Постанова

від 02.11.2020 по справі 629/1228/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2020 року

м. Харків

справа № 629/1228/19-ц

провадження № 22ц/818/3819/20

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),

суддів - Котелевець А.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря - Дмитренко А.Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , представниця позивача - ОСОБА_2 ,

відповідачі - ОСОБА_3 , представник відповідача - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство Аграрник ,

треті особи - приватний нотаріус Лозівського міського нотаріального округу Руденко Т.В., Комунальне підприємство ЖУК Лозівської міської ради Харківської області, державний реєстратор Лозівської районної державної адміністрації Харківської області Качалова О.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 05 березня 2020 року в складі судді Каращука Т.О.

в с т а н о в и в:

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства Аграрник , треті особи: приватний нотаріус Лозівського міського нотаріального округу Руденко Тетяна Василівна, Комунальне підприємство Житлова управляюча компанія Лозівської міської ради Харківської області, державний реєстратор Лозівської районної державної адміністрації Харківської області Качалова Олександра Миколаївна, про встановлення нікчемності договору купівлі-продажу, визнання права власності та визнання недійсним правочину, який в подальшому уточнив.

Позовна заява мотивована тим, що його батько ОСОБА_6 , а також ОСОБА_7 та ОСОБА_8 були співвласниками квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданим Лозівською міською радою Харківської області від 25 серпня 1999 року. ОСОБА_6 був власником 1/3 частини вказаної квартири, інші 2/3 частини після смерті ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , набула ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину.

Зазначив, що його батько ОСОБА_6 рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 18 грудня 2017 року оголошений померлим.

Вказав, що як йому стало відомо, 17 квітня 2002 року між його батьком, ОСОБА_6 , та ОСОБА_9 укладено договір купівлі-продажу, біржову угоду №1-218, який зареєстровано в Лозівському бюро технічної інвентаризації 26 квітня 2002 року. На підставі зазначеного договору 09 листопада 2017 року право власності на 1/3 частину квартири зареєстровано за ОСОБА_9 .

Зазначив, що в той же час згідно архівних реєстраційних матеріалів Комунального підприємства Житлова управляюча компанія станом на 01 січня 2013 року право власності на 1/3 частину зазначеної квартири все ще було зареєстровано за ОСОБА_6 .

Вказав, що біржову угоду від 17 квітня 2002 року його батько не підписував, він його імені діяла ОСОБА_10 , однак відсутні посилання на документ, який би містив її повноваження на вчинення від імені продавця дій, спрямованих на відчуження належної ОСОБА_6 частки у праві власності на квартиру, зокрема, довіреність.

Зазначив, що ані ОСОБА_6 , ані ОСОБА_5 не були підприємцями та членами товарної біржі.

Крім того, у біржовій угоді вказано, що ОСОБА_6 мешкав за адресою: АДРЕСА_1 , тоді як він знятий з реєстрації станом на 26 жовтня 2000 року, у зв`язку з чим не міг бути членом біржі.

Вказав, що частку ОСОБА_6 у спільній сумісній власності на квартиру не визначено. Також, біржова угода не містить підтвердження того, що інші співвласники відмовились від свого переважного права купівлі частки.

Зазначив, що покупець ОСОБА_5 на момент укладення угоди була неповнолітня та не мала коштів для купівлі нерухомого майна, тому угода була фіктивною.

Вказав, що Товариство з обмеженою відповідальністю Лозівська товарна біржа мало право займатися лише діяльністю з торгівлі цінними паперами. Крім того, до архівного відділу Лозівської міської ради документальні матеріали Товариства з обмеженою відповідальністю Лозівська товарна біржа на зберігання не надходили.

Зазначив, що 15 листопада 2017 року ОСОБА_5 продала зазначену квартиру ОСОБА_3 , та за ним зареєстровано право власності на неї. Вважав, що ОСОБА_3 при укладенні договору купівлі-продажу з ОСОБА_5 знав про незаконність набуття нею частини квартири, яка належала його батьку ОСОБА_6 .

