Постанова

від 11.11.2020 по справі 203/2007/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8444/20 Справа № 203/2007/20 Суддя у 1-й інстанції - Казак С. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2020 року Дніпровський Апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О.

за участю секретаря - Літвінової А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька Оксана Олександрівна, Публічне акціонерне товариство МТБ Банк , Служба у справах дітей П`ятихатської районної державної адміністрації, Державне підприємство СЕТАМ , ОСОБА_2 про визнання неправомірними дій приватного виконавця, пов`язані з передачею на реалізацію, а також реалізацію на електронних торгах майна

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3

на ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2020 року,-

В С Т А Н О В И В:

10 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій посилалась на те, що заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28.02.2012 року було задоволено позов ВАТ МАРФІН БАНК до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №00105/RD від 14.09.2007 року в сумі 506758 грн. 68 коп. 02.04.2013 року на підставі вказаного заочного рішення судом було видано виконавчий лист, який на теперішній час перебуває на виконанні приватного нотаріуса Русецької О.О. (виконавче провадження №59723055). Крім того, заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28.02.2012 року було задоволено позов ВАТ МАРФІН БАНК до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №00173/RD від 16.01.2008 року в сумі 711871 грн. 32 коп. 02.04.2013 року на підставі вказаного заочного рішення судом було видано виконавчий лист, який на теперішній час перебуває на виконанні приватного нотаріуса Русецької О.О. (виконавче провадження №59723160). Постановою приватного виконавця від 06.08.2019 року зазначені виконавчі провадження було об`єднано в зведене виконавче провадження №60530707. 13.08.2019 року приватним виконавцем було винесено постанову про опис та арешт майна боржника ОСОБА_1 , а саме: належного останньому будинку АДРЕСА_1 . 03.10.2019 року приватний виконавець звернулась до служби у справах дітей П?ятихатської районної державної адміністрації про надання дозволу на реалізацію належного ОСОБА_1 домоволодіння, в якому зареєстрована малолітня дитина. 17.10.2019 року службовою у справах дітей П?ятихатської районної державної адміністрації приватному виконавцю було відмовлено в наданні дозволу на реалізацію домоволодіння. Також скаржник посилався на те, що ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18.02.2020 року у справі №203/4425/19, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 07.04.2020 року, було залишено без задоволення заяву приватного виконавця про надання дозволу на реалізацію предмету іпотеки (будинку АДРЕСА_1 ) на електронних торгах. Залишаючи без задоволення вказану заяву, суди виходили з того, що в обох випадках банк звернувся до суду із позовами про стягнення заборгованості за кредитними договорами. При цьому, незважаючи на набуття статусу іпотекодержателя, банк не реалізував свого права на звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, з одночасним розв`язанням усіх похідних питань щодо реєстрації в домоволодінні його мешканців. Таким чином, посилаючись на те, що рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (будинку АДРЕСА_1 ) не існує; в домоволодінні зареєстрована малолітня дитина та дозволу на звернення стягнення на предмет іпотеки органом опіки та піклування не надано; а також на те, що іпотечне майно підпадає під дію мораторію, встановленого Законом України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті ; на заниження вартості предметі іпотеки, скаржник просив суд визнати неправомірними дії приватного виконавця Русецької О.О., пов`язані із передачею на реалізацію, а також реалізацію на електронних торгах в межах процедури виконавчого провадження №60530707, предмету іпотеки - будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки за вказаною адресою, кадастровий номер 1224581700:02:002:0022 (том 1 а.с. 1-3).

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2020 року, в якій виправлено описку ухвалою від 18 серпня 2020 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 , заінтересовані особи: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька Оксана Олександрівна, Публічне акціонерне товариство МТБ Банк , Служба у справах дітей П`ятихатської районної державної адміністрації, Державне підприємство СЕТАМ , ОСОБА_2 про визнання неправомірними дій приватного виконавця, пов`язані з передачею на реалізацію, а також реалізацію на електронних торгах майна - відмовлено у повному обсязі (том 3 а.с.50-57).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувану ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким скаргу задовольнити (том 3 а.с. 59-61).

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, виходячи з наступного.

Судом 1 інстанції встановлено, що у приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецької О.О. перебуває на виконанні зведене виконавче провадження №60530707, до складу якого входить виконавче провадження №59723055 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Кіровським районним судом м. Дніпропетровська на виконання заочного рішення цього суду від 28.02.2012 року, в частині стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ВАТ МАРФІН БАНК , правонаступником якого є ПАТ МТБ Банк заборгованості за кредитним договором №00105/RD від 14.09.2007 року в сумі 506758 грн. 68 коп.; а також виконавче провадження №59723160 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Кіровським районним судом м. Дніпропетровська на виконання заочного рішення цього суду від 28.02.2012 року, в частині стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ВАТ МАРФІН БАНК , правонаступником якого є ПАТ МТБ Банк заборгованості за кредитним договором №00173/RD від 16.01.2008 року в сумі 711871 грн. 32 коп.

