Рішення

від 11.11.2020 по справі 167/977/20

РОЖИЩЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 167/977/20

Номер провадження 2/167/346/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2020 року м. Рожище

Рожищенський районний суд Волинської області у складі:

головуючого судді Требика В.Б.,

з участю:

секретаря судового засідання Наумчука І.П.,

представника відповідача Савіська В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Рожищенського районного суду Волинської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальності Укр Кредит Фінанс про визнання недійсним кредитного договору,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Укр Кредит Фінанс (далі - ТОВ Укр Кредит Фінанс ) про визнання недійсним кредитного договору від 12 серпня 2019 року № 0211-8814.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 12 серпня 2019 року сторони уклали кредитний договір № 0211-8814 згідно з яким відповідач надав ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 9999 грн. на строк 14 днів, а позивач зобов`язалася повернути їх та сплатити проценти за користування кредитними коштами. Позивач вважає, що цей договір не відповідає вимогам законодавства, оскільки при його укладенні були порушені її права як споживача: кредит надано за допомогою електронних пристроїв в мережі інтернет в межах 15 хв., без надання представником відповідача їй Правил надання грошових коштів у кредит, який відповідно до п. 8 кредитного договору є його невід`ємною частиною, та без детального інформування у письмовій формі щодо умов кредитування. Крім цього п. 6 кредитного договору встановлює несправедливу умову, так як в ньому встановлена вимога щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання зобов`язань. Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення вимог, передбачених п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів . Відсутність у кредитному договорі права відізвати свою згоду на обробку персональних даних, на думку позивача, становить порушення Закону України Про захист персональних даних , і є підставою для визнання недійсним п. 9.6 Правил до кредитного договору.

19 жовтня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог та зазначає, що оспорюваний договір укладений з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи веб-сайту відповідача: https: //www. creditkasa.com.ua. Позивач в особистому кабінеті ознайомилася з пропозицією відповідача щодо укладання електронного договору, яка була розміщена в Інформаційно-телекомунікаційній системі відповідача. Кредитний договір підписаний сторонами згідно вимог Закону України Про електронну комерцію , а саме шляхом підпису електронним підписом одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем), який використовується позичальником в якості підпису та є підтвердженням його особистості. Вказує на те, що ОСОБА_1 неодноразово укладала кредитні договори з ТОВ Укр Кредит Фінанс на однакових умовах, дана обставина свідчить про те, що інформація отримана позивачем була повною, достатньою та зрозумілою для неї. Твердження позивача про неповідомлення інформації згідно зі ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів вважає необґрунтованими, оскільки перед підписання угоди позивач мала можливість ознайомитися з її змістом протягом трьох днів. Щодо несправедливості умов кредитування, зазначає, що вказаний розмір забезпечення не перевищує 50% вартості продукції.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилася. Разом з позовною заявою подала клопотання про розгляд справи у її відсутності.

Представник відповідача Савіська В.В. у судовому засіданні в режимі відеоконференції заперечив проти заявлених вимог, давав суду пояснення, близькі за змістом викладеним у відзиві на позовну заяву.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача Савіська В.В. , дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 12 серпня 2019 року за допомогою веб-сайту, шляхом ідентифікації ОСОБА_1 та використання нею електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором, сторони уклали оспорюваний кредитний договір № 0211-8814. За змістом пунктів 1, 3 договору відповідач надав позивачу кредит в розмірі 9 999 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язалася повернути кредит та сплатити нараховані проценти за користування ним в розмірі 2799,72 грн. Пунктом 2 договору передбачено строк кредиту - 14 днів. Згідно з п. 6 оспорюваного кредитного договору, якщо позичальник не повернув суму кредиту у строк встановлений п. 2 договору, за весь час прострочення, включаючи день погашення кредиту, кредитодавець має право нарахувати згідно вимог чинного законодавства, а позичальник зобов`язаний сплатити до 2% (включно) пені від неповерненої суми кредиту за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Нормою ст. 526 ЦК передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином.

Приписами ч. 1 ст. 627 ЦК встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (ч. 1 ст. 546 ЦК).

Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Нормами статей 11, 18 Закону України Про захист прав споживачів передбачено, що до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків за шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору .

Положення п. 6 кредитного договору від 12 серпня 2019 року № 0211-8814 регулюють питання забезпечення виконання зобов`язання шляхом встановлення пені за несвоєчасне виконання ОСОБА_1 зобов`язань, розмір якої не є конкретним, оскільки передбачає величину до 2 % від неповерненої суми кредиту. За таких обставин відповідач може самостійно, на власний розсуд застосовувати будь-який відсоток пені, зокрема й в максимальному розмірі 2% від неповерненої суми кредиту за кожен день прострочення, що у сукупності становить 730% на рік, оскільки жодних умов чи критеріїв його застосування, окрім визначення її верхньої межі, умовами кредитного договору не передбачено. Такий розмір пені перевищує розумну межу відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності та свідчить про непропорційність великої суми компенсації у разі невиконання позивачем зобов`язань за цим договором, а отже суперечить вимогам п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів .

Наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання пеня перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

З огляду на зазначене суд вбачає підстави для визнання п. 6 кредитного договору від 12 серпня 2019 року № 0211-8814, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ Укр Кредит Фінанс , недійсним.

Вирішуючи вимогу ОСОБА_1 щодо визнання п. 9.6 кредитного договору недійсним з підстав порушення відповідачем вимог Закону України Про захист персональних даних , суд виходив з такого.

Згідно ст. 2 Закону України Про захист персональних даних , згода суб`єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. У сфері електронної комерції згода суб`єкта персональних даних може бути надана під час реєстрації в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції шляхом проставлення відмітки про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, за умови, що така система не створює можливостей для обробки персональних даних до моменту проставлення відмітки .

Відповідно до підпунктів 5, 11 ч. 2 ст. 8 Закону України Про захист персональних даних , суб`єкт персональних даних має право пред`являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних, відкликати згоду на обробку персональних даних.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 11 Закону України Про захист персональних даних підставою для обробки персональних даних, зокрема є укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Позивач, підписуючи договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором надала свою добровільну згоду на обробку її персональних даних протягом строку існування відповідної мети та цілі, визначених Правилами.

Отже враховуючи вказані норми, відкликання згоди можливе лише стосовно майбутньої обробки персональних даних, але не даних, які вже були оброблені. Рішення та процеси, які були здійснені під час обробки персональних даних, не можуть бути анульованими. Тому позовні вимоги в цій частині суд визнає необґрунтованими.

Також, суд відхиляє доводи позивача щодо недотримання відповідачем вимог

ч. 2 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів , оскільки станом на дату виникнення спірних правовідносин (12 серпня 2019 року) ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів викладено у новій редакції, яка набрала чинності з 10 червня 2017 року, та містить лише одну частину, яка передбачає, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України Про споживче кредитування .

Крім того, позивачем не спростовано твердження відповідача про те, що ОСОБА_1 протягом короткого періоду часу (квітень-серпень 2019 року) тричі укладала договори аналогічного характеру та не підтверджено доказами неможливість ознайомитися з правилами надання кредиту та іншою інформацією, розміщеною на сайті відповідача, напередодні укладення оспорюваного договору, а не під час процедури отримання одноразового ідентифікатору електронного цифрового підпису та його виконанням. На цій підставі суд також визнає необґрунтованими доводи позивача про її необізнаність з усіма умовами кредитного договору від 12 серпня 2019 року № 0211-8814 через ненадання їх відповідачем та у зв`язку з укладенням цього договору у короткий проміжок часу.

Відповідно до ч. 1 ст. 217 ЦК недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 слід задовольнити частково і визнати недійсним п. 6 кредитного договору від 12 серпня 2019 року № 0211-8814.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 81, 259, 265 ЦПК, статтями 207, 208, 217, 509, 634 ЦК, ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів , суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати недійсним пункт 6 кредитного договору від 12 серпня 2019 року № 0211-8814, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальності Укр Кредит Фінанс .

У задоволенні решти позовних вимог відмовити через безпідставність.

Рішення суду може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подачі апеляційної скарги через Рожищенський районний суд Волинської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складене 16 листопада 2020 року.

Позивач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 ).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальностю Укр Кредит Фінанс (місцезнаходження: м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 26, оф. 407, ідентифікаційний код юридичної особи 38548598).

Суддя: В.Б. Требик