Постанова

від 12.11.2020 по справі 145/1287/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 145/1287/20

Провадження № 22-ц/801/1989/2020

Категорія:

Головуючий у суді 1-ї інстанції Кіосак Н. О.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2020 рокуСправа № 145/1287/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Берегового О.Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Ковальчука О.В., Шемети Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Куленко О.В.,

учасники справи:

позивач: Селянське (фермерське) господарство Терра ,

відповідачі: Агрофірма Хлібороб у формі товариства з обмеженою відповідальністю, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державний реєстратор з речових прав на нерухоме майно Славнянська сільська рада Вінницької області,

розглянув цивільну справу за заявою селянського (фермерського) господарства Терра про забезпечення позову за апеляційною скаргою представника агрофірми Хлібороб у формі товариства з обмеженою відповідальністю адвоката Сердюка Владислава Олександровича на ухвалу Тиврівського районного суду Вінницької області від 07 вересня 2020 року,

встановив:

01 вересня 2020 року позивач селянське (фермерське) господарство Терра звернулося до суду з позовною заявою до агрофірми Хлібороб у формі товариства з обмеженою відповідальністю, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державний реєстратор з речових прав на нерухоме майно Славнянська сільська рада Вінницької області про визнання недійсним договорів оренди землі.

01 вересня 2020 року разом з позовною заявою, позивачем подано заяву про забезпечення позову в якій просив суд заборонити агрофірмі Хлібороб проводити будь-які сільськогосподарські роботи на вказаних земельних ділянках, у тому числі зі збирання врожаю сільськогосподарських культур загальною площею 71,9548 га, а саме щодо: 44,1246 га, на яких посіяно кукурудзу, за наступними кадастровими номерами: 0524585300:02:002:0115, площею 4,1502 га, та 0524585300:02:002:0010, площею 3,8955 га належні ОСОБА_1 . 0524585300:02:002:0009 площею 5,0368 га належний ОСОБА_2 ; 0524585300:02:002:0012 площею 4,0987 га належній ОСОБА_3 ; 0524585300:02:002:0006, площею 4,218 га належній ОСОБА_6 ; 0524585300:02:002:0005, площею 4,9394 га та 0524585300:02:002:0004, площею 5,3756 га належні ОСОБА_5 ; 0524585300:02:002:0008, площею 4,0987 га належній ОСОБА_15 ; 0524585300:02:002:0007, площею 4,2121 га належній ОСОБА_12 ; 0524585300:02:002:0014 площею 4,0943 га належній ОСОБА_14 , щодо 21,4621 га, на яких посіяно соняшник, за наступними кадастровими номерами: 0524585300:02:001:0049, площею 5,0854 га належній ОСОБА_7 ; 0524585300:02:001:0012, площею 4,0939 га належній ОСОБА_8 ; 0524585300:02:001:0009 площею 4,0949 га належній ОСОБА_9 ; 0524585300:02:001:0011, площею 4,0942 га належній ОСОБА_10 ; 0524585300:02:001:0010, площею 4,0943 га належній ОСОБА_11 та 6,3681 га, на яких посіяно багаторічні трави, за наступними кадастровими номерами: 0524585300:02:002:0038, площею 6,3681 га належній ОСОБА_4 ; 0524585300:02:002:0037, площею 6,3679 га належній ОСОБА_4 , а також заборонити агрофірмі Хлібороб та іншим особам вчиняти перешкоди СФГ Терра щодо збирання (незібраного врожаю) сільськогосподарських культур, дозрілого врожаю за допомогою власної або залученої спеціалізованої сільськогосподарської техніки.

Заява мотивована тим, що селянське (фермерське) господарство Терра є сільськогосподарським товаровиробником та здійснює свою господарську діяльність у формі вирощування сільськогосподарських культур на території Рахно-Полівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.

Зазначали, що орендарем вищезазначених земельних ділянок згідно кадастрових номерів є СФГ "Терра" і на час звернення з вказаною заявою на полях території Рахно-Полівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області стояло 72,0143 га посівів соняшнику, кукурудзи під врожай 2020 року, а також багаторічні трави, засіяного та вирощеного СФГ Терра .

