Постанова

від 16.11.2020 по справі 495/9036/16-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1455/20

Номер справи місцевого суду: 495/9036/16-ц

Головуючий у першій інстанції Прийомова О. Ю.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого: Драгомерецького М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Дрішлюка А.І.,

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Павлючук Ю.В.,

переглянувши у судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та адвоката Борогана Валентина Володимировича в інтересах ОСОБА_2 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 травня 2019 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору Товариство з обмеженою відповідальністю Руніком Стройнівест про визнання майнових прав спільною сумісною власністю подружжя, компенсації вартості невід`ємних поліпшень та поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, -

В С Т А Н О В И В:

15 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, із подальшою його зміною в порядку ст. 49 ЦПК України, до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ТОВ Руніком Стройнівест про визнання майнових прав спільною сумісною власністю подружжя, компенсації вартості невід`ємних поліпшень та поділ майна подружжя.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем.

Під час шлюбу ОСОБА_2 уклав п`ять договорів купівлі-продажу майнових прав із ТОВ Руніком Стройінвест від 21 серпня 2013 року, а саме договір №Р7 120 купівлі-продажу майнових відносно квартири АДРЕСА_1 ; договір №Р7 121 купівлі-продажу майнових прав відносно квартири АДРЕСА_2 ; договір №Р7 129 купівлі-продажу майнових прав відносно квартири АДРЕСА_3 ; договір №Р7 132 купівлі-продажу майнових прав відносно квартири АДРЕСА_4 ; договір №Р7 136 купівлі-продажу майнових прав відносно квартири АДРЕСА_5 .

Юридична адреса зазначених квартир:

АДРЕСА_6 .

Предметом вищевказаних договорів були майнові права на отримання в майбутньому права власності на квартири, що забезпечувалось ОСОБА_2 інвестуванням у будівництво будинку.

Відповідно до банківських квитанцій, на підставі вищевказаних договорів, на рахунок ТОВ Руніком Стройінвест було виплачено 1 109 504 гривень.

З урахуванням презумпції рівності спільного майна подружжя, сума коштів, яка є еквівалентною частці позивача - 554 752 гривень, а також інфляція та 3% річних, які становлять: 727 185, 78 гривень /інфляція/ + 73 683,22 гривень /річні/.

Окрім того, в усіх вказаних квартирах, ОСОБА_1 разом із відповідачем здійснили капітальний ремонт /згідно кошторису на загальну суму 500 000 гривень/, що є значним невід`ємним поліпшенням за рахунок спільних коштів подружжя.

Разом з тим, на підставі свідоцтва про право на спадщину від 06 липня 2011 року відповідач ОСОБА_2 володіє садовим будинком, який розташований за адресою: АДРЕСА_7 , загальною площею 247,5 кв.м..

Перебуваючи у шлюбі з нею, ОСОБА_2 значно збільшив садовий будинок, побудувавши у 2016 році другий поверх з двох окремих кімнат з санвузлами та душем і балконом під здачу відпочивальникам.

Другий поверх будували вони разом з відповідачем як подружжя, тому вартість самочинно збудованих будівель, з якої 1/2 частина належить їй за законом має бути визнана за ОСОБА_1 ..

Також, позивач ОСОБА_1 зазначає, що відповідачу ОСОБА_2 належить право користування торговими павільйонами на ТОВ Промринок 7 кілометр , а саме: торгове місце № НОМЕР_1 на території ТП з АС №1; торгове місце № НОМЕР_2 на території ТП з АС №1; торгове місце № НОМЕР_3 на території ТП з АС №1; торгове місце № НОМЕР_4 на території ТП з АС №1; торгове місце № НОМЕР_5 на території ТП з АС №1; торгове місце № НОМЕР_6 на території КП №2 ТСК №1; торгове місце № НОМЕР_7 на території КП № 2 ТСК №1, що підтверджується договорами про надання послуг по здійсненню торговельної діяльності.

Зараз усі ці об`єкти комерційної нерухомості надаються у оренду та є об`єктами користування та розпорядження відповідача, тому ОСОБА_1 вважає, що має право власності на 1/2 частину цих об`єктів /у разі володіння ними ОСОБА_2 на праві приватної власності / або отримання 1/2 частини доходу від надання ОСОБА_2 в оренду /суборенду/.

Позивач стверджує, що незважаючи на те, що усі об`єкти нерухомості, майнові права є такими, що зареєстровані на праві приватної власності за відповідачем ОСОБА_2 або знаходяться у його користуванні, вона має однакові та рівні права на вказані об`єкти спільної власності подружжя.

З вказаних вище підстав ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом та просила суд задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі з наведених у позовній заяві правових підстав.

