Рішення

від 12.11.2020 по справі 903/691/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 листопада 2020 року Справа № 903/691/20

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Сердюкової Аліни Олегівни

та за присутності представників сторін:

від позивача: Замлинський С.С.- представник, адвокат (ордер на надання правової допомоги серія АС №1009596 від 17.09.2020р., Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №455 від 07.09.2010р., довіреність №5 від 17.09.2020р.)

від відповідача: Коваленко Є.В. - представник, адвокат (ордер на надання правової допомоги серія АС №1010268 від 16.10.2020р., Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №436 від 11.02.2010р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФУРНІРО", м. Рожище

до відповідача: Дочірнього підприємства "Телерадіокомпанія "АВЕРС" Відкритого акціонерного товариства "Корпорація "АВЕРС", м. Луцьк

про захист ділової репутації

Встановив: 21 вересня 2020 року відділом документального забезпечення та контролю Господарського суду Волинської області за вх. №01-50/750/20 в підсистемі "Електронний суд" була зареєстрована позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ФУРНІРО", в якій позивач просить суд зобов`язати Дочірнє підприємство Телерадіокомпанія "АВЕРС" Відкритого акціонерного товариства "Корпорація "АВЕРС" (ідентифікаційний код: 21755180) припинити поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права Товариства з обмеженою відповідальністю "Фурніро" (ідентифікаційний код: 39174039) шляхом:

- видалення відеоролика "ІНФОРМАЦІЯ_3", з веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_4 (ІНФОРМАЦІЯ_5 (ІНФОРМАЦІЯ_6)

- публікації на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 (ІНФОРМАЦІЯ_5 (ІНФОРМАЦІЯ_6) резолютивної частини рішення суду.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 22.09.2020р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 19.10.2020р., запропоновано сторонам вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали, явку уповноважених представників сторін в судове засідання визначено на їх розсуд.

12.10.2020р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву з доказами в підтвердження надіслання останнього на адресу позивача у справі, в котрому відповідач позов заперечив та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав, викладених у вказаному відзиві.

При цьому, відповідач засвідчив наступне:

Відповідно до Статутних завдань ДП ТРК "Аверс" серед предметів його діяльності є виробництво та розповсюдження телерадіопередач та телерадіопрограм.

Однією із таких програм відповідача є телепередача "Новини на часі", які створюються у відповідності до ліцензійних вимог телеканалу.

Суть цієї передачі полягає в інформуванні громадян про всі події, що стали відомі журналістам та відбуваються на теренах Волинської області.

Так, в даному сюжеті глядачам було показано сюжет, щодо проведення аукціону за зачиненими дверима, де висвітлювалась інформація щодо проведення земельного аукціону. Відповідно, зі сторони організаторів аукціону відсутні заперечення щодо висвітленої інформації.

Назва фірми у висловлюванні, яке позивач вважає що це стосується його, відсутня, тому дані висловлювання є оціночними.

Як вбачається з відеосюжету, інформація "це саме та фірма, яку підозрюють у незаконний вирубці та вивезенні лісу, чию незаконну діяльність викрили журналісти Аверсу" висловлена у формі оціночних суджень.

Зокрема, з аналізу мовних висловлювань у сукупності із сюжетом вбачається, що означена інформація виражає ставлення того, хто говорить з урахуванням відеосюжету. Відеосюжет про земельний аукціон.

Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Однак, позивачем жодним чином не обґрунтовано яким чином інформація, на яку посилається позивач, принижує його ділову репутацію.

Інформація, яку позивач вважає недостовірною, за своїм змістом не містить жодних дат, місць, конкретних подій, тобто жодного фактажу, за наявності якого означена інформація могла би бути перевірена доказами.

При цьому, інформація "фірму, яка здійснює незаконну порубку лісу", "фірму, яка здійснює незаконну діяльність", яку позивач вважає недостовірними твердженнями, не містить жодної конкретизації та посилань саме на позивача у справі, що б свідчило про викладення такої інформації саме про позивача - як юридичної особи.

