Рішення

від 03.11.2020 по справі 914/1035/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.11.2020 справа № 914/1035/19

Господарський суд Львівської області у складі:

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участі секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова, Львівська область, м. Львів;

до Відповідача: Приватного підприємства «Діана-Сервіс» , Львівська область, м. Львів;

про: стягнення заборгованості по неустойці та платі за використання майна;

ціна позову: 90236,18грн.

Представники:

Позивача: не з`явився;

Відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

29.05.2019р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява від 21.05.2019р. вих. №2503 (вх. №1086) Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова до Приватного підприємства «Діана-Сервіс» про стягнення заборгованості по неустойці та платі за використання майна; ціна позову 90236,18грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає неналежне виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань зі сплати орендної плати, компенсації земельного податку та повернення об`єкта оренди у зв`язку із закінченням строку дії Договору від 01.09.2017р. №5/2017/КЕВ.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.06.2019р. у даній справі суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами загального позовного провадження; призначити підготовче засідання на 18.06.2019р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.06.2019р. у даній справі судом постановлено продовжувати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання відкласти на 25.06.2019р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.06.2019р. у даній справі судом постановлено продовжувати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання відкласти на 02.07.2019р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.07.2019р. у даній справі суд постановив продовжити строк розгляду справи у порядку підготовчого провадження на 30 днів; підготовче засідання відкласти на 06.08.2019р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.08.2019р. у даній справі судом постановлено продовжувати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання відкласти на 27.08.2019р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.08.2019р. у даній справі суд постановив продовжувати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 17.09.2019р. на 10год. 30хв.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Львівської області від 10.09.2019р. №420 у зв`язку із досягненням суддею Пазичевим В.М. шістдесяти п`яти років та припиненням повноважень судді з метою недопущення порушення процесуальних строків розгляду справи №914/1035/19 відповідно до пункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та Рішення зборів суддів Господарського суду Львівської області від 03.08.2018р. призначено повторний автоматизований розподіл справи №914/1035/19.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.09.2019р. справу передано для розгляду судді Фартушку Т.Б.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 16.09.2019р. суд постановив прийняти справу №914/1035/19 до провадження; повторно провести підготовче провадження.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 17.09.2019р., з урахуванням ухвали суду від 19.09.2019р. про виправлення описки, суд постановив відкласти підготовче засідання на 12год. 10хв. 16.10.2019р.

Ухвала надіслана Відповідачеві як за його місцем знаходження, так і за місцезнаходженням спірного майна, а також Відповідача викликано через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.10.2019р. у даній справі судом постановлено заяву Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова від 30.09.2019р. вх.№2643/19 про збільшення розміру позовних вимог прийняти; подальший розгляд справи здійснювати з врахуванням поданої Квартирно-експлуатаційним відділом м.Львова заяви від 30.09.2019р. вх.№2643/19 про збільшення розміру позовних вимог; відкласти підготовче засідання на 05.11.2019р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.11.2019р. у даній справі судом постановлено продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів; підготовче засідання відкласти на 26.11.2019р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.11.2019р. у даній справі судом оголошено перерву в підготовчому засіданні на 16.12.2019р. ,про що представники Учасників справи були повідомлені в судовому засіданні.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.12.2019р. у даній справі судом постановлено клопотання Приватного підприємства «Діана-Сервіс» від 16.12.2019р. вх. №3473/19 про зупинення провадження задоволити; зупинити провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Західного апеляційного господарського суду у справі №914/2300/18; зобов`язати Учасників справи повідомити Господарський суд Львівської області про результати розгляду Західним апеляційним господарським судом справи №914/2300/18.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.06.2020р. у даній справі судом постановлено поновити провадження у справі; призначити підготовче засідання на 30.06.2020р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.06.2020р. у даній справі судом постановлено відкласти підготовче засідання на 22.07.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.07.2020р. у даній справі судом постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 02.09.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.09.2020р. у даній справі суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 15.09.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Судове засідання 15.09.2020р. не відбулось з причин тимчасової втрати працездатності головуючого судді Фартушка Т.Б.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.09.2020р. у даній справі суд постановив призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 06.10.2020р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті справи обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.10.2020р. у даній справі суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 03.11.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Відповідно до ч.3 ст.222 ГПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

В порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання не з`явилась, причин неявки суду не повідомила, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою.

