Рішення

від 12.11.2020 по справі 937/4668/20

МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу 12.11.2020

ЄУН № 937/4668/20

Провадження 2/937/2264/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2020 року Мелітопольський міськрайонний суд у складі:

головуючого - судді Юрлагіної Т.В.,

за участю секретаря - Бондаренко Г.В.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовною заявою до відповідача про стягнення суми боргу згідно розписки від 24.10.2018 року у розмірі 4000 (чотири тисячі) доларів США, що еквівалентно сумі в розмірі 106640 гривень за курсом НБУ станом на 01.07.2020 року, 3% річних від простроченої суми за період з листопада 2019 по травень 2020 року у розмірі 2199 гривень 99 копійок, інфляційні збитки в сумі 2346 гривень 08 копійка, а також судовий збір у розмірі 1107 гривні 00 копійок, за заяву про забезпечення позову у розмірі 420 гривень 40 копійок, за довідку МБТІ 280 гривень 00 копійок та витрати на професійну правничу допомогу 8000 гривень 00 копійок.

Позов обґрунтований тим, що 24.10.2018 року позивачка надала в борг відповідачу грошові кошти у розмірі 4000 доларів США, які останній обіцяв повернути терміном один рік, тобто 24.10.2019 року. До теперішнього часу відповідач не виконав перед позивачем свої боргові зобов`язання, остання змушена звернутися до суду з відповідним позовом.

Позивачка у судове засідання не з`явилася, але від її представника - адвоката Мороза С.В. надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягає у повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з`явився з невідомих причин, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином. Про поважні причини своєї неявки суду не повідомив, заяв про відкладення справи, розгляд справи за її відсутності чи заперечень проти позовних вимог від нього не надходило.

У відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, давши оцінку зібраним у справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об`єктивному та всебічному з`ясуванні обставин справи, дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення своїх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вбачається з вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що відповідно до розписки про отримання грошових коштів, 24.10.2018 року відповідач взяв в борг у позивача 4000 (чотири тисячі) доларів США, строком на один рік, тобто до 24 жовтня 2019 року.

Відповідно до положень ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Так, Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 18.09.2013 року розглянув справу № 6-63 цс 13, предметом якої був спір про стягнення боргу за договором позики. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Відповідно до вимог ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до положень ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено судом, відповідач прийнятих на себе зобов`язань з повернення грошових коштів, отриманих за наведеною вище розпискою не виконав.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження повернення відповідачем позивачу заявленої до стягнення суми боргу за розпискою від 24.10.2018 року.

Факт наявності заборгованості в розмірі 4 000 доларів США підтверджується матеріалами справи й не спростований відповідачем в ході її розгляду.

Оцінюючи доводи позивача на підтвердження своїх позовних вимог, суд виходить з наступного:

За статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно частини першої ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням вимог ст.ст. 625, 1050 ЦК України в разі допущення позичальником прострочення виконання грошових зобов`язань перед позикодавцем, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

В розумінні вимог чинного законодавства три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України. У разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов`язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.

При цьому індекс інфляції, 3 % річних від простроченої суми (стаття 625 ЦК України) та проценти за позикою (стаття 1048 ЦК України) підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.

Тобто, відповідальність, передбачена даною статтею носить компенсаційний характер, оскільки 3 % річних та індекс інфляції виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 6 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-38цс11.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов`язання за рахунок іншої.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц у пунктах 42, 44 та 45 зроблено висновок, що за змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на не договірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічний висновок викладений також і в постанові Верховного Суду від 05 вересня 2018 року по справі № 760/3880/17.

Оскільки відповідачами не було виконано грошове зобов`язання по виплаті суми боргу позивачеві, то в силу положень ст. 625 ЦК України останній має право на стягнення сум трьох процентів річних та інфляційних втрат.

З матеріалів позову вбачається, що позивач просить крім суми основного боргу, стягнути інфляційні витрати в розмірі 2346,08 грн. та 3% річних в сумі 2199, 99 грн.(за період з 01.11.2019 по 31.05.2020 (включно)).