Посилаючись на положення ст. 34 Конституції України та ст. 30 Закону України "Про інформацію" відповідач вказав, що жодних доказів завдання шкоди відповідним особистим немайновим благам позивача або наявності перешкод у позивача повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право внаслідок поширення відповідачем інформації, позивачем не надано.

Присутній в судовому засіданні 19.10.2020р. представник позивача надав суду відповідь на відзив відповідача на позовну заяву з доказами в підтвердження надіслання останньої на адресу відповідача у справі, в котрій позивач позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити останні в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та даній відповіді на відзив.

При цьому, позивач у відповіді на відзив засвідчив наступне:

Обставини недостовірності поширеної відповідачем щодо позивача інформації: "це саме та фірма, яку підозрюють у незаконній вирубці та вивезенні лісу, чию незаконну діяльність викрили журналісти Аверсу", яка є фактичним (не є оціночним) твердженням, і завдає шкоди діловій репутації позивача, оскільки може бути витлумачена, як причетність позивача до кримінальної діяльності, встановлені рішеннями судів у господарській справі № 903/927/19 за позовом ТОВ "Фурніро" до ДП "ТРК "Аверс" про визнання інформації недостовірною та такою, що принижує лілову репутацію, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію та стягнути відшкодування моральної шкоди, які набрали законної сили, а саме: рішенням Господарського суду Волинської області від 04.02.2020 року, постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2020 року, постановою Верховного Суду від 04.08.2020 року, а тому, на переконання позивача, не підлягають згідно ч. 4 ст.75 ГПК України повторному доказуванню при розгляді даної справи, у якій беруть участь ті самі особи.

Триваюче поширення відповідачем в мережі Інтернет негативної недостовірної інформації про позивача із звинуваченнями у злочинно-незаконній діяльності (що містяться у твердженнях відповідача, оприлюднених у відеосюжеті), всупереч рішень місцевого, апеляційного та Верховного судів про недостовірність поширюваної інформації, її спростування та стягнення відшкодування завданої позивачу моральної шкоди, завдають шкоди діловій репутації позивача, оскільки відеозапис, який містить недостовірну інформацію щодо ТОВ "Фурніро", доступний для перегляду необмеженій кількості користувачів мережі Інтернет.

Посилання відповідача на положення ст.34 Конституції України, ст. 30 Закону України "Про інформацію", є, на думку позивача, безпідставним, з огляду на факти, закон та висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04 серпня 2020 року у справі №903/927/19.

В судовому засіданні 19.10.2020р. судом, за участі представників сторін, було постановлено протокольну ухвалу про оголошення в засіданні суду перерви до 29.10.2020р., для надання можливості представнику відповідача ознайомитись із відповіддю на відзив на позовну заяву, підготовки письмових заперечень, подачі їх до суду та направлення позивачу та їх представнику в строк до 10 год. 00 хв. 23.10.2020р. Відповідачу встановлено строк до 26.10.2020р. для подачі суду та позивачу письмових пояснень, заперечень (за наявності).

23.10.2020р. на адресу суду від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив позивача, в котрому відповідач позов заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та цьому запереченні.

При цьому відповідач засвідчив, що у своїй відповіді на відзив відповідача, позивач не надає жодних доказів, які б зазначали факт поширення недостовірної інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права у даному відеосюжеті.

Даний сюжет інформує громадян про земельний аукціон. У сюжеті є коментарі осіб, які були причетні до проведення даного аукціону, так і простих громадян. Ніхто з цих громадян не звертався до ДП ТРК "Аверс" щодо недостовірності інформації. Саме ТОВ "Фурніро" теж не зверталось в досудовому порядку щодо недостовірності поширеної ДП ТРК "Аверс" інформації.

Описана позивачем судова практика, з якої практично складається відповідь на відзив позивача, на думку відповідача, не є відповідно до ст. 11 ГПК України джерелом права, що застосовуються судом.

