Постанова

від 11.11.2020 по справі 380/1107/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 380/1107/20 пров. № А/857/9345/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М.,

з участю секретаря судових засідань Гром І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року у справі за позовом Приватного підприємства фірми Будремсервіс до Головного управління ДПС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

суддя у І інстанції Братичак У.В.,

час ухвалення рішення 14 год 31 хв,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складення повного тексту рішення 26 червня 2020 року,

ВСТАНОВИВ :

У лютому 2020 року Приватне підприємство фірми Будремсервіс (далі - ППФ Будремсервіс ) звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення (далі - ППР) Головного управління ДПС у Львівській області (далі - ГУ ДПС) від 22 січня 2020 року:

№ 0000690502 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 1 013 597,65 грн за основним платежем та на 253 399,40 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0000680502 про збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток (далі - ПНП) на 201 161,40 грн за основним платежем та на 50290,35 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0000670502 про застосування штрафних санкцій у розмірі 510 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року у справі № 380/1107/20 позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що надані позивачем первинні документи не викликають сумнівів щодо їх достовірності та в сукупності з іншими доказами підтверджують реальність здійснення господарських операцій ППФ Будремсервіс із ТОВ Мастіг та ТОВ Олд Трейд .

ГУ ДПС у поданій апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог. Свої вимоги обґрунтовує тим, що ГУ ДПС було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ППФ Будремсервіс з питань проведення взаємовідносин із ТОВ Олд Трейд та ТОВ Мастіг за грудень 2018 року та правомірності їх відображення у податкових деклараціях з ПДВ та податковій декларації з ПНП (акт від 26 грудня 2019 року №792/05.2/30705875).

Під час перевірки контролюючим органом зроблено висновок про нереальність господарських операцій позивача із ТОВ Мастіг та встановлено взаєморозрахунки ППФ Будремсервіс із ТОВ Олд Трейд та ТОВ Мастіг з огляду на відсутність у них реальної можливості виконання таких робіт (надання послуг) через недостатність основних фондів та людський ресурсів, розриви у ланцюгу постачання їх контрагентів та відсутність у ППФ Будремсервіс необхідних первинних документів для підтвердження реальності таких господарських операцій.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача ППФ Будремсервіс підтримало доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечило обґрунтованість апеляційних вимог та просило залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник ГУ ДПС судовому засіданні апеляційного суду підтримав подану апеляційну скаргу доводами, аналогічними до тих, що зазначені у її тексті. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову ППФ Будремсервіс відмовити.

Представник ППФ Будремсервіс у ході апеляційного розгляду заперечила обґрунтованість вимог апелянта доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу. Просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, ГУ ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ППФ Будремсервіс з питань проведення взаємовідносин із ТОВ Олд Трейд та ТОВ Мастіг за грудень 2018 року та правомірності їх відображення у податкових деклараціях з ПДВ та податковій декларації з ПНП, результати якої оформлено актом від 26 грудня 2019 року №792/05.2/30705875.

У ході перевірки контролюючим органом зроблено висновок про порушення позивачем:

пунктів 5, 7 П(С)БО 15 Дохід , підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК, внаслідок чого занижено ПНП за IV квартал 2018 року на суму 201 161,40 грн;

пункти 198.1, 198.2, 198.3 статті198, пункти 200.1, 200.2, 200.4 статті 200 ПК, внаслідок чого підприємством занижено ПДВ на загальну суму ПДВ за грудень 2018 року на загальну суму 1 013 597,65 грн.

З огляду на вказані висновки ГУ ДПС 22 січня 2020 року прийнято оспорювані ППР №0000690502, №0000680502, №0000670502, з якими ППФ Будремсервіс не погодився та звернувся до адміністративного суду із позовом, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та з`ясувавши правові позиції учасників справи, апеляційний суд дійшов висновку, що суть цього публічно-правового спору зводиться до перевірки обґрунтованості висновків контролюючого органу про нереальність (безтоварність) господарських операцій ППФ Будремсервіс із контрагентами ТОВ Олд Трейд та ТОВ Мастіг , а отже про безпідставність відображення їх наслідків ц бухгалтерській та податковій звітності позивача.

Свої висновки ГУ ДПС обґрунтовує даними з інформаційних систем податкового органу та даних з архіву електронної звітності Центру обробки електронної звітності ДФС України (Єдиний реєстр податкових накладних). При цьому доводи контролюючого органу зводяться до того, що ТОВ Мастіг та ТОВ Олд Трейд не могли реально здійснювати спірні господарські операції з ППФ Будремсервіс з огляду на часу їх проведення операцій, віддаленість контрагентів один від одного, відсутність необхідної кількості матеріальних та трудових ресурсів, відсутність доказів залучених контрагентів-підрядників. На думку відповідача, вказані господарські операції не містять розумних економічних або інших причин (ділової мети), а їх оформлення обумовлене намаганням отримання штучної податної вигоди.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами та вимоги до таких документів передбачено приписами пункту 1.2 статті 1, пунктами 2.1, 2.4, 2.15, 2.16 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, статтями 2, 3, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та не заперечується учасниками справи.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регламентовано приписами ПК.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами

Як вказано у підпункті 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК, розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Згідно з пункту 44.1 статті 44 ПК для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 121.1 статті 121 ПК незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

Приписами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК передбачено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно із положеннями пункту 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 Дохід дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

За правилами пункту 198.1 статті 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК сума податку, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до Держбюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного періоду та сумою податкового кредиту такого звітного періоду.

За правилами пункту 200.2 статті 200 ПК при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з цим пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Податкового кодексу, а при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з цим розділом.

Згідно з пунктом 200.4 статті 200 ПК при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу;

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Пунктом 123.1 статті 123 ПК передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При наданні оцінки рішенню суду у частині вирішення позовних вимог по господарських правовідносинах ППФ Будремсервіс з ТОВ Мастіг суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до матеріалів справи між ППФ Будремсервіс (Підрядник) та Львівським національним університетом імені Івана Франка (Замовник) 31 травня 2018 року було укладено договір №31/05.2018 Реставрація головного корпусу Львівського національного університету імені Івана Франка на вул. Університетська, 1 в м. Львові , за умовами якого замовник доручає, а Підрядник зобов`язується виконати роботи з реставрації головного корпусу Львівського національного університету імені Івана Франка на вул. Університетській, 1 у м. Львов, а Замовник - прийняти та оплатити їх.

Пунктом 2.2. зазначеного договору передбачено, що Підрядник виконує роботи власними силами та засобами. Залучення субпідрядників для виконання окремих видів робіт по даному Договору допускається лише зі згоди Замовника.

ППФ Будремсервіс 19 червня 2018 року Замовнику з проханням погодити залучення субпідрядних організацій для виконання робіт згідно із договором від 31 травня 2018 року №31/05.2018, зокрема, ТОВ Мастіг та отримало відповідне погодження.

Відтак, 29 листопада 2018 року між ППФ Будремсервіс (Замовник) та ТОВ Мастіг (Виконавець) було укладено договір про виконання робіт № 29/11, згідно з яким Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується власними і залученими силами відповідно до кошторисної документації надати Замовникові послуги по реставрації головного корпусу Львівського національного університету імені Івана Франка на вул. Університетська, 1 у м. Львів. Загальна вартість послуг згідно з договірною ціною становить 1 488 764,69 грн, у тому числі ПДВ 248 127,45 грн. Виконавець має право залучати до надання послуг третіх осіб на умовах субпідряду.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій за цим договором позивачем було надано:

довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2018 року;

акт приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2018 року;

акт № 2 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2018 року;

акт № 3 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2018 року,

акт № 4 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2018 року,

акт № 5 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2018 року,

акт № 6 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2018 року,

акт № 7 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2018 року,

акт № 8 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2018 року,

акт № 9 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2018 року,

розрахунки загальновиробничих витрат до актів, накладні,

платіжні доручення № 233 від 22 грудня 2018 року, № 235 від 26 грудня 2018 року, № 217 від 19 грудня 2018 року, № 216 від 18 грудня 2018 року, № 212 від 17 грудня 2018 року, № 206 від 14 грудня 2018 року, № 203 від 13 грудня 2018 року, № 195 від 12 грудня 2018 року, № 185 від 11 грудня 2018 року;

податкову накладну № 1 від 26 грудня 2018 року;

податкову накладну № 2 від 04 січня 2019 року;

податкову накладну № 3 від 04 січня 2019 року.

Надані позивачем документи на підтвердження реальності господарських операцій із ТОВ Мастіг відповідають встановленим вимогам до первинних документів і податковий орган не заперечує, що відомості, які містяться в договорах та інших первинних документах, відповідають інформації, що міститься у податковій інформації податкового органу.

При наданні оцінки рішенню суду у частині вирішення позовних вимог по господарських правовідносинах ППФ Будремсервіс з ТОВ Олд Трейд суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Як свідчать матеріали справи, між ППФ Будремсервіс (Покупець) та ТОВ Олд Трейд (Продавець) 14 грудня 2018 року було укладено договір поставки № 05/12/2019, за умовами якого Продавець зобов`язувався передати Покупцеві товар на складі Покупця або на об`єктах Покупця, а Покупець зобов`язувався прийняти товар та оплатити на умовах договору.

На виконання умов вказаного договору ТОВ Олд Трейд виписало для ППФ Будремсервіс податкові та видаткові накладні.

На підтвердження реальності здійснення цих господарських операцій позивачем надано:

договір купівлі-продажу № 05/12/19 від 14 грудня 2018 року,

видаткові накладні № 19 від 17 грудня 2018 року, № 18 від 19 грудня 2018 року, № 17 від 20 грудня 2018 року, № 16 від 18 грудня 2018 року, № 14 від 19 грудня 2018 року, № 13 від 18 грудня 2018 року, № 12 від 18 грудня 2018 року, № 11 від 20 грудня 2018 року, № 5 від 18 грудня 2018 року, № 4 від 18 грудня 2018 року, № 3 від 17 грудня 2018 року,

акт надання послуг № 29-11 від 29 листопада 2019 року,

договір від 03 січня 2018 року № 03-01 про надання послуг автотранспортом, будівельною технікою, механізмами та обладнаннями, укладений з ТОВ Лорелея ,

акт надання послуг № 27-12-13 від 27 грудня 2018 року,

податкові накладні № 10 від 11 січня 2019 року, №12 від 11 січня 2019 року, № 30 від 11 січня 2019 року, № 5 від 11 січня 2019 року, № 21 від 11 січня 2019 року, № 11 від 11 січня 2019 року, № 6 від 11 січня 2019 року, № 9 від 11 січня 2019 року, № 29 від 11 січня 2019 року, № 13 від 11 січня 2019 року, № 10 від 11 січня 2019 року, № 9 від 03 січня 2019 року, № 7 від 02 січня 2019 року, № 9 від 03 січня 2019 року,

платіжне доручення № 233 від 20 грудня 2018 року.

Надані позивачем документи на підтвердження реальності господарських операцій із ТОВ ОЛД Трейд відповідають встановленим вимогам до первинних документів і податковий орган не заперечує, що відомості, які містяться в договорах та інших первинних документах, відповідають інформації, що міститься у податковій інформації податкового органу.

Водночас суд першої інстанції вірно врахував те, що у податкових накладних ТОВ Мастіг та ТОВ ОЛД Трейд за виконані роботи та поставлені ТМЦ, які були включені ППФ Будремсервіс у податковий кредит за грудень 2018 року, вказані всі відомості, передбачені приписами статті 198 ПК, розбіжності у системі співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту відсутні і податкові накладні зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних.

При цьому апеляційний суд погоджується із думкою суду першої інстанції про те, що наявність або відсутність окремих документів, а також певні недоліки у їх оформленні не можуть бути самі по собі підставою для висновку про нереальність господарських операцій та відмови у формуванні даних податкового обліку, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю

Разом із тим, припускаючи, що певні матеріали могли бути передані, а роботи виконані іншими контрагентами позивача за спірний період, придбані в необлікованому порядку чи здійснені власними силами за рахунок робочої сили власних працівників, відповідач не вказав якими саме суб`єктами господарювання здійснено таке постачання товарів і виконання робіт, якими ідентичними по кількості, сумі і характеристиці бухгалтерськими документами із іншими постачальниками і контрагентами сформовано податковий облік позивача на спірну суму податкового кредиту з ПДВ і обліковано валові витрати.

Відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсними правочинів, укладених позивачем з контрагентами, та не довів того, що правочини було вчинено позивачем з метою безпідставного формування податкового кредиту з ПДВ та отримання бюджетного відшкодування, а також завищення витрат.

При цьому відповідно до п.п. 36.1, 36.5 ст. 36, п. 38.1 ст. 38, п. 44.1 ст. 44, п. 47.1 ст. 47, п. 49.2 ст. 49 ПК України обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов`язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку.

Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів. Таким чином, формування суб`єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов`язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб`єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагента, для одержання незаконної податкової вигоди він не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу, з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника у сфері податкових правовідносин.

Окрім того, поняття добросовісний платник , що вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування та податкового законодавства, а тому можливі порушення податкового законодавства з боку контрагента-постачальника, за відсутності доказів протиправної змови учасників операцій з метою отримання позивачем (покупцем) необґрунтованої податкової вигоди, не є безумовною підставою для висновку про порушення саме покупцем вимог податкового законодавства та позбавлення його права сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.

Наявність інформації про відсутність у спірних контрагентів матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ними господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Щодо доводів контролюючого органу про відсутність у контрагентів позивача можливості здійснювати господарські операції через відсутність у достатньої кількості матеріально-технічних та трудових ресурсів, апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції у тому, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов`язки, не передбачені чинним законодавством.

Крім того, у комерційній діяльності щодо виконання робіт та послуг не завжди вимагається наявність задекларованих власних основних засобів та значної кількості персоналу, звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо). Податковим органом не доведено неможливості виконання ТОВ Олд Трейд та ТОВ Мастіг наявними у них силами та засобами умов договорів з урахуванням видів та обсягів виконаних робіт.

При цьому зустрічних перевірок контрагентів позивача ТОВ Олд Трейд та ТОВ Мастіг контролюючим органом не проводилося. Сумнівність господарських операцій позивача із цими суб1єктами господарювання обґрунтовується податковим органом виключно посиланням на інформацію, викладену в інформаційних базах даних податкового органу та узагальнену податкову інформацію.

З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає, що інформаційні бази даних податкового органу та узагальнена податкова інформація не мають статусу офіційних і можуть містити помилки, які впливають на правовий статус платника податку, а тому не є належними доказами у справі. Чинним законодавством також не передбачена належність таких баз до засобів доказування.

Судом встановлено, що на момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, були реально діючими підприємствами, перебували на всіх видах обліку, здавали податкову звітність та сплачували податки, що не заперечується податковим органом.

Принагідно суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, ЄСПЛ у п. 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції зазначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління .

Згідно із правовою позицією ЄСПЛ, викладеною у рішенні від 22 січня 209 року у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03), платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

У пункті 38 рішення ЄСПЛ у справі Інтерсплав проти України від 9 січня 2007 року Суд вказав на те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Одночасно апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію ЄСПЛ, яку він висловив у справі Федорченко та Лозенко проти України (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом , тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Водночас, щодо оспорюваного ППФ Будремсервіс ППР № 0000670502 від 22 січня 2020 року про застосування штрафних санкцій апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 121.1 статті 121 ПК у редакції на час виникнення спірних правовідносин незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 грн.

Разом із тим, на переконання апеляційного суду, ні під час проведення перевірки контролюючим органом, ні у ході розгляду справи судом ГУ ДПС не було зазначено яких саме первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, що були у розпорядженні ППФ Будремсервіс , не було забезпечено зберігання позивачем, а отже вказане ППР № 0000670502 від 22 січня 2020 року судом першої інстанції правомірно визнано протиправним і скасовано.

Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року у справі № 380/1107/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко Постанова у повному обсязі складена 16 листопада 2020 року.