В рамках виконавчого провадження приватним виконавцем 06.08.2019 року було винесено постанову про арешт майна боржника та 13.08.2019 року - постанову про опис та арешт майна боржника ОСОБА_1 , а саме: належного останньому будинку АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на підставі дублікату свідоцтва про право власності від 17.01.2007 року.

Постановою приватного виконавця від 24.04.2020 року було призначено суб`єкта оціночної діяльності для участі у виконавчому провадженні, а саме: ФОП ОСОБА_4 , яким складено звіт №0405.3/20 та висновок, згідно яких визначено ринкову вартість домоволодіння АДРЕСА_1 в сумі 471500 грн., у т.ч. вартість земельної ділянки за вказаною адресою, кадастровий номер 1224581700:02:002:0022, що також належить на праві приватної власності боржнику ОСОБА_1 , в сумі 14640 грн.

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 суд 1 інстанції виходив з того, що порушень приватним виконавцем вимог Закону України Про виконавче провадження та прав і інтересів боржника ОСОБА_1 , не встановлено, а процесуальні рішення та дії приватного виконавця відповідають вимогам Закону України Про виконавче провадження , а тому підстави для задоволення скарги відсутні.

Із вказаними висновками суду в повній мірі погоджується й колегія суддів.

Так, відповідно до ст.1 Закону України Про іпотеку , іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За положеннями ч.ч.1,3 ст.33 Закону України Про іпотеку у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст.12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно ст.1 Закону України Про виконавче провадження , виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст.10 зазначеного вище Закону одним із заходів примусового виконання рішень є звернення стягнення на майно боржника.

Згідно ч.1 ст.48 Закону України Про виконавче провадження звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Частинами 1,2 ст.50 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

Разом із житловим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржнику.

У разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку.

Статтею 51 Закону України Про виконавче провадження врегульоване питання звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, частиною 7 вказаної статті визначено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України Про іпотеку .

Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.56 Закону України Про виконавче провадження арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Згідно ст.41 Закону України Про іпотеку реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України Про виконавче провадження , з дотриманням вимог цього Закону.

Частиною 7 ст.5 Закону України Про іпотеку передбачено, що вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб`єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором.

Згідно ч.ч.1-5 ст.57 Закону України Про виконавче провадження визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження.

У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна.

У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання.

У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна.

Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем.

Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.61 Закону України Про виконавче провадження реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Реалізація за фіксованою ціною застосовується щодо майна, оціночна вартість якого не перевищує 50 мінімальних розмірів заробітної плати. Реалізація за фіксованою ціною не застосовується до нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден незалежно від вартості такого майна.

Початкова ціна продажу нерухомого майна визначається в порядку, встановленому ст.57 цього Закону.

Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Закон України Про виконавче провадження визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Наведені норми закону України Про іпотеку та Закону України Про виконавче провадження допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.

Якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то суд не може змінити спосіб виконання такого рішення суду на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику.

Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України Про виконавче провадження , першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності - на об`єкти нерухомості.

Оскільки ст.575 ЦК України іпотеку визначено як окремий вид застави, норми Закону України Про виконавче провадження дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином, норми Закону України Про виконавче провадження дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов`язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України Про іпотеку .

Відповідні правові висновки наведені в постанові Верховного Суду від 21.11.2019 року у справі №754/19912/14-ц, провадження №61-623св19.

На підставі викладеного колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта в апеляційній скарзі щодо неможливості звернення стягнення на належні боржнику домоволодіння та земельну ділянку по АДРЕСА_1 за відсутності відповідного судового рішення, оскільки таке стягнення на предмет іпотеки відбувається в ході процедури виконавчого провадження з виконання виконавчих листів про стягнення заборгованості за кредитним договором з боржника ОСОБА_1 , як позичальника та іпотекодавця, на користь ПАТ МТБ Банк , як кредитора та іпотекодержателя.

З матеріалів справи вбачається, що на теперішній час вимоги за виконавчими документами боржником не виконані та заборгованість за кредитними договорами в повному обсязі не погашена. Стягнутих коштів виявилось недостатнім для погашення заборгованості в повному обсязі. Зареєстрований за боржником транспортний засіб не виявлено та оголошено у розшук.

Інше нерухоме майно - будинок АДРЕСА_2 , що належить боржнику ОСОБА_1 , перебуває в іпотеці, де іпотекодержателем є інша банківська установа.