01 лютого 2019 року від ОСОБА_2 до суду надійшла зустрічна позовна заява до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, у якій він просить суд: визнати грошові кошти на загальну суму 1 010 857 гривень на оплату договорів купівлі-продажу майнових прав від 21 серпня 2013 року за №№Р7 120, Р7 121, Р7 129, Р7 132, Р7 136 - об`єктом особистої приватної власності ОСОБА_2 ..

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 просив відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 01 лютого 2019 року, зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 ..

В судовому засіданні позивач за первісним позовом ОСОБА_1 та її представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві. Проти зустрічного позову заперечували.

Представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення первісних позовних вимог заперечував, вказуючи на їх безпідставність, наполягав на задоволенні зустрічних позовних вимог.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 на праві особистої власності належало наступне майно: котедж під № НОМЕР_8 за адресою: АДРЕСА_8 , загальною площею 149,3 кв.м..

Згідно договору купівлі-продажу від 17 вересня 2012 року ОСОБА_2 продав вищевказаний котедж за 1 010 857 гривень.

Котедж під АДРЕСА_9 , загальною площею 126,8 кв.м. належав ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на котедж від 29 серпня 2011 року.

Згідно договору купівлі-продажу від 31 травня 2013 року ОСОБА_2 продав вищевказаний котедж за 637 100 гривень.

Квартира АДРЕСА_10 , належала ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу за реєстровим №1887 від 17.11.2008р..

Згідно договору купівлі-продажу від 12 лютого 2010 року ОСОБА_2 продав вищевказану квартиру за 17 002 гривень.

Квартира АДРЕСА_11 належала ОСОБА_2 на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеса від 29 липня 2008 року.

Згідно договору купівлі-продажу від 18 березня 2010 ОСОБА_2 продав вищевказану квартиру за 16 741 гривень.

Згідно довідки про доходи пенсіонера від 20 червня 2017 року, за період з жовтня 2009 року по червень 2017 рік ОСОБА_2 отримав пенсію за вислугу років на загальну суму 139 095,30 гривень.

Згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії ВЗ №448263, ОСОБА_2 з 24 березня 2008 року є фізичною особою-підприємцем та здійснює свою підприємницьку діяльність на території ТОВ Промринок 7 кілометр .

Таким чином, відповідач вказує, що позивачем не доведено та жодним чином не встановлено придбання нерухомого та рухомого майна в період шлюбу за спільні кошти подружжя.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 травня 2019 року у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити вимоги первісного позову у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

У апеляційній скарзі адвокат Бороган В.В. в інтересах ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити ці вимоги у повному обсязі.

Розгляд справи призначено на 04 листопада 2020 року, однак відповідно до розпорядження голови Одеського апеляційного суду про посилення карантинних обмежень та продовження особливого режиму роботи Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року №12, у зв`язку з ускладненням епідеміологічної ситуації в м. Одесі та із підтвердженням у працівників Одеського апеляційного суду діагнозу COVID-19, з метою запобігання поширенню захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, серед співробітників та відвідувачів Одеського апеляційного суду та забезпечення безпечних умов праці працівникам суду тимчасово, на час установлення на території м. Одеси рівня епідемічної небезпеки: помаранчевий або червоний, зупинено розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судових процесів та припинити їх допуск до залів судових засідань.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

При цьому, явка сторін не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.

Сторони сповіщені належним чином, про шо свідчать поштові повідомлення про отримання ними судових повісток, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 сповіщений через свого адвоката, клопотань про відкладення розгляду справи від сторін не надходило.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 16 листопада 2020 року.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовної заяви та доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенюю без задоволення за таких підстав.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом статей 15, 16 ЦК України, особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України ).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України , згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України . Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України ), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України .

Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Так, судом першої інстанції встановлено, що дійсно 09 серпня 2012 року сторони у відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Малиновському районі Одеського міського управління юстиції зареєстрували шлюб /актовий запис про шлюб № 925/, що підтверджується відповідною копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_9 . /т.1 а.с.33/.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі свідоцтва про право на спадщину, ВРЛ №222582 від 06 липня 2011 року, виданого приватним нотаріусом Овідідопольського райного округу, реєстровий №870, ОСОБА_2 є власником садового будинку загальною площею 247,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_7 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного Реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта. /т.1 а.с.22-23/.

У відповідності до ч.1 п.2 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Вказане майно набуте відповідачем у порядку спадкування.

