Постанова

від 30.10.2020 по справі 179/26/15-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7771/20 Справа № 179/26/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Ковальчук Т. А. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - Куценко Т.Р.,

суддів: Деркач Н.М., Макарова М.О.,

за участю секретаря - Синенка Є.А. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 ,

на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Чернеччинська сільська рада Магдалинівського району Дніпропетровської області, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровської області про стягнення орендної плати та моральної шкоди , -

ВСТАНОВИЛА:

У вересня 2014 року позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила стягнути з відповідача на її користь: у подвійному розмірі орендну плату за 2012 рік та інфляційні втрати за весь час прострочення виплати орендної плати, три відсотки річних від простроченної суми, пеню та моральну шкоду.

В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 15 березня 2000р., на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ДП № 0233864, виданого позивачеві Магдалинівською райдержадміністрацією 28 травня 1997р. між позивачем та закритим акціонерним товариством Гупалівське в особі голови правління Лісайчук Марії Миколаївни був укладений договір № 362 оренди земельної частки (паю) терміном на 10 років, до 15 березня 2010р. Цей договір зареєстрований у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Гупалівської сільської Ради Магдалинівського району Дніпропетровської області за № 362. Більше ніяких договорів оренди позивач не укладала і не підписувала.

У 2012 року позивач дізналася, що її земельна ділянка знаходиться в оренді у відповідача ОСОБА_2 , який своєчасно у 2012 році не виплатив орендну плату. Його діями і поведінкою позивач була змушена звернутися із письмовою заявою до Магдалинівського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області.

Із висновку про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 від 18 грудня 2012 року позивач дізналася, що ОСОБА_2 у 2012 році користувався її земельною ділянкою на підставі договору оренди земельної ділянки від 01.02.2005 року, який був зареєстрований 26 листопада 2007 року під № 040712301285 з порушеннями законодавства. З цим договором позивача не ознайомлювали, про його існування вона дізналася в суді 11 лютого 2015 року. Позивач стверджує, що вказаного договору не укладала з ПП АФ Приорілля і не підписувала, її земельна ділянка була в оренді у ОСОБА_2 у 2012 році обманним шляхом.

Також згідно висновку про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 від 18 грудня 2012 року ОСОБА_2 визнав, що він дійсно користувався земельною ділянкою до 26 листопада 2012 року, та згідно договору оренди орендна плата нарахована з розрахунку 3,58% від нормативної вартості земельної ділянки і становить 4 705 грн. та буде виплачена до кінця поточного року згідно вимог договору.

ОСОБА_2 , взяв на себе грошове зобов`язання, проте це зобов`язання до цього часу не виконав, чим завдав позивачу матеріальних збитків, які підлягають стягненню в судовому порядку. Також своїми протиправними діями причиним позивачу моральні страждання, що також підлягають відшкодуванню.

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2020 року відмовлено в задоволені заявлених позовних вимог.

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач , подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, оскільки при ухваленні рішення судом першої інстанції не були враховані обставини та норми закону на які заявник посилався у своїй позовній заяві, зокрема, судом не враховано заперечення позивача проти підписання договору оренди від 01 лютого 2005 року.

ОСОБА_2 заперечуючи проти доводів апеляційної скарги надав суду відзив, в якому вважає скаргу необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Судом встановлено, що на праві приватної власності позивачеві належить земельна ділянка розміром 5,640 га, згідно державного акту про право власності на земельну ділянку серії І-ДП № 115546, кадастровий № 1222381500:01:001:0315 /т.1 а.с. 21/.

01 лютого 2005 року між позивачем та приватним підприємством Агрофірма Приорілля укладено договір оренди належної позивачеві земельної ділянки та його зареєстровано 26 листопада 2007 року Магдалинівським районним відділом Дніпропетровської регіональної філії ДП Центр державного земельного кадастру . Договір укладено строком на 5 років, починаючи з дати його державної реєстрації /а.с. 98-101/.

З листа ПП Агрофірма Приорілля за вих. № 2 від 15 березня2013 року вбачається, що підприємством позивачеві нараховано за 2012 рік орендну плату в розмірі 3 347 грн. 49 коп., яка буде виплачена після звернення ОСОБА_1 /а. с. 60/.

