Постанова

від 03.11.2020 по справі 333/847/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 03.11.2020 Справа № 333/847/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Є.У.№ 333/847/19 Головуючий у 1 інстанції: Наумова І.Й.

№ 22-ц/807/1287/20 Суддя-доповідач: Крилова О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2020 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Кухаря С.В.

Полякова О.З.

секретар: Бєлова А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИВ

В лютому 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

В обґрунтування позову зазначав, що 17.12.2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір позики, який був підписаний власноруч позивачем та відповідачем по справі, згідно якого ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 134 501 долар США у борг під 10% річних, які останній зобов`язався повернути у строк до 30.06.2016 року. Усі умови позики були погоджені сторонами та викладені в договорі позики від 17.12.2015 року, підписаному сторонами, а також у розписці про отримання грошових коштів від 17.12.2015 року, яку було підписано відповідачем. Свої зобов`язання відповідач по справі ОСОБА_1 не виконав. Грошові кошти своєчасно повернуті.

Посилаючись на зазначені обставини просив суд, стягнути з відповідача:

- згідно до п. 2.1. договору позики 3 718 703, 42 грн. - суми позики в розмірі 134 501 долар США в перерахунку на гривневий еквівалент, відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 01.02.2019 р. (тобто станом на 01.02.2019 р. - на день звернення позивача до суду з позовом офіційний курс гривні за 100 доларів США становив 2774,0960 грн.);

- згідно до п. 3.2. договору позики 10% річних за користування позикою за 1141 день (з 18.12.2015 р. по 01.02.2019 р.), яка становить 41 904,70 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 01.02.2019 р., становить 1 162 476,60 грн.;

- зобов`язання щодо оплати 3% річних за час прострочення зобов`язання у період з 01.07.2016 р. до 01.02.2019 р., які становлять суму 304 346,34 грн.;

- моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн.;

- судові витрати по оплаті судового збору.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2020 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики від 17.12.2015 р. в розмірі 3 718 703, 42 грн., відсотки за користування позикою в розмірі 1 162 476,60 грн., та трьох відсотків річних в розмірі 304 346,34 грн., всього на суму 5 185 526,36 грн..

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по оплаті судового збору в розмірі 9513,33 грн. та в розмірі 384,20 грн., а всього на суму 9897,53 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

На апеляційний розгляд апелянт не з`явився, і, хоча судова колегія протягом тривалого часу задовольняла його численні клопотання про відкладення розгляду справи, не надав жодних доказів поважності причин своєї неявки.

Його посилання на неможливість прибуття до суду через карантинні обмеження не є переконливим, позаяк на час розгляду справи таких карантинних обмежень, які перешкоджали б участі у судовому засіданні, руху транспорту, тощо не встановлено.

До того ж за ст. 223 ЦПК підставою для відкладення справи є лише перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку. С права тривалий час знаходиться в провадженні апеляційного суду, що зумовлено численними неявками до суду апелянта.

За змістом статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

У справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз`яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" від 07 липня 1989 року ЄСПЛ вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 223, 372 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи.

За таких обставин судова колегія не вбачає підстав для відкладення розгляду справи з причин зазначених апелянтом.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами існують зобов`язання за договором позики. В підтвердження укладення договору між сторонами є борговий документ - договір позики від 17.12.2015 р., власноручно підписаний відповідачем та розписка від 17.12.2015 р., які посвідчують передачу позивачем відповідачу грошової суми в розмірі 134 501 доларів США. під 10 % річних терміном до 30.06.2016 року та по закінченню терміну, містять зобов`язання повернути їх.

Договором позики від 17.12.2015 р. та розпискою передбачено, що борг буде повернутий до 30.06.2016 року, а тому право на звернення до суду настало з моменту закінчення останнього дня вказаного у договорі, тобто з 01.07.2016 року.