В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази стосовного того, що ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 , перебуваючи у шлюбі в 2016 році збільшили вказаний садовий будинок, побудувавши другий поверх з двох окремих кімнат з санвузлами та душем, а також балконом, а тому правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог щодо компенсації 1/2 частини вартості самочинно збудованих будівель та визнання за нею права власності на 1/2 частку садового будинку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення компенсації 1/2 частини вартості витрат на облаштування торгівельних павільйонів/торгових місць контейнерів на ТВ Промринок 7 кілометр , суд першої інстанції виходив з того, що жодних доказів про понесення витрат ОСОБА_2 у зв`язку із здійсненням торгівельної діяльності, згідно договорів: № 2730 про надання послуг по здійсненню торгівельної діяльності від 12 листопада 2013 року; №2708 про надання послуг по здійсненню торгівельної діяльності від 06 липня 2013 року; №2745 про надання послуг по здійсненню торгівельної діяльності від 15 січня 2014 року; №2729 про надання послуг по здійсненню торгівельної діяльності від 06 листопада 2013 року; №2026 про надання послуг по здійсненню торгівельної діяльності від 11 жовтня 2012 року; №1174 про надання послуг по здійсненню торгівельної діяльності, від 20 вересня 2012 року; №2511 про надання послуг по здійсненню торгівельної діяльності від 13 квітня 2010 року; №3904 про надання послуг по здійсненню торгівельної діяльності від 25 травня 2013 року, матеріали справи не містять, у самих договорах, що надані позивачем як єдиний доказ перебування у користуванні відповідача торгових місць, павільйонів, контейнерів, не вказано які саме витрати на облаштування торгових місць має понести підприємець, не прописано які саме послуги та за якими тарифами та в якому порядку мають бути оплачені підприємцем.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується у повному обсязі.

Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо визнання майнових прав спільним сумісним майном подружжя та стягнення з відповідача на користь позивача 1/2 частини загальної вартості оплати майнових прав відповідно до банківських квитанції разом з інфляційними витратами та 3 % річних, слід зазначити наступне.

21 серпня 2013 року між ТОВ Руніком Строінвест та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу майнових прав №Р7120.

Предметом вказаного договору виступали майнові права на квартиру /нежитлове приміщення/ №120 на 10 поверсі загальною площею 33,88 кв.м. за юридичною адресою: АДРЕСА_12 .

Згідно п. 3.1 Договору, в порядку, передбаченому дійсним договором, продавець зобов`язується побудувати об`єкт будівництва, ввести його в експлуатацію та передати покупцю майнові права на квартиру /нежитлове приміщення/ з передачею в натурі квартири після вводу об`єкта будівництва в експлуатацію за актом приймання-передачі, а покупець зобов`язується сплатити продавцю вартість, обумовлену договором та прийняти квартиру /нежитлове приміщення/, характеристики якої вказані у п.4.1 Договору. /т.2 а.с.143-146/.

Також, 21 серпня 2013 року між ТОВ Руніком Строінвест та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу майнових прав №Р7121, предметом якого виступали майнові права на квартиру /нежитлове приміщення/ №121 на 11 поверсі загальною площею 33,88 кв.м. за юридичною адресою: АДРЕСА_12 . /т.2 а.с.147-150/.

Того ж дня, 21 серпня 2013 року між ТОВ Руніком Строінвест та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу майнових прав №Р7129, предметом якого виступали майнові права на квартиру /нежитлове приміщення/ №129 на 11 поверсі загальною площею 35,86 кв.м. за юридичною адресою: АДРЕСА_12 . /т.2 а.с.151-154/

Окрім того, 21 серпня 2013 року між ТОВ Руніком Строінвест та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу майнових прав №Р7132, предметом якого виступали майнові права на квартиру /нежитлове приміщення/ №132 на 11 поверсі загальною площею 33,88 кв.м. за юридичною адресою: АДРЕСА_12 . /т.2 а.с.155-158/

Також, 21 серпня 2013 року між ТОВ Руніком Строінвест та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу майнових прав №Р7136, предметом якого виступали майнові права на квартиру /нежитлове приміщення/ №136 на 12 поверсі загальною площею 35,86 кв.м. за юридичною адресою: АДРЕСА_12 . /т.2 а.с.159-167/

Згідно копії заяви на переказ готівки №2752641 від 06.09.2013р. ОСОБА_2 сплатив ТОВ Руніком Строінвест вартість майнових прав згідно договору №Р7136 від 21.08.2013р. розмірі 149 900 грн. /т.1 а.с.183/, згідно копії заяви на переказ готівки №2751188 від 04.09.2013р. ОСОБА_2 сплатив ТОВ Руніком Строінвест вартість майнових прав згідно договору №Р7129 від 21.08.2013р. у розмірі 149 900 грн. /т.1 а.с.184/, згідно копії заяви на переказ готівки №2751687 від 05.09.2013р. ОСОБА_2 сплатив ТОВ Руніком Строінвест вартість майнових прав згідно договору № 7136 від 21.08.2013р. розмірі 79 604 грн. /т.1 а.с.185/, згідно копії заяви на переказ готівки №2744280 від 21.09.2013р. ОСОБА_2 сплатив ТОВ Руніком Строінвест вартість майнових прав згідно договору №Р7120 від 21.08.2013р. у розмірі 149 000 грн. /т.1 а.с.186/, згідно копії заяви на переказ готівки №2746588 від 27.08.2013р. ОСОБА_2 сплатив ТОВ Руніком Строінвест вартість майнових прав згідно договору №Р7120 від 21.08.2013р. розмірі 67 832 грн. /т.1 л.с.187/, згідно копії заяви на переказ готівки №2746592 від 27.08.2013р. ОСОБА_2 сплатив ТОВ Руніком Строінвест вартість майнових прав згідно договору №Р7121 від 21.08.2013р. у розмірі 67 832 грн. /т.1 а.с.188/, згідно копії заяви на переказ готівки №2747219 від 28.08.2013р. ОСОБА_2 сплатив ТОВ Руніком Строінвест вартість майнових прав згідно договору №Р7121 від 21.08.2013р. розмірі 149 000 грн. /т.1 а.с.189/, згідно копії заяви на переказ готівки №2748178 від 29.08.2013р. ОСОБА_2 сплатив ТОВ Руніком Строінвест вартість майнових прав згідно договору №Р7132 від 21.08.2013р. у розмірі 149 000 грн /т.1 а.с.190/, згідно копії заяви на переказ готівки №2748683 від 30.08.2013р. ОСОБА_2 сплатив ТОВ Руніком Строінвест вартість майнових прав згідно договору №Р7132 від 21.08.2013р. у розмірі 67 832 грн. /т.1 а.с.191/, та згідно копії заяви на переказ готівки №2748681 від 30.08.2013р. ОСОБА_2 сплатив ТОВ Руніком Строінвест вартість майнових прав згідно договору №Р7129 від 21.08.2013р. у розмірі 79 604 грн. /т.1 а.с.192/

Відповідно до ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

За змістом ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Отже, вказана стаття встановлює презумпцію права спільної сумісної власності подружжя щодо майна, набутого за час шлюбу.

Крім того, для визнання речей, набутих під час шлюбу, об`єктами спільної сумісної власності подружжя не має значення, на ім`я кого з них оформлено це майно.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення , якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007р. №11 ).

Зі змісту п.п. 23, 24постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007р. №11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007р. №11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст. 63 , ч.1 ст. 65 СК України .

Аналізуючи викладене вбачається, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

При цьому, тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст. 60 СК України .

Проте, ні позивачкою ОСОБА_1 , ні її представником, як ні до суду першої інстанції, так ні суду апеляційної інстанції, не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження підстав заявленого позову.

Так, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Позивачем не доведено факту спільної участі подружжя у придбанні спірних майнових прав, витрачання для цього спільних коштів подружжя або спільної праці в набуті цього майна.

Крім того, ОСОБА_1 також не доведено проведення будь-яких ремонтних робіт у спірних квартирах АДРЕСА_13 , НОМЕР_10 , 128,131, НОМЕР_11 в будинку АДРЕСА_12 , приймання її особистої участі у вказаних витратах, у зв`язку із чим суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги адвоката Борогана В.В. в інтересах ОСОБА_2 були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні місцевим судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильність вирішення спору, колегія суддів доходить висновку про недоведеність пред`явлених позовів, а тому судом першої інстанції було вірно відмовлено у їх задоволенні.

За таких обставин, суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, дав їм правильну правову оцінку та вірно виходив з того, що законні підстави для задоволення первісного та зустрічного позовів відсутні.

Інші доводи апеляційних скарг також не впливають на правильність рішення суду першої інстанції, яке ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява № 4241/03) від 28 жовтня 2010 року, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, беручи до уваги свої висновки за статтею 11Конвенції(див. вищепункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (GarciaRuiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1) .

Отже, наведені в апеляційних скаргах доводи не впливають на правильність прийнятого судом першої інстанції рішення та не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи апеляційних скарг висновків районного суду не спростовують.

Керуючись ст. ст 367 , 368 , 374 ч.1 п.1, 375 , 382-384 ЦПК України , Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та адвоката Борогана Валентина Володимировича в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено: 16 листопада 2020 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

А.І. Дрішлюк

Р.Д. Громік