Індекси інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується в офіційних періодичних видання, в тому числі газеті Урядовий кур`єр , тобто середній рівень інфляції, є загальновідомою інформацією, тому, відповідно до ч.3 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача трьох відсотків річних, інфляційних витрат підлягають частковому задоволенню. При цьому, суд не бере до уваги розрахунок наданий позивачем, оскільки розрахунки інфляційних витрат виконано не вірно, а три проценти річних слід вираховувати за 213 днів, а не як вказано в позовній заяві за 251 день. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума боргу за розпискою у розмірі 4000 (чотири тисячі) доларів США, що еквівалентно сумі в розмірі 106640 гривень за курсом НБУ станом на 01.07.2020 року, інфляційні витрати у розмірі 1820 гривень 01 копійок, три відсотка річних в розмірі 1866 гривень 93 копійок.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно положень ч. 1, 2 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України)

Відповідно до частин 4-6 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу.

Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Велика Палата Верховного Суду від 27 червня 2018 року у своїй постанові по справі N 826/1216/16 (провадження N 11-562ас18) зазначила наступне: …склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом (№ 4191-УІ Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах ) порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат .

Судом встановлено, що 30.06.2020 року між ОСОБА_1 та адвокатами Морозом Сергієм Вікторовичем, ОСОБА_3 укладено Договір про надання правничої допомоги. (а.с. 22)

07.05.2020 року між адвокатом Морозом С.В. та КП Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації Мелітопольської міської ради Запорізької області в особі начальника Касярума С.О., що діє на підставі статуту було укладено договір №7178 про надання послуг. Договором передбачено надання інформаційної довідки за адресою: АДРЕСА_1 , в день підписання даного договору замовник повинен сплати аванс в розмірі 280 гривень 00 копійок на р/р НОМЕР_1 у АКБ ІНДУСТРІАЛБАНК МФО 313849, код ЄРДПОУ 03344958.

Матеріали справи не містять підтверджуючих документів про сплачу даної послуги.

12.11.2020 до суду позивачем надано розрахунок витрат на правову допомогу, згідно до якої ОСОБА_1 сплачено 8000 гривень 00 копійок та квитанцію №000320 від 01.07.2020 року на суму 8000 гривень 00 копійок.

В матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують оплату послуг адвоката у розмірі 8000 гривень, в розрахунку витрат на правову допомогу вказано, що складання позовної заяви становить 1200 гривень, складання заяви про забезпечення доказів - 800 гривень, складання заяви про витребування доказів - 600 гривень, усне консультування клієнта - 500 гривень, однак оплату цих послуг документально не підтверджена.

На підставі викладеного, суд вважає, що заявлені до відшкодування витрати на правову допомогу не підлягають задоволенню, оскільки до суду не надано підтвердження про оплату даних послуг.

З матеріалів справи встановлено, що позивачем при подання позову сплачено судовий збір у розмірі 1107 грн., та за забезпечення позову - 420,40 грн.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, оскільки позовні вимоги задоволені в повному обсязі, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути сплачений при подачі позову до суду судовий збір у загальній сумі 1527 гривень 40 копійок.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 81, 89, 133, 141, 263, 265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 111186 (сто одинадцять тисяч сто вісімдесят шість) гривень 07 копійок, з яких: 4000 (чотири тисячі) доларів США, що еквівалентно сумі в розмірі 106640 (сто шість тисяч шістсот сорок) гривень 00 копійок, за курсом НБУ станом на 01.07.2020 року, інфляційні витрати у розмірі 1820 (одна тисяча вісімсот двадцять) гривень 01 копійок, три відсотка річних в розмірі 1866 (одна тисяча вісімсот шістдесят шість) гривень 93 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати у зв`язку зі сплатою судового збору в розмірі 1527 (одна тисяча п`ятсот двадцять сім) гривень 40 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до апеляційного суду Запорізької області шляхом подання апеляційної скарги через Мелітопольський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня його складення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ст. 284 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНКООП - НОМЕР_2 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3

Суддя: Т.В.Юрлагіна