Представник Відповідача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою.

Приписами ч.ч.1 та 2 ст.27 ГПК України встановлено, що позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно із п.п.1, 2 ч.3 ст.2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п.п.1, 3, 4 ч.5 ст.13 ГПК України).

Приписами п.п.2, 3 ч.1 ст.42 ГПК України встановлено, що учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

З врахуванням наведеного суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2020 у справі №43/122, що учасник справи, керуючись принципами рівності учасників процесу перед законом і судом та змагальності сторін, вправі реалізувати своє процесуальне право участь в судовому процесі та подання письмових заяв по суті спору. Таке право реалізується учасником справи протягом строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ухвалу Господарського суду Львівської області від 03.06.2019р. про відкриття провадження у даній справі 03.06.2019р. надіслано судом на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 79052, Львівська область, м.Львів, вул.Роксоляни, буд.61.

З врахуванням наведеного суд приходить до висновків про повідомлення Відповідача про відкриття провадження у справі, а також про дату, час та місце розгляду справи у встановлені чинним процесуальним Законом порядку та спосіб.

Як встановлено судом із безкоштовного запиту з ЄДРЮОФОП та ГФ, розміщеного на веб-порталі Міністерства юстиції України (https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search), що під час розгляду справи судом Відповідачем змінено місцезнаходження, станом на час вирішення спору по суті місцезнаходженням Відповідача є адреса: 03113, м.Київ, вул.Івана Шевцова, буд.1.

Відповідно до ч.ч.3, 7 ст.120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Приписами ч.2 ст.31 ГПК України встановлено, що справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду.

З врахуванням наведеного, зокрема відкриття судом провадження у даній справі з додержанням правил підсудності, зміну Відповідачем місцезнаходження під час розгляду справи в суді, відсутність повідомлень Відповідача про зміну місцезнаходження в порядку ст.120 ГПК України, суд дійшов висновків про те, що справа підлягає розгляду Господарським судом Львівської області.

Також суд зазначає, що ухвалу Господарського суду Львівської області від 06.10.2020р. у даній справі 12.10.2020р. надіслано Відповідачеві як за адресою місцезнаходження, повідомленою на час відкриття провадження у справі (79052, Львівська область, м.Львів, вул.Роксоляни, буд.61), так і на адресу зміненого місцезнаходження Відповідача (03113, м.Київ, вул.Івана Шевцова, буд.1), що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901413242790 «Трекінг» з інтернет-порталу АТ «Укрпошта» (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Водночас суд враховує, про що також вказувалось в судових рішеннях у цій справі, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу з 12.03.2020 по 03.04.2020 на всій території України встановлено карантин, який неодноразово продовжувався, в тому числі постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020р. №392 Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів до 31 липня 2020р., Постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020р. №641 Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 до 31.10.2020р.

На час ухвалення даного рішення судочинство в Україні здійснюється в умовах карантину.

Суд також зважає, що Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 02.04.2020р., розділ X "Прикінцеві положення" ГПК України доповнено пунктом 4, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Проте, суд зазначає, що пунктом 1 розділу І Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) , який набрав чинності 17.07.2020р., пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., N48, ст. 436) викладено в такій редакції:

"4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Відповідно до п.2 розділу ІІ вказаного Закону процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" N540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Відтак, встановлені Господарським процесуальним кодексом України та ухвалою суду від 03.06.2019р. про відкриття провадження у даній справі строки подання доказів та заяв по суті спору завершились 06.08.2020р.

Судові рішення, пов`язані з рухом цієї справи надсилались судом на адресу Відповідача, одержувались ним, а також були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про те, що учасники справи мали достатньо часу для реалізації ними процесуальних прав передбачених ГПК України.

Разом з цим, судом враховується, що за приписи статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

Суд зазначає, що станом на час ухвалення рішення суду в матеріалах справи відсутні, Учасниками справи не подані та не оголошені у встановленому п.2 розділу ІІ Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) клопотання про продовження чи поновлення процесуальних строків.