Проте, у зв`язку з укладенням відповідачами повторних договорів оренди із агрофірма Хлібороб позивач позбавлений можливості реалізовувати свої права орендаря.

Крім того, враховуючи агрономічні особливості та цикли дозрівання сільськогосподарських культур врожай може бути зібраний та реалізований, що фактично позбавить СФГ Терра права власності на врожай.

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 07 вересня 2020 року заяву селянського (Фермерського) господарства Терра про забезпечення позову задоволено.

На забезпечення позову СФГ Терра до Агрофірми Хлібороб у формі товариства з обмеженою відповідальністю, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: провідний спеціаліст - Державний реєстратор з речових прав на нерухоме майно Славнянська сільська рада Вінницької області (справа №145/1287/20) заборонено агрофірмі Хлібороб проводити будь-які сільськогосподарські роботи, у тому числі зі збирання врожаю сільськогосподарських культур на наступних земельних ділянках:

- 0524585300:02:002:0115 площею 4,1502 га, та 0524585300:02:002:0010 площею 3,8955 га належні ОСОБА_1 , 0524585300:02:002:0009 площею 5,0368 га належній ОСОБА_2 ;

- 0524585300:02:002:0012, площею 4,0987 га належній ОСОБА_3 ;

- 0524585300:02:002:0006, площею 4,218 га належній ОСОБА_6 ;

- 0524585300:02:002:0005, площею 4,9394 га та 0524585300:02:002:0004, площею 5,3756 га належні ОСОБА_5 ;

- 0524585300:02:002:0008, площею 4,0987 га належній ОСОБА_15 ;

- 0524585300:02:002:0007, площею 4,2121 га належній ОСОБА_12 ;

- 0524585300:02:002:0014, площею 4,0943 га належний ОСОБА_14 ;

- 0524585300:02:001:0049, площею 5,0854 га належній ОСОБА_7 ;

- 0524585300:02:001:0012, площею 4,0939 га належній ОСОБА_8 ;

- 0524585300:02:001:0009, площею 4,0949 га належній ОСОБА_9 ;

- 0524585300:02:001:0011, площею 4,0942 га належній ОСОБА_10 ;

- 0524585300:02:001:0010, площею 4,0943 га належній ОСОБА_11 ;

- 0524585300:02:002:0038, площею 6,3681 га належній ОСОБА_4 ;

- 0524585300:02:002:0037, площею 6,3679 га належній ОСОБА_4 .

Заборонено агрофірмі Хлібороб та іншим особам вчиняти перешкоди СФГ Терра щодо збирання (незібраного врожаю) сільськогосподарських культур, дозрілого врожаю за допомогою власної або залученої спеціалізованої сільськогосподарської техніки на вказаних земельних ділянках.

Ухвала суду мотивована тим, що між сторонами дійсно виник спір. Заявлений позивачем спосіб та вид забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, представник агрофірми Хлібороб у формі товариства з обмеженою відповідальністю адвокат Сердюк Владислав Олександрович подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати ухвалу Тиврівського районного суду Вінницької області від 07 вересня 2020 року та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що на думку відповідача СФГ Терра не надало доказів, а суд попередньої інстанції не перевірив чи відповідач вчиняє дії на порушення прав та інтересів учасників справи, а також, чи невжиття вказаних заходів може істотно ускладнити або унеможливити виконання у майбутньому рішення суду. Разом з тим, вважає, що вирішуючи питання забезпечення позову, всупереч нормам ЦПК України, суд не вирішив питання зустрічного забезпечення.

27 жовтня 2020 року від СФГ Терра надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вони заперечили аргументи агрофірми Хлібороб у формі товариства з обмеженою відповідальністю викладені в апеляційній скарзі вказавши, що обраний судом спосіб забезпечення позову відповідає вимогам закону та змісту позовних вимог. На їх переконання суд вирішив питання забезпечення позову відповідно до закону, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не спростовують висновків суду. Щодо зустрічного забезпечення, то в даному випадку суд не був зобов`язаний його застосовувати.