Виходячи зі змісту позовних вимог та матеріалів справи, позивач звертається до суду із вимогами про стягнення орендної плати за 2012 рік з ОСОБА_2 , якого вважає землекористувачем земельної ділянки в цей період. Разом з цим, ОСОБА_1 заперечує проти укладення нею зазначеного договору оренди від 01 лютого 2005 року, проте заявляє вимогу щодо стягнення пені з відповідача відповідно до умов даного договору.

Статтею 2 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України , Цивільним кодексом України , цим Законом, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі статтею 13 вказаної редакції Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Виходячи з аналізу даних норм колегія суддів приходить до висновку, що вимоги про стягнення плати за оренду земельного участка необхідно пред`являти до орендаря, тобто до сторони договору оренди. Відповідно до укладеного договору орендарем є ПП Агрофірма Приорілля , яким і здійснювалась оплата оренди землі до 2012 року, що підтверджується матеріалами справи.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_1 заперечувала проти укладання договору оренди від 01 лютого 2005 року, разом з цим вимоги щодо визнання даного правочину недійсним заявник не заявляє. Як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 просила призначити почеркознавчу експертизу для визначення справжності її підпису у зазначеному договорі, проте колегія суддів приходить до висновку про недоцільність задоволення даного клопотання, оскільки в межах даної справи не вирішується питання щодо дійсності даного договору, крім того, до участі не залученого всіх учасників договору, та вирішення питання відносно нього без з`ясування думки учасників правочину буде порушенням їх прав.

Крім того, на підтвердження виниклих правовідносин між ОСОБА_1 та ПП Агрофірма Приорілля в матеріалах справи міститься заява позивача на ім`я підприємства про надання матеріальної допомоги на поховання чоловіка, яка була виплачена останній ПП Агрофірма Приорілля .

Відповідно до висновку про розгляд заяви ОСОБА_1 ОСОБА_2 користувався спірною земельною ділянкою як діючий директор ПП Агрофірма Приорілля відповідно до укладеного договору оренди. Проте, позивачем заявлено позовні вимоги до ОСОБА_2 як до фізичної особи, тоді як він користувався земельною ділянкою від імені юридичної особи, якої не було залучено до участі у справі.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 під час розгляду справи у суді першої інстанції уточнювала свої позовні вимоги, проте не скористалася своїм процесуальним правом щодо залучення до участі у справі другу сторону договору оренди.

Стаття 51 ЦПК України передбачає, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала.

Пленум Верховного Суду України у п.8 постанови Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції від 12 червня 2009 року №2 роз`яснив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному законом. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Виходячи з вимог процесуального законодавства вбачається, що у разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред`явлено позов, і позивач не заявляє клопотання про її заміну, суд не вправі з власної ініціативи залучати до участі в справі іншу особу як належного відповідача (співвідповідача).

Розгляд справи з неналежним відповідачем або за відсутності всіх належних відповідачів позбавляє суд можливості зробити висновок щодо обґрунтованості або необґрунтованості позовних вимог по суті.

Так, враховуючи що позовні вимоги про стягнення орендної плати за користування земельною ділянкою та нарахування певних сум у зв`язку з несплатою суми оренди було пред`явлено до директора підприємства як до фізичної особи, тоді як з позовними вимогами необхідно звертатись до учасника договору оренди, тобто особи права та інтереси якої безпосередньо стосуються предмету спору. Виходячи з того, що позивачем не заявлялось клопотань про заміну неналежного відповідача колегія суддів погоджується з висновком районного суду про відмову в позові, як такого, що пред`явлений не до тієї особи

З огляду на викладене, відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ґрунтується на матеріалах справи та прийнятий відповідно до норм закону, оскільки вирішуючи спір між сторонами, суд в достатньому повному об`ємі з`ясував права та обов`язки учасників спору, обставини справи, перевірив доводи сторін, давши їм належну правову оцінку.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості та незаконності рішення не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування рішення, оскільки скарга не містить обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування висновків суду.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Рішення суду відповідає матеріалам справи, доказам та вимогам матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Т.Р. Куценко

Судді: Н.М. Деркач М.О. Макаров