Рішення

від 16.11.2020 по справі 183/6626/15

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/6626/15

№ 2/183/20/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2020 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря Устименко М.О.,

розглянувши, у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Жилсервіс-1 Дніпропетровської міської ради, треті особи - Виконавчий комітет Дніпровської міської ради, Дніпровська міська рада, про стягнення заробітної плати при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

в с т а н о в и в:

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства Жилсервіс-1 Дніпропетровської міської ради в якому, згідно уточнених позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі у сумі 195 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 139295,28 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що з 05 серпня 2013 року він працював на посаді начальника юридичного відділу КП Жилсервіс-1 ДМР.

03 квітня 2015 року його звільнено з роботи, у зв`язку із скороченням штату працівників за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Звільнення було оскаржено позивачем у судовому порядку, в процесі розгляду справи про поновлення на роботі відповідачем було видано наказ №31 від 14 липня 2015 року Про внесення змін до наказу , відповідно до якого було змінено дату звільнення позивача з 03 квітня 2015 року на 06 квітня 2015 року. Але відповідачем не проведено остаточний розрахунок та не виплачено позивачу заробітну плату за 06 квітня 2015 року, який був останнім робочим днем позивача. Тому, посилаючись на ст.117 КЗпП України просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а також заборгованість по заробітній платі.

Ухвалою суду від 16 жовтня 2015 року відкрито провадження у справі. Ухвалою суду від 02 грудня 2015 року провадження у справі зупинено до вирішення цивільної справи ОСОБА_1 до Комунального підприємства Жилсервіс-1 Дніпропетровської міської ради про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. Ухвалою суду від 08 листопада 2017 року провадження у справі відновлено.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 листопада 2018 року справу передано на розгляд судді Сороці О.В.

Позивач в ході судового розгляду позов підтримав, в подальшому звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи у його відсутність.

Відповідач надав відзив на позовну заяву у якому зазначив, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем з 05 серпня 2013 року по 06 квітня 2015 року. Наказом №31 від 14 липня 2015 року внесено зміни до наказу 4-к та визнано датою звільнення ОСОБА_1 06 квітня 2015 року, відповідно до розрахункового листка за липень 2015 року ОСОБА_1 нараховано за 1 день, 06 квітня 2015 року 242,24 грн. та зроблено перерахунок компенсації за невикористану відпустку в розмірі -609,90 грн., утримано податок з доходу у розмірі -66,18 грн. та військовий збір -5,51грн. . Перерахунок компенсації за невикористану відпустку було проведено у зв`язку з тим, що було виявлено допущену помилку при обчисленні компенсації за невикористану відпустку в частині кількості днів, що підлягали компенсації. Позивачу було виплачено компенсацію за 18 днів невикористаної відпустки, натомість компенсації підлягали 12 днів невикористаної відпустки. Після проведення перерахунку у позивача перед відповідачем утворилась заборгованість у сумі 295,97 грн. Тому просить відмовити у позові ОСОБА_1 .

У судове засідання представник відповідача не з`явився, повідомлений належним чином, його неявка не перешкоджає розгляду справи.

Представники третіх осіб у судове засідання не з`явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

На підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.

Суд, дослідивши докази з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 05 серпня 2013 року на підставі наказу № 305-к від 02 серпня 2013 року прийнятий начальником юридичного відділу КП Жилсервіс-1 ДМР (том №1 а.с.4).

Як вбачається з трудової книжки позивача, наказом директора КП Жилсервіс-1 ДМР № 4-к, ОСОБА_1 з 03 квітня 2015 року звільнено з посади начальника юридичного відділу на підставі наказу №4-к з формулюванням причини звільнення - за скороченням штату (том №1 а.с.4 на звороті).

14 липня 2015 року Наказом № 31 директора КП Жилсервіс-1 ДМР внесено до графи дата складання наказу (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) № 4-к дату - 03.04.2015 р. ; змінено дату звільнення ОСОБА_2 з посади начальника юридичного відділу, зазначену в наказі (розпорядженні) від 03 квітня 2015 року № 4-к про припинення трудового договору (контракту) з 03 квітня 2015 року на 06 квітня 2015 року (том №1 а.с.6). Підставою прийняття наказу зазначено помилкове не зазначення дати складання наказу в наказі (розпорядженні) № 4-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника юридичного відділу та надання ОСОБА_1 06 квітня 2015 року до КП Жилсервіс-1 ДМР оригіналів листків непрацездатності.

Таким чином, судом встановлено та не заперечується сторонами, що останнім днем роботи ОСОБА_1 було 06 квітня 2015 року. Так, у табелі обліку робочого часу зазначено, що 06 квітня 2015 року позивачем відпрацьовано вісім годин (том №1 а.с.84).