Просив:

встановити нікчемність правочину - біржової угоди № 1-218 договору купівлі-продажу від 17 квітня 2002 року, оформленого Товариством з обмеженою відповідальністю Лозівська товарна біржа , як такого, що порушує публічний порядок, застосувати до нього наслідки недійсності нікчемного правочину та скасувати рішення про реєстрацію права власності (індексний номер витягу 103562731, дата видачі 13 листопада 2017 року), прийняте державним реєстратором Лозівської районної державної адміністрації Харківської області Качаловою О.М. від 09 листопада 2017 року (номер запису про право власності 23333133);

визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на 1/3 частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що залишилася після смерті його батька, ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

визнати недійсним договір купівлі-продажу серія та номер № 1793, укладений 15 листопада 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 у частині продажу 1/3 частки у праві власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала його батьку, ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та перевести на нього права покупця за вказаним договором купівлі-продажу.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 05 березня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено; повернуто Комунальному підприємству Житлова управляюча компанія документи, витребувані у нього згідно ухвали Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 28 вересня 2018 року, а саме справу №18487 щодо квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язано Лозівське управління Державної казначейської служби України в Харківській області повернути ОСОБА_1 суму коштів, внесених на депозит Лозівського міськрайонного суду Харківської області згідно квитанції N18213850 від 01 листопада 2018 року у розмірі 26 666,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просив рішення суду - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 фактично виклав доводи позовної заяви. Крім того, вказав, що державна реєстрація права власності на 1/3 частину спірної квартири за ОСОБА_9 здійснена на підставі примірника біржової угоди, який не містить посвідчувального напису про її реєстрацію у Лозівському бюро технічної інвентаризації. Вважав, що про підроблення документів свідчить також інвентаризаційна справа, яка не містить жодної інформації щодо проведення реєстраційних дій 26 квітня 2002 року. Зазначив, що він має право оспорювати договір купівлі-продажу 1/3 частки квартири від 17 квітня 2002 року та договір купівлі-продажу від 15 листопада 2017 року як спадкоємець ОСОБА_6 , оскільки їх укладенням порушено його права.

Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від учасників справи не надходило.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, мотивовано тим, що права позивача при відчуженні 1/3 частини спірної квартири не порушено.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 25 серпня 1999 року (а. с. 9, том 1).

Право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_6 у Лозівському бюро технічної інвентаризації (а. с. 209, том 1).

ОСОБА_6 знятий з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 з 26 жовтня 2000 року, як вбачається з інформації про зареєстрованих осіб Комунального підприємства Житлова управляюча компанія від 08 листопада 2018 року (а. с. 243, том 1).

17 квітня 2002 року ОСОБА_6 , від імені якого за довіреністю діяла ОСОБА_10 , через брокера №1 ОСОБА_11 , та ОСОБА_5 , що діяла за згодою опікуна (баби) ОСОБА_7 , через брокера №2 ОСОБА_12 , уклали біржову угоду №1-218 - договір купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_6 продав ОСОБА_5 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , за 6 000, 00 грн. Договір підписано ОСОБА_10 від імені продавця та ОСОБА_7 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_5 та зареєстровано на Лозівській товарній біржі того ж дня.

Як вбачається з відмітки на договорі, 26 квітня 2002 року право власності за ОСОБА_5 зареєстровано у Лозівському БТІ у книзі 7 за № 119 (а. с. 110, зворот, том 1).

Діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю Лозівська товарна біржа припинено з 27 травня 2008 року (а. с. 158-161, том 1). До архівного відділу Лозівської міської ради Харківської області документальні матеріали Товариства з обмеженою відповідальністю Лозівська товарна біржа на зберігання не надходили, що підтверджується архівною довідкою від 14 вересня 2018 року № 01-58/878 (а. с. 226, том 1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_8 (а. с. 204, том 1).

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_7 (а. с. 203, том 1).

У порядку спадкування за законом після смерті баби ОСОБА_7 . ОСОБА_5 отримала право власності на 2/3 частки вказаної квартири, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 липня 2007 року, виданого державним нотаріусом Лозівської державної нотаріальної контори Харківської області Даниленко Н.В. за № 2-2044. На підставі вказаного свідоцтва право власності на 2/3 частини квартири 13 лютого 2008 року зареєстровано за ОСОБА_5 Лозівським БТІ (а с. 112, 114-115, том 1).

З довідки Комунального підприємства Житлова управляюча компанія від 15 червня 2018 року № 53 вбачається, що згідно архівних реєстраційних матеріалів підприємства станом на 01 січня 2013 року квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована за ОСОБА_6 в 1/3 частині та ОСОБА_5 в 2/3 частинах (а. с. 162, том 1).

З довідки Комунального підприємства Житлова управляюча компанія Лозівської міської ради від 15 листопада 2017 року та копії паспорту ОСОБА_5 вбачається, що вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 116, 123, том 1).

07 листопада 2017 року ОСОБА_5 у м. Пенза Російської Федерації видала довіреність, посвідчену нотаріусом Ларюшиною Л.А., якою уповноважила ОСОБА_13 на продаж квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 98, том 1).

09 листопада 2017 року державним реєстратором Качаловою О.М. здійснено реєстрацію права власності (номер запису про право власності 23333133) на 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу № 1-218 від 17 квітня 2002 року, виданого Лозівською товарною біржею, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 103562731 (а. с. 97, том 1).

15 листопада 2017 року між ОСОБА_5 , від імені якої діяв ОСОБА_13 , та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Руденко Т.В. за № 1793, згідно якого ОСОБА_5 продала ОСОБА_3 належну їй квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 101-102, том 1).

У вказаному договорі зазначено, що 1/3 частка квартири належала ОСОБА_5 згідно договору купівлі-продажу, зареєстрованого Лозівською товарною біржею від 17 квітня 2002 року за реєстром № 1-218; право власності зареєстровано Лозівським БТІ 26 квітня 2002 року, реєстраційний номер № 119 в книзі 7, номер запису права власності № 2333133, дата державної реєстрації 09 листопада 2017 року; 2/3 частки квартири належали ОСОБА_5 згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Лозівською державною нотаріальною конторою Харківської області 18 липня 2007 року за № 2-2044, право власності зареєстровано Лозівським БТІ 26 квітня 2012 року, реєстраційний номер № 19343501, номер запису № 16294 в книзі 71, дата державної реєстрації 09 листопада 2017 року.

15 листопада 2017 року право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу № 1793, посвідченого приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Руденко Т.В., що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки № 112627937 від 02 лютого 2018 року (а. с. 10-11, том 1).

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 18 грудня 2017 року ОСОБА_6 оголошено померлим. Рішення набрало законної сили 29 грудня 2017 року (а. с. 6, том 1).

На підставі зазначеного судового рішення 14 лютого 2018 року Лозівським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області видано свідоцтво про смерть ОСОБА_6 , серія НОМЕР_1 (а. с. 7, том 1).

15 лютого 2018 року після смерті ОСОБА_6 приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Степанчук Н.О. заведено спадкову справу № 14/2018, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 50930709 (а. с. 8, том 1).

05 березня 2018 року право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за Сільськогосподарським підприємством Аграрник на підставі акту прийому-передачі від 03 березня 2018 року та договору купівлі-продажу від 15 листопада 2017 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07 березня 2018 року № 116503386 (а. с. 104, матеріали оскарження ухвали).

В суді апеляційної інстанції представник позивача наполягав на доводах та вимогах апеляційної інстанції на просив задовольнити позовні вимоги позивача.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктом 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності 01 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Оскільки біржову угоду укладено 17 квітня 2002 року, до спірних правовідносин необхідно застосувати ЦК Української РСР 1963 року.

Відповідно до статті 4 ЦК Української РСР цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством, в тому числі і з угод.

Згідно зі статтею 41 ЦК Української РСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Частиною першої статті 48 ЦК Української РСР передбачено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі, ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

За змістом статей 128, 153 ЦК Української РСР 1963 року право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 224 ЦК Української РСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

У статті 9 Закону України від 10 грудня 1991 № 1956-ХІІ Про товарну біржу (в редакції на момент вчинення правочину) встановлено, що здійснювати біржові операції на біржі та отримувати за це винагороду має право член товарної біржі сам або через свого представника.

У відповідності до статті 8 вказаного Закону членами товарної біржі є засновники, а також прийняті до її складу згідно із статутом біржі вітчизняні та іноземні юридичні і фізичні особи. Порядок прийняття у члени біржі та вибуття із складу її членів визначається статутом товарної біржі.

Згідно положень статті 15 Закону України Про товарну біржу біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче умов: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.

Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам.

Згідно статті 16 вказаного Закону брокери є фізичними особами, зареєстрованими на біржі відповідно до її статуту, обов`язки яких полягають у виконанні доручень членів біржі, яких вони представляють щодо здійснення біржових операцій шляхом підшукування контрактів і поданні здійснюваних ними операцій для реєстрації на біржі.

Як вбачається з матеріалів справи при вчиненні договору купівлі-продажу 1/3 частки квартири від 17 квітня 2002 року дії сторін були спрямовані на встановлення цивільних прав та обов`язків. Перехід права власності відбувся, волевиявлення сторін було вільним та відповідало внутрішній волі на досягнення наслідків, а саме купівлі-продажу частки квартири.

У позовній заяві ОСОБА_1 просив встановити нікчемність договору купівлі-продажу від 17 квітня 2002 року як такого, що порушує публічний порядок, посилаючись на норму статті 228 ЦК України.

Разом з тим, вказана норма ЦК України набула чинності лише з 01 січня 2004 року, тобто вже після укладення оспорюваного договору, і підстав для застосування її до спірних правовідносин не вбачається.

Крім того, згідно із цією статтею правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку. Таким чином, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.

Виходячи з встановлених обставин справи, підстав вважати, що договір купівлі-продажу 1/3 частки квартири від 17 квітня 2002 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 будь-яким чином порушує публічний порядок, не вбачається.

Твердження ОСОБА_1 , що його батько ОСОБА_6 нікого не уповноважував на укладення такого договору, є безпідставними, оскільки з тексту договору вбачається, що від його імені діяла ОСОБА_10 за довіреністю. Доказів на спростування цього, а саме того, що ОСОБА_6 не посвідчував довіреність на ім`я ОСОБА_10 та не уповноважував її на укладення договору купівлі-продажу, позивачем не надано.

Посилання ОСОБА_1 щодо того, що його батько ОСОБА_6 та покупець ОСОБА_5 , в інтересах якої діяла баба ОСОБА_7 , не були членами товарної біржі, не можуть бути взяті до уваги, оскільки, як вбачається з оспорюваного договору, його вчинено через брокерів, що відповідало вимогам статті 15 Закону України Про товарну біржу . Зняття ОСОБА_6 з реєстрації місця проживання за адресою спірної квартири, на що також посилався ОСОБА_1 , на чинність укладеного договору купівлі-продажу частки квартири не впливає.

Доводи ОСОБА_1 , що Товариство з обмеженою відповідальністю Лозівська товарна біржа мало право займатися діяльністю з торгівлі цінними паперами, та що після ліквідації цієї юридичної особи до архівного відділу Лозівської міської ради не надходили на зберігання документальні матеріали, також не спростовують чинності вказаного договору купівлі-продажу.

Твердження позивача, що частка його батька у праві спільної сумісної власності на момент продажу не була виділена, не можуть бути взяті до уваги, оскільки це не є перешкодою в укладенні договору та підставою його нікчемності чи недійсності. Посилання ОСОБА_1 щодо того, що біржова угода не містить підтвердження, що інші співвласники відмовились від свого переважного права купівлі частки, є безпідставними, оскільки право привілеєвої купівлі частки, передбачене статтею 114 ЦК Української РСР, спрямоване на захист прав співвласників у спільній частковій власності та передбачало для них можливість заявляти вимоги про переведення на них прав та обов`язків покупця. Натомість, спірна квартира на час продажу ОСОБА_6 1/3 її частки ОСОБА_5 перебувала у спільній сумісній власності ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Останні, які були бабою та дідом ОСОБА_5 , про порушення своїх прав договором купівлі-продажу не заявляли.

Доводи ОСОБА_1 , що покупець ОСОБА_5 на момент укладення угоди була неповнолітня та не мала коштів для купівлі нерухомого майна, тому договір був фіктивним, є безпідставними, оскільки жодних доказів фіктивності договору купівлі-продажу від 17 квітня 2002 року позивачем не надано. Зазначений договір сторонами фактично виконано. ОСОБА_9 зареєстрована та проживала у спірній квартирі, її право власності було зареєстровано, натомість ОСОБА_6 зі спірної квартири вибув та відомості щодо його місцезнаходження тривалий час були відсутні, наслідком чого стало оголошення його померлим. Рішення є чинним. При укладенні договору від імені неповнолітньої ОСОБА_5 діяла її баба ОСОБА_7 , що вимогам чинного на той час законодавства також не суперечило та уможливлювало здійснення розрахунків за договором.

Таким чином, належних та допустимих доказів на спростування правомірності договору купівлі-продажу 1/3 частки квартири від 17 квітня 2002 року позивачем не надано.

Враховуючи викладене, вимога щодо скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_5 на 1/3 частину спірної квартири, що є похідною від вимоги про встановлення нікчемності договору купівлі-продажу від 17 квітня 2002 року, також задоволенню не підлягає.