Також суд звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020р. №641 Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 установлено з 1 серпня до 31 серпня 2020 р. на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., №23, ст. 896, №30, ст. 1061) та від 20 травня 2020 р. №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., №43, ст. 1394, №52, ст. 1626) постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 р. №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., №43, ст. 1394, №52, ст. 1626)послаблено карантин, з 23.06.2020р. дозволено регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні.

Із наявних матеріалів справи вбачається, що місцезнаходженням Відповідача є м.Київ, тобто населений пункт, в якому, станом на час проведення судового засідання та розгляду спору по суті, відновлено регулярні пасажирські перевезення автомобільним та залізничним транспортом сполученням із м.Львів.

У свою чергу суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.05.2020р. у справі №922/1200/18 та від 04.06.2020р. у справі №914/6968/16.

З врахуванням наведеного, а також відсутності поданих у встановленому п.2 розділу ІІ Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) клопотань Учасників справи про продовження чи поновлення процесуальних строків, вжиття всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення Учасників справи про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності повноважних представників Учасників справи за наявними у справі документами.

Позиція Позивача:

Позивач, з урахуванням поданої 30.09.2019р. за вх.№2643/19 заяви про збільшення розміру позовних вимог, просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 9850,80грн. заборгованості з плати за використання майна за період з липня 2018р. по серпень 2018р., 79661,18грн. заборгованості зі сплати неустойки за період з вересня 2018р. по 31.07.2019р. та 724,20грн. заборгованості з компенсації земельного податку за період з квітня 2018р. по серпень 2019р. за Договором від 01.09.2017р. №5/2017/КЕВ.

Позиція Відповідача:

Відповідач у поданому 24.10.2019р. за вх. №43904/19 Відзиві на позовну заяву від 23.10.2019р. б/н проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав недоведення Позивачем факту припинення Договору від 01.09.2017р. №5/2017/КЕВ, а відтак, вина Відповідача у неповерненні об`єкта оренди відсутня. Дані обставини на думку Відповідача, виключають відповідальність у вигляді сплати неустойки, передбаченої ст.785 ЦК України.

Крім того, Відповідач зазначає, що з підстав відсутності повідомлень Позивача про припинення договору 03.01.2019р. Відповідачем звільнено орендоване Майно та передано ключі від нього комірнику Позивача, що підтверджується відповідною розпискою.

Вказаним на думку Відповідача спростовується і фактичне користування орендованим майном як підстава до нарахування неустойки в порядку, передбаченому ст.785 ЦК України.

Щодо позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача суми заборгованості із плати за користування майном зазначає, що така не доведена жодними належними та допустимими доказами у справі.

Щодо сплати передбаченої ст.785 ЦК України неустойки за користування Майном Відповідач зазначає, що таке право Позивача передбачено Договором, проте, Договором не встановлений кореспондуючий обов`язок Відповідача щодо сплати такої неустойки. Окрім того, на думку Відповідача, Позивачем всупереч ч.6 ст.232 ГК України нараховано неустойку за 11 місяців. З врахуванням наведеного вважає позов в цій частині позовних вимог безпідставним та необґрунтованим.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, враховуючи критерії розумності строків з врахуванням встановлених ГПК України строків розгляду спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представників Учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Спір розглядається з урахуванням Заяви Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова від 30.09.2019р. за вх.№2643/19 заяви про збільшення розміру позовних вимог.

За результатами дослідження наданих Позивачем доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

01.09.2017р. між Квартирно-експлуатаційним відділом м.Львова (надалі - Позивач, Балансоутримувач) та Приватним підприємством Діана-Сервіс (надалі - Відповідач, Користувач) укладено Договір №5/2017/КЕВ (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Балансоутримувач передає, а Користувач приймає в тимчасове строкове платне використання (користування) нерухоме військове майно загальною площею 139,34м.кв. військового містечка №58, розташоване за адресою: м.Львів, вул.Авіаційна, 5 (надалі - Майно), що знаходиться на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова, вартість якого визначена на 30.04.2017р. за незалежною оцінкою становить згідно з актом оцінки пропорційно займаній площі 250218,75грн. без ПДВ, а саме: частина нежитлового приміщення №1 в будівлі складу інв.№410 площею 83,44м.кв., вартістю 173562,64грн. без ПДВ; нежитлове приміщення №9 в будівлі управління інв.№175 площею 19,9м.кв., вартістю 66656,11грн. без ПДВ; частина технічного майданчика №6 площею 36,0м.кв.

Користувач вступає у строкове, платне користування Майном у термін, вказаний у Договорі, але не раніше підписання Сторонами цього Договору та акту приймання-передавання Майна (п. 2.1. Договору).

Відповідно до п.2.4. Договору обов`язок по складанню акта приймання-передачі покладається на Балансоутримувача.

Положеннями пункту 3.1. Договору встановлено, що плата за використання Майна встановлена без ПДВ за базовий місяць (квітень 2017р.) на рівні 3654,37грн., що визначена з урахуванням вимог Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995р. №786 (зі змінами, надалі - Методика). Розмір плати за використання Майна за перший місяць визначається шляхом коригування розміру плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа наступного за базовим місяцем до останнього числа першого місяця використання майна згідно із законодавством.

Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України (п.3.2. Договору).

Згідно пункту 3.3. Договору плата за користування Майном за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 3.6. Договору Сторонами погоджено, що плата за використання Майна у розмірі 100% перераховується Користувачем до Спеціального фонду Державного Бюджету на спеціальний рахунок Балансоутримувача в територіальному органі державного казначейства не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.

Згідно пункту 3.9. Договору у разі припинення (розірвання) Договору Користувач сплачує орендну плату до дня повернення Майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку діє Договору не звільняє Користувача від обов`язку сплатити заборгованість за платою за використання Майна, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до Державного Бюджету.

За умовами п. 5.2. Договору Користувач зобов`язувався своєчасно і в повному обсязі сплачувати плату за використання Майна.

Пунктом 5.7. Договору Сторонами погоджено, що у разі припинення або розірвання Договору Користувач зобов`язувався повернути Балансоутримувачу Майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в користування з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати Балансоутримувачу збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) Майна з вини Користувача.

Відповідно до п.5.13. Договору Користувач зобов`язувався щомісячно компенсовувати Балансоутримувачу кошти в розмірі частини податку за землю пропорційно площі землі, яку займає надане в користування Майно площею 0,013934га.

З пункту 10.1. Договору вбачається, що Договір укладено 01.09.2017р. та діє з моменту підписання до визначення переможця конкурсу на право укладання договору оренди Майна, але не більше, ніж один рік з моменту його підписання.

Відповідно до п.п.1 п.10.7. Договору чинність Договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено; достроково за взаємною згодою Сторін або за рішенням суду.

Відповідно до пункту 10.9 Договору у разі припинення або розірвання Договору Майно протягом трьох робочих днів з моменту отримання повідомлення про припинення Договору повертається Користувачем Балансоутримувачу.

Згідно пункту 10.10 Договору Майно вважається поверненим Балансоутримувачу з моменту підписання Користувачем та Балансоутримувачем акта приймання-передачі.

Пунктом 10.11. Договору Сторонами погоджено, що у випадку, якщо Користувач не виконує обов`язку щодо повернення Майна, Балансоутримувач вимагає від Користувача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування Майном за час прострочення.

Актом приймання-передачі нерухомого військового Майна за Договором від 01.09.2017р. Позивачем передано, а Відповідачем прийнято в строкове тимчасове платне користування Майно за Договором. Вказаний Договір та Акт приймання-передачі підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

Листом від 29.10.2018р. вих. №4816 Позивач повідомив Відповідача про закінчення 01.09.2018р. дії Договору та про можливість подальшого використання Майна на правах оренди лише за результатами конкурсу на право оренди та після належного виконання умов Договору щодо повернення Майна.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.03.2019р. у справі №914/2300/18 за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова до Приватного підприємства Діана-Сервіс про розірвання договору №5/2017/КЕВ та вивільнення майна суд вирішив позов задоволити частково; зобов`язати Приватне підприємство «Діана-Сервіс» звільнити та передати Квартирно-експлуатаційному відділу міста Львова нежитлові приміщення загальною площею 139,34 кв.м в будівлях №№410,175 та частину технічного майданчика військового містечка №58, що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Авіаційна, 5; стягнути з Приватного підприємства «Діана-Сервіс» в дохід Державного бюджету України 1762,00 грн. судового збору; в задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.03.2020р. у даній справі апеляційну скаргу Приватного підприємства «Діана-Сервіс» задоволено частково; рішення Господарського суду Львівської області від 15.03.2019 скасовано. Прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.05.2020р. суд постановив касаційну скаргу квартирно - експлуатаційного відділу міста Львова задовольнити частково; Постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.03.2020 зі справи №914/2300/18 скасувати; Рішення господарського суду Львівської області від 15.03.2019 зі справи №914/2300/18 залишити в силі.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.03.2019р. у справі №914/2300/18 встановлено, що:

… Як убачається з матеріалів справи, термін дії договору оренди №5/2017/КЕВ, згідно п.10.1 договору, закінчився 01.09.2018р. (договір укладено 01.09.2017р. та діє з моменту підписання до визначення переможця конкурсу на право укладення договору оренди майна, але не більше ніж один рік з моменту його підписання). Також позивачем подано листи №3655 від 27.08.2018р., №4058 від 20.09.2018р., №4816 від 29.10.2018р., якими КЕВ м. Львова зверталася до ПП «Діана-Сервіс» з претензією про вивільнення орендованого майна у зв`язку за закінченням терміну дії договору оренди №5/2017/КЕВ (докази надіслання знаходяться в матеріалах справи, копія поштової квитанції, а.с.67). Відтак, позивач повідомив відповідача про припинення терміну дії договору, орендні відносини між сторонами спору є припиненими в силу закінчення терміну дії договору, тому у задоволенні позовної вимоги про розірвання договору оренди №5/2017/КЕВ від 01.09.2017р. суд відмовляє за відсутністю правових підстав.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача звільнити та передати КЕВ м. Львова орендоване майно - нежитлові приміщення загальною площею 139,34 кв.м в будівлях №№410,175 та частини технічного майданчика військового містечка №58, що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Авіаційна, 5, суд зазначає таке.

Позивачем на виконання п.10.9 договору надіслано відповідачу повідомлення про припинення договірних відносин у зв`язку зі закінченням терміну дії договору та з проханням звільнити орендоване майно і повернути його балансоутримувачу (позивачу у справі).

Положення частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України встановлюють, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Враховуючи закінчення терміну дії договору, відсутні правові підстави для користування відповідачем орендованим майном, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача звільнити та передати КЕВ м. Львова орендоване майно - нежитлові приміщення загальною площею 139,34 кв.м в будівлях №№410,175 та частини технічного майданчика військового містечка №58, що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Авіаційна, 5. … .

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Претензією від 07.05.2019р. вих. №2226 Позивач 08.05.2019р. звертався до Відповідача із вимогою терміново вивільнити Майно та сплатити наявну заборгованість в розмірі 61652,91грн., з яких 9850,80грн. борг згідно Договору за період з липня по серпень 2018р., 51802,11грн. неустойка за період з 01.09.2018р. по 28.02.2019р. та 724,20грн. компенсація земельного податку.

Окрім того, Претензією від 16.05.2019р. вих. №2413 Позивач звертався до Відповідача із вимогою терміново вивільнити Майно та сплатити наявну заборгованість в розмірі 61652,91грн., з яких 9850,80грн. борг згідно Договору за період з липня по серпень 2018р., 51802,11грн. неустойка за період з 01.09.2018р. по 28.02.2019р. та 724,20грн. компенсація земельного податку.

Відповідачем вказані Претензії залишено без відповіді та реагування. Докази повного чи часткового їх задоволення в матеріалах справи відсутні, станом на час розгляду спору по суті Учасниками справи не заявлені та не подані.

З підстав наведеного Позивач, з урахуванням поданої 30.09.2019р. за вх.№2643/19 Заяви про збільшення розміру позовних вимог, просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 9850,80грн. заборгованості з плати за використання майна за період з липня 2018р. по серпень 2018р., 79661,18грн. заборгованості зі сплати неустойки за період з вересня 2018р. по 31.07.2019р. та 724,20грн. заборгованості з компенсації земельного податку за період з квітня 2018р. по серпень 2019р. за Договором від 01.09.2017р. №5/2017/КЕВ.