Звільнення з посади начальника юридичного відділу КП Жилсервіс-1 ДМР, а також наказ від 03 квітня 2015 року Про припинення трудового договору (контракту) , наказ №31 від 14 липня 2015 року Про внесення змін до наказу в частині звільнення позивачем було оскаржено у судовому порядку. Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2016 року у цивільній справі №183/2205/15 у в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства Жилсервіс-1 Дніпропетровської міської ради про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - відмовлено (том №1 а.с.36-44).

Згідно з ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтями 116, 117 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 94 КЗпП України).

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України Про оплату праці .

У розрахунковому листі ОСОБА_1 зазначено, що за квітень 2015 року, при звільненні йому було нараховано компенсацію за невикористану відпустку - 18 календарних днів (том №1 а.с.74). У липні 2015 року йому було нараховано заробітну плату за 1 день 6 квітня 2015 року 242,24 грн. та зроблено перерахунок компенсації за невикористану відпустку в розмірі -609,90 грн., утримано податок з доходу у розмірі -66,18 грн. та військовий збір -5,51грн. (том №1 а.с.73).

З наведеного вбачається, що і позивач, і відповідач погоджуються що за 06 квітня 2015 року підлягала нарахуванню заробітна плата. Разом з тим, між сторонами виник спір щодо здійсненого відповідачем перерахунку компенсації за невикористану відпустку, оскільки після здійснення цього перерахунку, на думку відповідача, у позивача виникла заборгованість перед КП Жилсервіс-1 ДМР у сумі 295,97 грн.

Таким чином, для з`ясування наявності чи відсутності заборгованості по заробітній платі у відповідача перед позивачем та правильності розрахунку при звільненні, слід встановити кількість днів невикористаної відпустки, на яку мав право позивач.

Так, згідно ст. 83 КЗпП України і ч. 1 ст. 24 Закону України Про відпустки , при звільненні працівника йому виплачується компенсація за всі дні невикористаної відпустки.

Статтею 4 Закону України Про відпустки встановлено види відпусток і визначено, які саме відпустки відносяться до щорічних: основна відпустка ; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

З аналізу положень статті 24 Закону України Про відпустки та статей 47, 83 КЗпП України слідує, що грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку відноситься до сум, які належать до виплати працівникові при звільненні відповідно до вимог частини першої статті 116 КЗпП України.

Згідно зі статтею 6 Закону України Про відпустки щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Визначаючи кількість днів невикористаної ОСОБА_1 основної щорічної відпустки, суд враховує, що основна відпустка позивача за кожний відпрацьований робочий рік становить 24 календарні дні. ОСОБА_1 відпрацював на підприємстві з 05 серпня 2013 року по 06 квітня 2015 року, тобто 20 місяців 2 дні, тому за відпрацьований період мав право на 40 днів основної відпустки.

Згідно наказу №52 від 22 квітня 2014 року позивач у період з 12 травня 2014 року по 09 червня 2014 року був у відпустці 28 календарних днів (том №1 а.с.131), тому невикористаними залишились 12 календарних днів основної відпустки.

У відповідності до п.2 ч.1 ст.8 Закону України Про відпустки щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається: працівникам з ненормованим робочим днем - тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.

Згідно ч.2 ст.8 Закону України Про відпустки конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

Наказом директора КП Житлосервіс-1 ДМР від 27 грудня 2013 року затверджено перелік посад з ненормованим робочим днем, згідно якого до переліку внесено посаду начальника відділу, та встановлено додаткову відпустку 4 календарних дні (том №1 а.с.130).

Відповідно до пункту 8 Рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених наказом Мінпраці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 року №7, додаткова відпустка за ненормований робочий день надається пропорційно часу, відпрацьованому на роботі, посаді, що дають право на цю відпустку.

З табелів обліку робочого часу, довідки про облік робочого часу вбачається, що за час роботи у відповідача, позивачем, за виключенням святкових, лікарняних, відпусток без збереження заробітної плати, фактично відпрацьовано 413 днів (том №1 а.с.131-165).

Таким чином, позивач мав право на додаткову відпустку строком 5 днів, виходячи із розрахунку: 4 (календарні дні додаткової відпустки за рік) : 355 (календарні дні за рік без врахування святкових та неробочих днів (365-10) х 413 (календарні дні за період з 05 серпня 2013 року по 06 квітня 2014 року без врахування святкових та неробочих днів за вказаний період, а також лікарняних).

З огляду на викладене, при звільненні позивачу підлягала нарахуванню та виплаті компенсація за 17 днів невикористаної відпустки, натомість було виплачено компенсацію за 18 днів невикористаної відпустки, переплата компенсації склала 101,65 грн., виходячи з розрахунку: 1829,7 грн. (фактично сплачених) - 1728, 05 грн. (підлягали сплаті).