Доводи ОСОБА_1 щодо того, що державна реєстрація права власності на 1/3 частину спірної квартири за ОСОБА_5 здійснена на підставі примірника біржової угоди, який не містить посвідчувального напису про її реєстрацію у Лозівському бюро технічної інвентаризації, судова колегія відхиляє, оскільки з примірника копії біржової угоди, що містилась у нотаріальній справі (а. с. 110, том 1) вбачається, що реєстрація права власності ОСОБА_5 у Лозівському бюро технічної інвентаризації проведена 26 квітня 2002 року. Водночас, біржова угода згідно вимог статті 15 Закону України Про товарну біржу вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Отже, після цього відповідна угода є належною підставою для державної реєстрації права власності.

З урахуванням того, що підстав для встановлення нікчемності договору купівлі-продажу 1/3 частки спірної квартири від 17 квітня 2002 року та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_5 не вбачається, вимоги позивача щодо визнання за ним права власності в порядку спадкування за законом на 1/3 частку спірної квартири, що залишилася після смерті його батька, також задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Оскільки спірна 1/3 частка квартири на час смерті ОСОБА_6 вже була правомірно відчужена ним за договором купівлі-продажу від 17 квітня 2002 року, то вона не входить до складу спадщини і не може бути успадкована.

Вимоги ОСОБА_1 щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15 листопада 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 у частині продажу 1/3 частки у праві власності на квартиру, яка належала його батьку, ОСОБА_6 , та переведення на нього прав покупця за вказаним договором купівлі-продажу, також задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

За загальним правилом статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, в силу яких особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а сам зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Як встановлено судом, ОСОБА_5 правомірно набула право власності на 1/3 частину спірної квартири та, відповідно, мала право її відчужувати.

Інших підстав для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу квартири від 15 листопада 2017 року недійсним позивачем не наведено.

Крім того, ОСОБА_1 просив визнати такий договір недійсним лише у частині продажу 1/3 частини квартири. Разом з тим, статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Оскільки предметом оспорюваного договору від 15 листопада 2017 року була квартира у цілому, а не її частки, визнати правочин недійсним у частині відчуження 1/3 частки є неможливим.

Вимога ОСОБА_1 щодо переведення на нього прав покупця за вказаним договором купівлі-продажу є безпідставною, оскільки згідно вимог статті 362 ЦК України переважне право купівлі частки передбачено лише у разі продажу частки у праві спільної часткової власності для інших співвласників майна, тоді як предметом договору купівлі-продажу від 15 листопада 2017 року була квартира у цілому, співвласником якої позивач не є та його батько вже також не був. Крім того, вимоги щодо визнання зазначеного договору недійсним та водночас переведення на позивача прав покупця за цим договором є взаємовиключними.

При цьому, судова колегія також бере до уваги, що 05 березня 2018 року право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за Сільськогосподарським підприємством Аграрник на підставі акту прийому-передачі від 03 березня 2018 року, та набуття ним права власності на квартиру ОСОБА_1 не оспорює.

Таким чином, виходячи з аналізу встановлених судом обставин справи та норм, що регулюють спірні правовідносини, судова колегія не вбачає підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Водночас, судова колегія звертає увагу на те, що ЦК України не містить визначення поняття заінтересована особа , тобто залишає його оціночним. Тому слід враховувати, що заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Така особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів. У зв`язку з цим виділяють декілька критеріїв визначення заінтересованості позивача в оспорюваному договорі: 1) права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором; 2) у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені; 3) заінтересована особа отримує що-небудь в результаті проведення реституції (права, майно).

Оскільки ОСОБА_1 є спадкоємцем після смерті свого батька ОСОБА_6 , який за життя уклав оспорюваний договір купівлі-продажу 1/3 частки квартири від 17 квітня 2002 року з ОСОБА_5 , яка у подальшому відчужила квартиру ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 15 листопада 2017 року, то ОСОБА_1 є особою, заінтересованою у визнанні таких договорів недійсними, адже за таких умов спірна 1/3 частка квартири увійшла б до складу спадщини та могла б бути ним успадкована.

Однак, ці мотиви суду першої інстанції серед інших мотивів, якими мотивовано висновок суду та яким відмовлено позивачу в задоволенні позову, на нього не вплинули.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 по суті заявлених вимог залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судового збору судом апеляційної інстанції немає.

У зв`язку зі складністю справи повний текст судового рішення складено відповідно до частини 6 статті 259 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381 - 384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 05 березня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді А.В. Котелевець

В.Б. Яцини

Повний текст постанови складено 16 листопада 2020 року.