Постанова

від 16.11.2020 по справі 320/2794/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/2794/20 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Оксененка О.М., Шурка О.І., при секретарі - Рейтаровській О.С., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій-профілакторій "Діброва" на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року у справі за позовом Головного управління ДПС у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій-профілакторій "Діброва" про стягнення податкового боргу,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДПС у Київській області звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій-профілакторій "Діброва" (далі - ТОВ "Санаторій-профілакторій "Діброва"), в якому просило стягнути з рахунків у банках, що обслуговують ТОВ "Санаторій-профілакторій "Діброва" (ідентифікаційний код 36484852) - 864 837,24 грн. в рахунок погашення податкового боргу.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав, що у ТОВ "Санаторій-профілакторій "Діброва" наявна заборгованість перед бюджетом за результатами нарахованих контролюючим органом штрафних санкцій та пені, а також в результаті несплати самостійно задекларованих податкових зобов`язань з ПДВ на загальну суму 864 837,24 грн., а тому, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача вказаної заборгованості.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю.

В апеляційній скарзі ТОВ "Санаторій-профілакторій "Діброва", посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і ухвалити постанову про відмову у задоволенні позову.

Зокрема, скаржник наполягає на тому, що спірним рішенням суду не враховано факт запровадження карантину через спалах у світі корона вірусу, що вплинуло на купівельну спроможність споживачів послуг, які надаються відповідачем, що, в свою чергу, призвело до збитків підприємства та неможливості виконання останнім зобов`язань зі сплати податків та зборів.

Вказано, що суми, заявлені до стягнення позивачем, не співпадають з реальними сумами заборгованості.

Також апелянтом зауважено, що судом першої інстанції не в повній мірі враховано норми Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.

Також зауважено, що у відзиві на позовну заяву відповідачем було визнано наявність податкового боргу, що, зокрема, підтверджується клопотанням останнього про розстрочення податкового боргу.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем було самостійно у податкових деклараціях визначено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті за липень 2019 року - 331 076,00 грн.; за серпень 2019 року - 175 098,00 грн.; за вересень 2019 року - 86 532,00 грн.; за жовтень 2019 року - 71 992,00 грн.

Крім того, 10.10.2019 р. контролюючим органом на підставі акту перевірки № 97/50-04/36484852 від 16.09.2019 р. було прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Ш" № 0183845004, яким відповідачу визначено грошове зобов`язання з податку на додану вартість за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 330 301,83 грн.

Вищевказане податкове повідомлення-рішення отримане відповідачем 12.10.2019 р., про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (штрихкодовий ідентифікатор 0911710034675). Доказів оскарження зазначеного податкового повідомлення-рішення не надано.

Оскільки в добровільному порядку відповідачем сума вказаної заборгованості не погашена, на виконання вимог статті 59 ПК України, контролюючим органом на адресу відповідача було направлено податкову вимогу № 304636-50 від 28.11.2019 р., яка отримана останнім 28.11.2019, про що свідчить особистий підпис представника відповідача на корінці податкової вимоги.

Відтак, у ТОВ "Санаторій-профілакторій "Діброва" утворився податковий борг перед бюджетом за результатами нарахованих контролюючим органом штрафних санкцій та пені, а також в результаті несплати самостійно задекларованих податкових зобов`язань з податку на додану вартість.

Відповідно до розрахунку податкового боргу з податку на додану вартість ТОВ "Санаторій-профілакторій "Діброва", відповідач має податковий борг в сумі 864 837,24 грн.

У зв`язку з несплатою у добровільному порядку податкового боргу у розмірі 864 837,24 грн., позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що оскільки, Головним управлінням ДПС у Київській області надано документи, які підтверджують несплачену ТОВ "Санаторій-профілакторій "Діброва" суму податкового боргу, а відповідач позов визнав, не надав суду доказів погашення вищевказаної суми податкового боргу у повному обсязі, тому заявлені позивачем вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів підтримує правову позицію Київського окружного адміністративного суду, та оцінюючи доводи апеляційної скарги, зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

За приписами підпунктом 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України під податковим зобов`язанням розуміється сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пункту 57.3 статті 57 ПК України визначено, що у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

За приписами п. 31.1 ст. 31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством.

Відповідно до п. 59.1 статті 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.

Згідно з пунктом 59.3 статті 59 ПК України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання.

За приписами п. 59.5 статті 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Отже факт узгодження грошового зобов`язання має наслідком обов`язок платника податку сплатити таке зобов`язання у встановлений законом строк. Невиконання обов`язку зі сплати узгодженого податкового зобов`язання призводить до набуття таким зобов`язанням статусу податкового боргу, процедура стягнення якого визначається законом.

Так, відповідно до пп. 14.1.175 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - сума грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Відтак, враховуючи, що сума податкових зобов`язань відповідачем не була сплачена своєчасно, вона набула статусу податкового боргу.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом на підставі статті 59 ПК України 28.11.2018 р. винесено податкову вимогу № 304636-50.

Проте, доказів оскарження податкової вимоги чи погашення податкового боргу за визначеними грошовими зобов`язаннями відповідачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Таким чином, оскільки податкова вимога № 304636-50 від 28.11.2018 р. на даний час не відкликана та не скасована, є належною і достатньою передумовою для звернення контролюючого органу за стягненням податкового боргу, як це передбачено пунктом 95.2 статті 95 ПК України.

Крім того, слід зазначити, що оскільки відповідачем сума податкового боргу після виставлення йому податкової вимоги повністю не погашалась, підстав для винесення нової податкової вимоги не виникало, однак процедура стягнення такого боргу позивачем вважається дотриманою.

За таких обставин можна дійти висновку, що за відповідачем обліковується сума узгоджених та несплачених податкових зобов`язань у розмірі 864 837,24 грн., що, зокрема, було визнано Товариством у відзиві на позовну заяву.

Положеннями пп. 14.1.137 п. 14.1 статті 14 ПК України орган стягнення - державний орган, уповноважений здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах повноважень, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно з пунктом 41.2 статті 41 ПК України органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.

Контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини (пп. 20.1.34 п. 20.1. ст. 20 ПК України).

Відповідно до пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

За приписами пункту 95.3 статті 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Головного управління ДПС у Київській області.

Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не враховано факт запровадження карантину через спалах у світі корона вірусу, що вплинуло на купівельну спроможність споживачів послуг, які надаються відповідачем, що, в свою чергу, призвело до збитків підприємства та неможливості виконання останнім зобов`язань зі сплати податків та зборів, на переконання колегії суддів, є недоречними, позаяк жодним чином не спростовують відсутність обов`язку відповідача зі сплати вищевказаного податкового боргу.

Також відхиляються доводи апелянта щодо не дослідження судом першої інстанції первинних документів, документів бухгалтерського та податкового обліку, оскільки останнім визнано наявність податкового боргу, у розмірі, заявленому позивачем, та не обґрунтовано, яким чином дослідження таких документів може вплинути на обставини та результат вирішення вказаного спору.

Крім того, не можуть бути підставою для скасування спірного рішення суду твердження апелянта, що судом першої інстанції не в повній мірі враховано норми ПК України, оскільки апелянтом лише зазначено положення та зміст відповідних пунктів та частин ст.ст. 16, 19-1, 20, 41, 56, 57, 59, 129 ПК України, проте жодним чином не обґрунтовано, в чому полягає неправильне застосування чи порушення судом першої інстанції вказаних положень законодавства.

Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів наведених в апеляційній скарзі.

Відтак, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій-профілакторій "Діброва" залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

Суддя О.М.Оксененко

Суддя О.І.Шурко