06 квітня 2015 року ОСОБА_1 передано відповідачу листок непрацездатності АГС №110424 від 19 січня 2015 року, листок непрацездатності АГС №181338 від 27 лютого 2015 року, листок непрацездатності АГС №181717 від 03 квітня 2015 року (том №1 а.с.127).

Як вбачається з розрахункового листа ОСОБА_1 за квітень 2015 року, табельний лист за січень було закрито без урахування лікарняних, заробітна плата була нарахована у повному обсязі за 15 робочих днів, перерахунок зроблено у квітні 2015 року після надання листків непрацездатності (том №1 а.с.74).

Так, за січень 2015 року позивачу нараховано заробітну плату за 15 днів у сумі 4346,01 грн. (до виплати 3495,93 грн.), що підтверджується розрахунково-платіжною відомістю за січень (том №1 а.с.121). Фактично ОСОБА_1 у січні 2015 року 15 днів не відпрацював, знаходився на лікарняному з 19 січня 2015 року по 03 квітня 2019 року, тому за 6 відпрацьованих днів січня 2015 року позивачу підлягала нарахуванню заробітна плата:

5087 грн. (оклад) : 20 (норма робочих днів) х 6 (відпрацьовано) = 1526,10 грн.

258,22 грн. (індексація) : 20 (норма робочих днів) х 6 (відпрацьовано) = 1526,10 грн., а разом 1603,57 грн. Таким чином, після надання листків непрацездатності слід було зробити перерахунок за січень 2015 року: 4346,01 грн. (нарахованих) - 1603,57 грн.(підлягали нарахуванню) = 2742,23 грн., натомість за січень здійснено перерахунок на суму 2627,86 грн., тобто фактично відраховано на 114,37 грн. менше, ніж підлягало відрахуванню, що підтверджується також зведеною відомістю нарахувань за 2015 рік, у якій, зокрема відображено фактично здійснені відповідачем нарахування та перерахунки (том №1 а.с.118).

У зв`язку з тим, що позивачу виплачено компенсацію за невикористану відпустку та заробітну плату за січень 2015 року у більшому розмірі, нарахована заробітна плата за 06 квітня 2015 року виплаті не підлягала.

Вказані висновки узгоджуються і з результатами відповідної перевірки, проведеної на підприємстві.

Так, наказом голови комісії з припинення КП Жилсервіс-1 ДМР №5 від 27 лютого 2018 року було ініційовано проведення службової перевірки щодо правильності розрахунку при звільненні ОСОБА_1 (том №1 а.с.117). За результатами цієї перевірки встановлено, що з працівником ОСОБА_1 розрахунок проведено у повному обсязі, заборгованість по заробітній платі станом на 14 квітня 2015 року відсутня, переплата становить 9,99 грн. (а.с.115-116). З витягу з протоколу засідання комісії з припинення №7 від 05 березня 2018 року вбачається, що комісією вирішено суму переплати 9,99 грн. списати за рахунок прибутку підприємства (том №1 а.с.114).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не було допущено порушення вимог трудового законодавства щодо своєчасності розрахунку при звільненні, тому підстави для задоволення позову відсутні.

Позивачем надано письмову заяву про застосування строку позовної давності, у якій він, посилаючись на норми ст.127 КЗпП України зазначає, що відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі та організації, де вони працюють, можуть провадитися за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу для повернення сум, зайво сплачених внаслідок лічильних помилок не пізніше одного місяця з дня виплати неправильно обчисленої суми. Тому позивач просить застосувати позовну давність та визнати недопустимим як доказ проведене відповідачем відрахування із заробітної плати позивача в частині грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, а також виключити проведений розрахунок відрахування із заробітної плати з числа доказів.

Суд не погоджується з такими доводами відповідача, оскільки наказ про повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок відповідачем не приймався. Більш того, комісією з припинення було вирішено суму переплати списати за рахунок прибутку підприємства. Перерахунок заробітної плати позивача за січень було здійснено не у зв`язку з лічильною помилкою, а у зв`язку з наданням позивачем листків непрацездатності за січень 2015 року лише у квітні 2015 року.

Таким чином, положення ст.127 КЗпП України щодо обмеження місячним строком можливості роботодавця здійснити відрахування із заробітної плати на правовідносини сторін не поширюються, оскільки відрахування у зв`язку з лічильною помилкою за межами такого строку відповідачем не здійснювалися.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 12,76,81,89, 223, 263, 265 ЦПК України, -

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства Жилсервіс-1 Дніпропетровської міської ради про стягнення заробітної плати при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В.Сорока.