Відповідач у поданому 24.10.2019р. за вх. №43904/19 Відзиві на позовну заяву від 23.10.2019р. б/н проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав недоведення Позивачем факту припинення Договору від 01.09.2017р. №5/2017/КЕВ, а відтак, вина Відповідача у неповерненні об`єкта оренди відсутня. Дані обставини на думку Відповідача, виключають відповідальність у вигляді сплати неустойки, передбаченої ст.785 ЦК України.

Крім того, Відповідач зазначає, що з підстав відсутності повідомлень Позивача про припинення договору 03.01.2019р. Відповідачем звільнено орендоване Майно та передано ключі від нього комірнику Позивача, що підтверджується відповідною розпискою.

Вказаним на думку Відповідача спростовується і фактичне користування орендованим майном як підстава до нарахування неустойки в порядку, передбаченому ст.785 ЦК України.

Щодо позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача суми заборгованості із плати за користування майном зазначає, що така не доведена жодними належними та допустимими доказами у справі.

Щодо сплати передбаченої ст.785 ЦК України неустойки за користування Майном Відповідач зазначає, що таке право Позивача передбачено Договором, проте, Договором не встановлений кореспондуючий обов`язок Відповідача щодо сплати такої неустойки. Окрім того, на думку Відповідача, Позивачем всупереч ч.6 ст.232 ГК України нараховано неустойку за 11 місяців. З врахуванням наведеного вважає позов в цій частині позовних вимог безпідставним та необґрунтованим.

26.06.2020р. за вх. №20671/20 Позивачем подано до суду Додаткові пояснення від 17.06.2020р. вих. №2241, у яких зазначає, що рішенням Господарського суду Львівської області від 15.03.2019р. у справі №914/2300/18 встановлено, що станом на час подання позовної заяви до господарського суду Майно за Договором не було повернуто Позивачу, з підстав чого, окрім заборгованості з плати за використання майна за період з липня 2018р. по серпень 2018р. в розмірі 9850,80грн., Позивачем Відповідачу (з урахуванням поданої 30.09.2019р. за вх.№2643/19 Заяви про збільшення розміру позовних вимог) було нараховано неустойку в розмірі 79661,18грн. за період з вересня 2018р. по 31.07.2019р. та 724,20грн. заборгованості з компенсації земельного податку за період з квітня 2018р. по серпень 2019р. за Договором від 01.09.2017р. №5/2017/КЕВ.

Окрім того, 15.09.2020р. за вх. №26780/20 Позивачем подано до суду Додаткові пояснення від 08.09.2020р. вих. №4249, у яких надає пояснення щодо порядку та способу нарахування плати за користування Майном, а також підстав нарахування плати по компенсації земельного податку за користування Майном за Договором.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Згідно із ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» цей Закон регулює організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності.

Відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" (ч.3 ст.1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» ).

Згідно ч.1 ст.2, ч.3 ст.18, ч.ч.1, 3 ст.19 Закону України Про оренду державного та комунального майна , орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності; орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі; орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності; строки внесення орендної плати визначаються договором.

Пунктом 2 частини 1 статті 4 Закону України Про оренду державного та комунального майна , об`єктами оренди є нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.

Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військовим вважається державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України.

Отже, сферу орендних відносин, предметом яких є державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, регулює Закон України "Про оренду державного та комунального майна" з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України".

Статтею 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено істотні умови договору оренди, право сторін передбачити у договорі й інші умови.

Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч.1 ст.286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Підстави припинення даного виду договорів визначені в частині другій статті 291 ГК України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Приписами ч.1 ст.27 Закону України Про оренду державного та комунального майна встановлено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч.2 вказаної статті, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

У відповідності до ч.2 ст.795 Цивільного кодексу України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору; з цього моменту договір найму припиняється.

Суд зазначає, що факт неповернення орендованого Майна після закінчення терміну дії Договору порушує права власника Майна в тому числі щодо правомочності користування та розпорядження. Згідно ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема у п.5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №12 Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна та п.1 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.05.2012р. №01-06/735/2012 Про деякі питання практики застосування статей 785 та 786 Цивільного кодексу України , що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов`язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (пеня). Таким чином, застосування до відповідних позовів спеціальної позовної давності, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, є неправильним.

Згідно абзацу 1 п.8 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.10.2014 №01-06/1666/14 для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України, суду необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

В Постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 19.08.2014р. вказано, що для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція міститься, зокрема в Постанові Вищого господарського суду України від 02.09.2014р. у справі №927/1215/13 та абз.3 п. 8 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.10.2014р. №01-06/1666/14, що для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) у особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п.288.1. ст.288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно п.277.1. ст.277 ПК України ставка податку за земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів або в межах населених пунктів, встановлюється у розмірі не більше 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, а для лісових земель - не більше 0,1 відсотка від нормативної грошової оцінки площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

Суд критично оцінює та відхиляє покладені в основу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог доводи Відповідача щодо недоведеності факту припинення Договору а також необізнаності Відповідача із таким фактом, оскільки Відповідач був Учасником справи №914/2300/18, яка розглядалась Господарським судом Львівської області і ознайомлювався із текстом його рішення, оскільки оскаржував таке в апеляційному порядку.

Окрім того, п.5.7. Договору Сторонами погоджено, що у разі припинення або розірвання Договору Користувач зобов`язувався повернути Балансоутримувачу Майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в користування з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати Балансоутримувачу збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) Майна з вини Користувача.

В той же час, з пункту 10.1. Договору вбачається, що Договір укладено 01.09.2017р. та діє з моменту підписання до визначення переможця конкурсу на право укладання договору оренди Майна, але не більше, ніж один рік з моменту його підписання.

З врахуванням наведеного суд зазначає, що Відповідач, укладаючи Договір був обізнаний із його умовами, зокрема щодо строку дії Договору, а також своїх обов`язків у випадку його припинення або розірвання. Окрім того, про факт такої обізнаності Відповідача свідчать обставини участі Відповідача у справі №914/2300/18 та оскарження ним рішення Господарського суду Львівської області у даній справі.

Щодо заперечень Відповідача проти заявлених позовних вимог у зв`язку із відсутністю фактичного користування Відповідачем Майном за Договором з підстав передачі 03.01.2019р. ключів від нього комірнику Позивача, про що складено відповідну Розписку суд зазначає, що, відповідно до п.п.10.9. та 10.10. укладеного між Сторонами Договору у разі припинення або розірвання Договору Майно протягом трьох робочих днів з моменту отримання повідомлення про припинення Договору повертається Користувачем Балансоутримувачу. Майно вважається поверненим Балансоутримувачу з моменту підписання Користувачем та Балансоутримувачем акта приймання-передачі. Відтак, передача Відповідачем комірнику Позивача ключів від Майна не є передачею Майна за Актом-приймання передачі і не може вважатись належним чином виконанням обов`язку Користувача з поверненням Майна за Договором у зв`язку з його припиненням.

Заперечення щодо відсутності у Договорі обов`язку Відповідача сплачувати неустойку спростовуються положеннями ч.2 ст.785 ЦК України щодо обов`язку Відповідача сплачувати неустойку та п.10.11. Договору, яким передбачено право Позивача вимагати сплати такої неустойки.

Щодо заперечень Відповідача проти заявлених позовних вимог з підстав незастосування до стягнення неустойки приписів ч.6 ст.232 ГК України суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у п.5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №12 Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна та п.1 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.05.2012р. №01-06/735/2012 Про деякі питання практики застосування статей 785 та 786 Цивільного кодексу України , що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов`язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

З врахуванням наведеного судом встановлено, що Позивачем в Розрахунку заборгованості, який є додатком до позовної заяви (т.1 а.с.47) в графі сальдо на 01.10.2017 зазначено борг в розмірі 3100,61грн. згідно попереднього договору. При цьому, суд зазначає, що підставою позову Позивач зазначає порушення Відповідачем умов Договору від 01.09.2017р. №5/2017/КЕВ. Питання існування між Сторонами договірних відносин на підставі інших правочинів не входило в предмет доказування у даній справі, вказані обставини судом не досліджувались. З врахуванням наведеного суд зазначає, що позов в цій частині позовних вимог є безпідставним та необґрунтованим.

При цьому, здійснивши перерахунок суми плати за користування Майном за період дії Договору, суд встановив що загальна сума належних до сплати Відповідачем на користь Позивача платежів за користування Майном за Договором за період з 01.09.2017р. по 01.09.2018р. становить 58072,72грн.