Крім того дані справи розглянуті судами та зміст цих рішень не має жодного відношення до даного відеосюжету.

Жодних доказів завдання шкоди відповідним особистим немайновим благам позивача або наявності перешкод у позивача повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право внаслідок поширення відповідачем інформації, позивачем не надано.

В підготовчому судовому засіданні 29.10.2020р. судом, за участі представників сторін, було здійснено перегляд відеосюжету на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 (ІНФОРМАЦІЯ_5 (ІНФОРМАЦІЯ_6).

Поруч з цим, судом було постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 12.11.2020р.

В судовому засіданні 12.11.2020р. присутній представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити останні в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив. При цьому засвідчив на понесенні витрат по оплаті професійної правничої допомоги та звернувся до суду з клопотанням про вирішення питання про розподіл судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Присутня в судовому засіданні 12.11.2020р. представник відповідача позов заперечила та просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, запереченні на відповідь на відзив.

В судовому засіданні 12.11.2020р. судом, за участі представників сторін, під час розгляду судом справи по суті було здійснено перегляд диску, що знаходиться в матеріалах справи №903/927/19, а також перегляд відеосюжету на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 (ІНФОРМАЦІЯ_5 (ІНФОРМАЦІЯ_6).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, господарський суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред`явлений позивачем до відповідача позов підставний та підлягає до задоволення.

Викладена позиція суду пов`язана з наступними обставинами:

Як встановлено судом, вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, Дочірнім підприємством Телерадіокомпанія "АВЕРС" Відкритого акціонерного товариства "Корпорація "АВЕРС" поширено у мережі Інтернет на інформаційному ресурсі (веб-сайті) YouTube, на власній, належній Дочірньому підприємству Телерадіокомпанія "АВЕРС" Відкритого акціонерного товариства "Корпорація "АВЕРС", веб-сторінці (каналі) ІНФОРМАЦІЯ_4 (ІНФОРМАЦІЯ_5 (ІНФОРМАЦІЯ_6), відеосюжет під назвою: "ІНФОРМАЦІЯ_3".

Позивач стверджує, що вказаний відеоролик містить негативну недостовірну інформацію щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "ФУРНІРО" у вигляді наступних фактичних тверджень: "це саме та фірма, яку підозрюють у незаконній вирубці та вивезенні лісу, чию незаконну діяльність викрили журналісти Аверсу", яка принижує ділову репутацію Товариства з обмеженою відповідальністю "ФУРНІРО", а тому вважає, що слід припинити поширення вказаної інформації, якою порушуються особисті немайнові права Товариства з обмеженою відповідальністю "Фурніро" шляхом: видалення відеоролика "ІНФОРМАЦІЯ_3", з веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_4 (ІНФОРМАЦІЯ_5 (ІНФОРМАЦІЯ_6) та публікації на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 (ІНФОРМАЦІЯ_5 (ІНФОРМАЦІЯ_6) резолютивної частини відповідного рішення суду.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 32 Конституції України гарантовано кожному судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 34 Конституції України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, 3) припинення дії, яка порушує право; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів.

Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована п. 1 ст. 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання п. 2, свобода вираження стосується не лише тієї "інформації" чи тих "ідей", які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких "демократичне суспільство" неможливе.

У пункті 1 постанови Пленум Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" роз`яснено, що беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Відповідно до статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Відповідно до ст. 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Згідно із ст. 200 ЦК України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Суб`єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями. Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом.

Згідно із ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про інформацію" інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. У ч.1 ст. 5 Закону України "Про інформацію" реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Згідно із ч.2 ст. 7 Закону України "Про інформацію", суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

За змістом статті 91 Цивільного кодексу України право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 Цивільного кодексу України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб`єкта (підприємця).

Відповідно до ст. 277 Цивільного кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім`ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутись до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливим у зв`язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Отже, за змістом статей 94, 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

З огляду на наведене, позивач має право на недоторканість ділової репутації, а також право на відповідь та на спростування недостовірної інформації.