Договір позики та розписка від 17.12.2015 р. знаходились у позивача, їх оригінали були надані в судовому засіданні представником позивача та підтверджують наявність невиконаного боргового зобов`язання відповідача перед позивачем.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Як зазначив суд першої інстанції, з досліджених в судовому засіданні договору позики та розписки від 17.12.2015 р. вбачається, що сторонами в письмові формі зафіксовані істотні умови позики, а саме: предмет позики - грошові кошти та строк повернення боргу за користування, які боржник зобов`язався сплачувати кредитору за користування його грошовими коштами.

Крім того, як зазначив суд першої інстанції, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів від 17.12.2015 р. є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як факт його укладення, так і засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Відповідачем та представником відповідача в судовому засіданні підтверджено факт складання такого договору та розписки.

Як при розгляді справи у суді першої інстанції так і в апеляційній скарзі відповідач посилався на те, що фактично не отримував грошових коштів, хоча і підписував договір позики, а зазначена грошова сума лише відображувала суму його зобов`язань перед позивачем щодо поділу спільного бізнесу.

Такі доводи не є переконливими, позаяк не підтверджені належними доказами, не містять посилань не незаконність, протиправність будь-яких дій позивача, наявність у його діях злочину тощо.

До того ж навіть у разі вирішення питань поділу бізнесу, складення позикової розписки не суперечить закону, позаяк ст. 1053 ЦК закріплює правило, яким передбачено можливість новації у позикове зобов`язання іншого боргу. Новація - це спосіб припинення зобов`язання за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами згідно з вимогами ч. 2 ст. 604 ЦК.

Натомість відповідач не посилався на недійсність будь-яких укладених між сторонами договорів, не оспорював ані факту укладення договору позики, ані факту підписання договору та розписки.

За таких обставин посилання на безгрошовість або фіктивність наданих позивачем договору та розписки є припущенням, не підтвердженим належними доказами.

Також суд першої інстанції надав належну оцінку посиланням відповідача, на підтвердження факту виконання відповідачем зобов`язання за договором позики.

Так, відповідач надав розписки, які не можуть бути визнані судом належними доказами, оскільки вони не містять дати їх складання, що не дає підстави стверджувати про виконання боржником зобов`язань саме за договором позики від 17.12.2015 року, а не будь-яких інших зобов`язань.

В свою чергу позивачем підтверджено, що ці розписки укладалися раніше за іншими договорами позики, копії яких надав в справу для підтвердження цієї обставини.

Суд першої інстанції також звернув увагу на те, що існування інших зобов`язань між позивачем та відповідачем, на виконання яких можливо було складання розписок, наданих відповідачем, підтверджено матеріалами справи. Так суду надано було акт звірки взаємних розрахунків від 21.11.2007, розписку ОСОБА_1 від 19.06.2010 про отримання від ОСОБА_2 в позику 500 000 доларів США, договір позики грошових коштів від 19.12.2011 року між позивачем та відповідачем про отримання останнім у позику 575 000 доларів США.

Суд першої інстанції також зазначив, що письмові докази, надані відповідачем з приводу розгляду Федеральним судом першої інстанції Шарджи Першого департаменту значних адміністративних, трудових, комерційних і цивільних справ (Об`єднані арабські Емірати) не спростовують наявності зобов`язальних відносин між сторонами за договором позики, і можуть бути лише підтвердженням наявності іншого спору, що розглядається компетентними органами іншої держави, що виник між учасниками Компанії Мідл Іст Інвестмент .

Тож судом першої інстанції була надана належна оцінка доводам відповідача, які він надавав при розгляді справи та які покладені в основу його апеляційної скарги.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив з наявних у матеріалах справи доказів, наданих позивачем у відповідності із процесуальним законом, і керувався принципами змагальності та диспозитивності цивільного судочинства.

Наведені вище обставини свідчать про те, що суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення, вірно проаналізував норми закону та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог .

Доводи скарги та матеріали справи не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2020 року по цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16 листопада 2020 р.

Головуючий О.В. Крилова

Судді: С.В. Кухар

О.З. Поляков