В той же час, Позивач у вказаному Розрахунку заборгованості підтверджує факт часткових оплат Відповідачем на користь Позивача плати за користування Майном на суму 51332,40грн. (30.11.2017р. на суму 7708,80грн.; 29.12.2017р. на суму 4663,49грн.; 20.02.2018р. на суму 4752,52грн.; 27.03.2018р. на суму 4705,46грн.; 17.04.2018р. на суму 9691,01грн.; 16.05.2018р. на суму 4920,76грн.; 27.06.2018р. на суму 4960,12грн.; 17.07.2018р. на суму 4960,12грн. та 06.08.2018р. на суму 4960,12грн.). Вказана обставина визнавалась в судових засіданнях протягом розгляду справи і представником Відповідача.

З підстав наведеного сума боргу зі сплати Відповідачем на користь Позивача плати за користування Майном за Договором за період з липня по серпень 2018р. становить різницю між розміром плати, який мав нараховуватись Позивачем Відповідачу в порядку, визначеному Договором та розміром фактично здійснених Відповідачем оплат і складає 6740,32грн. (58072,72-51332,40).

З врахуванням наведеного, позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 9850,80грн. заборгованості з плати за використання майна за період з липня 2018р. по серпень 2018р. є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення шляхом стягнення 6740,32грн., в решті в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Щодо позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача неустойки за користування майном за період з 01.09.2018р. по 31.07.2019р. суд зазначає наступне.

Судом здійснено перерахунок суми неустойки за вказаний період і встановлено, що розмір такої становить 116077,22грн.

З підстав наведеного суд зазначає, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 79661,18грн. неустойки за користування майном за період з 01.09.2018р. по 31.07.2019р. є підставними та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю у межах заявлених позовних вимог.

При цьому суд не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог, а станом на момент вирішення спору по суті заяв про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача неустойки Позивачем не подавалось і не заявлялось, в матеріалах справи така заява відсутня.

Щодо позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 724,20грн. заборгованості з компенсації земельного податку за період з квітня 2018р. по серпень 2019р. суд зазначає, що, обов`язок Відповідача відшкодовувати Позивачу вартість земельного податку встановлений п.5.13. Договору, а відтак, позов в цій частині позовних вимог є підставним та обґрунтованим, підлягає до задоволення повністю.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань щодо сплати плати за користування Майном у встановлені Договором порядку і строки, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо несплати плати згідно умов Договору, відсутність доказів повного чи часткового погашення суми боргу, стягнення якого є предметом спору у даній справі, перевіривши розрахунок сум нарахованої Позивачем Відповідачу плати за користування Майном, неустойки та компенсації сплати земельного податку, суд дійшов висновків про те, що позов слід задоволити частково, стягнути з Відповідача на користь Позивача 6750,32грн. заборгованості з плати за використання майна, 79661,18грн. заборгованості зі сплати неустойки та 724,20грн. заборгованості з компенсації земельного податку. В решті в позові відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.2 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2019 року для працездатних осіб в розмірі 1921 гривня.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 1921грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору.

Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 24.05.2019р. №1165 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 1921грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №10 до позовної заяви.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 1921грн., недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 1855грн. судового збору, в решті судові витрати залишити за Позивачем.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п.1,3 ч.1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 193, 286, 291 Господарського кодексу України, ст.ст. 3, 11, 16, 509, 510, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 629, 759, 762, 785, 795 Цивільного кодексу України, ст.ст.1, 2, 4, 17, 18, 19, 27 Закону України Про оренду державного та комунального майна , суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства Діана-Сервіс (03113, м.Київ, вул.Івана Шевцова, буд.1; ідентифікаційний код: 23967035) на користь Квартирно-експлантаційного відділу міста Львів (79007, Львівська область, м.Львів, вул.Батуринська, буд.2; ідентифікаційний код: 07638027) 6750,32грн. заборгованості з плати за використання майна, 79661,18грн. заборгованості зі сплати неустойки, 724,20грн. заборгованості з компенсації земельного податку та 1855грн. судового збору.

3. В решті в позові відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 13.11.2020р.

Головуючий суддя Т.Б. Фартушок