В аспекті визначеного, суд засвідчує, що відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені) (пункт 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи").

Частиною другою статті 34 Господарського кодексу України передбачено, що дискредитацією суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання.

Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин (пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи").

Відповідно до пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до положень п. 15 вищезазначеної постанови при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Згідно роз`яснень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009р., під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Як встановлено судом із наявного в матеріалах справи рішення Господарського суду Волинської області від 04.02.2020р. у справі №903/927/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фурніро" до Дочірнього підприємства "Телерадіокомпанія "АВЕРС" відкритого акціонерного товариства "Корпорація "АВЕРС" про визнання інформації недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди, яким було задоволено позовні вимоги, визнано недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію, інформацію про ТзОВ "Фурніро" у вигляді фактичних тверджень: "це саме та фірма, яку підозрюють у незаконній вирубці та вивезенні лісу, чию незаконну діяльність викрили журналісти Аверсу", що була поширена Дочірнім підприємством "Телерадіокомпанія "АВЕРС" відкритого акціонерного товариства "Корпорація "АВЕРС" ІНФОРМАЦІЯ_1 у прямому ефірі телепрограмі "Новини на часі", зобов`язано ДП "Телерадіокомпанія "АВЕРС" відкритого акціонерного товариства "Корпорація "АВЕРС" спростувати недостовірну, що принижує ділову репутацію, інформацію про ТзОВ "Фурніро" шляхом оприлюднення резолютивної частини ухваленого у справі судового рішення у прямому ефірі телепрограмі "Новини на часі" ТРК Аверс не пізніше місяця з дня набрання судовим рішенням законної сили, стягнуто з ДП "Телерадіокомпанія "АВЕРС" ВАТ "Корпорація "АВЕРС" на користь ТОВ "Фурніро" відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 1,00 грн. та 5763,00 грн. витрат по сплаті судового збору і яке було залишене без змін постановами Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2020р. та Верховного Суду від 04.08.2020р., вбачається наступне: "Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 у прямому ефірі телепрограми "Новини на часі" ДП "Телерадіокомпанія "АВЕРС" щодо ТОВ "Фурніро" поширено інформацію, а саме: "це саме та фірма, яку підозрюють у незаконній вирубці та вивезенні лісу, чию незаконну діяльність викрили журналісти Аверсу", що підтверджується цифровим носієм - СD-R диском, із відеозаписом.

Позивач вважає поширену інформацію недостовірною, та такою, що об`єктивно принижує ділову репутацію позивача, а відтак вказана інформація має бути спростована.

Так, судом встановлено, що інформація, поширена ІНФОРМАЦІЯ_1 у прямому ефірі телепрограми "Новини на часі" ДП "Телерадіокомпанія "АВЕРС", а саме: "це саме та фірма, яку підозрюють у незаконній вирубці та вивезенні лісу, чию незаконну діяльність викрили журналісти Аверсу", стосується саме ТОВ "Фурніро".

При цьому, проаналізувавши положення чинного законодавства судом встановлено, що вказана інформація не є оціночним судженням, а є негативною і недостовірною, оскільки судом не було встановлено будь якого процесуального статусу, передбаченого законодавством України, розглядати позивача як сторону або іншого учасника кримінального провадження.

Отже, оскільки поширена інформація є твердженням про факти, яких не існувало, які не були перевірені відповідачем та які не можуть бути підтверджені, оспорювана позивачем інформація підлягає спростуванню.

Відповідно до частини 7 статті 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Враховуючи наведене, суд, на підставі належним чином оцінених доказів, врахувавши зміст поширеної відповідачем інформації щодо позивача в її системному зв`язку з фактичними обставинами справи, відхиливши доводи відповідача про те, що спірна інформація стосується не ТОВ "Фурніро", а його засновника, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 910/10429/18".

При цьому, Верховний Суд при розгляді касаційної скарги на вищенаведене рішення Господарського суду Волинської області від 04.02.2020р. та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2020р. у справі №903/927/19 вказав, що, судові рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для їх скасування, отже, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду без змін.

Крім того, суд касаційної інстанції у постанові від 04.08.2020р. у справі №903/927/19 засвідчив: "в касаційній скарзі скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень ст. 34 Конституції України та ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі-Конвенція), при цьому, скаржник вказує на безпідставність посилання судів попередніх інстанцій на правові висновки у постановах Верховного Суду від 08.05.2019 у справі 761/37180/17 та від 28.11.2018 у справі № 910/17819/17 та вважає за необхідне у цій справі відступити від застосування норми права у подібних правовідносинах викладених у постановах Верховного Суду.

Проте Верховний Суд вважає такий зміст доводів касаційної скарги суперечливим, оскільки зі змісту доводів не вбачається аргументів у яких скаржник вмотивовано, однозначно обґрунтовує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права викладеного у конкретній постанові Верховного Суду, тоді як, саме такий процесуальний обов`язок пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України покладено на заявників касаційних скарг, які обґрунтовують свою скаргу закріпленою в ньому підставою.

Разом з цим, доводи скаржника щодо неправильного застосування судами положень ст. 34 Конституції України та ст. 10 Конвенції, з посиланням на те, що свою професійну діяльність відповідач здійснює, в тому числі і на підставі вказаних положень законодавства, суд касаційної інстанції відхиляє з огляду на таке.

Згідно зі статтею 10 Конвенції і частинами другою та третьою статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Відповідно до статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням і поширенням такої недостовірної інформації.

При цьому, частиною першою статті 68 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, суд касаційної інстанції зауважує керуючись вказаними положеннями ст. 34 Конституції України та ст. 10 Конвенції необхідно дотримуватись балансу між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 398/4136/15-ц, і Верховний Суд не вбачає підстав відступати від вказаного висновку.".

Як вказано в ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Згідно з преамбулою та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином обставини недостовірності, та такої, що принижує ділову репутацію, інформації про ТОВ "Фурніро" у вигляді фактичних тверджень: "це саме та фірма, яку підозрюють у незаконній вирубці та вивезенні лісу, чию незаконну діяльність викрили журналісти Аверсу", що була поширена ДП "Телерадіокомпанія "АВЕРС" ІНФОРМАЦІЯ_1 у прямому ефірі телепрограмі "Новини на часі" встановлені в рішенні Господарського суду Волинської області від 04.02.2020р. у справі №903/927/19, що набрало законної сили у встановленому порядку, а, відтак, не може бути поставлене під сумнів.

В судовому засіданні 12.11.2020р. судом, за участі представників сторін, під час розгляду справи №903/691/20 по суті було здійснено перегляд диску, що знаходиться в матеріалах справи №903/927/19, а також перегляд відеосюжету на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 (ІНФОРМАЦІЯ_5 (ІНФОРМАЦІЯ_6), поширення інформації в якому позивач просить припинити, та при цьому встановлено, що інформація, яка знаходиться на диску, що міститься в матеріалах справи №903/927/19, та інформація у відеосюжеті, розміщеному на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 (ІНФОРМАЦІЯ_5 (ІНФОРМАЦІЯ_6) за своїм змістом є ідентичною, що не заперечується та визнається сторонами у справі.

Спірний відеоролик, на момент звернення позивача з позовом до суду, було переглянуто 2 947 особами, а на час розгляду справи по суті спірне відео містило вже 3002 перегляди, відповідно, поширення недостовірної інформації, на час прийняття рішення судом у даній справі, є триваючим.

Як визначено ч. 2 ст. 5 ЗУ "Про інформацію" реалізація права на інформацію не повинна порушувати, зокрема, права та інтереси юридичних осіб.

Відповідно до ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Згідно ст. 278 ЦК України якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які готуються до випуску у світ, суд може заборонити розповсюдження відповідної інформації. Якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене в номері (випуску) газети, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунення порушення неможливе, - вилучити тираж газети, книги тощо з метою його знищення.

Пунктами 9, 25 постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" від 27 лютого 2009 року № 1 визначено, що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію. Спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи доцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.

Статтею 32 Конституції України встановлено, зокрема, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Враховуючи, що порушення особистих немайнових прав позивача відбулося у результаті поширення про нього недостовірної інформації відповідачем, то належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача припинити поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права позивача шляхом видалення відеоролика "ІНФОРМАЦІЯ_3", з веб-сайту та публікації на означеному веб-сайті резолютивної частини рішення суду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з наведених вище підстав.

Інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору - задоволення позовних вимог з наведених вище підстав, впливу не мають.

Згідно п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, частиною 9 вказаної статті визначено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи, прийняття судом рішення про задоволення позовних вимог, а також те, що спір до суду було доведено з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов`язані з поданням позовної заяви до суду (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України за рахунок Дочірнього підприємства "Телерадіокомпанія "АВЕРС" Відкритого акціонерного товариства "Корпорація "АВЕРС" в повному обсязі.

Стосовно клопотання представника позивача про вирішення питання про розподіл судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) після ухвалення рішення по суті позовних вимог, суд засвідчує, що у відповідності до положень ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо), такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, а згідно ст. 238 ГПК України у разі необхідності у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема, призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат, з огляду на що суд приходить до висновку про необхідність призначення судового засідання для вирішення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фурніро" 25 листопада 2020 року на 09:30год.

При цьому, позивачу судом встановлюється строк до 17.11.2020 року для подання суду доказів щодо розміру понесених Товариством з обмеженою відповідальністю "Фурніро" судових витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Зобов`язати Дочірнє підприємство "Телерадіокомпанія "АВЕРС" Відкритого акціонерного товариства "Корпорація "АВЕРС" (місто Луцьк, вулиця Електроапаратна, 3, код ЄДРПОУ 21755180) припинити поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права Товариства з обмеженою відповідальністю "Фурніро" (Волинська область, місто Рожище, вулиця Селянська, 50, код ЄДРПОУ 39174039) шляхом видалення відеоролика "ІНФОРМАЦІЯ_3", з веб-сайту за посиланнями ІНФОРМАЦІЯ_4(ІНФОРМАЦІЯ_5(ІНФОРМАЦІЯ_6) та публікації на означеному веб-сайті за посиланнями ІНФОРМАЦІЯ_4(ІНФОРМАЦІЯ_5 (ІНФОРМАЦІЯ_4) резолютивної частини рішення суду. Редагування органом масової інформації тексту судового рішення або коментар до нього не допускаються.

3. Стягнути з Дочірнього підприємства "Телерадіокомпанія "АВЕРС" Відкритого акціонерного товариства "Корпорація "АВЕРС" (місто Луцьк, вулиця Електроапаратна, 3, код ЄДРПОУ 21755180) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фурніро" (Волинська область, місто Рожище, вулиця Селянська, 50, код ЄДРПОУ 39174039) 2 102,00грн. витрат по сплаті судового збору .

4. Накази на виконання пунктів 2, 3 рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

5. Судове засідання для вирішення питання про розподіл судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, згідно клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ФУРНІРО", призначити на 25 листопада 2020 року на 09:30год. Судове засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Волинської області (м. Луцьк, пр. Волі, 54а) в залі судових засідань №210.

6. Товариству з обмеженою відповідальністю "ФУРНІРО" в строк до 17.11.2020р. включно надати суду документальні підтвердження понесення витрат на правничу допомогу та направити відповідні матеріали на адресу Дочірнього підприємства "Телерадіокомпанія "АВЕРС" Відкритого акціонерного товариства "Корпорація "АВЕРС".

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення

складено 16.11.2020р.

Суддя В. А. Войціховський