Інші сторони не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направили, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечення викладені в відзиві на апеляційну скаргу, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам ухвала суду не відповідає.

У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачені статтею 150 цього Кодексу, заходи забезпечення позову.

На підставі частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться чи буде знаходитися справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Пленум Верховного Суду України у пункті 4 Постанови Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову № 9 від 22 грудня 2006 року роз`яснив, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

При встановлені зазначеної відповідності слід врахувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована як підприємець.

Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просив заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії ЄСПЛ зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, держава Україна несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 331/3944/18 (провадження № 61-11311св19), і підстав відступати від якого колегія суддів не вбачає.

Проте суд першої інстанції наведені вище положення процесуального законодавства не врахував.

Як вбачається з матеріалів справи за заявою про забезпечення позову, між сторонами цієї справи існує спір про належність права оренди земельної ділянки та дійсність укладених щодо неї договорів.

Разом з тим, наявність самого по собі позову про визнання недійсним договорів оренди землі не є підставою для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом встановлення заборони проводити будь-які сільськогосподарські роботи, у тому числі зі збирання врожаю сільськогосподарських культур та вчиняти перешкоди щодо збирання (незібраного врожаю) сільськогосподарських культур.

Крім того, пред`явлення позивачем вимоги про визнання недійсними договорів оренди являються немайновими.

Можливе рішення суду у цій справі - рішення про визнання, тобто рішення, яким підтверджується наявність або відсутність певних правовідносин між сторонами, наявність або відсутність юридичних фактів.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень таке рішення може бути підставою для внесення реєстратором до Державного реєстру запису про скасування державної реєстрації права оренди агрофірми Хлібороб у формі товариства з обмеженою відповідальністю.

Будь-якого іншого виконання, у тому числі примусового, можливе рішення суду не передбачає.

Вимог майнового характеру позивач не пред`являв.

На наявність загроз збереження земельної ділянки з боку відповідачів теж не посилався.

Отже, доводи апеляційної скарги про недоведеність позивачем ризиків утруднення виконання можливого рішення суду або неможливості його виконання, без вжиття заходів забезпечення позову, та безпідставність висновків суду в цій частині є обґрунтованими.

Крім того, зважаючи на наявність у справі двох конкуруючих орендарів земельної ділянки, права яких є зареєстрованими відповідно до законодавства, суд заборонив здійснення господарювання на об`єкті оренди лише відповідачу та невизначеному колу третіх осіб і тим самим надав можливість до вирішення спору використовувати земельну ділянку позивачу, тобто надав перевагу одній із сторін, але вагомих мотивів такого рішення не навів.

При цьому суд не вирішив питання про можливість забезпечення можливих збитків інших учасників справи від такого забезпечення на випадок відмови в позові.

Так, матеріали цивільної справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження необхідності вжиття заходів забезпечення позову у спосіб, про який просить представник позивача, а посилання представника позивача у заяві лише на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, враховуючи викладене та обставини на які посилається представник агрофірми Хлібороб у формі товариства з обмеженою відповідальністю адвокат Сердюк Владислав Олександрович в апеляційній скарзі як на підставу перегляду судового рішення в частині порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права знайшли своє підтвердження.

Неправильне застосування судом першої інстанції зазначених норм матеріального та процесуального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення, ухваленого у цій справі, та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні заяви селянського (Фермерського) господарства Терра про забезпечення позову.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника агрофірми Хлібороб у формі товариства з обмеженою відповідальністю адвоката Сердюка Владислава Олександровича задовольнити.

Ухвалу Тиврівського районного суду Вінницької області від 07 вересня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

В задоволенні заяви селянського (Фермерського) господарства Терра про забезпечення позову відмовити.

Стягнути з селянського (Фермерського) господарства Терра на користь агрофірми Хлібороб у формі товариства з обмеженою відповідальністю витрати по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2102,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.Ю. Береговий

Судді: О.В. Ковальчук

Т.М. Шемета