За вказаних обставин, суд 1 інстанції дійшов правильного висновку з яким погоджується колегія суддів про наявність передбачених ст.50 Закону України Про виконавче провадження підстав для звернення стягнення на належне боржнику нреухоме майно - домоволодіння та земельну ділянку по АДРЕСА_1 .

Приватним виконавцем було дотримано наведені вище положення Закону України Про виконавче провадження та Закону України Про іпотеку , а саме: винесено постанову про арешт майна боржника, про опис та арешт майна; залучено суб`єкта оціночної діяльності та отримано висновок щодо визначення ринкової вартості нерухомого майна.

Також колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта щодо визначення вартості майна в розмірі нижчому за розмір, визначений в іпотечному договорі, оскільки суд 1 інстанції врахував при винесенні ухвали, що ринкова вартість арештованого майна була визначена в порядку, передбаченому ст.ст.5,41 Закону України Про іпотеку та ст.ст.57,61 Закону України Про виконавче провадження шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб`єктом оціночної діяльності.

У відповідності до ч.5 ст.57 Закону України Про виконавче провадження сторін виконавчого провадження приватним виконавцем повідомлено про результати оцінки майна та визначену вартість.

Оцінена вартість предмету іпотеки в сумі 471500 грн. є нижчою за вартість, зазначену в п.13 іпотечного договору в сумі 505217 грн., яка була погоджена сторонами цього договору, оскільки така вартість визначалась сторонами на момент укладення цього договору 16.01.2008 року.

Поряд з цим, з моменту укладання іпотечного договору та на момент проведення оцінки іпотечного майна в рамках виконавчого провадження пройшло більше 11 років.

При цьому, в матеріалах справи також відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 звертався з замовленням до суб`єкту оціночної діяльності на предмет рецензування звітів про оцінку на платній основі.

Перевіряючи доводи скарги в частині звернення стягнення на іпотечне майно за відсутності згоди органу опіки та піклування, яка є обов`язковою з огляду на реєстрацію в домоволодінні малолітньої дитини, колегія суддів враховує наступне.

Матеріалами справи та судом 1 інстанції встановлено, що в домоволодінні по АДРЕСА_1 , окрім боржника ОСОБА_1 значаться зареєстрованими: зять - ОСОБА_5 ,ІНФОРМАЦІЯ_1. (не громадянин України) та онука - ОСОБА_1 , 2012 р.н.

Згідно ч.4 ст.12 Закону України Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Відповідно ст.18 Закону України Про охорону дитинства діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Відповідно до п.28 Розділу VIII Інструкції з примусового виконання рішень, що затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5, у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої п.9 ч.1 ст.37 Закону.

У відповідності до ч.1 ст.405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Згідно ст.64 Житлового кодексу України до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до ч.1 ст.156 Житлового кодексу України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Згідно ч.ч.1-4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Малолітня дитина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на момент укладання іпотечного договору не проживала та не була зареєстрована в домоволодінні по АДРЕСА_1 ; була зареєстрована в останньому після ухвалення Кіровським районним судом м.Дніпропетровська рішень про стягнення заборгованості за кредитними договорами з боржника ОСОБА_1 .

Крім того, дитина не є співвласником іпотечного майна, доводиться боржнику онукою, тобто не є членом сім`ї останнього в розумінні наведених вище положень ст.64,156 Житлового кодексу України та з огляду на вказані норми та положення ст.29 ЦК України не набула права користування домоволодінням автоматично за наявності її реєстрації в останньому.

Скаржник не є батьком, опікуном або піклувальником та, відповідно, законним представником дитини, не надав доказів, що остання фактично вселилась та проживає в домоволодінні, а не зі своїми батьками чи іншими законними представниками.

Дитина має право на проживання за місцем проживання кожного з батьків, а тому її житлові права внаслідок реалізації іпотечного майна в даному випадку не порушуються.

Вчинення приватним виконавцем дії щодо звернення стягнення на іпотечне майно, в якому зареєстрована малолітня дитина, не порушує прав самого боржника, який не є законним представником останньої та оскаржує дії приватного виконавця в цій частині фактично в інтересах дитини, за відсутності повноважень на представництво її інтересів.

Зважаючи на те, що дії приватного виконавця не містять порушень законодавства, оскільки останній діяв в межах Закону України "Про виконавче провадження", колегія суддів не вбачає підстав для визнання таких дії неправомірними.

За встановлених обставин, доводи апеляційної скарги, щодо наявності правових підстав для скасування ухвали суду першої інстанції є безпідставними, необґрунтованими й висновків суду не спростовують.

Сукупність вищезазначених обставин, аналіз та оцінка доводів апеляційної скарги приводять до висновку, що ці доводи не знайшли свого підтвердження при апеляційному розгляді справи й підстав до скасування ухвали, не дають.

Таким чином, приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни судового рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і її слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2020 року- залишити без змін .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: