відповідача, істотності значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і самого факту обману, покладено на позивача, а позивачем таких обставин (складових) суду не доведено, апеляційний суд погоджується з висновками місцевого суду про правомірність відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ Арготрейд ЛТД до АТ КБ Приватбанк про визнання недійсним Кредитного договору.

При цьому, судом враховано, що Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Добросовісність згідно п. 6 ст. 3 ЦК України - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Таким чином, дії позивача, який уклав оспорюваний Кредитний договір, а наразі пред`явив позов про визнання його недійсним, суперечать його попередній поведінці (укладенню договору) та є недобросовісними.

Доводи апелянта щодо неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення, а також з приводу невідповідності висновків місцевого суду обставинам справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

За рішенням від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Арготрейд ЛТД залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2020 у справі № 910/18069/19 - без змін.

Матеріали справи № 910/18069/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 12.11.2020

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді О.В. Тищенко

Є.Ю. Шаптала